Поняття та структура правового статусу суб’єктів міграційного права

Беручи до уваги суб’єктний склад міграційних відносин (про що йшлося у попередньому параграфі), тобто фізичних та юридич­них осіб — суб’єктів міграційного права України, виникає необхід­ність, пов’язана з розкриттям адміністративно-правового статусу суб’єктів міграційного права.

Традиційне розуміння поняття правового статусу визначено у тео­рії права. Зокрема, правовий статус — це система закріплених у норма­тивно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод та обов’яз­ків, відповідно до яких індивід як суб’єкт права (тобто володіючи

правосуб’єктністю) координує свою поведінку в суспільстві^[51]. До струк­турних елементів узвичаєно відносити правосуб’єктність, права, сво­боди та відповідальність. Законні інтереси та гарантії в цьому випадку не входять до структури правового статусу.

Міграційна правоздатність — це здатність мати міграційні пра­ва й нести обов’язки, яка визнається в Україні рівною мірою за кожною людиною незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження і май­нового стану. Вона виникає з моменту народження людини й припи­няється її смертю^[52]. Зважаючи на розгорнуту класифікацію суб’єктів міграційного права та їх велику кількість, потрібно окремо розглядати статус мігрантів — громадян, іноземців та осіб без громадянства, й ок­ремо — представників влади.

Окреслимо основні риси вказаних вище суб’єктів. Правове стано­вище громадян України, іноземців та осіб без громадянства є різним. Наприклад, серед громадян нашої держави іноземці наділені особли­вим правовим статусом згідно із законом України «Про правовий ста­тус іноземців та осіб без громадянства».

Що стосується правового статусу мігрантів, то обсяг їх міграційної правоздатності є неоднаковим, що обумовлюється належністю до гро­мадянства, віком, наявністю волі, розумовим розвитком, здоров’ям, по­садовим становищем тощо. У зв’язку з цим існує поняття «міграційна дієздатність», яка також характеризується певним обсягом. Під мігра­ційною дієздатністю розуміється здатність фізичної особи самостійно здійснювати юридичні дії, тобто з власної волі чи свідомого бажання вступати у міграційні відносини, набувати міграційних прав, їх реа­лізовувати, виконувати обов’язки. Не всі правоздатні фізичні особи є міграційно дієздатними. Наприклад, міграційна дієздатність такої ка­тегорії мігрантів, як іммігранти, здійснюється за встановленим націо­нальним режимом.

Міграційна дієздатність може бути частковою або повного: Повна дієздатність настає з часу повноліття (18 років). Часткова діє­здатність настає в разі виїзду за межі України. Наприклад, відповід­но до ч. 2 ст. 4 закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (1994 р.) оформлення проїзного доку­мента дитини здійснюється на підставі нотаріально засвідченого кло­потання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазна­чаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що об­межують відповідно до вказаного вище Закону право на виїзд за кор­дон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). Коли один із батьків не дає згоди на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон, дозвіл на такий виїзд може бути отримано на підставі рішення суду.

Громадянам України, визнаним судом недієздатними, виїзд з України може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду (ст. 10 за­кону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»),

Слід звернути увагу на той факт, що правовий статус іноземця має свої характерні особливості. Зокрема це стосується моменту виникнен­ня у нього правоздатності на території України. В іноземного громадя­нина, що прибув до нашої країни, настає спочатку обмежена правоздат­ність (у момент одержання дозволу на в’їзд та оформлення документів у посольстві чи консульстві), потім повна (з моменту прибуття на тери­торію держави). Припинення правоздатності відбувається в разі виїзду іноземного громадянина за межі держави чи зміни громадянства^[53].

Деліктоздатність у теорії права розглядається як здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення^[54].

Під міграційною деліктоздатністю пропонуємо розуміти здат­ність суб’єкта нести певний вид юридичної відповідальності за пору­шення ним норм міграційного права. Юридичною відповідальністю називається застосування до кожного (громадянина України, іноземця, особи без громадянства), хто здійснив правопорушення, в установле­ному для цього процесуальному порядку заходів державного примусу, передбачених санкцією порушеної норми.

Притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватись у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення громадянами України, іноземця­ми чи особами без громадянства норм національного законодавства України. Процесуальний порядок встановлено законами (кодексами), зокрема Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Кодексом про адміністративні правопорушення тощо.

В основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладено конкретний склад правопорушення, яке скоїли громадя­нин України, іноземець або особа без громадянства. Відмінність у скла­ді правопорушення як у цілому, так і в конкретних його елементах дає підстави для притягнення їх до різних видів юридичної відпові­дальності (цивільно-правової, кримінально-правової, дисциплінар­ної, адміністративно-правової). Останній вид юридичної відповідаль­ності є найбільш типовим для правопорушень у сфері міграційного права.

У свою чергу, такі складові елементи правосуб’єктності, як пра­воздатність та дієздатність, стосуються як колективних, так і індиві­дуальних суб’єктів міграційних відносин, основним з яких, безперечно, є Державна міграційна служба України.

Зупинимось детальніше на змісті правового статусу окремих суб’єктів міграційного права.

Президент України як глава Української держави виступає від її імені. Глава держави — це посадова особа, що посідає формально най­вище місце у структурі державних органів та здійснює представниць­ку функцію, тобто представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори, учасником яких є Україна.

Конституція України покладає на главу держави повноваження бути гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

У діяльності Президента України щодо здійснення міграцій­ної політики найбільший інтерес для нас становлять гарантування Президентом додержання Конституції України та прав і свобод лю­дини й громадянина на вільне пересування та вільне обрання місця проживання.

Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади, який шляхом ухвалення законів формує державну міграційну політику України й окреслює основні можливі позиції щодо її реалізації, визначає роль і місце міграції населення в політичному та соціально-економічно­му житті держави.

У здійсненні державної міграційної політики важлива роль покла­дається на Кабінет Міністрів України. Слід зазначити, що компетенція Уряду України є дуже широкою, його повноваження стосуються майже всіх сфер державного та суспільного життя, а тому, базуючись на прин­ципі пріоритетів, слід поділяти їх на фундаментальні, що знайшли своє закріплення в Конституції України, та похідні, що детально розкри­вають зміст фундаментальних у нормативних актах, повноваження в здійсненні державної міграційної політики. Першими фундаменталь­ними повноваженням можна назвати виконання Конституції, законів України й актів Президента України. У цій сфері слід виділити декілька похідних повноважень:

- виконання законів згідно з положеннями Конституції;

- втілення у життя законів та інших рішень законодавчої гілки влади;

- нормотворча діяльність.

Державна міграційна служба України (далі — ДМС України) є цен­тральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра внутріш­ніх справ України^[55]. ДМС України входить до системи органів виконав­чої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та закона­ми України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами зако­нодавства України, дорученнями Президента України та Міністра тощо. Правову базу діяльності ДМС України доречно поділити на дві групи: міжнародні документи та національні нормативно-правові акти (які були зазначені вище).

До міжнародних документів слід віднести такі: Європейську Конвенцію про громадянство, ратифіковану Україною 20 вересня 2006 року, Конвенцію про статус біженців, до якої Україна приєднала­ся 10 січня 2002 року, угоди між Україною та іншими державами щодо спрощеного порядку зміни громадянства^[56] тощо.

Відповідно до Положення основними завданнями ДМС України є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфе­рах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реє­страції фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 3) реалізація в межах своєї компетенції державної політики у сфері волонтерської діяльності.

До завдань ДМС України необхідно також віднести здійснення наг­ляду за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та емі­грації), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, грома­дянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених зако­нодавством категорій мігрантів, адже серед повноважень ДМС України є низка саме наглядових^[57]. Так, ДМС здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у випадках, передбачених законодавством, притя­гує порушників до адміністративної відповідальності^[58]. На міжнарод­ній арені вказаний орган державної влади активно співпрацює з:

- НАТО (північноатлантичний альянс) — міжнародною міжурядо­вою організацією, військово-політичним союзом 28 держав;

- Радою Європи — міжнародною організацією 47 держав-членів у європейському просторі;

- Управлінням Верховного комісара OOH у справах біженців (УВКБ 00Н) — установою, що забезпечує захист і допомогу біженцям у різних країнах світу;

- Міжнародною організацією з питань міграції, метою якої є забез­печення в усьому світі впорядкованої міграції осіб, які потребують міжнародних міграційних послуг.

Отже, робимо висновок про тісний взаємозв’язок охарактеризо­ваних суб’єктів міграційного права та подальшу необхідність удоско­налення нормативно-правового поля, покликаного врегульовувати мі­граційні правовідносини.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняттю суб’єкта міграційного права.

2. Визначте види суб’єктів міграційного права.

3. Установіть співвідношення понять «суб’єкт міграційного права» та «суб’єкт міграційних правовідносин».

4. Назвіть складові елементи правового статусу суб’єкта мі­граційного права.