§ 4. Основні засади (принципи) сімейного права

Основними засадами (принципами) сімейного права є ті провідні ідеї та положення, які визначають сутність сімейного права, стрижень, який поєднує окремі норми та інститути сімейного права в одне ціле.

З урахуванням цього основними засадами (принципами) сучасно­го сімейного права є:

- державна охорона сім’ї, материнства, батьківства;

- рівність учасників сімейних відносин;

- недопустимість державного або будь-якого іншого втручання в сімейне життя;

- пріоритет сімейного виховання;

- регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками;

- пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 CK України держава охороняє сім’ю, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Це головне загальне положення, яке стосується сім’ї і визначає її значення в суспільстві, ставлення до неї держави. Держа­ва здійснює стосовно сім’ї державну політику, яка є складовою соці­альної політики України. Мета державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім’ї та її членів, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім’ї як основи суспільства. Основ­ними принципами державної сімейної політики є: суверенітет і авто­номія сім’ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку; диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім’ї; пари­тетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя; соціальне партнерство сім’ї та держави; пріоритетність інте­ресів кожної дитини незалежно від того, в якій сім’ї вона виховується, та наступність поколінь^[XXXIX].

Принцип рівності учасників сімейних відносин базується на по­ложеннях ст. 21 Конституції України та частинах 5, 6 ст. 7 CK України, відповідно до яких учасник сімейних відносин не може мати приві­леїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими озна­ками. Дружина та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Треба відзначити, що рівність прав учас­ників сімейних відносин не означає їх однаковості. Наприклад, у сі­мейному праві в деяких випадках враховувуються біологічні, статеві особливості чоловіка та жінки. Так, чоловік не має деяких прав, які за своєю природою можуть належати тільки жінці і, навпаки, жінка не набуває прав, які належатимуть чоловікові. Наприклад, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а також до досяг­нення дитиною, яка проживає з матір’ю, трьох років (ст. 84 CK). Разом з тим урахування біологічних особливостей чоловіка та жінки не надає переваг тій чи іншій особі в сімейних відносинах, а тим більше не під­порядковує їх одне одному. Суттєві особливості мають також відноси­ни між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опіку­нами та підопічними особами. У психічному, соціальному, економічному сенсі ці особи не є рівними. Важко, наприклад, порів­няти трирічну дитину та її батька або матір, які є повністю дієздатни­ми та дорослими особами. Разом з тим у юридичному сенсі ці особи визнаються рівними, бо в їх відносинах відсутніми є засади влади і підпорядкування.

Принцип недопустимості державного або будь-якого іншого втручання в сімейне життя закріплено в ст. 32 Конституції Укра­їни, ст. 301 ЦК, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 CK України. Цей принцип є новим для вітчизняного сімейного права. За радянських часів протягом десятиліть держава не визнавала сім’ю сферою приватного існуван­ня людини і вважала за необхідне проводити політику активного формування сімейних відносин, втручання в сімейні стосунки.

стосується розширення сфери приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 CK регулювання сімейних відносин здійсню­ється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасни­ків, їхнього права на особисту свободу та недопустимість свавільно­го втручання в сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, установлених Конституцією України.

Важливим сучасним принципом сімейного права є закріплений у законодавстві пріоритет сімейного виховання дитини (ч. 3 ст. 5 CK). Відомо, що основою соціальної політики Радянської держави було, навпаки, суспільне виховання дітей. Саме суспільство за допо­могою різноманітних заходів виховання мало формувати свідомість дитини. Сім’я розглядалася як осередок, який міг провокувати розви­ток не громадських, а індивідуалістських рис характеру особи. Такий підхід залишився в минулому. Підтримка сім’ї в новому контексті озна­чає розширення приватної сфери життя дитини, посилення впливу батьків на формування її свідомості. У статті 8 Конвенції про права дитини сказано, що держави-сторони зобов’язані поважати право ди­тини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи проти­законного втручання^[XL]. Саме в сім’ї дитина починає формуватися як особистість, у сім’ї вона набуває перших навичок соціального спілку­вання, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, які вирізняють її серед інших людей і перетворюють на особистість. Цим пояснюється і та обставина, що дитина, яка з тих чи інших причин була позбавлена батьківського піклування, передусім має бути влаштована в сім’ю (усиновлення, опіка та піклування, па­тронат) і тільки в разі неможливості надання їй умов сімейного вихо­вання вона може бути влаштована до державного дитячого закладу або закладу охорони здоров’я.

Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками є ще однією з принципово нових засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 CK). За радянських часів регулювання від­носин у сім’ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних при­писів, а можливість втілення засад самоорганізації та саморегулюван­ня в сімейній сфері не визнавалася. Вважалося, що договори між членами сім’ї не укладаються. Саме це служило важливою підставою концепції щодо самостійності сімейного права, його відмінності від права цивільного, у якому договір займає значне місце. Сьогодні змі­нилися основні принципи регулювання сімейних відносин, у зв’язку з чим правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір у сімейному праві набуває нового значення. Окрім шлюбного договору, подружжя може укладати договори щодо умов та порядку надання утримання одне одному (ст. 78 CK) або припинення права на утримання (ст. 89 CK). Батьки можуть укласти договір щодо здійснення ними батьків­ських прав та виконання обов’язків (ч. 4 ст. 157 CK); визначення місця проживання дитини у разі розірвання шлюбу, порядку участі у забез­печенні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 CK) тощо.

6. Одним з основних принципів сімейного права є пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї. Законодавство містить цілу низку заходів щодо підвищеного захисту прав та інтересів дитини. Такий захист здійснюється батьками дити­ни (ст. 154 CK), іншими родичами — бабою, дідом, сестрою, братом, мачухою, вітчимом (статті 258, 262 CK) або іншими особами, які нею опікуються — опікуном, патронатним вихователем (статті 249, 255 CK). Особа, яка досягла 14 років, має право на безпосереднє звернен­ня до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 CK). Учасниками сімейних відносин, які потребують певної підтримки та допомоги, окрім неповнолітніх, є також непрацездатні особи (інва­ліди I, II та III групи, особи пенсійного віку).

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Яке місце займає сімейне право в системі права?

2. Які відносини складають предмет сімейного права?

3. Які чинники обумовлюють сутність методу сімейного права?

4. У чому полягають основні засади (принципи) сучасного сімейного права України?

5. Що розуміється під поняттям «договірне регулювання сімей­них відносин»?