Методи правового регулювання аграрних відносин

Сукупності аграрних відносин, що складають предмет аграр­ного права, притаманні певні методи їх правового регулювання. Вони являють собою відповідні аграрним відносинам способи та прийоми впливу на учасників цих відносин.

Особливості аграрних відносин відображені у специфічному поєднанні методів правового регулювання суспільних відносин у даній сфері. При цьому сутність такого регулювання полягає в офіційному виданні та застосуванні правових норм, які закрі­плюють моделі поведінки учасників аграрних відносин. А основ­ними завданнями правового регулювання є забезпечення відпо­відної поведінки суб’єктів-учасників у реально існуючих аграр­них відносинах.

В аграрно-правовій літературі виділяють імперативний ме­тод впливу на учасників суспільних відносин, який забезпечу­ється за допомогою обов’язкових до виконання приписів, роз­поряджень і заборон, та диспозитивний метод, який визначає лише межі поведінки учасників відповідних відносин, що надає їм можливості для вільного і самостійного врегулювання своїх взаємин у встановлених межах. Враховуючи положення загаль­ної теорії права, слід зазначити, що аграрному праву з його ши­роким обсягом різноманітних суспільних відносин притаманні обидва методи їх правового регулювання.

Імперативний метод у регулюванні аграрних відносин за­стосовується у сфері забезпечення виконання вимог законо­давства стосовно використання земель сільськогосподарського призначення за їх цільовим призначенням як основного засо­бу виробництва, реалізації заходів щодо охорони фунтів та від­творення їх родючості, проведення встановлених заходів щодо захисту та боротьби з хворобами і шкідниками рослин, дотри­мання фіто-санітарних та ветеринарних правил, регулювання відносин з охорони праці, захисту трудових прав працівників сільськогосподарських підприємств, дотримання і гарантування їх соціальних прав тощо.

Диспозитивний метод у регулюванні аграрних відносин має місце у сфері обрання напряму та самостійного здійснення господарської діяльності аграрними підприємствами, визначен­ня своїх партнерів у договірних відносинах, самостійного здійс­нення повноважень щодо належного їм майна, володіння, ко­ристування та розпорядження виробленою продукцією, за сво­їм рішенням використовувати власні засоби та кредитні ре­сурси тощо. Слід зазначити, сучасним аграрним відносинам у демократичних ринкових умовах найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку суб’єктів аграрного права, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених законодавством межах.

Рекомендаційний метод є традиційно притаманним для регулювання суспільних відносин в аграрній сфері. Він полягає в тому, що державні органи пропонують той чи інший варіант вирішення відповідних питань чи виконання встановлених за­конодавством заходів, а сільськогосподарські підприємства чи їх об’єднання самі визначають їх прийнятність та засоби, строки чи обсяги виконання з врахуванням наявності конкретних об­ставин. Надані державними органами рекомендації, на відміну від обов’язкових розпоряджень, виконуються суб’єктами аграр­них відносин в силу їх наукової обґрунтованості та авторитетно­сті органу який їх рекомендує. Особливістю рекомендаційного методу є те, що він використовується суб’єктами аграрного пра­ва добровільно без застосування примусових заходів.

Метод локальної правотворчості також є традиційним для регулювання суспільних відносин в аграрній сфері. Юри­дична природа цього методу полягає у специфічних особливо­стях існування та діяльності кожного окремого аграрного тво­рення.

Метод юридичної рівності сторін, властивий цивільно- правовим договірним відносинам, у даний час с^^єво впливає на регулювання комплексу майнових відносин, що існують в аграрному секторі ринкової економіки. Це пов’язано з надан­ням чинним законодавством певної універсальності засадам ре­гулювання майнових відносин із збереженням відповідних осо­бливостей їхнього прояву в аграрній сфері.

Економічні методи впливу на регулювання аграрних від­носин дістали широкого визнання, у тому числі в юридичній літературі. До них зазвичай відносять сукупність засобів впли­ву на діяльність суб’єктів господарювання в агропромисловому комплексі, що ґрунтуються на застосуванні системи економіч­них стимулів, заохочення виробництва і реалізації продоволь­чої продукції чи сировини для промисловості, оптимізації собі­вартості виробленої продукції, встановлення преференцій щодо оподаткування прибутків, оплати праці, преміювання, рента­бельності та ціноутворення, пільгового кредитування тощо. Без­умовно, такі заходи впроваджуються за допомогою прийняття відповідних нормативно-правових актів, які мають сприяти під­вищенню зацікавленості аграрних товаровиробників та колекти­вів їх працівників.

Адміністративні методи регулювання суспільних відно­син у правовій і особливо в економічній літературрі були піддані суворому критичному осуду під час переходу до ринкових від­носин, у тому числі в аграрній сфері економічного розвитку.

Адміністративні методи являють собою способи і прийоми державного впливу на регулювання аграрних суспільних відно­син. Вони полягають у наданні державними органами абсолют­но обов’язкових до виконання приписів. За допомогою таких приписів здійснюється безпосередній вплив на дії чи діяльність суб’єктів аграрного права. Ними визначаються завдання, умови, порядок і терміни виконання наданих приписів. Це може мати місце, наприклад, при забезпеченні виконання вимог щодо до­тримання сівозмін агропідприємствами, при оголошенні каран­тину в рослинництві чи тваринництві та інших випадках.

Отже, правове регулювання усього різноманіття аграрних су­спільних відносин неможливо забезпечити якимось одним ме­тодом. Увесь комплекс взаємопов’язаних між собою відносин, що виникають та існують в аграрній сфері, може бути опти­мально врегульований завдяки застосуванню імперативних і диспозитивних, рекомендаційних і регламентуючих правових норм. Одночасно слід зауважити, що характерною ознакою су­часної методології аграрного права є поєднання економічних та адміністративних методів державного регулювання в аграрному сектор^і економіки країни.

1.3.