Політичні партії

Поміж ріжними родами автномії, які стрічаємо в модерній державі, не можна перейти мовчки помимо автономії, яку признає модерна держава політичним партіям. Коли брати загал сучасних держав, ми найдемо в них наділюваннє пар­тій характером автономних публично-правових установ тіль­ки в самих початках.

Відносно політичних партій треба сказати, що їх повстан- нє та істнованнє істотно звязане з істотою модерної держави. Іменно-ж демократичний характер устрою модерної держа­ви робить істнованнє партій необхідним. Політичні партії — це необхідне орґанізаційне доповненнє демократичного державного устрою. Без істновання партій не можна уявити собі проведення ані виборів, ані ніякого загального голосо- вання. Не тільки практично, але просто навіть в теорії труд­но подумати, щоби голоси голосуючих не розбігалися при кождім голосованню так, що було би неможливо зібрати більшість їх на одного кандидата, або якийсь внесок. Неминуче потрібна якась «орґанізуюча» сила, що вносила би якусь систему там, де інакше було би стільки відмінних поглядів та думок, скільки є голов, «quot canita, tot sensus». Політичні партії орґанізують «публичну опінію» по лінії ріжних баченнях напрямів і перетворюють незорґанізовану масу народу на зорґанізовані політичні ґрупи. То своє завданнє вони виконують в ріжній мірі, одні краще, другі гірше, але в цій орґанізуючій діяльности все лежить їх «рація буття», їх обєктивне оправданнє. Оцінка ролі їх в сус­пільнім життю зводиться в великій мірі до оцінки тої власне орґанізуючої їх діяльности.

Основою, на якій виростають партії, це істнованнє ґрупо- вих суспільних інтересів та спосіб розуміння цих інтересів.

Що до способу, як творяться партії, ми можемо розріжнити передусім два типи, які можна би назвати американським та европейським, а в рамцях европейського — ще два вузші типи. В Европі зовсім виразно лежать в основі творення пар­тій клясові ріжниці інтересів. Всі істнуючі тут великі політич­ні партії мають зовсім виразний суспільно-клясовий харак­тер. Спосіб розуміння цих інтересів та оборони їх висловлю­ють партійні програми. Вони представляють розумову основу партійної орґанізації, означають їх практичі ціли та шляхи, якими хоче партія прямувати до їх здійснення. Ото-ж з огля­ду на спосіб складання партійної програми виразно відріж- няються один від одного анґлійський та континентальний тип партій. В Анґлії — це спосіб практичного досвіду, емпірії. Залежно від цего, що стає «на порядку дня», анґлійські полі­тичні партії займають становище до найріжнородніших питань і розвязують їх. Вони приймають в свої програми ті розвязки ріжних конкретних питань, не піклуючися про те, чи всі вони разом складуть одноцілу, льоґічну, систематичну програму, якої конкретні домагання були би згідні з «началь­ними прінціпами» та згідні одні з другими.

Істнованнє та значіннє партій стало в останніх десятиліт­тях XIX.

Залежно від вихідної своєї точки, те законодавство має ріжний зміст. В Сполучених Державах Північної Америки воно звернене передусім на обмеженнє своєвілля партійних лідерів. Воно містить постанови про те, хто має уважатися повноправним членом партії; коли і як треба відбувати пар­тійні зібрання, що на них «партія» призначає своїх кандида­тів на виборні посади урядовців, на членів конґресу та вза­галі законодавчих установ, унії та складових її держав, чле­нів міських рад і т.д.; постанови про спосіб голосовання на цих зібраннях, з окрема про голосованнє над встановленнєм названих кандидатів; постанови про спосіб виборів членів партійних комітетів та инших установ.

бажаннє втягнути партії орґанізаційно в механізм державної діяльности. Як в Сполучених Державах Америки — ішло передусім про участь партій в акті «креації» виборних орґанів державної влади, в першій мірі законодавчої. Шляхом зако­нодавства признано партії компетенції, про які сказано вище, в звязку з питаннєм виборів. Іноді ці компетенції ідуть дуже далеко. Чесько-словацька конституція признає на пр. політичним партіям компетенцію, в дійсности в певних випадках (при третій скрутинії) призначати прямо членів виборних установ, а в деяких випадках посередньо можли­вість відкликати членів законодавчих та самоуправних уста­нов. Але в дійсности виконують партії ширші компетенції, як формально їм признані законодавчим шляхом. Особливо на тлі парляментарної практики вони отримали становище визнаних публично-правних установ — коли ми будемо визнавати звичаї, які витворилися, джерелом звичаєвого права. Залежно від пануючих відносин, становище та значін- нє партійних орґанізацій є ріжне. Засадниче значіннє має обставина, що скрізь в модерній державі є політична партія визнаною установою, що їй признано скрізь якийсь ширший або вузший круг діяння.

І власне цей засадничий момент треба тут підкреслити. Яке його значіннє з точки погляду державної орґанізації? Партійна орґанізація є безперечно орґанізацією «громадян» в розумінню не-урядовців держави. Партія — це соціольоґічно не-державна ґрупа. Вона істнує вправді в звязку з істнован- нєм держави, істнує на ґрунті однакового відношення своїх членів до питань державної діяльности; але рівночасно, вона істнує незалежно від держави в тім розумінню, що творять її самі громадяни, що та оскільки вони не входять в склад дер­жавного владного апарату. Коли-ж партії, як ґрупі громадян, надається публично-правні компетенції, то ми мусимо визна­ти це одною з форм державної децентралізації, а власне одною з форм автономії. Ця форма ще не розвита. Законодавство відносно неї ще молоде, ми маємо щойно його початки, які навіть з точки погляду юридичної техніки поли­шають чимало неясного та невирішеного. Але факту, що ця нова форма автономії вже істнує, не можна заперечити. І можна сподіватися, що автономія політичних партій утрима­ється та розвинеться. Орґанізаційна форма конституційної держави побудована на льоґічній передпосилці одностайнос­те всеї державної людности, всего «народу». Вона складає державну цілість з абстрактних «горожан», людських оди­ниць, що поміж собою нічим не ріжняться. Вона сама не дає вислову цим ріжницям інтересів, положення, поглядів та бажань, що в дійсности розріжняють ріжні частини «народу». Одним з висловів цих ріжниць є політичні партії. Через те і юридичне визнаннє партій, і з окрема автономія партій, є до певної міри визнаннєм тої ріжноманітности народу, якої не висловлює загальна форма модерної конституції. Конституція, що визнає автономію партій, визнає в тій-же мірі і істнованнє не одноцілого «народу», а також і цих ріжних частин, з яких він складається, та яких політичним висловом є власне полі­тичні партії. Вона таким чином зближається до життя. В цім є засадниче оправданнє партійної автономії. Разом з тим треба сказати, що «поправка» коректив, який вона вносить в устрій модерної держави, — тільки механічний. Партійні орґанізації та їхні програми не мусять вірно і точно відповіда­ти діференціяції державного «народу». Через те і значіння партійної автономії не можна перецінювати. Вона тільки порівнуючи в малій мірі запевнює «голос» окремим течіям, що є в народі, і забезпечує його тільки формально. З такими застереженнями можна сподіватися, що в процесі перебудови конституційної держави, в процесі, який без сумніву зачався, і партійна автономія відіграє свою ролю.