Роль і значення судової практики для регулювання аграрних відносин

Судова практика являє собою діяльність всієї системи су­дів зі здійснення правосу^ід, результат якої набуває особливо­го юридичного значення в різноманітних способах об’єктивації - актах Конституційного Суду України, постановах пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду Укра­їни з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого госпо­дарського суду України, Вищого адміністративного суду Укра­їни, правових висновках, узагальненнях судової практики, рі­шеннях та ухвалах судів у справах тощо.

Акти Конституційного Суду України є правовими акта­ми, оскільки приймаються уповноваженим Конституцією Укра­їни органом з дотриманням встановленої форми і процедури, є загальнообов’язковими на всій території України та забезпечені силою державного примусу. Проте існують певні застереження. Зокрема, рішення Конституційного Суду у справах про офіційне тлумачення законодавства є інтерпретаційними актами і можуть бути джерелами аграрного права лише в комплексі із застосу­ванням конкретної норми.

Ухвали Коституційного Суду про припинення конституційно­го провадження і про відмову у відкритті конституційного прова­дження, які містять правові позиції щодо розуміння та тлумачен­ня Конституційним Судом норм аграрного законодавства, також мають нормативне значення. Наприклад, Ухвала Конституціно- го Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про пер­шочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фі­нансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 1 грудня 2009 року № 66-уп/2009.

Рішення Конституційного Суду України про визнання такими, що відповідають Конституції України, правових актів чи окре­мих положень є джерелами аграрного права (наприклад, Рі­шення у справі за конституційним поданням 45 народних де­путатів України щодо відповідності Конституції України (кон­ституційності) положень статей 6, 9 Закону України «Про дер­жавне регулювання виробництва і реалізації цукру» (справа про визначення мінімальної ціни на цукор) від 15 квітня 2004 року № 10-рп/2004).

Слід зазначити, що судове рішення в конкретній юридичній справі не можна визнати джерелом аграрного права, оскільки воно є актом ненормативного характеру, що не містить норм права, має персоніфікований індивідуально-визначений ха­рактер і відображає особливості конкретного спору учасників аграрних відносин.

Про зростання ролі судової практики для регулювання аграр­них відносин свідчить зростання кількості збірників і довідників судової практики. Верховний Суд України, Вищий господарсь­кий суд України, Вищий адміністративний суд України видають бюлетені законодавства і юридичної практики, подають судову практику а також науково-практичні коментарі до неї в періо­дичних журналах «Вісник Верховного Суду України», «Вісник господарського судочинства», «Вісник Вищого адміністративно­го суду України».

В аграрному секторі народного господарства відбувається становлення ринкових відносин, тому аграрне законодавство часто оновлюється, змінюється, не завжди враховує особли­вості сучасних аграрних ринкових відносин. Діяльність судів сприяє вдосконаленню практики застосування аграрного зако­нодавства. Судовий прецедент в даний час не має статусу дже­рела права, тому суди при винесенні рішень не мають права на нього посилатися. Разом з тим постанови і ухвали вищих судових органів є зразком для правильного вирішення справи. Проте необхідно відзначити, що визнання права судових пре­цедентів, що грунтуються на рішеннях Європейського суду з прав людини, є однією з умов вступу України в ЄС. Тому пре­цеденти Європейського суду стають основою при вирішенні аналогічних категорій справ, забезпечують однаковість судової практики Європейського суду і судів інших держав, в тому чис­лі України.

Сучасне аграрне законодавство надзвичайно мінливе. В яко­сті джерел аграрного права можна розглядати постанови пле­нумів вищих судових органів, які не лише реалізують, а й формують процесуальну політику при вирішенні аграрних спо­рів, забезпечують єдність судової практики. Оскільки в сільсь­кому господарстві земля є основним засобом виробництва, важ­ливого значення для регулювання аграрних відносин набуває судова практика, пов’язана із застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ. Постановою Пле­нуму Верховного Суду України «Про практику застосування су­дами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7 (із змінами, внесеними згідно з по­становою Верховного Суду № 2 від 19 березня 2010 р.) визначе­но, що розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов’язаних із земельними відносинами майнових спорів від­бувається залежно від суб’єктного складу їх учасників. Ті зе­мельні та пов’язані із земельними відносинами майнові спо­ри, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри­дичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими су­дами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спо­рів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності су- б'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин

Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питан­ня юрисдикції загальних судів та визначення підсудності ци­вільних справ» від 1 березня 2013 року № З роз'яснює, що у спорах, що виникають із земельних відносин, суди мають ви­ходити з того, що земля та земельні ділянки є об'єктами ци­вільних прав, а держава і територіальні громади через свої ор­гани беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тоб­то прав власників земельних ділянок.