Сутнісна характеристика суб’єктивних публічних прав фізичних осіб

Дослідження проблематики визначення та виокремлення суб’єктивних публічних прав здійснювалося ще з кінця XIX - почат­ку XX ст. Того часу активно висловлювалася вимога щодо визнання за публічними правами якостей, які були властивими суб’єктивним правам особи.

У залежності від характеру інтересу, покладеного в основу суб’єктивного права, можна говорити про наявність:

а) суб’єктивних приватних прав (в основі - особистий приватний інтерес);

б) суб’єктивних публічних прав (основу становить публічний ін­терес, тобто загальне благо).

Відмінною рисою суб’єктивного приватного права від суб’єктивного публічного є можливість здійснювати активні дії фі­зичною особою у вигляді вимоги щодо конкретної поведінки (або від іншої приватної особи, або від суб’єктів публічної адміністрації, зокрема і підприємств, установ, організацій незалежно від їх форм власності, у разі, якщо вони виконують публічні функції). Ще од­нією відмінною рисою можна вважати те, що суб’єкти публічної адміністрації та інші уповноважені суб’єкти, вчиняючи дії або приймаючи юридично значущі рішення, для задоволення публіч­ного інтересу фізичної особи, виконують свої службові повнова­ження. Окрім цього, сприяння в реалізації суб’єктивних публічних прав фізичною особою встановлюється та гарантується державою, зокрема шляхом застосування державного примусу, у тому числі адміністративного, що не є характерним для суб’єктивних приват­них прав.

Існує думка щодо доцільності виокремлення суб’єктивного пуб­лічного права особи з огляду на теорію поділу права на приватне та публічне. У такому разі, суб’єктивним публічним правом визнаєть­ся заснована на нормах публічного (адміністративного) права мож­ливість приватної особи вимагати від публічної адміністрації такої поведінки, яка задовольняла би інтереси останньої¹.

Об’єктивація суб’єктивних публічних прав фізичної особи зав­жди пов’язана з реалізацією її приватного інтересу як носія зазначе­них прав та водночас реалізацією публічного інтересу. При цьому, в аспекті змісту приватний і публічний інтереси навіть не обов’язково мають збігатися; наприклад, при реалізації суб’єктивного публічно­го права на оскарження адміністративного стягнення за порушення, приміром, правил паркування, приватний інтерес є очевидним - повернення грошового стягнення до майна суб’єкта оскарження, а публічним інтересом може бути загальний постулат щодо дотри­мання прав людини або, наприклад, «правильне застосування за­конодавства», що, за висновком Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 р., «не­заперечно становить публічний інтерес»^{[182] [183].}

Суб’єктивні публічні права відіграють значну роль у структурі адміністративно-правового статусу фізичних осіб, оскільки за допо­могою їх реалізації забезпечується реальна незалежність приватних осіб від держави, з’являються умови для інтеграції їх у публічно- правові відносини.

Ознаками суб’єктивних публічних прав фізичної особи є такі:

а) сферою реалізації є публічне управління;

б) встановлюються та регламентуються нормами публічного права (зокрема адміністративного та конституційного);

в) ініціатором виникнення публічно-правових відносин як підста­ви реалізації суб’єктивних публічних прав є переважно фізична особа;

г) виникають та реалізуються лише в межах конкретних право­відносин за участі держави;

д) метою їх визначення є задоволення приватного/публічного ін­тересу; реалізація наданих особі прав та законних інтересів шляхом активізації дій владних суб’єктів або впливу на необхідність від них утриматися; досягнення паритетності у взаємовідносинах; викорис­тання механізму судового та/або позасудового захисту.

Основоположним при визначенні змісту суб’єктивних публічних прав є виокремлення системи тих об’єктів, що спричиняють виник­нення загальних прав особи та шляхи їх реалізації.

а) права, які держава визнає за особистістю, і вони, відповідно, не можуть бути об’єктом посягання з боку останньої: право на не­доторканність особистості і житла; таємниці листування; свободи пересування; свободи думки, совісті і релігії; свободи слова, друку та ін. Крім того, обов’язком держави є захист цих прав від посягання з боку суб’єктів публічного адміністрування;

б) права особистості на позитивні послуги з боку держави: право на освіту, створення державою матеріальних і процесуальних меха­нізмів захисту прав і свобод громадян;

в) права особистості на участь в управлінні державними спра­вами і суспільством: право обирати і бути обраним до органів дер­жавної влади і органів місцевого самоврядування, брати участь в референдумі.

Таким чином, суб’єктивні публічні права фізичної особи - це нормативно урегульована люжливість фізичної особи всту­пати у публічно-правові відносини за участі органів публічної влади з ліетою: задоволення приватного/публічного інтересу; реалізації наданих їй прав та законних інтересів шляхолі акти­візації дій владних суб’єктів або впливу на необхідність від них утриліатися; досягнення паритетності у взаємовідносинах; використання ліеханізліу судового та/або позасудового захисту. Суб’єктивні публічні права визначають рівень незалежності особи і забезпечують публічні інтереси, а в окремих випадках - і вчинен­ня суб’єктами публічного управління відповідних дій і прийняття рішень.

6.4.