Україна і світове господарство

Поглиблення процесів міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація та зростання міжнародних зв’язків стало умовою формування сучасної народногосподарської структури.

Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того, щоб не опинитися на периферії світового господарства, подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення. Країна, яка не має зовнішньої торгівлі, господарських зв’язків з іншими державами світу, змушена збільшувати витрати виробництва приблизно у півтора-два рази.

Україна завжди мала тісні економічні зв’язки з країнами світу. Напередодні проголошення самостійності економіка України забезпечувалася продукцією власного виробництва на 82 %. За межі України вивозилося понад 16 % суспільного продукту, в тому числі понад 40 % чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, нафтового, хімічного устаткування тощо. Про потужність експортного потенціалу свідчать наступні цифри. Частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загальносоюзних експортних поставок. Продукція, вироблена в Україні, направлялася в 123 країни світу, а суб’єктами міжнародних господарських зв’язків були 1400 її підприємств, обсяг експортних поставок яких становив близько 7 млрд крб.

Але, незважаючи на ці показники, можливість інтегрування економіки України у світове господарство на сучасному етапі досить низька. Це зумовлено рядом суб’єктивних і об’єктивних причин таких як:

1. катастрофічне падіння обсягів виробництва, що є наслідком загальної кризи, яка охопила соціально-економічну систему країни. ВНП порівняно з 1990 роком скоротився майже на 70 %. У 1990 році в Україні було вироблено 278 млрд дол. ВВП, а в 1998 році він скоротився до 50 млрд дол. Отже, забезпечення країни власною продукцією значно впало, а залежність від інших країн почала загрожувати існуванню держави взагалі;
2. низька конкурентоспроможність її продукції за рахунок низької якості і високої собівартості, тому на західні ринки доступ для неї закритий. Загалом за рівнем конкурентоспроможності Україна в 1999 році посідала 58 місце у світі (після Зімбабве);
3. переважання в експорті України паливно-сировинної групи. Її частка у 2000 році перевищувала 68 % і разом з товарами народного споживання становила 86 %;
4. низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») в експорті;
5. незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;
6. значна питома вага бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності та всередині країни. Якщо в 1992 році вона становила до 13 %, то в 1996 році — 75 %;
7. недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами. Різкий розрив зв’язків з країнами СНД призвів до втрати традиційних ринків на Сході, а проблема налагодження зв’язків із західними ринками так і залишилася невирішеною. Нестача кадрів та їх недостатній професійний рівень роблять недосконалою систему управління;
8. відсутність стабільного законодавства, науково обгрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності, корумпованість державного апарату;
9. відсутність сприятливого інвестиційного клімату, правовий нігілізм, ігнорування морально-етичних норм з боку представників влади і бізнесових структур;
10. тіньовий експорт капіталів, про масштаби якого зазначалося вище.
    Понад 40 % грошової маси перебувало поза банківською системою;
11. проблема зовнішнього боргу України, яка має два аспекти: перший — пов’язаний із зовнішнім боргом України, успадкованим від колишнього СРСР; другий — включає борги, пов’язані з оплатою енергоносіїв. У середині 1999 року сума зовнішнього боргу України складала більше 13 млрд дол. США, а виплати процентів за обслуговування боргу — майже 2 млрд дол. на рік.

У результаті зовнішньоекономічні зв’язки України на сучасному етапі характеризуються негативними тенденціями. Вона займає місце периферійної країни, яка покликана своїми сировинними ресурсами, дешевою робочою силою й територією для розміщення екологічно шкідливих виробництв обслуговувати високорозвинуті країни. Для того, щоб залишитися суверенною, незалежною країною, Україна повинна змінити акценти зовнішньоекономічної діяльності. Вона може реально розраховувати на інтеграцію в світове господарство і розширення своєї частки на світовому ринку тільки в тому випадку, коли її зовнішньоекономічний інструментарій, а в перспективі і весь господарський механізм будуть адаптовані, приведені у відповідність до правил, що діють в світовому економічному спілкуванні. Для цього потрібна нова світогосподарська стратегія, яка повинна грунтуватися на принципах універсальної економічної взаємодії. До них відносяться: 1) повне впровадження в практику ринкової моделі господарювання; 2) економічна відкритість; 3) гармонійне поєднання національних і міжнародних факторів в економічній політиці (права і відповідальність країни за стан світового господарства); 4) багатостороння взаємодія держав.

На сьогодні Україна не має науково обгрунтованої економічної стратегії входження у світовий ринок. Її розробка ще попереду, але вона має реальні можливості стати конкурентоспроможним експортером промислової та аграрної продукції.

Вже зараз високою конкурентоспроможністю характеризується верстато- і літакобудування, надтверді матеріали, порошкова металургія, приладобудування, деякі види побутової техніки тощо.

Певна переорієнтація експорту продукції зі Сходу на Захід зумовлює необхідність співробітництва України з європейськими державами, пріоритетним напрямом якого є науково-технічне і освітнє співробітництво.

Важливого значення набуває залучення європейських країн на внутрішній ринок України. Перш за все це забезпечується збалансованою інвестиційною політикою, яка запобігатиме будь-яким проявам монополізму, сприятиме створенню рівних можливостей розвитку всіх сфер власності, формуванню конкурентного середовища. Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин є створення спільних підприємств. Наприкінці вересня 1992 року в Україні було зареєстровано понад 500 таких підприємств з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 1998 року їх налічувалося понад 4200, проте більшість з них займалася посередницькою діяльністю. Для забезпечення більш сприятливих умов розвитку спільних підприємств необхідно створити інвестиційні банки, забезпечити правові гарантії іноземним інвесторам, що надасть змогу «відкрити двері» вільному капіталовкладенню до галузей української економіки. Як відомо, 90 % іноземних інвестицій припадає на розвинуті капіталістичні країни, прямі інвестиції в економіку України становили на початку 2001 року лише 3,9 млрд дол. Загальна потреба у таких інвестиціях оцінювалася в 40 млрд дол. Водночас Україна інвестувала в економіку інших країн менше 100 млн дол.

Крім економічної, має бути розроблена науково-технологічна та інтелектуальна інвестиційна політика. Зокрема необхідно привести систему вищої освіти України до вимог сучасного світового рівня, удосконалити систему перепідготовки кадрів за світовими стандартами.

Включення економіки незалежної України в систему світогос- подарських зв’язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно високих вимог, які диктує світове ринкове господарство.

Отже, перспективними напрямами інтегрування України у світове господарство є створення вільних економічних зон, українських ТНК, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності — патентами, ліцензіями, «ноу-хау».

Вирішення цих та інших проблем зовнішньоекономічних відносин України, які нерозривно пов’язані з розв’язанням кардинальних проблем внутрішньоекономічного розвитку — вдосконалення структурних реформ, підвищення ефективності економічної системи в цілому можуть забезпечити подальший динамічний розвиток нашої країни і можливість посісти гідне місце у світовому співтоваристві.

тш