РАДА ЄВРОПИ: ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

На рубежі XXI століття отримана історична можливість для всіх європейських країн об’єднати континент на основі спільних цінностей заради миру, свободи, прав людини та економічного добробуту.

Нині держави-члени Ради, незалежно від їх розмірів та економічного потенціалу, а також членства в ЄС, можуть взаємодіяти як рівноправні партнери у тих сферах, де перед ними постають спільні завдання та проблеми. Жодна інша організація, крім Ради Європи, не надає такої можливості.

На своїй 104-й сесії, присвяченій 50-річчю Ради Європи, що відбулася у Будапешті 6-7 травня 1999 року, Комітет Міністрів ухвалив Стратегічний план для Ради Європи, спрямований на адаптацію Організації до нових складніших завдань, зокрема, з огляду на розширення свого членства. Головними цілями Стратегічного плану визначено:

• захист та сприяння повазі до прав людини в усіх державах-членах на засадах недискримінації;

• сприяння розвитку демократичних інституцій та проце­дур на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях;

• забезпечення принципу верховенства права;

• сприяння розвитку європейської культурної ідентичності, при усвідомленні культурної різноманітності Європи та її спадщини, з особливим наголосом на систему освіти;

• сприяння терпимості, соціальній злагоді та соціальним правам.

У контексті реалізації вищезазначених цілей сьогодні на порядку денному Ради Європи стоять такі найважливіші питання:

1. У сфері прав людини:

а) скорегування Європейської конвенції з прав людини і протоколів до неї з урахуванням можливих нових протоколів, зокрема Протоколу № 12, котрий розширив би сферу застосування статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації;

б) застосування на практиці в загальноєвропейському масштабі положень Європейської конвенції з прав людини шляхом приєднання до неї ЄС¹, а також визнання цього документа з боку ОБСЄ як основоположного правозахисного стандарту^{[334] [335];}

в) пропозиція Італії (головувала в Раді Європи у травні-листопаді 2000 року) щодо створення нової палати в Європейському суді з прав людини, уповноваженої виносити висновки з питань меншин.

2. У сфері заборони смертної кари:

а) продовження роботи щодо створення загальноєвро­пейського простору, вільного від смертної кари;

б) збереження мораторію на смертну кару в тих країнах, які юридично її ще не відмінили^[336].

3. В інституційній сфері:

а) посилення співробітництва з Європейським Союзом, ОБСЄ, ООН, НАТО та Західноєвропейським Союзом у всій повноті сфер компетенції Ради Європи шляхом укладення рамкових угод, меморандумів взаєморозуміння тощо; активізація робочих відносин з міжнародними фінансовими інституціями, такими як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ЄБРР та Європейський інвестиційний банк, зокрема у сфері надання державам-членам РЄ можливостей для виконання своїх зобов’язань;

б) створення постійного представництва Європейського Союзу при Раді Європи, а також забезпечення умов для участі координатора ЄС в галузі зовнішньої політики та безпеки у засіданнях Комітету Міністрів РЄ;

в) призначення спеціального уповноваженого Ради Європи з питань роботи з європейською громадськістю з метою пропаганди цілей і завдань Плану дій, прийнятого на Другому саміті РЄ;

г) вдосконалення процесу прийняття рішень у Комітеті Міністрів з метою його швидшого реагування на будь-які виклики, зокрема в кризових ситуаціях; запровадження і систематичне застосування принципу більшості при голосуванні;

д) спрощення та раціоналізація діяльності, структури та методів роботи органів міжурядового співробітництва в рамках РЄ, підвищення рівня їх гнучкості та ефективності, а також запровадження нових підходів, таких, наприклад, як посилена присутність на місцях;

е) надання ПАРЄ права голосу в конкретних областях, включаючи фінансову сферу, як парламентському органу, котрий виступає не тільки в ролі консультативного, а й має право ухвалення рішень.

4. У сфері моніторингу:

а) об’єднати процес моніторингу Парламентської асамблеї і Комітету Міністрів.

5. У сфері розширення:

а) приєднання до Ради Європи Азербайджану та Вірменії, продовження роботи щодо розгляду заявок Боснії і Герцеговини та Монако на вступ до РЄ; розгляд питання про можливе розширення сфери діяльності Ради Європи у напрямку Центральної Азії та Середземномор’я.

6. У сфері молодіжної політики:

а) розвиток молодіжних обмінів між Сходом та Заходом (освіта, отримання фаху, соціальна сфера) з метою сприяння загальноєвропейському співробітництву.

7. У фінансовій сфері:

а) консолідація фінансових коштів Організації;

б) надання Асамблеї автономності стосовно вирішення певних бюджетних (а відповідно, і адміністративних) питань;

в) фінансування певних видів діяльності РЄ по лінії ’’Фондів Ради Європи”.

Серед більш довгострокових стратегічних завдань Ради Європи, обговорення яких наразі широко відбуваається в різних структурах Організації, слід відзначити:

• ідею вироблення Європейської інституційної хартії - своєрідної моделі Європейської конституції, - яка визначала б в єдиному фундаментальному тексті норми, принципи та цінності, сформульовані Радою Європи, зокрема, у Європейській конвенції з прав людини, Європейській соціальній хартії, Рамковій конвенції про захист національних меншин, Європейській культурній конвенції, Європейській хартії місцевого самоврядування, Конвенції щодо участі іноземців у громадському житті на місцевому рівні та Європейській хартії регіональних мов або мов меншин;

• у сфері соціальних прав підготовка та укладення додат­кового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, де закріплювалося б визначене Другим (Страсбурзьким) самітом пріоритетне відношення до діяльності, пов’язаної із ствердженням соціальної злагоди, забезпечення захисту основних соціальних прав людини через механізм Європейського суду з прав людини;

• підготовка та укладення додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини щодо культурних прав осіб, що належать до національних меншин, та заснування посади Омбудсмана РЄ з питань меншин, до повноважень якого належав би захист прав меншин у державах-членах РЄ;

• запровадження норми права на здорове довкілля, підготовка та прийняття кодексу поведінки дДя суб’єктів підприємницької діяльності, а також ухвалення глобальної стратегії для європейського просторового розвитку.

Одночасно Рада Європи вивчає можливість створення європейського органу планування навколишнього середовища спільно з ЄС з метою визначення загальних напрямів планування навколишнього середовища на всьому Європейському континенті, приділяючи особливу увагу реалізації та моніторингу цієї політики в екологічно чутливих регіонах.

Саме на основі вищезазначеної Європейської інституційної хартії та інших фундаментальних документів Ради Європи, що визначатимуть в юридично обов’язковій для держав-членів формі основні політичні, соціальні, культурні та екологічні права європейських громадян, має здійснюватись, на наш погляд, пошук соціальної моделі єдиної Європи XXI століття, мозковим центром, серцем і демократичною совістю якої покликана стати Рада Європи.

Загальноєвропейський масштаб Ради Європи - це головна відмінність її від Європейського Союзу. Навіть якщо діяльність Ради Європи недвозначно підлягає певним обмеженням (так, згідно зі Статутом, їй не дозволяється займатися питаннями оборони) і навіть якщо вона протягом декількох десятиріч не мала достатнього впливу на вирішення багатьох суттєвих питань, дозволивши ЄС стати головною європейською інституцією, за останнє десятиріччя відбулися зміни, які надають Раді Європи особливої ваги. Величезне демократичне значення Ради Європи в тому, що вона має відігравати визначальну роль у зміцненні громадянського суспільства в Європі у наступному тисячолітті.

Навіть якщо фінансова вага Європейського Союзу набагато перевищує фінансову вагу Ради - адже Союз лише за декілька годин витрачає більше, ніж Рада за рік, та незважаючи на те, що головною привабливою рисою для деяких країн-членів є фінансова допомога, політичний вимір Ради Європи все-таки значно більш комплексний з огляду на розміри території, яку вона охоплює, та суто політичний характер питань, якими вона займається. І в першу чергу, саме в тих специфічних сферах, що є безпосередніми турботами Ради, Євррпа у найближчі десятиріччя має досягнути більшої інтеграції, а отже, більшої єдності та стабільності.

Ключове завдання Об’єднаної Європи - зберегти рівновагу між спільною європейською політикою, яка визначає загальні напрями, національним рівнем, який конкретизує та реалізує ці напрями, та політикою на регіональному і місцевому рівнях, головним завданням якої є правильне тлумачення зазначених напрямів, з одночасним врахуванням специфічних місцевих рис.

На наших очах регіональні процеси на теренах Старого Світу перетворюються на загальноєвропейські, формується і постає нова ’’Велика Європа”.

Окрім кількісного, географічно-територіального розширення демократичної Європи, відбуваються важливі якісні зміни, що пов’язані з подоланням колишнього воєнно-політичного протис­тояння. певним оновленням культурно-цивілізаційних імперативів, сучасним зростанням геополітичної і геокультурної ролі Європи, її нетлінних тисячолітніх традицій та новітніх надбань. Безумовно, Західна Європа справляє величезний вплив на країни нової демократії. Але при цьому було б необачним спрощенням розгляда­ти сучасне масштабне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище постання нової Європи як однобічний, одновекторний процес. Немає жодного сумніву в тому, що країни Східної Європи зі своєю своєрідною тисячолітньою культурою та глибокими традиціями (велика спадщина східнохристиянської духовної культу­ри або, скажімо, характерне для давньоруської та козацької традицій вічове самоуправління)^[337] додадуть до багатої палітри сучасного європейського способу життя чимало своїх яскравих і різноманіт­них фарб.

Нова ’’Велика Європа” має значною мірою оновитися на всьому своєму геополітичному просторі - від Атлантики до Далекого Сходу. Кожний регіон має зробити крок назустріч один одному - тільки так можна сформувати якісно новий, дійсно-демократичний геополітичний простір, затвердити засади сучасної гуманної загальноєвропейської політичної культури.

Рада Європи є, відповідно до духу і букви її Статуту, одночасно політичною організацією, інституцією, що затверджує стандарти, та рамковою структурою для здійснення міжурядового співробітництва.

У цьому зв’язку постає проблема збереження ефективного балансу між існуючою моніторинговою роллю Ради Європи та її традиційною провідною функцією, зокрема у чотирьох напрямах діяльності, визнаних як пріоритетні Другим (Страсбурзьким) самітом: демократія і права людини; соціальна злагода; безпека громадян; культурна багатоманітність та демократичні цінності.

У цьому контексті слід підкреслити неухильне суттєве зростання ролі Парламентської асамблеї, особливо з початком розширення РЄ, у процесі прийняття важливих політичних рішень в рамках Організації та проведенні практичної кадрової політики.

Після завершення в основному розширення Ради Європи процес моніторингу виконання зобов’язань з боку держав-членів став переважаючим пріоритетом для Організації та важливим елементом довіри до них. У цьому зв’язку триває процес вдосконалення процедур моніторингу як з боку Асамблеї, так і з боку Комітету Міністрів з метою посилення їх дієздатності та надання додаткової допомоги державам-членам у дотриманні ними своїх зобов’язань.

Отже, наприкінці тисячоліття ідея Об’єднаної Європи стала актуальною, як ніколи раніше. Існує чітке політичне бажання продовжувати інтеграцію. Отримана історична можливість для всіх європейських країн об’єднати континент на основі спільних цінностей заради миру, свободи, прав людини та економічного добробуту.

Неофіційний переклад