Трудова міграція

Трудова міграція (міграція робочої сили) є одним із видів мі­грації, що здійснюється фізичною особою з метою пошуку роботи, тобто переміщення працездатного населення для працевлаштування, що може мати постійний або тимчасовий характер.

Згідно із законом України «Про зайнятість населення» (2012 р.) трудова міграція — це переміщення особи, пов’язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи.

Поняття «трудящий-мігрант» визначається міжнародними доку­ментами, зокрема:

- Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей від 18 грудня 1990 року містить таке визначен­ня: трудящий-мігрант — це особа, яка буде займатися, займається чи займалася оплачуваною діяльністю в державі, громадянином якої він чи вона не є;

- Конвенція МОП про працівників-мігрантів (переглянута) від 1 липня 1949 року визначає працівника-мігранта як особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, і охоплює будь-яку особу, яка визнається згідно із законом як працівник-мігрант;

- Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів (1977 р.) під трудящим-мігрантом розуміє громадянина договір­ної Сторони, якому інша договірна Сторона дозволила перебувати на її території з метою здійснення оплачуваної діяльності;

- Угода між урядом країн — членів СНД про співробітництво в га­лузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігран- тів від 15 квітня 1994 р. (ратифікована Україною від 11 липня 1995 року) визначає, що трудівник-мігрант (або працівник) — особа, яка постійно проживає на території Сторони виїзду і на законній підставі займається оплачуваною діяльністю в Стороні працевлаштування.

Державний кордон є фактором, який впливає на поділ трудової мі­грації на внутрішню та зовнішню. За ознаками виїзду з території дер­жави та в’їзду на її територію трудову міграцію поділяють, відповідно, на трудову еміграцію (експорт робочої сили) й трудову імміграцію (ім­порт робочої сили).

Міжнародні трудові міграції — це переміщення в просторі, які здійснюються індивідом, за межі країни з метою підвищення рівня жит­тя без зміни постійного місця проживання.

Причини міжнародної трудової міграції мають майже виключно економічний характер. Загальними причинами міжнародної трудової міграції громадян України за кордон є ємний ринок праці іноземних країн та приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності.

Особливими причинами міжнародної трудової міграції громадян України за кордон є незадоволений попит на працю всередині країни, неадекватно низька оцінка робочої сили, соціально-економічна криза, спад виробництва, загострення економічних суперечностей.

Мотиви, які зумовлюють поїздки за кордон, можуть бути таки­ми: заробіток для поліпшення житлових умов (купівлі нерухомості), придбання дорогих товарів тривалого вжитку; заробіток задля за­доволення поточних життєвих потреб харчування, придбання не­обхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо); накопичен­ня коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах; накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи; мотиви нематеріального характеру (по­бачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).

У структурі трудової міграції громадян України за ступенем ле­гальності виділяють три рівні:

- офіційна трудова міграція;

- неофіційна трудова міграція;

- міграція жертв злочинних угруповань.

Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти, є:

- будівництво;

- сільське господарство (збирання врожаю);

- домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, догля­дання дітей та немічних людей похилого віку);

- сфера торгівлі та сервісу (у т. ч. готельний бізнес).

Основні закономірності трудових міграцій України:

- найбільше трудових мігрантів за кордон проживає на прикордон­них територіях;

- за кордон більшою мірою від’їжджають жителі сільських місцевостей;

- основна частка мігрантів має вік 30-50 років;

- одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені;

- чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.

Кількісний показник громадян України, які щороку працюють за кордоном, — від 1 до 3 млн осіб. Найбільше міжнародних трудових мігрантів громадян України працює в Росії, Польщі, Чехії, Португалії, Іспанії, Італії, Греції, Туреччині, Ізраїлі, країнах Північної Європи, Прибалтики та Близького Сходу.

Проблеми міжнародних трудових міграцій населення є актуальни­ми для України. Це явище має як позитивні (сприяння інтеграції України до світового ринку праці; послаблення потоку безробіття на національ­ний ринок праці, зниження соціальної напруженості у суспільстві; надхо­дження до України іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками; важливий чинник розвитку тех­нологій, обміну досвідом роботи, чинник перебудови професійної та ква­ліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосу­вання до умов світового ринку), так і негативні наслідки (втрата Україною конкурентоспроможної частини власної робочої сили (особливо науков­ців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічно­го прогресу; збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі; втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як влас­ні заощадження; дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців; виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців; зростання злочинності та соціальної напруже­ності у суспільстві через міжнаціональні конфлікти).

Основними проблемними питаннями у сфері регулювання трудової міграції є:

- налагодження обліку трудових мігрантів, які працюють за межами України;

- активізація політики щодо формування привабливого внутріш­нього ринку праці;

- проведення політики посилення соціального захисту трудящих-мі- грантів — громадян України, які працюють за кордоном;

- проведення політики превентивних заходів щодо запобігання не­легальним трудовим міграціям.

Процеси, пов’язані із зовнішніми трудовими міграціями, регу­люються державною міграційною політикою України. Важливим завданням Уряду на сьогодні є не тільки створення умов через правові та економічні механізми для легального працевлаштування громадян України за кордоном, а і впровадження політики повернення громадян України — трудових мігрантів на Батьківщину.

Від чіткості та продуманості міграційної політики залежать по­дальший розвиток та ефективність трудової міграції в Україні, визнан­ня та престиж України у світі.

Адміністративно-правове регулювання трудової міграції необхід­но розглядати у двох аспектах — зовнішньому (виїзд громадян України за кордон з метою заняття трудовою діяльністю) і внутрішньому (за­няття трудовою діяльністю іноземних громадян та осіб без громадян­ства в Україні).

Стаття 10 закону України «Про зайнятість населення» закрі­плює право особи на трудову діяльність за кордоном, тобто громадя­ни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо таку діяльність не заборонено законодавством України та дер­жави перебування. Права громадян України, які працюють за кордо­ном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 3 закону України «Про зайнятість населення» розкриває сутність права на зайнятість: кожен має право на вільно обрану зайня­тість; примушування до праці у будь-якій формі забороняється; добро­вільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності; зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження господарської та інших видів діяльно­сті, не заборонених законом; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребу­ють додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, які одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайня­тість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України; іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працев­лаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на ро­боту на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до закону України «Про зайнятість населення» підпри­ємства, установи та організації мають право на застосування праці іно­земців та осіб без громадянства на території України на підставі дозво­лу, що видається територіальними органами Державної служби зайня­тості України на строк до 1 року, якщо інше не передбачено міжнарод­ними договорами України. Дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності за­стосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України ^[45].

Дозвіл видається також на застосування праці іноземців, які на­правлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб’єктом господарювання, за умови, що відсоток кваліфі­кованих іноземців, які залучаються в рамках договору, не перевищує по­ловини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах дого­вору, а також праці осіб, стосовно яких ухвалено рішення про оформлен­ня документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на засто­сування праці іноземців та осіб без громадянства й розмір плати за ви­дачу дозволу, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов’язко­вого державного соціального страхування України на випадок безробіт­тя, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності, але при цьому не можуть призначатися на посаду або займатися тру­довою діяльністю у разі, коли призначення на посаду або провадження відповідного виду діяльності пов’язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Закон України «Про імміграцію» передбачає підстави залучен­ня висококваліфікованих іноземних спеціалістів і робітників, потреба в яких є відчутною для національної економіки. Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну для працевлаштування на визначений термін, їхня трудова діяльність здійснюється відповідно до одержаного в установленому порядку до­зволу на працевлаштування, виданого Державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

За формою працевлаштування можна визначити такі різновиди трудівників-іммігр антів:

- сезонні працівники — іноземці та особи без громадянства, праця яких залежить від сезонних умов та виконується протягом певної частини року;

- прикордонні працівники — іноземці та особи без громадянства, які здійснюють трудову діяльність на території України, але збері­гають своє місце постійного проживання за межами України, куди повертаються кожного дня або хоча б один раз на тиждень;

- стажисти — іноземці та особи без громадянства, які з метою під­вищення свого професійного чи кваліфікаційного рівня працюють на території України за наймом відповідно до одержаної професії;

- особи, зайняті в межах договорів підряду, — іноземці та особи без громадянства, направлені закордонним роботодавцем на роботу на територію України для виконання певного обсягу робіт або по­слуг з реалізації договорів, укладених між українським і закордон­ним суб’єктами господарської діяльності.

Якщо іноземець або особа без громадянства мають намір прибу­ти в Україну для працевлаштування, вони повинні у закордонному ди­пломатичному представництві чи консульській установі України офор­мити візу типу ІМ-1, що є чинною протягом 1 року. Така віза видається особам, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування, і не дає іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебу­вання на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне про­живання в Україні. Зазначені особи в’їжджають на територію України в установленому порядку.

Для оформлення імміграційної візи з метою працевлаштуван­ня необхідно подати дозвіл на роботу, який оформляється та вида­ється Державною службою зайнятості України або її територіальни­ми органами для роботи на підприємстві, в установі чи організації, які запросили іноземця чи особу без громадянства на певну посаду (за фахом).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2013 року № 437 «Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на за­стосування праці іноземців та осіб без громадянства» затверджено про­цедуру видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на вико­ристання праці іноземців та осіб без громадянства.

Територіальні органи Державної служби зайнятості видають за юридичною адресою підприємства, установи чи організації дозволи на застосування на конкретних посадах праці іноземців чи осіб без гро­мадянства за таких умов:

- якщо в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, спро­можні виконувати відповідний вид роботи;

- у разі достатнього обґрунтування доцільності застосування їх пра­ці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

- у разі направлення закордонним роботодавцем в Україну для вико­нання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контр­актів), укладених між вітчизняним та іноземним суб’єктами госпо­дарювання, за умови, що чисельність кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках таких договорів (контрактів), не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умо­вах договорів (контрактів);

- якщо ці особи відповідно графіка специфічних зобов’язань у секто­рі послуг Протоколу про вступ України до СОТ^[46] (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами^[47]) належать до категорії «внутріш- ньокорпоративні цесіонарії»;

- у разі ухвалення рішення про оформлення документів для вирі­шення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Для отримання дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства підприємства, установи й організації подають територі­альному органові Державної служби зайнятості України такі докумен­ти: заяву; копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця чи осо­би без громадянства; копії сторінок паспортного документа іноземця чи особи без громадянства з особистими даними разом із перекладом українською мовою, засвідченим в установленому законодавством по­рядку; дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ, виданий лікувально-профі­лактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкого­лізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ; довідку, скріплену печаткою та завірену підпи­сом роботодавця про те, що посада, на якій застосовуватиметься пра­ця іноземця чи особи без громадянства, відповідно до законодавства не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує на­дання допуску до державної таємниці (у разі наявності в роботодав­ця режимно-секретного органу зазначена довідка подається також за підписом керівника такого органу); довідку MBC про те, що інозе­мець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєн­ня злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне проваджен­ня; довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформ­лення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покаран­ня за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження.

Законодавством передбачено перелік додаткових документів для отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземців чи осіб без громадянства. Зазначені документи подаються підприємствами, установами та організаціями до територіальних органів Державної служби зайнятості стосовно вказаних нижче категорій осіб:

1) іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії «внутрішньокор- поративні цесіонарїї», — копію договору (контракту), укладеного між вітчизняним та іноземним суб’єктами господарювання, яким передба­чено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, направле­них закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обся­гу робіт (послуг);

2) іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких ухвалено рі­шення про оформлення документів для вирішення питання щодо ви­знання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, — рі­шення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця

Розділ 1. Міграційне право — підгалузь адміністративного права України чи особи без громадянства на роботу в Україну та копію контракту, укладеного між іноземцем чи особою без громадянства та іноземним суб’єктом господарювання, про переведення на роботу в Україну з ви­значенням строку роботи в Україні;

3) особи, яка претендує на зайняття посади керівника, заступни­ка керівника або іншої керівної посади за умови, що такий іноземець чи особа без громадянства є засновником або співзасновником підпри­ємства, установи, організації, — копії установчих документів, засвідче­них в установленому порядку;

4) суб’єкта авторського права і суміжних прав, який запрошується на роботу в Україну для здійснення таких прав, — засвідчені нотаріаль­но копії документів, що ідентифікують об’єкт авторського права і (або) суміжних прав автора та засвідчують авторство (авторське право).

Для продовження дії дозволу роботодавець подає до територіаль­ного органу Державної служби зайнятості не пізніше ніж за ЗО кален­дарних днів до закінчення дії дозволу такі документи: заяву; дві кольо­рові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; довідку MBC про те, що іноземець чи особа без грома­дянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження. Інші документи, відповід­но до чинного законодавства України, подаються у разі внесення до них змін.

Для розгляду поданих роботодавцем документів при територіаль­ному органі утворюється комісія, до складу якої включаються представ­ники територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, Державної міграційної служби України, Служби безпеки України, Міністерства освіти і науки України, Адміністрації Державної прикор­донної служби України та представники Федерації профспілок та робо­тодавців України. Рішення комісії має рекомендаційний характер.

Територіальний орган Державної служби зайнятості протягом 15 календарних днів з дня реєстрації документів ухвалює рішення (оформлюється наказом) щодо видачі, відмови у видачі, продовження дії, відмови у продовженні дії або анулювання дозволу і протягом 3 ро­бочих днів з дня його ухвалення це рішення надсилається роботодавцю і розміщується на сайті територіального органу Державної служби за­йнятості України.

Роботодавець після ухвалення територіальним органом Державної служби зайнятості рішення про видачу дозволу перераховує кошти на рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття, відкритий у територіальному органі Державної казначейської служби України, що підтверджується квитанцією про внесення плати. У разі невнесення роботодавцем плати протягом ЗО календарних днів з дня ухвалення рішення про видачу до­зволу таке рішення скасовується.

Територіальний орган Державної служби зайнятості оформлює та видає дозвіл протягом 10 робочих днів з дня зарахування коштів на рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відкритий у територіаль­ному органі Державної казначейської служби України. Дозвіл видаєть­ся на строк не більш 1 ріку. Дія такого дозволу може бути продовжена на той самий строк.

Територіальний орган Державної служби зайнятості ухвалює рі­шення про відмову у видачі, продовженні дії дозволу у випадку:

- наявності кваліфікованих працівників в Україні (регіоні), які можуть бути працевлаштовані на заявлену роботодавцем вакансію та від­повідають вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про по­пит на робочу силу (вакансії), та відмови роботодавця у працевлаш­туванні громадян України, які були направлені територіальними органами для працевлаштування (крім рішення про видачу дозволу на застосування праці осіб-іноземців, які відповідно до графіка спе­цифічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарїї»; іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких ухвалено рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту);

- невідповідності рівня освіти або кваліфікації іноземця чи особи без громадянства вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії);

- наявності, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, заборгованості роботодавця зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соці­альне страхування;

- наявності заборгованості зі сплати штрафних санкцій за порушен­ня вимог закону України «Про зайнятість населення»;

- невідповідності поданих роботодавцем документів вимогам Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на засто­сування праці іноземців та осіб без громадянства^[48];

- недостовірності даних, що містяться у поданих роботодавцем документах;

- наявності рішення про примусове повернення або примусове ви­дворення іноземця чи особи без громадянства, прийнятого відпо­відно до статей 26 та ЗО закону України «Про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства»;

- відбування іноземцем чи особою без громадянства на момент оформлення дозволу покарання за скоєння злочину або здійснен­ня стосовно нього кримінального провадження;

- порушення строків.

Територіальний орган Державної служби зайнятості приймає рі­шення про анулювання дозволу на працевлаштування в Україні іноземців чи осіб без громадянства у випадку:

- неподання роботодавцем копії укладеного трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства;

- дострокового розірвання роботодавцем трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства;

- встановлення недостовірності даних, що містяться у поданих ро­ботодавцем документах;

- набрання обвинувальним вироком суду, за яким іноземця чи особу без громадянства засуджено за скоєння злочину, законної сили;

- наявності рішення про примусове повернення або примусове ви­дворення іноземця чи особи без громадянства, ухваленого відпо­відно до статей 26 та ЗО закону України «Про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства»;

- встановлення факту застосування праці іноземця чи особи без гро­мадянства на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі, або ін­шим роботодавцем;

- рішення територіального органу або підрозділу Державної мігра­ційної служби України про визнання іноземця або особи без гро­мадянства біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту;

- невикористання іноземцем чи особою без громадянства права на оскарження рішення територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України про відмову у визнанні бі­женцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або у разі остаточного вирішення питання про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Територіальний орган Державної служби зайнятості протягом 3 ро­бочих днів повідомляє про анулювання дозволу територіальний орган або підрозділ Державної міграційної служби України та Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Рішення про відмову у видачі дозволу, продовженні його дії чи анулювання дозволу може бути оскар­жене у Державній служби зайнятості України або суді.

Державна політика зайнятості в Україні має реалізовуватися шляхом:

- сприяння законній трудовій міграції громадян України; з цією ме­тою передбачається укладення двосторонніх міждержавних і мі­журядових угод і правочинів із працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави; співробіт­ництво в галузі трудової міграції та соціального захисту праців- ників-мігрантів і членів їх сімей — громадян держав — учасниць СНД; співробітництво прикордонних областей України та держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонної мігра­ції та взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

- посилення контролю за діяльністю суб’єктів господарської діяль­ності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні грома­дян України за кордоном.

Відповідно до Концепції державної міграційної політики порядок виїзду громадян України за кордон для тимчасового перебування з ме­тою працевлаштування, навчання, провадження підприємницької ді­яльності, лікування та відпочинку потребує:

- удосконалення законодавства з метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на соціальний захист незалежно від місця їх проживання;

- посилення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном;

- удосконалення системи обліку громадян України, які тимчасово перебувають за кордоном з метою працевлаштування;

- визначення механізму виявлення на території України іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми на території інших держав, надання їм необхідної допомоги;

- збільшення штату консульських установ України у державах, де постійно проживає або тимчасово перебуває значна кількість громадян України, визначення в таких установах посадових осіб, які відповідають за вирішення питань трудової міграції, проти­дії торгівлі людьми, проведення моніторингу ринку праці в дер­жавах перебування, надання відповідних роз’яснень громадянам України, які перебувають за її межами з метою працевлаштування, та сприяння реалізації їх прав у повному обсязі;

- розроблення й здійснення за участі громадських, у тому числі між­народних, організацій комплексу заходів, спрямованих на роз’яс­нення громадянам України їх прав і свобод під час роботи за кор­доном, специфіки законодавства держави перебування та норм міжнародного права у сфері трудової міграції;

- забезпечення виконання двосторонніх міжнародних договорів України з питань трудової міграції громадян та їх соціального захисту.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття «міграція», «мігрант».

2. Назвіть види міграції.

3. Міжнародна міграція: поняття, напрямки.

4. Назвіть види міжнародної міграції.

5. Проаналізуйте нормативно-правове регулювання міжна­родної міграції.

6. Назвіть та охарактеризуйте діяльність міжнародних орга­нізацій у сфері міграції.

7. Сформулюйте поняття трудової міграції, назвіть наслідки трудової міграції.

8. Назвіть види трудової міграції.

9. Охарактеризуйте міжнародно-правові основи трудової міграції.