§ 7. Банк розвитку Ради Європи

Рада Європи має свою потужну фінансову структуру, що реалізує цілі і завдання Організації у соціальному вимірі, - Банк розвитку Ради Європи (до 1 листопада 1999 року - Фонд соціального розвитку Ради Європи).

Ця інституція була заснована міжурядовою угодою, ухваленою Комітетом Міністрів 16 квітня 1956 року як фінансовий орган Ради Європи під назвою “Фонд Ради Європи з питань облаштування національних біженців та інших осіб у періоди перенаселення в Європі”. Спрощена назва - “Фонд соціального розвитку Ради Європи”, що використовується з 1989 року, стала офіційною з 18 березня 1997 року в результаті вступу в дію доповнень до міжурядової Угоди про заснування Фонду після її ратифікації всіма державами-членами. А з 1 листопада 1999 року Фонд соціального розвитку було перейменовано у Банк розвитку Ради Європи, що повністю відповідає сучасному характеру його діяльності.

Членами Банку, штаб-квартира якого знаходиться в Парижі, є 35 європейських держав: Албанія, Бельгія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ватикан, Угорщина, Ісландія, Італія, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, ’’колишня югославська Республіка Македонія” і Туреччина. За шість останніх років (починаючи з 1994 року) кількість держав-членів Банку зросла з 21 до 35. Нині географія членства охоплює всю континентальну Європу, крім Австрії, Югославії і країн-учасниць СНД (з них поки що лише Молдова є членом Банку).

Першочерговим завданням Банку є фінансування соціально значимих проектів, направлених на допомогу біженцям, переміщеним особам, а також особам, що постраждали від надзвичайних ситуацій (аварій, стихійних лих, війн, депортацій і т. ін.).

Беручи до уваги ті зміни, що стались у соціальній сфері та економіці, діяльність Банку тепер додатково охоплює фінансування таких проектів:

• створення і збереження робочих місць шляхом інвесту­вання у малі та середні підприємства в економічно несприятливих зонах;

• здійснення програм професійної підготовки;

• будівництво соціального житла для малозабезпечених осіб та сімей;

• розвиток соціальної інфраструктури у сфері охорони здоров’я (лікарні, поліклініки), освіти (школи, вищі навчальні заклади), навколишнього середовища (очистка використаної води, переробка відходів), при вдосконаленні облаштування сільських районів, а також поліпшення умов життя у невпорядкованих міських зонах.

За час свого існування Банк та його попередник - Фонд - надали кредити на суму понад 12 млрд евро. При цьому тільки за 1999 рік видані Банком позики перевищили 1,7 млрд євро, що на 70 % вище аналогічного показника попереднього року і є найвищим показником за всю історію цієї фінансової інституції. У той же час загальна вартість ухвалених за цей рік проектів, як і у 1998 році, перевищила 2 млрд євро.

Вищим керівним органом Банку, який визначає основні напрями його фінансової політики, а також здійснює фінансовий контроль за результатами його діяльності, є Правління. До складу Правління входять високопоставлені дипломати держав-членів Банку (як правило, постійні представники держав-членів у Раді Європи).

Головою Правління є директор Європейського банку реконструкції та розвитку, а заступником Голови Правління - Постійний Представник Словенії при Раді Європи, обраний на цю посаду за ротаційним принципом.

Адміністративний нагляд за діяльністю Банку здійснює Адміністративна рада, куди входять по одному від держави-члена професіональні фінансисти, що представляють здебільшого міністерства фінансів своїх країн (але у деяких випадках також центральні банки, держказначейства або інші фінансово- економічні відомства).

Головою Адміністративної ради є колишній директор відомого німецького банку “Кредитанштальт фюр Відербау” (Франкфурт- на-Майні) Генріх Гарріес, заступником Голови Ради - заступник міністра фінансів Болгарії (обраний на ротаційній основі).

Оперативне керівництво здійснюють Керуючий Банком (пан Рафаель Аломар) та три його заступники, які є міжнародними службовцями.

Банк має у своєму штаті, зокрема, технічних радників з питань архітектури і міського господарства, міграції, біженців і соціального забезпечення, з питань інфраструктури, навколиш­нього середовища, економіки малих та середніх підприємств, охорони здоров’я та освіти.

За внутрішній фінансовий аудит відповідає Ревізійна комісія у складі трьох осіб, що є урядовими фінансовими експертами держав-членів Банку (на сьогодні це - представники Люксембургу, Мальти і Норвегії).

1999 рік - рік п’ятдесятиріччя Ради Європи - знаменував поворотний пункт у діяльності Банку: і з точки зору внутрішніх реформ, і з точки зору фінансових здобутків.

Нова назва Банку, що набула чинності 1 листопада 1999 року, ясніше і правильніше відображає діяльність даної інституції як саме банку розвитку, а не соціального фонду. Термін “фонд” нерідко призводив до того, що Банк плутали з певними організаціями, які мають зовсім іншу природу, наприклад, Європейські структурні фонди або пенсійні фонди. З іншого боку, і з новою назвою головна мета інституції залишається незмінною: Банк фінансує передусім проекти соціального розвитку.

Відповідно до рекомендації Адміністративної ради Правління Банку 9 листопада 1999 року ухвалило принципове рішення про збільшення на дві третини величини власних активів банку, маючи на меті зміцнення його внутрішньої структури. Таке збільшення планується здійснити шляхом підписки на додаткові акції серед держав-членів Банку, а також через капіталізацію 200 млн євро з резервів банку. В результаті власний капітал Банку має зрости до кінця першого кварталу 2001 року з 2,4 млрд до 4,1 млрд євро.

Зростання власних активів надасть можливість Банку зміцнити свою фінансову структуру до такого рівня, аби відповідати найвищим міжнародним стандартам щодо надійності банківських операцій. Це дозволить також активізувати діяльність Банку у країнах з перехідною економікою, частка яких у поточному кредитуванні поки що знаходиться на рівні 10 % (для порівняння: частка Іспанії в обсязі поточного кредитування Банку за 1999 рік склала 34 %, Італії - 26 %). Крім того, планується добровільне обмеження кількості проектів, що їх одночасно здійснює Банк, аби підвищити загальну ефективність і забезпечити соціальну пріоритетність останніх.

Слід зазначити також, що з появою на початку 1999 року ринку євро Банк перейшов до ведення звітності у цій валюті і став першою багатосторонньою фінансовою інституцією, яка розпочала вже 7 січня 1999 року великомасштабну фінансову операцію (500 млн євро) у новій єдиній європейській валюті.

Позики і проекти Банку здійснюються згідно з середньостроковим Планом розвитку і Рекомендаціями Другого саміту Ради Європи (Страсбург, жовтень 1997 року), в яких Банку пропонується “брати активну участь у роботі Ради Європи щодо досягнення соціальної гармонії”, а також збільшити інвестиційну активність у соціальній сфері та сфері створення нових робочих місць. У цьому контексті Банк особливу увагу приділяє розширенню своїх проектів у країнах Центральної та Східної Європи і вдосконаленню секторальної структури проектів, аби забезпечити пріоритетність саме сприянню соціальній гармонії і, зокрема, боротьбі з безробіттям. Нині більше половини проектів Банку присвячені цим проблемам, причому порядку 13 % - проблемі створення нових робочих місць на малих та середніх підприємствах.

Щодо своїх історичних пріоритетів (допомога при природних і соціальних катаклізмах), то лише у 1999 році Банк затвердив проекти фінансування допомоги жертвам стихійних лих (повені, землетруси) на загальну суму 743 млн євро. Зокрема, Банк негайно відреагував на руйнівні землетруси 17 серпня 1999 року в Туреччині та у вересні 1999 року у Греції, виділивши цим країнам пакети фінансової допомоги відповідно у 300 млн євро та у 80 млн євро.

Особливо варто відзначити такий специфічний інструмент, що його Банк використовує для прямої та оперативної фінансової допомоги у випадках гострих соціальних потреб, як так званий “Рахунок вибіркової довіри”. Він призначений для надання субсидій та інших пільг при сплаті відсотків за кредити Банку по соціально пріоритетних проектах. Рахунок був відкритий за рішенням Адміністративної ради у 1995 році і підтримується з двох основних джерел: відрахувань від прибутків Банку (45 млн євро за останніх шість років) і добровільних внесків. Кошти з цього рахунку спрямовувалися на підтримку проектів реконструкції водозабірних споруд і модернізації інфраструктури у Болгарії, Польщі, Словаччині, Угорщині з метою запобігання повеням у цих країнах, на повернення боснійських біженців, допомогу покинутим дітям у Румунії.

З “Рахунку вибіркової довіри” був повністю сплачений вступний внесок Албанії (1,9 млн євро), яка стала повноправним членом Банку 24 червня 1999 року. Ряд держав-членів (Чеська Республіка, Естонія, Ліхтенштейн і Словаччина), виявивши солідарність з цією країною, що невдовзі після хаосу громадянської війни була безпосередньо уражена Косовською кризою, зробили цільові внески на зазначений рахунок. Сьогодні Банк здійснює свої перші операції в Албанії згідно з основними напрямами Пакту стабільності для Південно-Східної Європи.

У зв’язку з трагічними подіями в Косово Банк у квітні 1999 року виділив термінові субсидії у сумі 2 млн євро на полегшення надзвичайної ситуації, в якій опинилися численні біженці з цього регіону. Кошти були спрямовані міжнародним гуманітарним орга­нізаціям, що працюють з біженцями: 880 тис. євро було передано місії Верховного комісара ООН у справах біженців на закупівлю десяти пересувних водоочисних установок і шести цистерн- водовозів, які зараз активно використовуються неурядовими орга­нізаціями в Косово, а також підрозділами цивільної оборони на території Албанії; решта субсидій була спрямована на реалізацію проекту, що здійснюється під егідою Програми розвитку ООН та Верховного комісара ООН у справах біженців, по вдосконаленню мереж водопостачання для біженців-циган з Косово на території Македонії.

В Уряді України тепер активно вивчається питання про вступ України до Банку розвитку Ради Європи, що з огляду на поглиблення процесу інтеграції нашої країни до європейського політико-правового і соціально-економічного простору є цілком доцільним і актуальним. На користь вступу нашої країни до Банку можна навести і його міцну підтримку державами-членами, і тісну координацію його діяльності з Радою Європи, і зростаючу увагу Банку до соціальних проектів у Східній Європі, і, нарешті, його потужну фінансову структуру, надійність і високий рівень економічної ефективності проектів (так, чистий прибуток Банку у 1999 році зріс на 12,3 %).

5 квітня 2000 року Парламентська асамблея Ради Європи у своїй Рекомендації 1455 (2000) щодо питань репатріації та інтеграції кримських татар офіційно запропонувала Комітетові Міністрів запросити Україну приєднатися до Банку розвитку Ради Європи та доручити Банкові вивчити можливість надання допомоги кримським татарам, зокрема у вирішенні проблем їх облаштування та соціальної інфраструктури.