Поняття та особливості джерел аграрного права, їх класифікація

Джерело права можна розглядати у широкому розумінні як сукупність правоутворюючих факторів і сам правотворчий ор­ган, що надає нормам поведінки статусу норм позитивного пра­ва, та у вузькому розумінні як форму, в якій правова норма на­буває загальнообов’язкового значення.

В широкому розумінні джерела аграрного права визначають­ся як зумовлені об’єктивними вимогами суспільного розвитку чинники, що спричинюють виникнення волевиявлення дер­жави чи інших суспільних утворень до встановлення загальних правил поведінки у сфері аграрних відносин

Поняття «джерело права» у формально-юридичному розумін­ні являє собою складну категорію права - зовнішню форму іс­нування норм права у вигляді письмового документа (правового припису), виданого в межах повноважень суб’єктів правотвор- чості згідно із спеціальною процедурою, яка має юридичну силу та обов’язковість до виконання, відображає волю народу, по­літику держави і суб’єктів місцевого самоврядування та спря­мована на регулювання суспільних відносин^{[11] [12].}

До загальних ознак джерел аграрного права можна віднести наступні: є офіційною формою вираження і закрі­плення волі суб’єктів правотворчості; мають особливий порядок виникнення (приймаються або санкціонуються уповноважени­ми органами); є загальнообов’язовими і гарантованими держа- вою; мають ієрархію та юридичну силу; є формальними і нор­мативними; діють в часі, просторі й щодо кола осіб.

До особливих ознак джерел аграрного права в науковій літературі відносять: наявність уніфікованих актів аграрного законодавства, які є ядром аграрного законодавства; відсутність єдиного кодифікованого акта; велику вагу та значимість актів локальної правотворчості; збереження рекомендаційної право- творчості; використання правових норм, які водночас належать і до норм аграрного, і до норм інших галузей права (земель­ного, фінансового, господарського тощо); зростання ролі між­народних норм права, уніфікацію національного аграрного за­конодавства відповідно до вимог міжнародного права, умов уча­сті в СОТ та його адаптацію до законодавства ЄС^[13].

Необхідно підкреслити, що категорії «аграрне законодав­ство» і «джерела аграрного права» не є тотожними. Аграрне законодавство - це ієрархічна і диференційована система нормативно-правових актів, що характеризується спеціалізова- ністю, комплексністю та диференційованістю і спрямована на регулювання аграрних відносин, тобто відносин, що виникають в процесі виробництва та реалізації сільськогосподарської про­дукції. Спеціалізованість аграрного законодавства пов'язана із специфікою сільськогосподарського виробництва, що зумов­лена кліматичними та біологічними впливами на процес ви­робництва.

Однією з особливостей джерел аграрного права є наявність уніфікованих і диференційованих правових актів. Уніфікація здійс­нюється за предметом правового регулювання, а диференціа­ція - за суб'єктами аграрних правовідносин. Уніфіковані нор­ми містяться в загальних актах аграрного законодавства, які ма­ють багатофункціональне призначення, а диференційовані пра­вові норми - в спеціальних правових актах, які направлені на врегулювання певних аспектів діяльності різних галузей сіль­ського господарства, господарюючих суб'єктів аграрного сек­тора економіки тощо.

Інтеграція правового регулювання аграрних відносин обу­мовлює зростання ролі уніфікованих нормативно-правових ак­тів, які є основним нормативним матеріалом для побудови ці­лісної, органічної системи аграрного законодавства, сприяє зменшенню обсягу нормативного матеріалу, підвищенню ефек­тивності правозастосовчої діяльності.

Диференціація аграрного законодавства проявляється у при­йнятті нормативно-правових актів з метою спеціального право­вого регулювання сукупності однорідних аграрних відносин, що мають певну специфіку.

Особливістю джерел аграрного права є наявність публічно- правових і приватноправових норм. Природа аграрних право­відносин є змішаною (у деяких з них превалюють засади дис- позитивності, в інших - імперативні), тому сутність аграрного законодавства України є змішаною, комплексною: воно містить як приватноправові, так і публічно-правові приписи й режими¹.