Міжнародні політичні наслідки нереформування адміністративно-територіального устрою
Реформа адміністративно-територіального устрою - справа не лише самої України, це не тільки наше внутрішнє завдання, оскільки Україна - держава з чітко задекларованою євроінтегра- ційною стратегією.
Зрозуміло, що на шляху до євроспільноти Україні необхідно вирішити чимало проблем, особливо внутрішнього характеру, значна частина яких пов’язана безпосередньо із самою системою влади, а не з конкретними репрезентаторами влади у конкретний час. Цей стан, природно, пов’язаний та зумовлений довготривалим перебуванням України у складі Радянського Союзу, тому організація розвитку її території відбувалася за стандартами, що відповідали тому суспільно-політичному устрою.Без сумніву, потрібний певний час для досягнення якогось прогресу у вирішенні такого фундаментального питання, як реформа адміністративно-територіального устрою, що історично склався за певних суспільно-політичних умов. Адміністративно-територіальний устрій нашої держави необхідно привести у строгу відповідність з національними особливостями освоєння власних територій та вимог ЄС. Ці вимоги не носять певного характеру з погляду реалізації якоїсь конкретної версії реформи адміністративно-територіального устрою, оскільки Євросоюз ніколи жорстко не визначав стандарти адміністративно-територіального устрою якої б то не було держави, але в загальноприйнятих документах існує обов’язкова для всіх членів євроспільноти вимога щодо коректності та ефективності адміністративно-територіального устрою. Стандарти цього устрою держав ЄС можуть бути різними, але всі вони повинні бути ефективними у застосуванні, а не відображувати якусь анахронічну картину минулого історичного періоду.
У Західній Європі спостерігаємо безліч прикладів відмінностей у визначенні кількості одиниць адміністративно-територіального поділу. Проте важливим і загальновизнаним фактом
є те, що між цими розбіжностями не існує протиріч.
Усі системи адміністративно-територіального поділу західноєвропейських держав відображують сучасні реалії розвитку своїх територій та адаптовані відповідно до вимог сучасної Європи.Історія Західної Європи переповнена протиріччями тасусиіль- ними потрясіннями, але історична спадщина і тягар минулого не заважає їм будувати сучасний і ефективний менеджмент розвитку територій відповідно до суспільних потреб. У країнах Євросою- зу проводиться ретельний аналіз специфіки розвитку територій держав-учасниць; якщо існує гостра необхідність, робиться спеціальна, відповіднадля конкретної держави чи території, корекція. Немає необхідності приводити усі суб’єкти спільноти до якоїсь однієї універсальної форми адміністративно-територіального устрою. Це може призвести до появи тих, хто явно програє, бо через особливості свого суспільно-історичного розвитку немає істотних стартових ресурсних можливостей. Відповідних задекларованим загальноєвропейським.
Винятки із загального правила були і в радянській системі адміністративно-територіального устрою. Він змішовся досить часто, і в цій зміні було багато суперечливих моментів. Зміни адміністративно-територіального устрою Російської імперії та CPCP були повільними, але все-таки вони відбувалися, тож немає підстав уважати, що процес реформування і в сучасній Україні повинен зупинитися.
У проведенні реформи та її інформаційного забезпечення потрібно виявляти протиріччя і намагатися робити це делікатно, що при збереженні існуючої регіональної специфіки робить території неконфліктними з політичної точки зору.
Реформування адміністративно-територіального устрою - вимога не тільки до новачків і кандидатів до Євросоюзу. У більшості західноєвропейських держав, що становлять ядро ЄС, також бувають періодичні зміни адміністративно-територіального устрою. Приклад - Федеративна Республіка Німеччини. Ця країна характеризується тим, що протягом короткого історичного часу (за одне століття) вона мала абсолютно протилежні форми державного устрою та адміністративно-територіального упорядкування.
Тобто Україна зі своїми протиріччями в адміністративно-територіальному устрої не є винятком із загальносуспільного про-
цесу реформування чи показником неспроможності Української держави здійснити важливі, суспільно вагомі кроки. Періодична реформа адміністративно-територіального устрою - звичне явище для більшості країн світу, і не тільки тих, що розвиваються, а й тих, що мають усталену форму територіальної організації влади.
Чи є хоча б одна нова держава ЄС, що увійшла до нього після 1990 p. і в якій не були б проведені радикальні реформи адміністративно-територіального устрою?
Польщау 1998p. прийняларішення продецентралізаціюеконо- міки та проведення територіальної реформи, яку було здійснено. Увесь процес від етапу обговорення до реалізації реформи адміністративно-територіального устрою зайняв майже десять років.
Угорщина у 1990-х роках теж активно обговорювала питання реформування адміністративно-територіального устрою. У суспільстві було досягнуто розуміння, що існуючий адміністративно-територіальний устрій недосконалий і не відповідає новим умовам суспільно-економічного розвитку країни. Закон про зміни було прийнято у 1996 p., а реформа триває. Процес обговорення та реалізації реформи зайняв більше десяти років.
Чехія на початку 1990-х років зрозуміла, що її адміністративно- територіальний устрій не відповідає новим умовам ефективного розвитку. У 1997 p. було прийнято закон про новий територіальний устрій. Процес обговорення та втілення нового стандарту адміністративно-територіального устрою зайняв дещо менше часу, ніж у Польщі чи Угорщині.
Аналогічні перетворення відбулися і в багатьох інших державах, що вже давно або нещодавно увійшли до ЄС. Немає жодної держави ЄС, в якій би не відбулися реформи адміністративно-територіального устрою.
Важливо, що у випадку розширення ЄС специфіка саме національної організації території зберігається. He існує необхідності її приведення до якогось єдиного зразка. Bce залежить від специфіки території. Прикладом можуть бути системи адміністративно-територіального устрою Латвії та Литви.
Отже, Україна має справу не з безпрецедентним завданням. Його вирішує будь-яка держава при зміні стратегічної лінії свого розвитку. Невирішення завдань, пов’язаних з реформуванням адміністративно-територіального устрою, відмова від реформи,
незважаючи на багаторазові заяви про необхідність її проведення та явну очевидність об’єктивних передумов її здійснення, - незаперечний показник серйозних проблем у державі. Нереформуван- ня спричинює значні негативні оцінки нашої держави (мал. 15.6), які проявляються у:
Мал. 15.6
- несприйнятті основними фігурантами світової політики України як держави, що на міжнародній арені декларує демократичні принципи, а потім не дотримується їх виконання, а відтак - псує власний міжнародний імідж;
- сприйманні України як держави, що не в змозі виконати завдання, взяті під час ратифікації міжнародних документів, наприклад, Європейської хартії місцевого самоврядування;
- додатковій аргументації відтермінування вступу України до Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу;
- підтвердженні тези про відсутність в українському політи- кумі єдиного комплексного та узгодженого бачення щодо шляхів пошуку ефективної територіальної організації влади.
Тому не будемо сподіватися на те, що Україна стане першою державою, яку буде прийнято до ЄС без відповідного реформування власного адміністративно-територіального устрою.
15.5.