§ 5. Джерела господарського права та їх класифікація
Характерний вплив на розвиток господарського права, звичайно, має і система нормативно-правових актів, які встановлюють режим правового регулювання відносин, що входять до його предмета.
Господарське право є дещо специфічним, оскільки основу його законодавчого масиву складають нормативні акти, що мають публічно-правовий та приватноправовий характер.На сьогодні галузь господарського законодавства є системою нормативно-правових актів (розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей)[37], норми яких у цілому (або тільки їх окремі норми) спрямовано на впорядкування господарського обороту.
Проте варто враховувати різницю між поняттями «джерела господарського законодавства» та «джерела господарського права». Так, система господарського законодавства - це розміщення норм, що складають господарське законодавство у відповідному порядку, враховуючи зміст, якості та внутрішні зв'язки між різноманітними актами, тобто норми, прийняті компетентними органами державної влади та санкціоновані державою. В той же час коло джерел господарського права є дещо ширшим, оскільки, крім джерел господарського законодавства, містить ще й акти локальної правотворчості (статути, установчі договори, положення про структурні підрозділи юридичних осіб тощо).
З цього приводу В. С. Мілаш зауважує, що нормативно- правові акти, які регулюють (упорядковують) процес організації та здійснення господарської діяльності, можуть бути розподілені як за формальною ознакою (правовою силою нормативного акта), так і за змістовою ознакою (зміст відносин, які вони регулюють)[38]. За формальною ознакою, на думку вченого-правника, до нормативних актів, які входять до галузі господарського законодавства, належать Конституція України, ГК України, закони України, постанови Верховної Ради України, декрети, постанови та розпорядження КМ України, укази та розпорядження Президента України, нормативні акти міністерств, державних комітетів, комісій та інших центральних органів виконавчої влади (правила, накази, інструкції тощо), акти територіальної (локальної) дії місцевих рад та держадміністрацій із господарських питань.
В той же час увесь масив господарського законодавства за змістовою ознакою, на погляд В. С. Мілаш, можна розподілити на низку блоків[39] [40] [41] [42] [43] [44] [45].Характерною рисою господарського законодавства є те, що правове регулювання здійснюється з опосередкуванням нормативних актів, що мають різну галузеву спрямованість, коли правовідносини, що виникають у рамках господарювання, випробовують на собі дію декількох нормативних актів. Чинне законодавство у сфері господарської діяльності є складною й розгалуженою системою, яка складається з правових актів. Аналіз дії на території України нормативно- правових актів, що регулюють господарську діяльність, дозволяє зробити висновок, що на сьогодні створено комплексну та специфічну систему, яка може позитивно впливати на відповідну систему суспільних відносин.
Однією з ознак комплексності господарського права є джерела його правового регулювання. При цьому основне навантаження (нормативно-правове) в регулюванні господарських правовідносин відіграють нормативні акти. Виходячи з цього, можна виділити ряд груп (рівнів) нормативних актів:
1) Конституційний рівень правового регулювання господарських правовідносин. До складу нормативно-правових актів зазначеного рівня доцільно відносити Конституцію України та конституційні закони, які передбачають першочергові пріоритети і цінності в суспільстві та самостійність України у всіх галузях життя. Такий рівень регулювання господарської діяльності (підприємництва) обумовлений побудовою законодавства України навколо Конституції України і відповідає нормативним конституційним положенням, що мають вищу юридичну силу на території України. Саме в Конституції України закріплено основні положення суспільного та державного життя, характер взаємовідносин особи та держави, регламентовано права і свободи особи в суспільстві, визначено компетенцію органів державної влади й управління і, що найголовніше, встановлено основні правові принципи для господарської діяльності та господарського законодавства.
Так, ст. 42 Конституції України передбачено право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Тобто можемо стверджувати, що законодавець нормами прямої дії встановлює пріоритет розвитку відносин, побудованих на рівності сторін (реалізація суб'єктивного права). Крім того, звертаємо увагу на правила ст. 41 Основного Закону, де закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Виходячи з положень наведеної статті, стверджуємо, що законодавцем закріплено пріоритет особистості у приватноправових відносинах і, як наслідок, похідного елементу - права приватної власності, в тому числі і під час реалізації суб'єктивного права на заняття господарюванням (підприємництвом).
У цілому, говорячи про конституційний рівень регулювання, слід зазначити, що законодавство, і зокрема господарське, не повинно суперечити Конституції, в іншому випадку такі нормативні акти або їх окремі норми вважатимуться недійсними. Конституційний рівень регулювання господарської діяльності містить ряд попередніх конституційних актів України: «Декларацію про державний суверенітет України», «Акт проголошення незалежності України», які хоча й інкорпоровані в Конституцію, але зберегли і своє самостійне значення.
2) Нормативні акти міжнародного характеру (міжнародні договори, угоди, конвенції) щодо кола відносин, які входять у предмет регулювання господарських правовідносин. Міжнародні нормативні акти є одним з найважливіших джерел правового регулювання господарської діяльності в Україні.
Підписані та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства України і застосовуються в передбачуваному для норм національного законодавства порядку. Саме ст. 9 Конституції України передбачає, що міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку саму юридичну силу, як і національний закон. Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують ратифікації відповідно до ст.
9 цього ж Закону) не у формі постанови Верховної Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію.Укладання міжнародних нормативних актів такого роду викликано багатьма факторами, зокрема:
- необхідністю зайняти видне місце на світових ринках і співпрацювати за загальноприйнятими правилами з іншими державами, міжнародними економічними і торговельними установами та міжнародними корпораціями;
- наявністю інших договорів про забезпечення прав і свобод людини та створення безпечних для життя і здоров'я умов, їх безумовним виконанням;
- завдяки такому договору будь-яка з держав, яка його уклала, отримує можливість реалізації прав своїх громадян в іншій державі;
- для іноземного суб'єкта господарювання принципово важливо, щоби сторона, яка приймає, надавала належний захист і забезпечувала безпеку його капіталовкладень у цій державі;
- створення договірного регулювання надає певну гарантію впровадження передбаченого договором правового режиму (ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність») незалежно від того, які зміни законодавства можуть мати місце в країні-партнері за договором у майбутньому;
- зменшення податкового тиску на суб'єктів підприємництва за рахунок разового обкладення митом товару;
- здійснення контролю за межею критичного експорту (імпорту) і забезпечення національних інтересів та інтересів національного товаровиробника.
Серед міжнародних конвенцій, які встановлюють порядок здійснення господарської діяльності, варто відзначити Вашингтонську Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, за якою встановлено порядок вирішення спорів за участю іноземних інвесторів як суб'єктів господарської діяльності.
3) Кодифіковані акти, які складають основи приватного порядку та механізм здійснення господарської діяльності, а також механізм державних гарантій дотримання прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарської діяльності.
Зазначений рівень джерел у системі господарського законодавства представлений кодифікованими законодавчими актами, до складу яких відносимо Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), ГК України, Кодекс торговельного мореплавства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) та ін.ЦК України у вказаній системі правових актів займає особливе місце, оскільки є стержнем усього приватного права. Він об'єднує як загальні норми приватного права, так і спеціальні норми, що регулюють господарські (підприємницькі) правовідносини. У ЦК України встановлено загальні засади регулювання приватних відносин, закріплено правове становище суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності, організаційно-правові форми господарської (підприємницької) діяльності, детально урегульовано договірні відносини в господарській (підприємницькій) діяльності тощо. У КпАП України передбачено відповідальність суб'єктів господарської діяльності, а також її учасників за порушення встановлених законодавчих норм.
Беручи до уваги положення ГК України, варто зауважити, що він має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти її гармонізації з іншими економічними системами. Крім того, ГК України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
4) Закони України і декрети КМ України, що встановлюють правові форми господарювання й основи правового становища його суб'єктів (наприклад: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок»).
Так, якщо перший закріпив економічні основи відповідного виду діяльності, то другий визначає загальні правові, економічні й соціальні основи здійснення господарської діяльності фізичними і юридичними особами в Україні, а третій, у свою чергу, має за мету нормативне забезпечення обороту цінних паперів як об'єктів господарських правовідносин та правового становища фондової біржі як учасника господарської діяльності.Для цієї групи характерними є і спеціальні законодавчі акти, що безпосередньо встановлюють правове становище суб'єктів господарської діяльності чи порядок обороту окремих категорій об'єктів у сфері господарювання. Серед них необхідно відзначити закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність» та ін. Ці нормативні акти спрямовані на забезпечення рівного захисту суб'єктивних прав, охоронюваних законом інтересів і майна суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, а також на ефективне функціонування національної економіки України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.
До вказаної групи відносяться і декрети КМ України, прийняті урядом у період наділення його особливими повноваженнями і чинні у сфері господарювання (наприклад Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
5) Підзаконні нормативні акти. Цей рівень правового регулювання базується на застосуванні іншого нормативного блоку актів правотворчості, який включає нормативно- правові акти органів державної влади та локальні нормативно-правові акти. До нормативно-правових актів органів державної влади необхідно відносити:
а) укази і розпорядження Президента України. Важливо зазначити, що такі нормативні акти дозволяють оперативно регулювати ті чи інші відносини, зреагувати на складну ситуацію, вчасно усунути прогалини в законодавстві, а в період бездіяльності Верховної Ради - заповнити необхідну законодавчу нішу;
6) постанови та розпорядження КМ України. Такі постанови в більшій мірі мають технологічний характер і, дублюючи норми законів, їх деталізують;
в) постанови, накази й інструкції міністерств, відомств і державних комітетів, що носять галузеву спрямованість;
г) рішення і розпорядження місцевих органів влади в межах наданих їм повноважень.
Локальні акти. Акти локальної нормотворчості представлені тими актами, що мають обов'язкову силу лише для осіб, які їх приймали та визначали зміст. До того ж необхідно звернути увагу на те, що норми локального акта повинні відповідати вимогам чинного законодавства. Якщо ж до відносин, урегульованих локальними актами, законодавцем не встановлені імперативні вимоги, то суб'єкти господарювання наділяються правом визначати їх зміст на власний розсуд. Однак все це не означає надання можливості ігнорувати вже існуючі форми локальної нормотворчості та вимоги до їх змісту. До локальних нормативно-правових актів доцільно відносити рішення, характерні для окремих (самостійних) суб'єктів господарської діяльності (наприклад рішення загальних зборів акціонерів в АТ стосовно виплати дивідендів).
Питання для самоконтролю
1. Поняття господарського права.
2. Предмет і методи господарського права.
3. Принципи господарського права.
4. Функції господарського права.
5. Вчення, що складають першу частину господарського права.
6. Вчення, що складають другу частину господарського права.
7. Класифікація джерел господарського права.