Поняття, ознаки та структура міграційно-правових відносин

Міграційно-правові відносини — один із видів суспільних відно­син, врегульованих нормами міграційного права України. Тобто мігра­ційно-правові відносини складаються, виникають, змінюються й при­пиняються під впливом міграційно-правових норм.

Міграційно-правовим відносинам властиві всі ознаки, що харак­теризують правовідносини взагалі. Крім цього, для них характерні та­кож певні особливості, обумовлені специфікою об’єктів і суб’єктів цих правовідносин:

1) вони виникають із приводу здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто права й обов’язки сторін у них завжди пов’язані з цією діяльністю;

2) у них завжди беруть участь спеціальні суб’єкти (як правило, органи виконавчої влади, насамперед Державна міграційна служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі проти­дії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб), наді­лені державно-владними повноваженнями;

3) завдяки участі спеціальних суб’єктів ці відносини завжди є владними;

4) виникають вони з ініціативи будь-якої зі сторін, згода іншої, як правило, не вимагається (не виключається момент попереднього уз­годження, яке часто передує ухваленню управлінських рішень);

5) у разі виникнення спорів чи конфліктів між сторонами таких відносин вирішуються вони, як правило, в адміністративному порядку, тобто вищими органами виконавчої влади або посадовими особами, звичайно, судовий порядок розгляду спорів також використовується;

6) відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов’яз­ків настає перед державою, а не однієї перед іншою, що характерно для цивільно-правових відносин.

Міграційно-правові відносини є різноманітними і відображають особливість предмета міграційного права України. Вони структуровані. Елементами структури цих відносин, як і правовідносин взагалі, є сто­рони (суб’єкти), об’єкти і зміст.

Суб’єктами міграційно-правових відносин є їх учасники, які мають суб’єктивні міграційні права й свободи та виконують юридичні обов’язки.

До міграційних прав і свобод належать, зокрема, право на в’їзд в Україну, право на виїзд за її межі, право на свободу пересування тери­торією України, право на еміграцію, право на імміграцію тощо.

Юридичний обов’язок — це необхідність певної поведінки суб’єк­та права, що закріплено правовою нормою. Так, особа, яку визнано бі­женцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язана зня­тися з обліку й стати на облік центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання та переїзду до адміністративно-терито­ріальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ст. 16 закону України «Про біженців та осіб, які потребують до­даткового або тимчасового захисту»).

До суб’єктів міграційно-правових відносин належать: український народ, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, юридичні та фізич­ні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці) тощо. Зазначимо, що одна із сторін у цих відносинах завжди є спеціаль­ним суб’єктом, наділеним владними повноваженнями.

Для того щоб стати суб’єктами міграційно-правових відносин, кон­кретні особи повинні мати міграційну правоздатність та міграційну дієздатність.

Здатність мати міграційні права й нести обов’язки визнається в Україні однаково за кожною людиною незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження чи майнового стану.

Міграційне право України є підгалуззю, за допомогою норм якої ре­алізується ст. 33 Конституції України про правоздатність кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересу­вання, вільний вибір місця проживання та можливість вільно залишати територію України, а громадянам України — в будь-який час повернути­ся в Україну, що конкретизується у нормативно-правових актах України.

У кожних конкретних адміністративно-правових відносинах суб’єкти здійснюють надані їм права та покладені на них обов’язки, пов’язані з об’єктом правовідносин, тобто з тим, із приводу чого вони виникають. Таким об’єктом є дії (поведінка) суб’єктів, за допомогою яких реалізуються обов’язки та права, передбачені для цих правовідно­син. Ці дії є різними за своїм характером; вони можуть бути пов’язані зі здійсненням повсякденних завдань управління, з особистими нема­теріальними благами (здоров’я, гідність людини тощо), продуктами творчої діяльності та майном. Тобто перераховані блага в таких випад­ках є предметами, щодо яких здійснюються певні дії, які і визнаються об’єктами адміністративних правовідносин.

Об’єктами міграційно-правових відносин є територія, міграційні про­цеси, права, свободи й обов’язки мігранта та їх захист, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів щодо утвердження й забезпечення статусу мігранта тощо.

Зміст міграційно-правових відносин становлять взаємні обов’язки та права суб’єктів.

Підставами виникнення, зміни та припинення міграційно-право­вих відносин, як і будь-яких інших, є юридичні факти, тобто такі життєві обставини, з якими закон пов’язує існування й розвиток правовідносин.

Виникненню конкретних міграційно-правових відносин передує юридичний факт, з якого починається реалізація міграційних норм, установлення або зміна правового статусу. Завдяки юридичному фак­тові особа стає учасником міграційно-правових відносин, володіє пев­ними правами та свободами, виконує певні обов’язки й несе юридичну відповідальність.

Залежно від характеру зв’язку з волевиявленням суб’єкта юридич­ні факти поділяються на дії та події.

Події — це юридичні факти, не пов’язані з волею та бажанням суб’єктів, але породжують міграційні відносини. Це, наприклад, сти­хійне лихо, яке може викликати масову міграцію населення. Держава виступає як гарант прав та обов’язків, розподілених серед конкретних суб’єктів міграційних відносин.

Вказівка на події у міграційно-правових нормах надає їм юридич­ної ваги, пов’язує з ними міру можливої поведінки. До юридичних фак- тів-подій належать такі: народження або смерть фізичної особи, досяг­нення відповідного віку (для особи, якій надано статус біженця і яка до­сягла шістнадцятирічного віку, — право отримати проїзний документ для виїзду за кордон), стан здоров’я (наприклад, дозвіл на імміграцію не видається особам, хворим на інфекційні хвороби), настання відпо­відного строку (статус біженця втрачається, коли зникли обставини, за яких було надано статус біженця) тощо.

Дії — це факти, які залежать від волі людей. Вони можуть бути пра­вомірними (правові акти та правові вчинки) та неправомірними.

Специфіка юридичних актів, які спричиняють виникнення мі­граційно-правових відносин, полягає в тому, що деякі з них виника­ють із складного юридичного складу, до якого належать два та більше юридичні факти. Так, щоб отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на імміграцію до Державної міграційної служби (якщо перебу­ває в Україні на законних підставах), який ухвалює відповідне рішення. Тобто необхідними є волевиявлення іноземця чи особи без громадян­ства та рішення Державної міграційної служби України.

2.