Спеціальні адміністративно-правові статуси фізичних осіб як суб’єктів адміністративного права

Аналіз законодавства, яке визначає адміністративну право- суб’єктність різних категорій індивідуальних суб’єктів адміністра­тивного права, дозволяє виокремити значну кількість фізичних осіб із спеціальним адміністративно-правовим статусом.

Членство в адміністративних колективах - це участь в об’єднанні за функціональним критерієм осіб, які наділяються спіль­ним правовим статусом, у відповідності до встановленого чинним адміністративним законодавством порядку взаємовідносин чле­нів такого колективу з його керівництвом, на підставі внутрішньо узгодженого розподілу між ними суб’єктивних прав, юридичних обов’язків та відповідальності (напр., заклади вищої освіти, колек­тиви мілітаризованих службовців та ін.).

Специфіка суб’єктивних прав і юридичних обов’язків членів ад­міністративних колективів має прояв саме в індивідуальних (осо­бистих) характеристиках, а не в службових повноваженнях таких осіб. Норми адміністративного права регулюють питання: адмініст­ративної відповідальності членів адміністративних колективів; їх участі у професійних спілках; захисту ними своїх прав в адмініст­ративному порядку. Водночас, у деяких випадках на індивідуальні (особисті) права членів адміністративних колективів прямо або опо­середковано поширюються також норми трудового права (оплата працівникам поліції за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні; надання відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами; виплата добових на час відрядження та ін.)^{[184] [185].}

Перебування суб’єктів під адлііністративною опікою - це одержання допомоги від держави особами, які потребують соціаль­ного захисту, незалежно від їх службової чи трудової діяльності. Усіх суб’єктів адміністративної опіки в залежності від передумов набуття спеціального статусу можна поділити на два види:

1) соціально вразливі верстви населення (як приклад, бездомні, сироти, самотні матері, особи, які мають соматичні чи психічні за­хворювання, інваліди, члени багатодітних родин та ін.);

2) жертви непередбачуваних (тих, що виникають незалежно від волі чи дій осіб) ситуацій (напр., особи, які вимушено втратили міс­це роботи; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката­строфи; учасники бойових дій; вимушені переселенці; біженці; осо­би, які постраждали від соціальних криз, техногенних катастроф і стихійних лих).

Адміністративна опіка реалізується у таких формах та за допо­могою здійснення таких заходів: а) на постійній основі та/або од­норазова виплата грошових сум (виплата пенсій за віком, з інва­лідності, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних пенсій); б) виплата різного роду державних допомог (трудові, со­ціальні тощо); в) виплата адресної соціальної допомоги (житлово- комунальні субсидії); г) соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, догляд за особами вдома тощо); д) на­дання іншої матеріальної та/або нематеріальної допомоги (тимчасо­ве забезпечення житловою площею; надання транспортних та інших послуг; організаційно-методична допомога у працевлаштуванні чи отриманні необхідних документів).

Важливим є відмежування адміністративної опіки від інших суміжних правових явищ, зокрема таких, як: цивільно-право­ва опіка (врегульована нормами цивільного права форма захис­ту майнових та немайнових прав фізичних осіб, які внаслідок настання певних обставин (вік, стан здоров’я) не можуть само­стійно реалізовувати надані їм права), соціальне забезпечення (сукупність заходів економічного характеру, що функціонально спрямовані на матеріальне забезпечення особи від різного роду соціальних ризиків).

Проживанням на території з особливим правовим режимом: жителі прикордонної зони, закритих лііст, заповідників, зон екологічного лиха, вільних еконоліічних зон, територій, на яких введено надзвичайний (військовий) стан або карантин тощо - такий спеціальний адміністративно-правовий статус пов’язується з наявністю специфічних правил щодо перебування на конкретній території: правила в’їзду в зону, пересування по ній, виїзду з неї, здійснення господарської та іншої діяльності в ній; застосування за-

ходів адміністративного примусу в разі порушення встановлених обмежень.

Усі спеціальні територіальні режими можна класифікувати за критерієм:

1) можливості застосування адміністративно-наглядових і конт­рольних заходів: а) суворі режими (надзвичайного або військового стану); б) пільгові режими (режим вільної економічної зони);

2) часу функціонування: а) постійні (вводяться на відповідних територіях тільки на підставі законів України); б) тимчасові (вво­дяться на підставі відомчих рішень шляхом видання підзаконних нормативно-правових актів).

Наділення спеціальнилі адлііністративно-правовилі стату- солі суб’єкта дозвільної систеліи. Дозвільна система передбачає отримання з власної ініціативи фізичної особи, шляхом подання за­яви до суб’єктів публічної адміністрації, дозволу на здійснення дій (діяльності), які відповідно до адміністративного законодавства чіт­ко контролюються уповноваженими органами. Правова регламента­ція порядку функціонування дозвільної системи в Україні здійсню­ється на підзаконному рівні, зокрема Положенням про дозвільну систему^[CLXXXVI].

Дозвільна система характеризується сукупністю властивих їй ознак, які відокремлюють її від інших видів виконавчо-роз­порядчої діяльності суб’єктів публічної адміністрації, зокрема таких, як:

реалізується в межах конкретних адміністративних правовідно­син, які виникають за ініціативи приватної особи шляхом подання заяви встановленого чинним законодавством зразка, щодо надання дозволу на здійснення певних дій (діяльності);

видача дозволів контролюється уповноваженими суб’єктами публічної адміністрації (зокрема органами виконавчої влади);

передбачає здійснення адміністративного нагляду за процесом фактичного провадження дозволеного виду діяльності з можливіс­тю застосування заходів адміністративного примусу до особи, яка порушує встановлений порядок і правила її здійснення, враховуючи анулювання наданого дозволу;

результатом адміністративних правовідносин, які виникають під час реалізації дозвільної системи, є отримання спеціального строко­вого дозволу, який має форму адміністративного акта^[187].

Видача спеціальних дозволів щодо провадження окремих ви­дів діяльності у процесі здійснення дозвільної системи є логічним завершенням процедури попереднього контролю та перевірки об­ґрунтованості заяв приватних осіб. Щодо строковості, слід зазна­чити, що дозволи можуть видаватися як на чітко встановлених про­міжках часу, так і безстроково. Формою таких дозволів є ліцензія, патент, квота, сертифікат тощо.

Такий статус передбачає наявність специфічних юридичних обов’язків: необхідність звернення до суб’єкта публічної адміністра­ції фізичної особи шляхом подання заяви, оформлення додаткових документів, тип яких залежить від виду діяльності, проходження контролю, суворе дотримання правил здійснення дозволених дій. Більше того, зазначений статус передбачає можливість розширення адміністративної деліктоздатності, а також отримання суб’єктивних прав, з метою володіння якими приватна особа і стала суб’єктом від­повідних правовідносин (право керування транспортним засобом, купівлі мисливської нарізної і гладкоствольної зброї, експлуатації радіопередавальних пристроїв тощо).