Міжнародна міграція робочої сили

У міру глобалізації світової економіки все більш важливим фактором економічного, соціального і демографічного розвитку багатьох країн стає міжнародна міграція робочої сили і населення.

Міграція робочої сили — це переміщення працездатного населення в межах країни, а також з однієї країни в іншу з метою працевлаштування на більш вигідних умовах, а також пошуку кращих умов життя.

Розрізняють внутрішню (в межах однієї країни) і зовнішню міжнародну (з однієї країни в іншу) міграцію робочої сили. Перша зумовлена внутрішньою міграцією капіталу, структурними змінами в економіці, політикою держави щодо освоєння відстаючих регіонів, надлишком робочої сили в окремих регіонах країни, культурними, сімейними та іншими причинами.

Міжнародна міграція робочої сили спричинена пошуками висо- кооплачуваних місць роботи, працевлаштування, можливостей са- мореалізації, політико-правовими мотивами, відносним перенаселенням у багатьох країнах світу, нерівномірністю економічного розвитку тощо.

Міжнародна міграція включає в себе дві основні складові: еміграцію та іміграцію. Під еміграцією розуміється виїзд з країни на постійне місце проживання, під імміграцією — в’їзд в країну на постійне місце проживання. Міжнародна міграція включає також процес репатріації — повернення в країну походження людей, які за певних причин залишили свою вітчизну і переселилися в іншу країну.

Міжнародна міграція робочої сили виникає й розвивається у зв’язку із становленням та еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі. Значних масштабів вона набула наприкінці XVIII — на початку XIX ст. внаслідок промислової революції та формування технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці. Історії відомі масові переміщення людей і навіть цілих народів, зумовлених військовими, політичними, національно-етнічними чинниками.

В Україні наприкінці XIX ст. надлишок робочої сили становив понад 8 млн осіб, внаслідок чого лише через аграрне перенаселення з Галичини у 1890—1906 роках до США емігрувало до 750 тис. осіб, а в 1914 році у Сибіру і Далекому Сході проживало до 2 млн українців. Через глибоку економічну кризу в Україні в 90-х роках XX ст., що супроводжувалася значним зниженням життєвого рівня населення, зростанням армії безробітних, посилилася міграція робочої сили у високорозвинуті держави світу. Найбільших збитків економіці України, її майбутньому завдає відплив значної кількості науково-технічних спеціалістів (у середині 90-х років щорічно емігрувало до 50 тис. фахівців з дипломами вищої школи). У пошуках роботи з України за період незалежності в країни близького та далекого зарубіжжя емігрувало понад 8—10 млн осіб. Проте офіційна статистика поки що не публікує узагальнених об’єктивних даних з цього приводу.

За сучасних умов переходу до ринкових відносин міжнародна міграція робочої сили стає все більш поширеним явищем.