Питання 3. Методи та форми державного регулювання господарських відносин.

Форми державного регулювання господарських відносин являють собою зовнішнє вираження дій держави, направлених на реалізацію специфічних завдань та функцій в процесі застосування обраних методів впливу держави на економіку.

Формами державного регулювання господарської діяльності є планування (директивне і індикативне), нормативне регулювання, індивідуальні управлінські рішення, контроль та нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення, попередження і припинення правопорушень, відновлення правових положень, відповідальність за порушення господарського законодавства тощо.

Методи державного регулювання господарських відносин – це сукупність прийомів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої, судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення і забезпечення умов господарської діяльності, які відповідають ідеї соціальної орієнтованості економіки. Методи державного регулювання господарських відносин можливо класифікувати за наступними критеріями: за суб’єктом впливу (державні, суспільні, ринкові); за часом дії (довгострокові, короткострокові); за характером впливу (прямі і непрямі); за масштабом впливу (загальні, приватні); за змістом (економічні, адміністративні, інституціональні, соціально-психологічні); за способом прийняття (правові, неправові); за природою дії (стримуючі, стимулюючі, комплексні); за рівнями реалізації (загальнодержавні, місцеві); за об’єктом дії (галузеві, функціональні).

Найбільший інтерес становить класифікація методів державного регулювання господарських відносин за характером впливу на прямі і непрямі. Прямі методи являються обов’язковими для суб’єктів господарювання, їх реалізація забезпечена певним примусом і мірами відповідальності. До цієї групи методів слід віднести державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ліцензування видів господарської діяльності; ліцензування і квотування зовнішньоекономічної діяльності; стандартизацію і сертифікацію; атестацію виробництва; валютне регулювання. Непрямі методи, в свою чергу, не є обов’язковими, застосовуються суб’єктами господарювання за їх ініціативою, можуть розглядатися як засоби підтримки і розвитку суб’єктів господарювання. Вони включають підтримку добросовісної економічної конкуренції; публічні закупівлі; дотації, субвенції, субсидії та інші види підтримки і розвитку малого та середнього підприємництва; державне кредитування; податкові пільги і преференції; приватизацію державного майна.