<<
>>

§ 4. Інститут Уповноваженого Ради Європи з прав людини

Важливим новим утворенням у структурі Ради Європи і запровадженій нею системі захисту прав людини є інститут Уповноваженого Ради Європи з прав людини. Вперше пропозицію заснування цього інституту висловив 14 січня 1996 року у своєму виступі на сесії Парламентської асамблеї РЄ Президент Фінляндії М.

Ахтісаарі. Його ініціативу було офіційно внесено на засіданні Комітету Міністрів РЄ 7 листопада 1996 року міністром закордонних справ Фінляндії Т. Халонен1.

Вирішальне значення для створення інституту Уповноваженого РЄ з прав людини мав Другий саміт глав держав та урядів країн-членів Ради Європи, що відбувся у Страсбурзі 10~11 листопада 1997 року. В ухваленому ним Плані дій щодо зміцнення демократичної стабільності у державах- членах прямо зазначалося: “Глави держав та урядів вітають пропозицію створити інститут Уповноваженого з прав людини, покликаний сприяти повазі до прав людини у державах-членах, та доручають Комітету Міністрів вивчити умови реалізації цієї пропозиції з належним урахуванням компетенції єдиного Суду”[29] [30].

Підготовлений Комітетом Міністрів проект документа щодо засад діяльності Уповноваженого РЄ з прав людини був поданий на розгляд Асамблеї і у січні 1999 року, після опрацювання питання Комітетом ПАРЄ з юридичних питань та прав людини[31], одержав позитивний висновок парламентського органу Ради[32].

7 травня 1999 року під час 104-го засідання Комітету Міністрів РЄ була схвалена Резолюція (99) 50 про Уповноваженого Ради Європи з прав людини.

Згідно з вищезазначеною Резолюцією Комітет Міністрів вирішив заснувати інститут Уповноваженого з прав людини, який, на відміну від Європейського суду з прав людини, не передбачатиме юридичних функцій, а буде “сприяти вивченню, усвідомленню та повазі до прав людини, втілених у право- захисних інструментах Ради Європи” (стаття 1.1 Резолюції).

Тією ж Резолюцією Комітет Міністрів, ставлячи крапку у гострій дискусії з цього питання, ухвалив, що функції Уповноваженого будуть відмінними від функцій інших правозахисних органів Ради Європи, зокрема створених у рамках механізму імплементації Європейської конвенції з прав людини, і що Уповноважений не прийматиме до розгляду індивідуальних скарг (стаття 1.2 Резолюції). Таким чином, було визнано політичний та просвітницький характер цього інституту. Разом з тим серед функцій Уповноваженого визначено, зокрема, “установлювати можливі недоліки у законодавстві та практиці держав-членів з точки зору їх відповідності правам людини, визначеним в інструментах Ради Європи, сприяти ефективній імплементації цих стандартів державами-членами та допомагати, за їх згодою, їх намаганням усунути такі недоліки”.

Уповноважений має право, на свій розсуд і у межах своїх повноважень, вчиняти дії за будь-якою інформацією, що він отримає від будь-яких органів або осіб. Він готує, рекомендації, висновки та доповіді, у тому числі подає щорічну доповідь Комітету Міністрів та Парламентській асамблеї. До його компетенції належить прямий контакт з урядами держав-членів РЄ.

Уповноважений, згідно з Резолюцією (99)50, обирається Парламентською асамблеєю на шестирічний термін без права переобрання зі списку трьох кандидатів, відібраних Комітетом Міністрів з кандидатур, офіційно поданих державами-членами Генеральному секретареві Ради Європи. При цьому кандидати повинні бути громадянами (підданими) держав-членів РЄ, мати високі моральні якості, визнаний досвід у галузі прав людини, мати особисті досягнення у служінні цінностям Ради Європи та необхідний авторитет для ефективного виконання своєї місії (статті 9 та 10 Резолюції).

Після проходження відповідних процедур Уповноваженим Ради Європи з прав людини на вересневій частині сесії ПАРЄ 21 вересня 1999 року був обраний представник Іспанії Альваро Роблез1, а вже 15 жовтня того ж року він приступив до виконання своїх обов’язків.

Серед перших важливих кроків Уповноваженого РЄ з прав людини слід відзначити здійснення ним ознайомчого візиту до Російської Федерації, включаючи регіон Північного Кавказу. Відповідну доповідь Уповноважений подав на розгляд Комітету Міністрів та Парламентської асамблеї, що знайшло відображення в рішенні засідання заступників міністрів від 15 грудня 1999 року[33] [34] та у Заяві Бюро ПАРЄ від 13 грудня 1999 року щодо ситуації в Чечні.

Отже, головне завдання інституту Уповноваженого Ради Європи з прав людини — політичними методами забезпечувати повну і ефективну повагу в усіх державах-членах до вимог правозахисних інструментів Ради Європи (конвенцій, хартій, рекомендацій, резолюцій і т. ін.).

<< | >>
Источник: Мармазов В.Є., Піляєв І.С.. Рада Європи: політико- правовий механізм інтеграції. — К.: Видавничий Дім “Юридична книга”,2000. — 472 с.. 2000

Еще по теме § 4. Інститут Уповноваженого Ради Європи з прав людини:

  1. 2.1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
  2. ТЕМА 10 Уповноважений з прав людини (омбудсмен)
  3. СТАН виконання Україною зобов'язань відповідно до Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи №190(1995) щодо заявки України на вступ до Ради Європи (на 1 листопада 2000 року)
  4. Функції методології дослідження захисту прав і свобод людини і громадянина інститутом нотаріату
  5. ТЕМА 3. Генезис інституту нотаріату як елементу механізму захисту прав і свобод людини і громадянина
  6. ТЕМА 2. Методологія дослідження інституту нотаріату як несудової форми охорони та захисту прав людини і громадянина
  7. Служби захисту прав людини у сфері місцевого самовряду­вання (інститут муніципального омбудсмана): досвід компа­ративного аналізу: монографія / О. В. Батанов, Л. В. Голяк. - Одеса: Видавничий дім «Гельветика»,2021. - 340 с., 2021
  8. Таблиця єдиних номерів Конвенцій Ради Європи (хартій, угод, протоколів до них тощо), розташованих за прийнятими в Раді Європи об’єктами регулювання (на 1.10.2000 р.)
  9. Принцип поваги прав і основних свобод людини набуває все більшого зна­чення у зв’язку з загальним розвитком людського суспільства і, відповід­но, держав, однією з основних функцій яких має бути саме забезпечення дотримання прав людини
  10. § 7. Банк розвитку Ради Європи
  11. § 8. Міжнародний секретаріат, офіси та центри Ради Європи
  12. Правові моделі інституту муніципального омбудсмана в країнах Європи
  13. Центр інформації та документації Ради Європи в Україні (довідкові дані)
  14. Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -