Висновки до розділу 3

1. Під системою загальносоціальних заходів запобігання злочинам розуміють передбачену правовими та неправовими нормами цілісну сукупність видів діяльності суб’єктів запобігання злочинності, що перебувають у зв’язках один з одним, безпосередньо не спрямовані на запобігання злочинам, але відіграють провідну профілактичну роль на стадії предкримінальної поведінки, оскільки впливають на чинники, що породжують злочинність, тим самим мінімізуючи рівень останньої.

2. На загальносоціальному рівні запобігання злочинності в межах соціальної, молодіжної, сімейної політики держави втілені релігійні, національні та культурні традиції й звичаї суспільства. Зазначені норми посідають базове, фундаментальне місце в системі загальносоціальних заходів, адже на їх основі формуються ціннісні орієнтації громадян, ставлення до норм моралі та права.

3. У системі спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинності професійні та морально-етичні традиції й звичаї відіграють запобіжну роль у межах діяльності суб’єктів запобігання злочинності.

Традиції та звичаї, як неофіційні соціальні регулятори людської поведінки, відіграють профілактичну роль на індивідуальному рівні через спрямування на свідомість особи, яка демонструє ознаки девіантної поведінки. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на злочинність здійснюється здебільшого шляхом неформального соціального контролю, під яким розуміють діяльність недержавних органів та організацій і окремих громадян. Вплив відбувається завдяки оцінювання діяльності особи через найближче оточення (родичів, друзів, сусідів, трудовий колектив тощо). Змістовна роль позитивних традицій та звичаїв виявляється в межах внутрішнього соціального контролю.

4. Суб’єкти запобігання злочинам найбільш ефективно можуть використовувати традиції та звичаї, впливаючи на повнолітніх засуджених у пенітенціарний період ресоціалізації та соціальної адаптації таких осіб.

5. Важливим для реалізації запобіжних заходів у пенітенціарний період, а також у період ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених осіб видається залучення релігійних, громадських, освітніх і культурних організацій або окремих осіб.

6. Підтримано пропозиції щодо найбільш широкого впровадження душпастирської опіки засуджених, з огляду на те, що традиційні канони здійснення такої діяльності (зокрема таємниця сповіді) значною мірою можуть сприяти здійсненню виправлення засуджених, знімати соціальну, психологічну напругу, зумовлену перебуванням в ізоляції та тимчасовою або навіть і постійною втратою позитивних соціальних зв’язків (сімейних, родинних, дружніх колективних стосунків тощо).