Поняття та сутність адміністративно-правового статусу суб’єктів публічної адміністрації

Єдиного тлумачення поняття «адміністративно-правовий ста­тус» не вироблено до теперішнього часу. У цілому, вказане по­няття адміністративного права відображає сукупність конкретно визначених суб’єктивних прав та обов’язків, які закріплюються

за відповідним суб’єктом визначеними нормативними актами та гарантуються державою.

Специфіка адміністративно-правового статусу суб’єктів владних повноважень полягає у його структурі. Варіантом відображення останньої є виокремлення в його межах окремих структурних бло­ків:

цільового, що містить: а) мету; б) завдання; в) функціональне призначення;

структурно-організаційного, що містить: а) порядок формуван­ня; б) структуру суб’єкта публічної адміністрації; в) схему організа­ційного підпорядкування структурних одиниць; г) схему розподілу завдань і функцій кожного структурного підрозділу; д) порядок вза­ємодії між структурними підрозділами, а також взаємодії з іншими органами (як державними, так і недержавними); ж) порядок прий­няття рішень;

3) компетенційного, що містить: а) повноваження; б) предмет ві­дання; в) функції.

Доцільним є виокремлення таких елементів адміністративно- правового статусу суб’єктів публічної адміністрації:

норліативно-правова основа, що є сукупністю правових норм, якими врегульовано формування та функціонування конкретного суб’єкта;

принципи функціонування, що є сукупністю вихідних основ та засад у відповідності до яких, суб’єкт функціонує;

ліета функціонування, що є основною ідеєю функціонування конкретного суб’єкта та виокремлюється для забезпечення публіч­ного інтересу, диференціюється в окремих завданнях залежно від сутності інших елементів адміністративно-правового статусу;

коліпетенція, що відображає надані повноваження, які реалізу­ються в межах визначеного предмета відання для виконання визна­чених функцій держави;

порядок формування, що має вираження у визначенні підвідом­чості¹, підпорядкованості^{[220] [221], підзвітності та підконтрольності[222];}

порядок прийняття рішень, що відображає процедуру застосу­вання інструментів публічного адміністрування та вимоги до фор­мального закріплення її результатів.

Окремо слід зупинитися на компетенції суб’єкта публічної адміні­страції.

Повноваження - це поняття, яке позначає сукупність прав та обов’язків, що закріплені за суб’єктом для виконання його функ­ціонального призначення. Залежно від підходу, перелік прав та обов’язків, що формують повноваження, може бути вичерпним або ж містити відсилочні норми, які передбачають можливість вста­новлення прав та обов’язків іншими нормативними актами. Повно­важення - завжди є відображенням владних приписів, тому що: здійснюються виключно уповноваженими на це суб’єктами; є по-

тенційно можливим способом впливу уповноваженого суб’єкта; за­безпечуються нормою права; реалізуються виключно в межах пуб­лічно-правових відносин.

Не будь-які повноваження може бути надано суб’єктові публіч­ної адміністрації, а лише ті, яких змістовно спрямовано на виконав­чо-розпорядчу діяльність, надання адміністративних послуг, при­тягнення до адміністративної відповідальності та забезпечення прав громадян під час публічного адміністрування. У теорії адміністра­тивного права вказані повноваження іменовано поняттям «адміні­стративні повноваження». Таким чином, суб’єкт публічної адмі­ністрації не може набувати повноважень щодо прийняття законів чи здійснення правосуддя.

Щодо делегованих повноважень, то це повноваження, набуті пев­ним суб’єктом (органом чи особою) шляхом передачі окремих прав чи обов’язків для забезпечення мети публічного адміністрування на підставі закону чи адміністративного договору^[CCXXIII].

Предмет відання - це сфера суспільних відносин, в межах якої суб’єкт публічної адміністрації може реалізувавати надані йому пов­новаження. Так, для Міністерства освіти та науки предметом відан­ня є суспільні відносини, що складаються у сфері освіти та науки; для Міністерства охорони здоров’я України - суспільні відносини у сфері охорони здоров’я тощо.

Функції як елемент компетенції відображають основні напрями діяльності суб’єкта публічної адміністрації та є правовою мірою ви­раження обсягу та меж повноважень.

8.3.