Поняття, ознаки та види громадських формувань

Незважаючи на те, що поняття «громадські об’єднання» внас­лідок змін у законодавстві стало більш застосовуваним, поняття «об’єднання громадян» все одно залишається прийнятним, оскільки згадується у ст.ст. 36 і 37 Конституції України. Слід також зазна­чити, що, окрім вищеназваних понять, у теорії адміністративного права використовуються поняття: а) «неурядова організація» (non­governmental organizations) - визначається нормативними актами зарубіжних країн, а у вітчизняній правовій системі згадується лише у контексті «міжнародних неурядових організацій» (напр., Міжна­родний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародний олімпійський комітет тощо) без конкретної дефініції; б) «громадське формування» - є надбанням вітчизняної науки, а тому дефініюєть- ся в національному законодавстві, зокрема у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»^[192].

Правовий статус громадських об’єднань, а також основні заса­ди їхньої діяльності, регулюються Конституцією України, Зако­нами України: «Про громадські об’єднання», «Про свободу совісті та релігійні організації»¹, «Про політичні партії в Україні»^{[193] [194], «Про благодійну діяльність та благодійні організації»[195], «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»[196], «Про державну реєстра­цію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»[197], «Про основні засади молодіжної політики», іншими нормативно-правовими актами.}

Аналізуючи положення зазначених джерел, слід виокремити такі ознаки громадських формувань:

1) добровільний характер: кожна особа вільна вирішувати, чи вступати їй до складу громадського формування, чи припиняти членство у такому формуванні та чи брати участь у його діяльності або заснуванні;

2) законність: цілі, напрями, засоби та способи діяльності гро­мадських формувань повинні відповідати чинному законодавству. Так, забороняються утворення і діяльність громадських формувань, дії яких спрямовано на ліквідацію незалежності України, зміну кон­ституційного ладу насильницьким шляхом, порушення сувереніте­ту і територіальної цілісності держави, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режи­мів, їхньої символіки тощо^[198];

3) салюврядність та салюорганізація: зазначена ознака охоп­лює внутрішній і зовнішній аспекти. Внутрішній аспект передбачає, що учасники громадського формування мають право самостійно здійснювати управління діяльністю громадського формування, ви­значати напрями діяльності та вчиняти інші дії з метою реалізації та захисту своїх прав та інтересів у межах, передбачених законо­давством. Зовнішній аспект полягає у неможливості державних інституцій втручатися у внутрішньо-управлінську діяльність гро­мадських формувань, окрім деяких випадків, пов’язаних із забез­печенням громадського порядку, національної безпеки тощо;

4) спільність інтересів членів гроліадського форліування: утворення громадського формування є способом реалізації колек­тивного інтересу його членів. Спільний інтерес оформлюється як мета діяльності громадського формування, яка зазвичай закріплю­ється у статуті;

5) неколіерційність: діяльність громадських формувань не має за мету одержання прибутку. Це означає, що громадські форму­вання можуть отримувати прибуток внаслідок своєї діяльності або набувати права на майно, проте члени та посадові особи (у разі їх наявності) не мають права на розподіл зазначених матеріальних цін­ностей між собою, а також не можуть використовувати дохід або майно з метою реалізації власних індивідуальних інтересів.

У більшості випадків громадські формування реалізують свої ін­тереси, вступаючи у приватно-правові відносини. Незважаючи на це, вони, безперечно, є суб’єктами адміністративного права. Гро­мадські формування взаємодіють із суб’єктами публічного адмі­ністрування, зокрема у межах процедур реєстрації громадських формувань, набуття ними статусу юридичної особи, під час здій­снення уповноваженими органами фінансового контролю за їх ді­яльністю, при оподаткуванні тощо.

За деяких обставин громадським формуванням може бути деле­говано владні повноваження, внаслідок чого вони набувають стату­су суб’єкта публічного адміністрування. Так, відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»^[199] громадським об’єднанням може бути делего­вано повноваження із сприяння органам Національної поліції у вияв­ленні та розкритті кримінальних правопорушень, розшуку осіб, які їх вчинили, захистові інтересів держави, громадян від кримінально протиправних посягань, участі у забезпеченні безпеки дорожнього руху тощо. Як наслідок, громадські формування перетворюються з об’єкта владного впливу на суб’єктів його здійснення.

Отже, громадські формування - це добровільне об’єднання фі­зичних та/або юридичних осіб приватного права, яке не може створюватися суб’єкталіи публічного адлііністрування і не під­порядковується їлі, діє на засадах законності, салюрегулювання і неколіерційності, ліає на люті реалізацію та захист колектив­них прав та інтересів своїх учасників.

Стосовно офіційного визначення поняття «громадські фор­мування» слід зазначити, що Закон «Про державну реєстра­цію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»¹ передбачає, що гроліадськиліи форліуванняліи є полі­тичні партії, структурні утворення політичних партій, громадські об’єднання, місцеві осередки громадського об’єднання із статусом юридичної особи, професійні спілки, їх об’єднання, організації профспілки, передбачені статутом профспілки та їх об’єднання, творчі спілки, місцеві осередки творчих спілок, постійно діючі третейські суди, організації роботодавців, їх об’єднання, відок­ремлені підрозділи іноземних неурядових організацій, представ­ництва, філії іноземних благодійних організацій.

За сферами діяльності найбільш поширеними громадськими формуваннями є фізкультурно-спортивні, професійні, молодіжні об’єднання, об’єднання ветеранів та інвалідів, культурно-просвіт­ницькі та правозахисні^{[200] [201].}

Важливим є питання щодо видів громадських формувань. Як ви­дається, їх слід класифікувати за такими критеріями:

1) за необхідністю форліалізації створення: а) підлягають лега­лізації державою (громадські об’єднання, профспілки, органи само­організації населення, політичні партії); б) не підлягають легалізації (органи учнівського самоврядування, батьківські комітети, колекти­ви фізкультури на підприємствах);

2) за ліетою та функціяліи: а) мають загальну мету, завдання та функції, що є властивими усім різновидам громадських формувань відповідної сфери; б) мають спеціальну мету (громадські організації інвалідів, «чорнобильців», ветеранів війни; Національний Олімпій­ський комітет України, Українське товариство охорони пам’яток іс­торії та культури);

3) за наявністю делегованих суб’єкталіи публічного адліі- ністрування владних повноважень: а) наділені такими повнова­женнями (громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону); б) без таких повноважень;

4) за територіальною ознакою: а) міжнародні; б) всеукраїнські; в) місцеві (такі, що діють у межах однієї або декількох адміністра­тивно-територіальних одиниць); г) локальні (такі, що діють у межах одного органу, підприємства, установи, організації, навчального за­кладу тощо);

5) за наявністю вікового цензу набуття членства у гроліад- ськоліу форліуванні: а) такі, що мають віковий ценз (дорослі - з 18 років; молодіжні - від 14 до 35 років; дитячі - від 6 до 18 років);

б) такі, що не мають вікового цензу (релігійні громади, громадські організації інвалідів, громадські організації «чорнобильців»);

6) за суб’єктолі створення/членства: а) громадські формуван­ня фізичних осіб; б) громадські формування юридичних осіб; в) змі­шані громадські формування (засновниками/членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи);

7) за критерієлі конкретизації членства: а) громадські форму­вання з фіксованим членством; б) громадські формування без фік­сованого членства.

Таким чином, громадські формування мають різну мету, зав­дання, рівень повноважень, територію діяльності, проте їх соці­ально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв’язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політич­них ініціатив, здійснення функцій самоврядування.

7.2.