Основні принципи аграрного права

Принципами права прийнято вважати основоположні заса­ди та головні ідеї, які мають важливе значення для правово­го регулювання суспільних відносин та відбивають істотні пра­вові положення.

Сучасний період розвитку суспільних відносин характеризу­ється загальними правовими принципами, які властиві та відо­бражені в усій системі українського законодавства, які мають без­посередній вплив і на аграрне законодавство. До таких загальних принципів можна віднести: принцип справедливості, законності та правопорядку; принцип гарантованості прав людини і гро- м^іднина; принцип зміцнення юридичних засад правової демо­кратичної держави; принцип верховенства права та відповідності усіх нормативно-правових актів Конституції України; принцип ієрархічної послідовності та внутрішньої гармонії нормативно- правових актів; принцип підвищення ролі законів як основних складових законодавчої системи; принцип правового забезпечен­ня прогресивного суспільного розвитку та формування стабільної законодавчої системи та інші загальноправові принципи.

Аграрне право як комплексна інтегрована галузь права спи­рається на низку спеціальних принципів, наявність яких зу­мовлена особливостями напряму розвитку, основними цілями та специфічним змістом аграрних відносин. Найбільш вразли­вими серед них є наступні спеціальні принципи: принцип прі­оритетності розвитку сільського господарства; принцип рівності суб’єктів аграрних відносин; принцип свободи аграрного під­приємництва; принцип гарантованості суб’єктивних прав се­лян; принцип органічного взаємозв’язку трудових і земельних відносин; принцип самоуправління виробничо-господарською діяльністю; принцип державної підтримки сільського господар­ства та інші спеціальні принципи.

Принцип пріоритетності розвитку сільського госпо­дарства як спеціальний принцип аграрного права спирається на принцип пріоритетності сільськогосподарського землекори­стування. Прикладом законодавчого закріплення зазначеного спеціального принципу є Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» За вимогами ст. 25 вказаного Закону його положення є обов’язковими при розробці та прийнятті ін­ших законодавчих і нормативних актів.

Принцип рівності суб'єктів аграрних відносин є важ­ливим спеціальним принципом сучасного аграрного права. Пе­рехід на ринкові відносини, в тому числі аграрного сектора еко­номіки, різноманітність форм власності на землю та майно, під­приємницькі засади аграрного господарювання на землі ство­рили засадничі умови для встановлення рівноправного правово­го статусу всіх суб’єктів аграрного права. Рівність можливостей всіх суб’єктів аграрних відносин незалежно від форм власності, обсягів виробництва, масштабів господарської діяльності та ін­ших чинників є закономірним відображенням розвитку демо­кратичних процесів у сфері аграрного підприємництва.

Принцип свободи аграрного підприємництва^{[3] [4] означає за­конодавче закріплення та реальне забезпечення добровільного вибору організаційно-правових форм господарювання на зем­лях сільськогосподарського призначення. Зазначений принцип одержав закріплення як в аграрному, так і земельному законо­давстві реформаторського періоду незалежного розвитку Укра­їнської держави. Він охоплює самостійний вибір напрямів і ви­дів господарської діяльності без будь-якого втручання держав­них органів та органів місцевого самоврядування. Так, згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про фермерські господарства», не­законне втручання в господарську діяльність фермерського го­сподарства органів державної влади або органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб забороняється. Збитки, за­подіяні фермерському господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до за­кону'.}

Принцип гарантованості суб'єктивних прав селян у даний час набув важливого практичного значення. Селянство своєю працею створює життєво необхідні й незамінні блага для всього суспільства. Воно виробляє продовольчу продукцію, що є основою продовольчої безпеки країни. Як зазначала профе­сор Н. І. Титова, селянство - це та структурна детермінанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно уособлює усталений спосіб життя і є носієм національних традицій та добропорядних звичаїв. Тому гарантування безпере­шкодної реалізації своїх суб’єктивних прав селянами в умовах аграрної та земельної реформи, забезпечення державної охоро­ни та судового захисту є необхідними і актуальними питаннями сьогодення. Одночасно існує реальна необхідність у покращенні матеріальних, соціальних і культурних умов життя селян. Це зу­мовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодавчих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демократичному правовому суспільстві^{[5] [6].}

Принцип органічного взаємозв’язку трудових і земель­них відносин є спеціальним принципом аграрного права, по­в’язаним із земельними відносинами. За цим принципом регу­лювання сільськогосподарського землекористування пов’язано з правовим регулюванням трудової діяльності природних вла­стивостей ґрунтів, зокрема їх родючості. Внаслідок поєднання людського і природного факторів відбувається виробництво продовольчої, сировинної та іншої продукції. Прояв вказаного принципу є найбільш характерним для основних галузей аграр­ного виробництва - рослинництва і тваринництва.

Принцип самоуправління виробничо-господарською ді­яльністю полягає у закріпленні в актах локальної правотвор- чості (власних статутах і внутрігосподарських положеннях) де­мократичних засад управління.

Принцип державної підтримки сільського господарства є надзвичайно важливим в умовах становлення та розвитку рин­кових відносин. Ведення сільського господарства завжди було і залишається пов’язаним з кліматичними умовами, природним виробничим ризиком, тривалим проміжком часу між вкладен­ням праці й одержанням виробничих результатів та з багать­ма іншими факторами. Відомо й те, що виробництво в аграр­ному секторі було і залишається дотаційним навіть в країнах з розвинутою економікою. У зв’язку з цим стабільна державна підтримка аграрного товаровиробника є необхідним чинником розвитку вітчизняного сільського господарства. Без постійної державної підтримки сільськогосподарського виробництва у ринкових умовах навряд чи аграрні підприємства будуть кон­курентоспроможними в порівнянні зі своїми зарубіжними кон­курентами.

1.4.