§ 1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин

У процесі здійснення господарської діяльності юридичні та фізичні особи як суб'єкти господарювання вступають у найрізноманітніші правовідносини: договірні зобов'язання з приводу поставки продукції, перевезення вантажів, будіве­льних та інших робіт; зобов'язання з виконання поставок продукції для державних потреб тощо.

Господарські правовідносини як галузевий вид право­відносин характеризуються переважно в навчальній літера­турі з господарського права. Як зазначає О. П. Віхров^[47], ав­тори більшості навчальних видань акцентують увагу на господарських відносинах, фактично обходячи мовчанням категорію господарських правовідносин або лише торкаю­чись її. Така позиція обумовлена, з одного боку, наявним у науці різним баченням господарського права як правової галузі та її предмета - господарських відносин, а з іншого, - багатоаспектністю категорії правовідносин, неоднозначним розумінням її в теорії права та галузевих юридичних нау­ках. Можна повністю погодитися з позицією Г. Л. Знаменсь- кого^[48] про те, що до розряду суспільних відносин може бути віднесена лише така специфічна форма, як господарські правовідносини, але ніяк не господарські відносини. З цієї причини питання про сутність і природу господарських пра­вовідносин може бути визначене одним із найскладніших і недостатньо розроблених у господарсько-правовій теорії.

Господарські правовідносини, зважаючи на специфіку правового регулювання, слід визначати у зв'язку із певними особливостями.

У свою чергу, Г. Л. Знаменський вважає, що господарські правовідносини - це особливий вид суспільних відносин, що виникають у результаті впливу норми права на фактичні, реальні відносини в суспільстві і становлять проміжну ланку між нормою права та фактичними суспільними відносинами. На думку вченого, «традиційне» визначення правовідношен- ня як «конкретного, реального суспільного відношення, що набуло правової форми і є результатом реалізації норм пра­ва», призводить до змішування правового чинника та об'єкта його впливу замість чіткого їх розрізнення^[51].

Беручи за основу суб'єктний склад учасників господа­рювання, С. Й. Кравчук і В. С. Щербина тлумачать госпо­дарські правовідносини через спектр відносин між владно- розпорядчими органами та суб'єктами господарювання. Зо­крема, С. Й. Кравчук визначає господарські правовідносини як відносини між господарюючими суб'єктами й органами влади, які утворюються в процесі організації і здійснення господарської діяльності^[52]. Натомість B. C. Щербина вважає, що господарські правовідносини - це відносини між госпо­дарюючими суб'єктами та органами управління, які утво­рюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності^[53]. Фактично можна стверджувати, що такий науковий підхід віднайшов своє відображення в нормах законодавства України.

В основі господарських відносин як фактичних еконо­мічних відносин здебільшого лежить приватний інтерес суб'єкта господарювання щодо отримання бажаного ефекту (найчастіше - прибутку) від господарської діяльності. Коло ж публічних інтересів, які підлягають урахуванню в господар­сько-правових нормах, а значить і в господарських право­відносинах, надзвичайно широке і залежить від виду госпо­дарської діяльності та галузі/сфери її здійснення (це, зокрема, інтереси щодо: забезпечення розширеного відтво­рення в матеріальному виробництві; реалізації інвестицій­них та інноваційних проектів з метою забезпечення розвит­ку високотехнологічного виробництва тощо)^[54].

У свою чергу, О. П. Віхров^[55], не погоджуючись із розумін­ням правовідношення як урегульованого правом суспільного відношення, стверджує, що правовідносини є відносинами правомірними, такими, що відповідають встановленим пра­вовим вимогам. Тому навряд чи обґрунтовано називати пра­вовими реальні конкретні відносини, що регулюються норма­ми права, в яких поведінка суб'єктів включає як правомірні, так і неправомірні шляхи реалізації інтересів цих суб'єктів.

Стосовно співставлення господарського правовідношен- ня і господарського відношення В. В. Поєдинок^[56] зазначає:

1) господарське відношення є економічним відношен­ням, що виникає в результаті прийняття його суб'єктами економічно значущих рішень, як правило, у їх приватних інтересах, а господарське правовідношення - ідеологічним відношенням, що виникає в результаті настання передбаче­них правовою нормою фактів і втілює публічний інтерес;

2) господарське правовідношення є проявом господар­ського відношення у правовій площині і є індивідуальною моделлю поведінки суб'єктів господарського відношення;

3) господарське правовідношення посідає власне місце в системі соціальних регуляторів господарських відносин по­ряд із нормами права, від яких відрізняється саме своїм ін­дивідуальним характером.

Отже, господарські правовідносини визначаються як на легальному, так і на доктринальному рівнях. Зокрема, такі відносини - це врегульовані нормами права суспільні відноси­ни, які виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, хара­ктеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням ор­ганізаційних і майнових елементів, значним ступенем регулю­вання як з боку держави, так і з боку суб'єктів цих відносин.

Вказані правовідносини характеризуються специфіч­ними ознаками: сфера виникнення, суб'єктний склад, об'єкт, зміст, поєднання майнових та організаційних елеме­нтів, відображення в господарських правовідносинах публі­чних і приватних інтересів, підстави виникнення, зміни та припинення, ступінь державного і локального регулювання^[57].

Зважаючи на наявність як легального, так і доктрина­льного визначення господарських правовідносин, звернемо­ся до розкриття істотних ознак вищезазначених відносин, оскільки останні уможливлюють розглянути такі юридичні відносини у цілісній системі.

Ознаки господарських правовідносин:

1) сфера виникнення - господарські відносини мають місце у сфері господарювання. Першочергово слід зазначи­ти, що господарські правовідносини характеризуються спе­цифічною сферою виникнення. Зокрема, така сфера охоп­лює господарські системи будь-якого рівня. Рівневість охоплення сфери відносин господарювання включає як державний рівень (економіка країни), так і територіальний (економіка певного регіону) та локальний (суб'єкти господа­рювання і господарські організації). Вказані відносини спе­ціалізуються і сферою регулювання;

2) особливий суб’єктний склад. Як специфічну ознаку окреслених правовідносин необхідно виділяти і особливий суб'єктний склад. У цьому випадку обов'язковим учасником зазначених відносин є суб'єкти господарювання - індивіду­альні підприємці, господарські організації, суб'єкти органі- заційно/управлінсько-господарських повноважень. Щодо останніх, то ними виступають органи державної влади, ор­гани місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, господарські об'єднання, холдингові компа­нії, засновники та власники майна суб'єктів господарюван­ня.

3) об’єкти господарських правовідносин. Як і будь-які юридичні відносини, господарські правовідносини мають специфічний об'єкт правового регулювання. Так, об'єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і безті­лесного майна (нематеріальних активів), у тому числі об'єктів права інтелектуальної та права промислової власності, необ­хідне для організації та безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності;

4) зміст господарських правовідносин. У випадку госпо­дарських правовідносин змістом є суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів господарювання й суб'єктів організацій­но-господарських повноважень та інших учасників госпо­дарського життя, визначені нормативно-правовими актами й іншими документами, а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов'язків, спрямовані на без­посереднє здійснення господарської діяльності;

5) поєднання майнових та організаційних елементів: створення підприємства включає як організаційні елементи (укладення засновницького договору, скликання та прове­дення установчих зборів у випадках, передбачених законом, державна реєстрація, ліцензування тощо), так і майнові (на­ділення підприємства відповідною майновою базою). Так, щодо поєднання майнових та організаційних елементів, то створення господарської організації вимагає сукупності ор­ганізаційних дій засновників у формі укладення засновниць­кого договору (якщо засновників два і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом ви­падках), здійснення державної реєстрації новоствореної ор­ганізації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів, наділення новоствореної організації необхідною для започат- кування і здійснення нею відповідної господарської діяльнос­ті майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право опе­ративного управління);

6) у господарських відносинах має місце особлива мета - досягнення економічних і соціальних результатів та отри­мання прибутку;

7) регулюються особливими нормами - поєднання законо­давчого та локального регулювання. Зокрема, такі відносини регулюються господарсько-правовими нормами, що містяться в актах господарського законодавства, а в окремих випадках ще й у господарських договорах, які створюють можливість регулювання окремих питань господарювання;

8) юридичний факт як підстава виникнення господар­ських правовідносин.

Господарські правовідносини є цілісними за своєю юри­дичною та економічною природою. Однак у рамках цієї цілі­сності має місце їх видова відмінність, визначена значною кількістю зв'язків учасників відносин у сфері господарюван­ня. Господарські правовідносини мають широке коло існу­вання. Зокрема, розрізняють відносини у сфері господарю­вання за характером відносин, за сферою виникнення та дією, за взаємним становищем сторін, за галузями економіки і сферами управління, за характером дозволу. Різноманіт­ність і складність господарських відносин вимагає здійснен­ня їх поділу на відповідні види за різними критеріями.

Згідно із ч. 4 ст. 3 ГК України господарські відносини поділяються на: господарсько-виробничі, організаційно-госпо­дарські та внутрішньогосподарські. Так, ч. 5 ст. 3 ГК Украї­ни дає визначення господарсько-виробничих відносин як майнових та інших відносин, що виникають між суб'єктами господарювання під час безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності (наприклад, такі відносини виникають між постачальником і покупцем). У таких відносинах не іс­нує підпорядкування суб'єктів один одному, вони діють як рівні та незалежні контрагенти.

За ч. 6 ст. 3 ГК України під організаційно-господар­ськими відносинами слід розуміти відносини, що склада­ються між суб'єктами господарювання та суб'єктами органі­заційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (такі відносини складаються між органами господарського контролю та підприємцями, між органами державного управління і державними підприєм­ствами); під час державної реєстрації та ліквідації суб'єктів господарювання; під час видачі ліцензій, патентів, дозволів на розміщення об'єктів торгівлі.

У свою чергу, ч. 7 ст. 3 ГК України під внутрішньогос­подарськими відносинами передбачено відносини, що скла­даються між структурними підрозділами суб'єкта господа­рювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами (філіали, представництва).

Основним видом господарських правовідносин слід вважати майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання під час безпосереднього здійс­нення господарської (насамперед підприємницької) діяльно­сті. Такі відносини будуть полягати у вчиненні суб'єктами господарювання дій щодо виробництва та реалізації товару, виконання робіт і надання послуг за плату.

Організаційно-господарські відносини завжди пов'язані з господарсько-виробничими (майновими та особистими не- майновими) відносинами, оскільки спрямовані або ж на ство­рення і реалізацію умов для заняття господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування тощо), або ж на створення та забезпечення меж здійснення такої діяльності (конкурентне законодавство, законодавство про забезпечення якості та без­пеки товарів тощо). Внутрішньогосподарські правовідносини також пов'язані з господарсько-виробничими відносинами і стосуються організації діяльності суб'єкта господарювання під час здійснення господарської діяльності (корпоративні відно­сини). Таким чином, можна вважати, що організаційно-госпо­дарські та внутрішньогосподарські відносини є відносинами, пов'язаними з господарсько-виробничими (майновими та осо­бистими немайновими) правовідносинами.

Виходячи із зазначеного, господарські правовідносини можна визначити як господарсько-виробничі (майнові й особисті немайнові) та пов'язані з ними організаційно- господарські та внутрішньогосподарські відносини, які ви­никають між суб'єктами господарських правовідносин під час здійснення господарської (підприємницької) діяльності, спрямовані на досягнення господарської мети і врегульовані нормами господарського права.

Поряд із легальною класифікацією доктрина господар­ського права виділяє більш розширений поділ зазначених правовідносин. Такий поділ має місце з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регулю­вання специфіки певних видів господарських відносин), з навчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів господарських відносин і пов'язаних з цим особливос­тей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослі­дження певних видів господарських відносин, винайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання і надання відповідних рекомендацій законодавцеві та прак­тичним працівникам).

За характером правовідносин господарські відносини поділяються на:

- відносини щодо безпосереднього здійснення господар­ської діяльності (виробництво та реалізація товару);

- відносини щодо керівництва (організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, контроль власника майна за ефективністю використання останнього підприємством).

За взаємним становищем сторін розрізняють:

- горизонтальні - відносини, які складаються безпосере­дньо між господарюючими суб'єктами (між самими госпо­дарськими організаціями, підрозділами одного підприємст­ва). Для цих відносин характерна юридична рівність сторін;

- вертикальні - це відносини у сфері управління. В даних відносинах одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини бувають:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині гос­подарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управ­ління, в яких вони виникають, відносини поділяють на такі:

- правовідносини в галузі промисловості;

- правовідносини в галузі сільського господарства;

- правовідносини в галузі транспорту;

- правовідносини в галузі капітального будівництва;

- правовідносини у сфері приватизації;

- правовідносини у сфері зовнішньоекономічної діяль­ності тощо.

С. Й. Кравчук вважає, що господарські правовідносини поділяються на:

- вільні. В основі вільних господарських правовідносин лежить визначене ст. 6 ГК України положення про те, що підприємець має право без обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;

- дозвільні. В основі дозвільних господарських правовід­носин лежить визначений в ч. 3 ст. 5 ГК України та ст. 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господар­ської діяльності» перелік видів підприємницької діяльності, яка може здійснюватися лише за спеціальним дозволом, що видається уповноваженим органом. Цю категорію господар­ських правовідносин, на думку вченого, можна поділити на чотири групи: відносини, пов'язані з виготовленням та реа­лізацією певних продуктів і речовин (алкогольні напої, тю­тюнові вироби, ветеринарні медикаменти, хімічні речови­ни); відносини з внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним, залізничним, мор­ським, повітряним шляхом, виконання авіаційно-хімічних робіт та аерозйомок, обробки поштової кореспонденції, прийому грошових переказів тощо; відносини щодо прове­дення спеціальних робіт (пошук та експлуатація корисних копалин, виробництво та ремонт спортивної і мисливської вогнепальної зброї, виготовлення грошових знаків тощо); відносини з надання населенню специфічних послуг (медич­них, ветеринарних, юридичних)^[59].

Як бачимо, коло господарських правовідносин має широ­кий спектр, що визначається різноманітними критеріями та якостями. Отож, відмежування господарського права від ін­ших галузей права здійснюється за предметною ознакою, тоб­то у порівнянні предмета правового регулювання з предмета­ми, які притаманні кожній окремій галузі. Зокрема, ст. 4 ГК України закріплює, що у сфері господарювання можуть вини­кати відносини, що не мають усіх ознак господарських право­відносин і не є предметом регулювання господарського зако­нодавства. До них відносяться: 1) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України; 2) земель­ні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо викорис­тання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; 3) трудові відносини; 4) фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та ко­нтролю виконання бюджетів усіх рівнів; 5) адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і без­посередньо не здійснює організаційно-господарських повно­важень щодо суб'єкта господарювання.