Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи

РАДА ЄВРОПИ ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ Страсбург, 26 вересня 1995 року

Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи

1.14 липня 1992 року Україна подала заявку на вступ до Ради Європи.

2. З метою встановлення верховенства власних законів над законами Радянського Союзу Україна 16 липня 1990 року при­йняла Декларацію про державний суверенітет України. Незадовго до розпаду Радянського Союзу 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність, яку підтримала більшість населення під час референдуму 1 грудня 1991 року. Після прийняття низки поправок до Конституції 1978 року держава обрала шлях демократичного розвитку.

3. 16 вересня 1992 року Верховній Раді України було надано статус ’’спеціально запрошеного гостя” в Парламентській асамблеї Ради Європи.

4. Навесні та влітку 1994 року проведено парламентські та президентські вибори. Після першого раунду парламентських виборів спостерігачі від Парламентської асамблеї дійшли висновку, що ’’виборчий процес відбувся належним чином, а вибори були вільними та відкритими, незважаючи на явно недосконалий закон про вибори”. Зараз розробляються нові закони про вибори та про політичні партії.

5. Протягом 1994 року після окремих, але узгоджених між собою візитів, що були здійснені на прохання Парламентської асамблеї, два авторитетних юристи констатували ’’надзвичайний прогрес” у процесі приведення положень Конституції та основ­ного законодавства України у відповідність до принципів Ради Європи (зокрема, до принципів Європейської конвенції з прав людини). Вони дійшли висновку, що надалі необхідні більш глибокі реформи, але ці реформи можуть бути здійснені ’’після вступу”. 6 квітня 1995 року Бюро Парламентської асамблеї оприлюднило доповідь, яка стала основою для візиту трьох Доповідачів Парламентської асамблеї в Україну (до Києва та Криму) 10—14 квітня 1995 року.

6. Відтоді конституційна ситуація (зокрема, у тому, що стосується розподілу влади, захисту прав людини та перспектив здійснення швидких економічних реформ) прояснилася завдяки підписанню 8 червня 1995 року Президентом України та Верхов­ною Радою України Конституційного Договору про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Консти­туції України. Після укладення Договору має бути прийнята нова Конституція, яка відповідатиме принципам Ради Європи. Водночас положення Конституції 1978 року, що не відповідають Конституційному Договору, визнаються недійсними.

7. Закон України від 17 березня 1995 року, Конституційний Договір від 8 червня 1995 року, Указ Президента України від 19 серпня 1995 року підтверджують особливий статус Криму. Чітку сферу компетенції автономії буде визначено Конституцією України, а також Конституцією Криму, яка зараз розробляється його парламентом і має бути затверджена Верховною Радою України.

8. Відносини України з Російською Федерацією будуть визна­чальним чинником як для безпеки країни, так і для стабільності в регіоні. Україна значною мірою залежить від російських енерго­носіїв. Існує також значна заборгованість України Російській Федерації. Більше ніж 11 мільйонів (22%) з 52-мільйонного населення України — етнічні росіяни, 4 мільйони етнічних українців мешкають у Росії. У Криму, адміністративне управління яким було передано Україні в 1954 році, етнічні росіяни станов­лять 70% населення. Росія все ще заінтересована в доступі до портів Чорного моря, що, у свою чергу, сприяє виходу до Серед­земномор’я. 9 червня 1995 року Президентами України та Росії було підписано угоду про поділ Чорноморського флоту колиш­нього Радянського Союзу та про доступ до берегової інфраструк­тури у Севастополі. Ця угода усунула значний привід до напру-

Додаток 1 ження та недовіри. Вона сприятиме укладенню широ­комасштабного договору про дружбу, співробітництво та партнерство, попередній текст якого парафовано 8 лютого 1995 року.

9. 14 червня 1994 року між Україною та Європейським Союзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво. Незважаючи на несприятливий розвиток торгівлі, процес стабілі­зації макроекономічних зв’язків та проведення структурних реформ зробив можливим підписання і червня 1995 року тимчасової угоди. Очікується членство України у Світовій організації торгівлі.

10. За допомогою Європейського Союзу, МАГАТЕ та країн ’’Великої Сімки” Україна сподівається закрити Чорнобильську атомну електростанцію у 2000 році, згідно з графіком закриття ЧАЕС, оголошеним 19 травня 1995 року. Україна, після рішення про передачу всієї успадкованої нею від колишнього СРСР тактичної та стратегічної ядерної зброї Російській Федерації (для ліквідації), 5 грудня 1994 року приєдналася як без’ядерна держава до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Після консультацій із МАГАТЕ та Групою ядерних постачальників було прийнято закони про боротьбу з нелегальною торгівлею ядерними матеріалами.

11. Парламентська асамблея вважає, що відповідно до ст. 4 Статуту Ради Європи Україна здатна і бажає виконувати обов’яз­ки члена Ради Європи, визначені у ст. 3: ’’Кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особа­ми, які перебувають під його юрисдикцією, і щиро та ефективно співпрацювати в досягненні мети Ради Європи”, — у контексті запевнень вищих посадових осіб держави (лист Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України від 27 липня 1995 року) та на основі наведеного нижче:

I. З 1992 року Україна бере участь у багатьох заходах Ради Європи, у міжурядових програмах співробітництва та допомоги, зокрема у сферах реформування правової системи та прав людини, а також як ’’спеціально запрошений гість” у роботі Парламентської асамблеї та її Комітетів.

II. 13 липня 1994 року було розпочато політичний діалог між Україною та Комітетом Міністрів.

III. Розробляється Спільна Програма Комісії' Європейських Співтовариств і Ради Європи щодо реформування правової системи і місцевого самоврядування, виконання якої заплановано розпочати восени 1995 року.

IV. Україна підписала Рамкову конвенцію про захист націо­нальних меншин, а також приєдналася до Європейської культур­ної конвенції, до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства та Додаткового протоколу до неї, до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробіт­ництво між територіальними общинами або властями.

V. Протягом одного року з моменту вступу будуть прийняті відповідно до принципів Ради Європи у сфері законодавства:

• нова Конституція;

• рамковий документ про правову політику України щодо захисту прав людини;

• рамковий документ про правову та судову реформи;

• нові Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси;

• нові Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси;

• нові закон про вибори та закон про політичні партії.

VI. Роль та функції Генеральної прокуратури будуть змінені (особливо щодо здійснення загального контролю за додержанням законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме принципам Ради Європи.

VII. Відповідальність за управління пенітенціарною системою, за виконання судових рішень та за реєстрацію осіб, які прибувають до країни або від’їжджають з неї, буде передано Міністерству юстиції до кінця 1998 року.

VIII. Незалежність судової влади, відповідно до принципів Ради Європи, буде забезпечено, зокрема стосовно призначення та перебування на посаді суддів; до процедури призначення суддів залучатиметься професійна асоціація суддів.

IX. Статус правничої професії буде захищено законом та буде засновано професійну асоціацію адвокатів.

X. До компетенції Конституційного Суду України належа­тимуть питання про відповідність актів органів законодавчої та виконавчої влади Автономної Республіки Крим Конституції та законам України.

XI. Мирне вирішення існуючих конфліктів між православними церквами буде прискорено при забезпеченні незалежності церкви в її відносинах з державою, буде запроваджено нову ^дискримінаційну систему реєстрації церков і встановлено правове вирішення питання про повернення церковної власності.

XII. Стан здійснення правової реформи дозволить підписати та ратифікувати — в межах визначених строків — Європейські конвенції, які наводяться далі.

XIII. Політика щодо етнічних меншин буде надалі розвиватися на основі Європейської рамкової конвенції про захист національ­них меншин та відповідно до положень Рекомендації Парламент­ської асамблеї 1201 (1993) стосовно Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини у цьому питанні.

12. Парламентська асамблея зазначає, що Україна поділяє те, як тлумачаться зобов’язання, викладені у п. 11, та має намір:

а) підписати на момент приєднання Європейську конвенцію з прав людини; протягом одного року ратифікувати конвенцію та Протоколи № 1, 2, 4, 7 та 11 до неї; до набрання чинності Протоколом № 11 визнати право особи звертатися до Європейської комісії з прав людини, а також визнати обов’язковість юрисдикції Європейського суду з прав людини (ст.ст. 25 та 46 Конвенції);

б) протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом трьох років ратифікувати Протокол № 6 Європейської конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку, який набирає чинності з моменту приєднання;

в) не підписувати у рамках СНД Конвенцію з прав людини та інші відповідні документи СНД, поки не здійснені нові дослі­дження щодо сумісності двох юридичних інструментів, — беручи до уваги той факт, що індивідуальні звернення, які подаються відповідно до цієї Конвенції, можуть призвести до неможливості ефективного використання права на індивідуальне звернення відповідно до ст. 25 Європейської конвенції з прав людини;

г) протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Європейську конвенцію про запобі­гання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню;

д) протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Європейську рамкову конвенцію про захист національних меншин; провадити щодо національних меншин політику, яка грунтується на принципах, ‘викладених в Рекомендації Парламентської асамблеї 1201 (1993);

е) підписати, ратифікувати та, разом з тим, застосовувати основні принципи інших конвенцій Ради Європи, таких, як Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенція про передачу засуджених осіб, Конвенція з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом;

є) протягом одного року з моменту вступу підписати та ратифікувати Європейську хартію про місцеве самоврядування і хартію про регіональні мови та мови національних меншин; вивчати, з метою подальшої ратифікації, Соціальну хартію Ради Європи і, разом з тим, провадити політику відповідно до принци­пів цих хартій;

ж) намагатися вирішувати міжнародні спори мирними засобами (зобов’язання, яке поширюється на всі держави-члени Ради Європи);

з) протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Генеральну Угоду про привілеї та імунітет і Додатковий протокол до неї;

и) здійснювати всебічне співробітництво як у процесі моніторингу виконання Директиви Парламентської асамблеї № 508 (1995) щодо визнання зобов’язань та домовленостей між державами-членами Ради Європи, так і в процесах моніторингу, що встановлені після прийняття Комітетом Міністрів Декларації від 10 листопада 1994 року (95-та сесія).

13. Враховуючи наведене вище, Парламентська асамблея рекомендує Комітетові Міністрів:

I. Запросити Україну стати членом Ради Європи;

II. Надати Україні дванадцять місць у Парламентській асамблеї.