Соціально-психологічні наслідки нереформування адміністративно-територіального устрою
3a період з 1991 по 2008 pp. українська влада здійснила значну роботу, щоб втілити в життя ефективну модель територіальної організації влади. Разом з тим, на жаль, констатуємо, що ця діяльність далі нормативного забезпечення реалізації реформування не
пішла.
Ьагато обіцянок і мало справ. Слід відзначити також невисокий інтерес та безпосередню участь громадян у процесі підготовки і проведення зазначеного реформування.Імовірно, більшість людей не замислюється над проблемами адміністративно-територіального устрою держави та прямопро- порційної залежності умов їх проживання від системи адміністративно-територіального упорядкування країни, в якій вони живуть. Звичайно, важко не піддатися ілюзії, що система обласного рівня держави, її районування та організація у сільради - стала величина, хоча і “працює” у більшості випадків зовсім неефективно для забезпечення інтересів та нотреб громадян, які проживають на відповідній території. Це сприймається як щось вічне. Це - звична точка зору, оскільки межі адміністративно-територіального поділу держави, які ми застаємо в період свого життя, як правило, були “завжди” і за нашого буття не змінювалися, а якщо змінювалися, то це було давно і нам сьогодні не до подальших змін. Сама постановка питання про їх недосконалість носить деякою мірою парадоксальний для пересічного громадянина характер. Свої негаразди громадянин зазвичай пов’язує з конкретними особами, які репрезентують владу, а не з адміністративно-територіальним устроєм та системою територіальної організації влади в цілому.
Населення потребує широкої, всебічної та особистісної роз’яснювальної роботи, в ході якої має настати тверде переконання у тому, що саме зміна адміністративно-територіального устрою приведе до поліпшення умов та якості життя того ж громадянина, оскільки відповідно до цього устрою відбувається забезпечення його життєдіяльності.
Після проведеної нашими попередниками роботи у більшості населення нашої держави в пам’яті закарбувалася критична інформація про недосконалість сучасного адміністративно-територіального устрою України. I раптом, незважаючи на численні заяви та звіти про якусь реальну підготовчо-аналітичну роботу, “винуватець” більшості життєвих негараздів - адміністративно-територіальний устрій - не змінюється... У свідомості громадян така ситуація відкладається у вигляді висновку про неспроможність або небажання влади проводити таке реформування, натомість за лаштунками.процесу обговорення необхідності такого реформування відбувається перерозподіл сфер впливу між владними структурами (мал. 15.5).
Мал. 15.5
Існуюча система адміністративно-територіального устрою неодноразово критикувалася як пересічними громадянами, політиками, так і носіями державної влади. Вказувалися недоліки, аналізувалися та прогнозувалися негативні тенденції, які можуть виникнути при подальшому існуванні такої системи, і не раз говорилося про необхідність її реформування. Bci звикли до того, що в цій системі є недоліки, навіть стали їх розрізняти, хоча раніше їх просто не помічали і навіть не пов’язували з існуючою системою адміністративно-територіального устрою. I через деякий час виявляється, що нічого змінювати не треба - спрацьовує психологічний принцип “нехай все погано і все не так, як повинно бути, ми навіть знаємо, як повинно бути, але... нічого не змінюємо, оскільки зміни - це порушення спокою, комфорту і звичаїв, устоїв, хоча і архаїчних відповідно до вимог часу і суспільства”.
Хто ж заважає провести реформу адміністративно-територіального устрою у своїй державі, якщо об’єктивно назріла потреба в такій реформі? Це справа суто внутрішньодержавна, всього українського суспільства, яке втім почуває себе переважно відчуженим від держави, а відтак і сторониться реформування адміністративно-територіального устрою.
Тому, аналізуючи зазначений аспект нереформування адміністративно-територіального устрою держави, можна з певністю стверджувати про відсутність якихось об’єктивних перешкод у проведенні такого реформування. Скептики можуть закинути, що
в період світової економічної кризи реформи не здійснюються. Але можна заперечити, що саме в період оптимізації завдань і можливостей, цілей та засобів, обмеженості ресурсів та намагання ефективного їх використання і впроваджуються радикальні, іноді непопулярні заходи, що дають позитивний ефект у майбутньому.
15.4.