<<
>>

КЕРІВНІ ПРИНЦИПИ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНА ДОПОВІДЬ ЩОДО ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

ухвалені Венеціанською Комісією на її 58 пленарній сесії

(Венеція, 12-13 березня 2004 року)

на основі матеріалів, підготованих

паном Каарло ТУОРІ (член Комісії, Фінляндія)

та паном Гансом Гейнріхом ФОГЕЛЕМ(заступник члена Комісії, Швеція)

КЕРІВНІ ПРИНЦИПИ

ухвалені Венеціанською Комісією

на її 58 Пленарній сесії (Венеція, 12 – 13 березня 2004)

Венеціанська Комісія,

Будучи залученою до поширення фундаментальних принципів демок­ратії, верховенства права та захисту прав людини, у контексті поліпшення демократичної безпеки в цілому;

Беручи до уваги суттєву роль політичних партій в межах демократії;

Визнаючи, що національне законодавство та практика стосовно полі­тичних партій та їх участі у публічному житті суттєво відрізняються від одної країни до іншої та що конкретні конституційне та законодавче регулювання залежить від різноманітних факторів, як конституційна історія та демократичні традиції країни;

Усвідомлюючи, що нові демократії, де демократичні традиції досить недавні, можуть мати потребу більш конкретного регулювання стосовно політичних партій, аніж усталені конституційні демократії;

Зважаючи, що Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини захищає як основне право у статті 11 свободу зібрань та об’єднань, а у статті 10 свободу вираження поглядів, а також те, що свобода об’єднання у політичні партії захищається як складова загальної свободи зібрань та об’єднань;

Враховуючи прецеденти Європейського Суду з прав людини, які вимагають, щоб втручання у застосування прав і свобод, закріплених у статтях 10 тa 11 Конвенції, повинні бути оцінені мірою того, що є «необхідним у демократичному суспільстві»;

Зважаючи, що Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини у статті 14 забороняє дискримінацію;

Беручи до уваги, що Європейська Конвенція про захист прав і основ­них свобод людини у статті 16 допускає певні обмеження політичної діяльності іноземців;

Беручи до уваги Європейську Конвенцію про участь іноземців у публічному житті на місцевому рівні[305];

Підтверджуючи принципи, встановлені Венеціанською Комісією у її попередніх керівних принципах щодо заборони політичних партій та подібних заходів[306] та щодо фінансування політичних партій, а також реко­мендації з цього приводу, надані Венеціанською Комісією;

Визнаючи потребу подальшого поширення стандартів у галузі законо­давства про політичні партії на основі цінностей європейського правового доробку;

Приймає ці керівні принципи, які слід розглядати як доповнення до рекомендацій, що містяться у Керівних принципах щодо заборони полі­тичних партій та подібних заходів[307] та Керівних принципів щодо фінан­сування політичних партій[308], прийнятих Венеціанською Комісією у 1999 та 2001 роках.

A.

Для цілей цих керівних принципів політична партія – це об’єднання осіб, одною з цілей якого є участь в управлінні публічними справами через висунення кандидатів на вільних і демократичних виборах.

B. Реєстрація як необхідний крок до визнання об’єднання як полі­тичної партії, до участі партії у загальних виборах чи до публічного фінан­сування партії не означає сама по собі порушення прав, захищених статтями 11 та 10 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Проте будь-які вимоги, пов’язані з реєстрацією, повинні бути такими, які «необхідні у демократичному суспільстві» та пропорційні до цілей, які мали б бути досягнуті розглядуваними заходами. Країни, що застосовують до політичних партій процедуру реєстрації, повинні утримуватися від засто­сування надмірних вимог щодо територіального представництва політич­них партій, а також щодо мінімального членства. Демократичний чи неде­мократичний характер партійної організації не повинен у принципі бути підставою для відмови у реєстрації політичної партії. У реєстрації полі­тичних партій слід відмовляти лише у випадках, ясно вказаних у Керівних принципах щодо заборони політичних партій та подібних заходів[309], тобто якщо пропагується або застосовується насильство як політичний засіб для повалення демократичного конституційного порядку, таким чином підри­ваючи права та свободи, гарантовані конституцією. Сам лише факт, що партія пропагує мирні зміни до конституції, не повинен бути достатньою підставою для відмові у реєстрації.

C. Будь-які вимоги до політичних партій щодо їх діяльності як необ­хідні передумови для збереження статусу політичної партії, а також конт­роль і нагляд за ними повинні бути оцінені мірою того, що є «необхідним у демократичному суспільстві». Органи публічної влади повинні утриму­ватися від будь-якого політичного чи іншого надлишкового контролю за діяльністю політичних партій, як членство, кількість і частота партійних з’їздів та зустрічей, діяльності територіальних відділень та підрозділів.

D. Органи державної влади повинні залишатися нейтральними у про­цесі заснування, реєстрації (якщо вона застосовується) та діяльності полі­тичних партій та утримуватися від будь-яких заходів, які можуть надати перевагу одним політичним силам та дискримінувати інші. Усім полі­тичним партіям повинні надаватися рівні можливості участі у виборах.

E. Будь-яке втручання органів публічної влади у діяльність політичних партій, як, наприклад, відмова у реєстрації, втрата статусу політичної партії, якщо ця партія не досягла успіху в отриманні представництва у законо­давчому органі, якщо це застосовується), повинно бути обґрунтованим, і законодавство повинно надавати такій партії можливість оскаржити таке рішення чи дію у судовому порядку.

F. Хоча така турбота, як єдність країни, можуть бути взяті до уваги, країни-учасники не повинні встановлювати обмеження, які не є «необ­хідними у демократичному суспільстві», на утворення та діяльність полі­тичних союзів та об’єднань на регіональному та місцевому рівнях.

G. Якщо національне законодавство передбачає, що партії втрачають свій статус політичної партії, якщо вони не спромоглися взяти участь у виборах або отримати представництво у законодавчому органі, їм слід дозволити продовжити своє існування та діяльність на підставі загального законодавства про об’єднання.

H. Загальна заборона членства у політичних партіях іноземних гро­мадян та осіб без громадянства не оправдана. Іноземним громадянам та особам без громадянства до певної міри слід дозволити участь у полі­тичному житті їх країни проживання, принаймні настільки, наскільки вони можуть брати участь у виборах. Щонайменше країна проживання повинна зробити можливим для таких осіб членство у політичних партіях. При розгляді питань участі іноземців у публічному житті їх країн проживання країни-члени заохочуються застосовувати як можна ширше положення Європейської Конвенції про участь іноземців у публічному житті на міс­цевому рівні[310]. Максимально бажаними були б додаткові заходи, які б далі поширювали гарантії, надані положеннями цієї Конвенції.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ДОПОВІДЬ

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

1. Венеціанська Комісія розглядала різні аспекти законодавства про політичні партії у ряді керівних принципів, доповідей, висновків та комен­тарів. У період між 1997 та 1999 роками у відповідь на звернення Гене­рального секретаря Ради Європи Венеціанська Комісія проводила вивчення проблеми заборони політичних партій. Кінцевий підсумок цього дослі­дження – Керівні принципи щодо заборони та розпуску політичних партій та подібних заходів – разом із пояснювальною доповіддю був прийнятий на 41 Пленарній сесії Комісії (Венеція, 10-11 грудня 1999 року)[311] і скерований до Парламентської Асамблеї та Генерального секретаря Ради Європи. Інше дослідження, проведене у 1999 та 2000 роках, аналізувало фінансування політичних партій і було підсумоване доповіддю, прийнятою Комісією на її 44 Пленарній сесії (Венеція, 13-14 жовтня 2000 року), а також керівними принципами, прийнятими на 46 Пленарній сесії (Венеція, 9-10 березня 2001 року)[312]. Третє дослідження – щодо належної практики у виборчих справах, – яке стосується деяких аспектів законодавства про політичні партії, було проведене у відповідь на резолюцію Парламентської Асамблеї і мало під­сумком ряд керівних принципів та пояснювальну доповідь, які під назвою «Кодекс належної практики у виборчих справах» були прийняті Комісією на її 52 Пленарній сесії (Венеція, 18-19 жовтня 2002 року)[313]. Cеред матеріалів, які Венеціанська комісія взяла до уваги, схвалила чи прийняла щодо них висновки, як приклад можна згадати тут чотири, а саме:

закон про політичні партії у Вірменії[314],

законодавство про політичні партії в Україні[315],

закон про політичні партії та громадсько-політичні організації Рес­публіки Молдова[316], та

проект закону про заборону екстремістських організацій та об’єднань у Грузії[317].

2. Нарешті, у 2003 році Підкомісія з демократичних інституцій провела вивчення щодо заснування, організації та діяльності політичних партій. З цією метою Підкомісія з демократичних інституцій прийняла питальник до держав-членів (Венеція, 13 березня 2003 року)[318].

Відповіді на цей питаль­ник були зібрані[319], і на своїй 57 Пленарній сесії (Венеція, 12-13 грудня 2003 року) Венеціанська комісія прийняла доповідь, яка підсумовувала ці від­повіді[320].

3. Метою керівних принципів, прийнятих раніше Венеціанською комі­сією[321], було встановлення спільних принципів для усіх держав – членів Ради Європи та інших країн, які поділяють спільні цінності, встановлені та відображені в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини – Конвенції, яка є не лише інструментом міжнародного права, але також «конституційним інструментом європейського публічного порядку»[322], як зауважив Європейський суд з прав людини. Тому на правовому рівні Ради Європи вихідним пунктом систематичних дискусій та коментарів щодо загальних положень закону про політичні партії повинні бути загальні норми, принципи і стандарти, які базуються на цій Конвенції в загальному та її статті 11 про свободу зборів та об’єднань та статті 10 про свободу вираження поглядів* зокрема. Повинні бути враховані й інші положення, наприклад, стаття 14 про заборону дискримінації разом із Протоколом № 12[323], як і стаття 16 про обмеження політичної діяльності іноземців разом із Конвенцією про участь іноземців у публічному житті на місцевому рівні[324].

4. Стаття 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини право об’єднуватися у політичні партії як складову загальної свободи зборів та об’єднань**:

«1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інте­ресах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління».

5. Свобода зборів та об’єднань у контексті вказаної Конвенції міститься у рішенні Європейського суду з прав людини, звичайно інтерпретованому разом з статтею 10 про свободу вираження поглядів. Стаття 10 Конвенції встановлює:

«1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інфор­мацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відпові­дальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному сус­пільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для під­тримання авторитету і неупередженості правосуддя».

6. А у своєму рішенні Європейський суд з прав людини встановив, що:

«… захист думки та свободи висловити її в розумінні статті 10 Конвенції є однією з цілей свободи зборів та об’єднань, як закріплено у статті 11. Це тим більше стосується політичних партій з огляду на їх суттєву роль у забезпеченні плюралізму і належного функціонування демократії»[325]

7. До цього Суд додав, що він вважає, що:

«не може бути жодної демократії без плюралізму. Саме з цієї причини свобода вираження поглядів, закріплена у статті 10, застосовується, відповідно до параграфу 2, не лише до «інформації» чи «ідей», які охоче приймаються чи розглядаються як нешкідливі чи як байдужі, але також до тих, які дратують, обурюють чи непокоять… Оскільки їх діяльність складає частину колек­тивного користування свободою вираження поглядів, політичні партії також мають право шукати захисту у статті 10 Конвенції»[326].

8. Далі, стосовно взаємозв’язку між демократією та Конвенцією Суд зазначив:

«Демократія, поза сумнівом, є фундаментальною рисою “європейського пуб­лічного порядку”... Це видно насамперед з Преамбули Конвенції, яка вста­новлює цілком ясний взаємозв’язок між Конвенцією і демократією, ствер­джуючи, що підтримка та подальша реалізація прав людини й основних свобод найкраще забезпечується, з одного боку, ефективною політичною демократією, а з іншого – спільним розумінням та дотримання прав людини... Преамбула продовжує стверджувати, що європейські країни мають спільний доробок політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права. Суд зазначав, що саме у цьому спільному спадку слід знаходити наріжні цінності Конвенції...; він неодноразово відзначав, що Конвенція була при­значена для збереження і розвитку ідеалів та цінностей демократичного суспільства...

Крім того, статті 8, 9, 10 та 11 Конвенції вимагають, щоб перешкоди у здійсненні прав, які вони зберігають, повинні бути оцінені мірою того, що є “необхідним у демократичному суспільстві”. Тому єдиним типом необхід­ності, здатним виправдати перешкоду для будь-якого з цих прав, є той, який може претендувати на походження з “демократичного суспільства”. Таким чином, демократія виявляється єдиною політичною моделлю, яка допус­кається Конвенцією, і, як наслідок, єдиною сумісною з нею»[327].

9. Суд зробив ці спостереження у справах стосовно заборони полі­тичних партій. Однак Венеціанська Комісія вважає, що немає жодних підстав для незастосування закону, як вказано судом, з питань, що стосуються регулювання політичних партій в цілому. Будь яка норма стосовно полі­тичних партій, таким чином, повинна брати до уваги, що обмеження які накладаються на політичні партії та їх членів, мають відповідати приписам закону, як встановлено судом, так само як підкорятися принципам законності та пропорційності[328].

КОНКРЕТНІ питання

a. Реєстрація політичних партій

10. Вже згадане дослідження з заснування, організації та діяльності політичних партій, проведене у 2003 році Підкомісією з демократичних інституцій, показало, що багато країн розглядають реєстрацію як необ­хідний крок для визнання об’єднання політичною партією, для участі у загальних виборах або державного фінансування. Ця практика, як Вене­ціанська комісія вказала раніше у Керівних принципах щодо заборони та розпуску політичних партій, навіть якщо б розглядалася як обмеження права свободи об’єднання та свободи вираження поглядів, по суті не призводила б до порушення прав, які захищені статтею 11 та 10 Євро­пейської конвенції з прав людини. Вимоги щодо реєстрації, однак, від­різняються в різних країнах. Реєстрація може розглядатися як засіб інфор­мування влади про створення партії, так само як про її намір брати участь у виборах, і як наслідок, отримати користь від переваг, що надаються полі­тичним партіям як особливому виду об’єднань. Однак значні вимоги можуть підняти поріг реєстрації до непомірно високого рівня, що може бути несумісне з Конвенцією. Будь які положення стосовно реєстрації мусять бути такими, які необхідні у демократичному суспільстві і пропорційні до цілі, яку бажають досягнути заходами, що розглядаються[329].

b. Вимоги щодо діяльності політичних партій, контроль та нагляд над ними

11. Подібні застороги повинні застосовуватися, коли вимоги щодо діяльності політичних партій розглядаються як передумова для збереження статусу політичної партії та контролю і нагляду за ними. Далекосяжна автономія політичних партій є наріжним каменем свобод зібрань та об’єд­нань, а також свободи вираження поглядів, що захищені Європейською конвенцією прав людини. Як ствердив Європейський суд з прав людини, Конвенція вимагає щоб втручання у здійснення цих прав має бути оцінене міркою того, що «що необхідне демократичному суспільству». Таким чином, єдиним видом необхідності, який виправдовує втручання у будь яке з цих прав, є той, що може претендувати на походження від «демократичного суспільства»[330]. Зокрема, контроль за статутом або хартією партії повинен насамперед бути внутрішнім, тобто здійснюватись членами партії. Що стосується зовнішнього контролю, члени партії повинні мати доступ до суду у випадку, якщо вони вважають, що рішення партійного органу порушує її статут. Загалом, судовому контролю за партіями повинна надаватися пере­вага над контролем з боку виконавчої влади[331].

12. Іншим важливим аспектом є однакове ставлення до партій з боку публічної влади. У випадку процедури реєстрації (якщо вона передбачена національним законодавством) держава має діяти уважно, щоб уникнути будь якої можливої дискримінації політичних сил, що може розглядатися як така, що представляє опозицію до правлячої партії. У будь якому разі повинні існувати ясні і прості процедури для можливості оскаржити до суду будь яке рішення та/або дію органу реєстрації.

c. Членство

13. Згадане вище дослідження Підкомісії також показало, що у багатьох країнах конституційні та законодавчі положення обмежують членство у політичних партіях лише до громадян своїх країн.

14. Обмеження політичної діяльності іноземних громадян та осіб без громадянства можливі за міжнародним законодавством. Причиною, яка зазвичай для цього наводиться, є бажання уникнути конфліктів у зовнішній політиці. Але навряд чи це може виправдати загальне виключення іно­земних громадян та осіб без громадянства із членства у політичних партіях. Положення, що регулюють політичну діяльність іноземців та осіб без гро­мадянства, повинні брати до уваги той факт, що ці особи також охоплені гарантіями основних прав відповідно до документів з прав людини, що застосовуються в Європі. У 1992 році Європейська Конвенція про участь іноземців у публічному житті на місцевому рівні[332] була відкрита для під­писання членами Ради Європи, а у 1997 вона вступила в дію. У світлі цієї Конвенції повна заборона членства негромадян у політичних партіях може вважатися невиправданою. Конгрес місцевих та регіональних влад Європи вказав у своїй Рекомендації 115(2002)[333] «Про участь мешканців-іноземців у місцевому суспільному житті: дорадчі органи», що «не може існувати справжньої місцевої демократії без участі всіх мешканців місцевості, і відповідно мешканці-іноземці, які легально та впродовж тривалого часу проживають на території європейських країн, не повинні виключатися з місцевого суспільного життя незалежно від країни їх походження».

15. Одним з розумних способів відповідності європейським стандартам в цьому питанні міг би бути дозвіл для іноземних громадян та осіб без громадянства до певної міри брати участь у політичному житті своєї країни проживання. Щонайменше країна проживання могла б зробити членство у політичних партіях можливим для іноземних громадян та осіб без грома­дянства; однак потрібно також зазначити, що іноземні громадяни та особи без громадянства у багатьох європейських країнах можуть голосувати на місцевих виборах і навіть бути обраними на таких виборах на місцеві публічні посади.

d. Політичні партії та вибори

16. Основна мета політичних партій – участь у публічному житті своєї країни. Вибори є важливими для виконання цього завдання; тому принцип рівності партій є вкрай важливим. За останні роки деякі нові демократії заявляють, що стабільності уряду та належного функціонування парламенту можна досягти шляхом обмеження кількості партій, які беруть участь у виборах. Ці пропозиції, здається, суперечать європейським стандартам, що застосовуються до виборчого процесу.

17. Стаття 3 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, що захищає право на вільні вибори, стверджує, що:

«Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади».

18. В останні роки роль великої кількості політичних партій як об’єднань, що висловлюють волю різних частин суспільства, розглядається позитивно.

«Запобігання надмірній кількості партій через виборчу систему розглядається як найбільш ефективний та найменш спірний засіб, наскільки стосується полі­тичних прав. Загальна тенденція полягає в уникненні обмежень кількості політичних партій, маніпулюючи строками та умовами реєстрації, тому що відмова у реєст­рації партії часто є зручним способом для влади позбутися суперника, який є більше надокучливим, аніж несуттєвим»[334].

19. У деяких країнах-членах партії можуть втратити статус «політичної партії», якщо вони не мають кандидатів, обраних на національних виборах. Якщо положення статей 10, 11 повинні застосовуватися урахуванням того, що «необхідне демократичному суспільству», цим партіям слід дозволити про­довжувати свою діяльність за загальним законом про об’єднання.

e. Партії на місцевому та регіональному рівнях

20. Країни-члени не повинні обмежувати право на об’єднання у політичні партії до національного рівня. Повинна існувати можливість створювати партії на регіональному та місцевому рівнях, оскільки деякі групи громадян могли б хотіти об’єднатися в групи, обмежуючи сферу своєї діяльності до регіонального або місцевого рівнів та до місцевих та регіо­нальних виборів. Однак деякі нові демократії вважають такий розширений підхід до свободи об’єднання необдуманим в світлі своїх зусиль зберегти єдність держави. Таке ставлення можна зрозуміти, але перш ніж засто­совувати будь-які обмеження, необхідно ретельно взяти до уваги принцип пропорційності та мірку того, що «необхідне у демократичному сус­пільстві».

CDL-AD(2006)025

<< | >>
Источник: Ю. Ключковський. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права.: Матеріали Венеціанської комісії, ОБСЄ/БДІПЛ, ПАРЄ / За ред. Ю. Ключковського. – К.: ФАДА, ЛТД,2008. – 340 с.. 2008

Еще по теме КЕРІВНІ ПРИНЦИПИ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНА ДОПОВІДЬ ЩОДО ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -