Реформа адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування: основні принципи і напрями

8.2.1. Реформа адміністративно-територіального устрою за проектом Концепції

8.2.1.1. Загальні положення

Для формування системи адміністративно-територіального устрою вкрай важливо визначитися з термінологією, що адекватно відображує предмет регулювання.

Є різні форми самоорганізації населення - квартальні комітети, комітети управління багатоквартирними будинками, адміністративні райони у місті. Однією з таких форм є самоорганізація на території поселень, яку надалі доцільно характеризувати поняттям „територіальна одиниця”.

У Концепції реформування адміністративно-територіального устрою вживається поняття “адміністративно-територіальна одиниця”, що передбачає формування певних правових відносин, таких як:

- надання певної, визначеної законом, юрисдикції;

- обов’язковість формування як представницьких, так і виконавчих органів самоврядування, що підзвітні й підконтрольні державним органам з повноважень, визначених законом, як делеговані;

- встановлення єдиних вимог як до компетенції, так і до застосування соціальних стандартів, що визначаються безпосередньо законом;

- запровадження єдиної системи статистичної звітності;

- встановлення прямих міжбюджетних відносин з державним бюджетом для бюджетів органів місцевого самоврядування;

- запровадження прямих комунікативних відносин з центральними органами влади.

Якщо на рівні адміністративно-територіальних одиниць здійснюється повне самоврядування, то поселення, територіальні одиниці, що не відповідають умовам віднесення їх до адміністративно- територіальних одиниць, повинні мати елементи самоорганізації та відповідні повноваження. Однак наділення їх ними здійснюється не державою, а представницьким органом адміністративно-територіальної одиниці, складовими якого є ці населені пункти. 3 огляду на формування бюджету, територіальні одиниці управляють не бюджетом, а кошторисом витрат.

У Концепції встановлюються вимоги як до системи адміністративно-територіального устрою, так і до його складових - адміністративно-територіальних одиниць, що визначаються, виходячи з умов стійкості інституційної піраміди та відповідності її вимогам бюджетної системи, організації ефективного менеджменту місцевою адміністрацією як по вертикалі державного управління, так і через самоврядування.

8.2.1.2. Вимоги до організації адміністративно-територіальногоустрою

Адміністративно-територіальний устрій повинен відповідати таким вимогам, виконання яких є запорукою його стійкості та ефективності:

- узгодженість системи адміністративно-територіальних одиниць, сформованих для здійснення місцевого самоврядування, з територіальною структурою місцевих органів виконавчої влади та інших органів влади. Це необхідно для забезпечення ефективного контролю з боку місцевих держадміністрацій за легітимністю рішень органів місцевого самоврядування, а також для координації діяльності окремих підрозділів органів виконавчої влади на території;

- повсюдність юрисдикції органів державної влади та місцевого самоврядування на територіях відповідних адміністративно-територіальних одиниць, за^винятком окремих територій, що

отримують спеціальний статус відповідно до окремих законів, де створюються спеціалізовані адміністрації, межі юрисдикції яких збігаються з межами юрисдикції адміністративно-територіальних одиниць того ж рівня. Це зумовлено єдиним підходом до надання соціальних послуг, визначениху Конституції України;

- територія адміністративно-територіальних одиниць нижчого рівня може розташовуватися лише в межах території однієї адміністративно-територіальної одиниці вищого рівня.

- при визначенні повноважень органів публічної влади кожного рівня адміністративно-територіального устрою потрібно застосовувати принцип субсидіарності. Вказаний принцип означає передачу повноважень на найнижчийрівень, де їхможливо виконувати без втрати якості надання соціальних послуг. Цей принцип стосується не тільки органів самоврядування, а й територіальних органів виконавчої влади;

- наявність для кожного рівня адміністративно-територіального устрою повноважень, у т. ч. й галузевих, що є домінуючими відносно інших рівнів у бюджетному, кадровому та політичному розрізах і виправдовує створення такого рівня адміністративно- територіального устрою. Наявність домінуючих повноважень є вирішальною для того, щобрівень було створено. Інакше доцільно здійснювати передачу функцій для зменшенняуправлінського апарату. Це необхідно також для уникнення рецидивів адміністративної ,уМатрьошки”рівнів та “поштової скриньки”, коли директиви центральних органів виконавчої влади просто переадресовуються для виконання на нижчийрівень;

- кількість суб’єктів управління, координації чи контролю з боку держави, що перебувають у сфері впливу кожного органу публічної влади, повинна відповідати критеріям ефективного менеджменту. Кількість адміністративно-територіальних одиниць кожного рівня ієрархії повинна вписуватися в “межі оптималь- ності” - від 7-ми до 10-ти одиниць;

- адміністративно-територіальний устрій повинен максимально відповідати рекомендаціям ЄС щодо системи статистичних одиниць NUTS. Номенклатура статистичних одиниць дає можливість здійснювати порівняльну оцінку окремих критеріїв різних країн у рамках ЄС та забезпечувати єдину політику бюджетної допомоги. Побудова системи адміністративно-територіального устрою з урахуванням NUTS відповідає орієнтації України на єв- роінтеграцію.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці трьох рівнів: регіони, райони та громади.

1. Повна та виключна компетенція органів публічної влади одного рівня: місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні бути спроможними у кадровому, інфра- структурному, фінансовому плані виконувати повноваження, закріплені за відповідним адміністративно-територіальним рівнем. Вказане обмеження дає змогу здійснювати єдину трансфертну політику та привести у відповідність джерело прийняття рішень і відповідальність за виконання цихрішень.

2. Нерозривність території адміністративно-територіальних одиниць. У межах території адміністративно-територіальних одиниць не може бути інших адміністративно-територіальних одиниць того ж рівня. He може бути анклавів та ексклавів. Адміністративний центр адміністративно-територіальної одиниці, як правило, має бути максимально близько розміщеним до її географічного центру. Вказане обмеження необхідне для підвищення ефективності управління. Вимоги плавних обрисів адміністративно-територіальних одиниць обмежуються географічними особливостями.

3. Невисокий рівень дотаційності місцевих бюджетів: дотації не повинні понижувати стимул до нарощування податкової бази, закріпленої бюджетом адміністративно-територіальної одиниці. При високому рівні дотаційності зникає зацікавленість у забезпеченні надходжень до бюджету, оскільки дотація з державного бюджету надходить рівномірно і стабільно. Оптимальним є співвідношення доходів бідних та багатих громад у межах однієї групи (сільських, міських) як 1:2.

4. Універсальність адміністративно-територіальних одиниць

- диспропорції територій у межах адміністративно-територіальних одиниць одного рівня повинні^вкладатися у межі статистичних відхилень, достатніх для вироблення єдиної державної регіональної політики. Це дає змогу виробити єдині вимоги до керівництва адміністративно-територіальниходиниць, типову структурууп-

равління, уникнути ефекту “різниці соціально-економічних потенціалів” на межі адміністративно-територіальних одиниць.

5. Стійкість до політичних, демографічних, економічних викликів, відсутність внутрішніх чинників власної дезорганізації. Вкладені в інфраструктуру адміністративно-територіальної одиниці кошти повинні забезпечити максимальну віддачу, що досягається за умов збереження кількості споживачів на стабільному рівні, та уникнення політичних потрясінь, зумовлених особистими амбіціями чи егоїстичними інтересами політичних груп. Структура адміністративно-територіальної одиниці повинна органічно сприйматися мешканцями для того, щоб уникнути протистояння міжрізними його складовими на етнічному,релігійному чи політичному ґрунті. He повинно бути потенційних джерел напруженості з сусідніми адміністративно-територіальними одиницями.

6. Узгодженість кількості одержувачів публічних послуг з галузевими нормами навантаження на бюджетні установи та бюджетними спроможностями фінансування цих установ. Перенасичення бюджетних установ знижує якість надання послуг, тоді як недостатня завантаженість вимагає додаткових видатків у розрахунку на одного споживача.

7. Формування органів місцевого самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях повинне забезпечувати належне представництво та політичну спроможність прийняття соціально-чутливих рішень (у частині місцевих податків та зборів, тарифів, штрафів, санкцій). Необхідно забезпечити реальну відповідальність керівництва адміністративно-територіальних одиниць за прийняттярішень, у m. ч. й непопулярних. Вказана вимога зменшує спокусу подрібнення адміністративно-територіальних одиниць, оскільки обмежує занадто великі амбіції окремих керівників, що об’єктивно не можуть забезпечити виконання на рівні соціальних стандартів публічних послуг, віднесених до відповідного рівня адміністративно-територіального устрою.

8. Взаємодоповнювання. B адміністративно-територіальних одиницях, особливо вищих рівнів, повинні витримуватися пропорції між багатими та бідними складовими, вузькоспеціалізова- ними населеними пунктами і територіями з диверсифікованими функціями, що сприятиме територіальній рівноправності, забезпеченню більш рівного доступу до публічних послуг.

тему: „Хто кого годує?”. Крім цього, зменшуються диспропорції міжрізтши адміністративно-територіальними одиницями.

9. Типовий склад бюджетної інфраструктури для всіх адміністративно-територіальних одиниць одного рівня. Вказана вимога забезпечує можливість \'здійснення типового планування та виконання єдиних стандартів надання соціальних послуг.

8.2.1.4. Можливі варіанти формування громад

При розробленні Концепції реформи адміністративно-територіального устрою проаналізовано різні варіанти побудови системи адміністративно-територіальних одиниць. Найважливішим є питання формування громад.

Напрацьовано чотири можливих варіанти формування громад.

Варіант 1. Перерозподіл повноважень та відповідальності без укрупнення та об’єднання громад.

Цей варіант передбачає передачу тих функцій, які існуючий базовий рівень (насамперед це стосується сільської місцевості) неспроможний виконувати, на той рівень, який зможе забезпечити їх ефективне виконання. Натомість спроможні міські громади могли б наділятися більшим обсягом завдань і повноважень, а також фінансовими можливостями.

Таким чином, наприклад, у сільських районах, де сільські ради не здатні ефективно адмініструвати надання освіти, цю функцію буде передано на рівень району. Районне управління освіти, підзвітне голові районної держадміністрації (або районній раді після утворення виконкомів райрад), буде здійснювати адміністрування усієї мережі шкіл на території району.

За такого варіанту послуги не будуть віддалені від споживачів, оскільки будуть надаватися через наявну мережу бюджетних закладів (скажімо, освітні послуги - через мережу шкіл). Проте адміністративні функції (управління фінансами, управління персоналом, управління майном, управління парком шкільних автобусів) будуть централізовані до рівня району.

У переліку повноважень великих сільських рад залишаться ті, які вони дійсно здатні виконувати. Наприклад, питання землевпорядкування, вивезення сміття, благоустрою територій. У сі чи більшість делегованих повноважень передаються на районний рівень.

Варіант 2. Укрупнення громад шляхом їх добровільного об’єднання та розподіл функцій між ними залежно від наявних договірних відносин.

Цей варіант передбачає добровільну передачу повноважень не на районний рівень, а до інших громад згідно з договором та супроводжуватиметься відповідними бюджетними трансфертами.

варіант j. укрупнення громао шляхом централізованого oo eo- нання, у m. ч. й примусового - соціальна модель створення громад.

Цей варіант передбачає вольове проведення реформи. Об’єднання сіл, селищ здійснюється до рівня, на якому забезпечується мінімальний перелік стандартних послуг, передбачених для рівня громади за принципом субсиДіарності. Te саме стосується районного рівня. Цей варіант розглядався як базовий у 2005 p. при підготовці реформи.

Варіант 4. Розукрупнення існуючихрайонів дорівня мінімально можливого для виконання делегованихповноважень та формування громад навколо центрів економічного розвитку - соціально-економічна модель формування громад.

Цей варіант передбачає:

1) за основу формування адміністративцо-територіальних одиниць на рівні громади береться, як правило, центр економічного тяжіння - селище, містечко, місто. Формування громад на основі соціальної інфраструктури можливе, як виняток, на територіях з невеликою густотою населення, у важкодоступних районах чи територіях, де таке формування доцільне з етнічних чи релігійних мотивів. При цьому на рівні поселень територіальних одиниць створюється орган самоорганізації населення;

2) кожний рівень адміністративно-територіального устрою отримує ексклюзивну і повну компетенцію, визначену законом, щодо виконання делегованих повноважень. Рівень територіальної одиниці має компетенцію лише в частині владних повноважень, як визначену законом, так і ту, що передається рівнем громади.

Після порівняння соціально-політичних, фінансових, адміністративна аспектів за основу формування громади взято четвертий варіант.

Такий вибір підкріплюється практикою організації адміністративно-територіального устрою в країнах Європи. Так, у Польщі гміни сформовані майже за такими самими принципами, як пропонується в даній Концепції. Вважається, що створення гмін є найкращим результатом адміністративно-територіальної реформи в Польщі. Разом з тим створення пов’ятів сприймається неоднозначно. A стосовно пов’ятів-гмін (в українському контексті це міста обласного значення або міста-райони) чи щодо надання особливого статусу Варшаві, то вказаний крок розцінюється експертами як невдалий. Достатньо виправданим є створення воєводств, які відповідають рекомендаціям ЄС щодо NUTS2. Це дасть можливість отримати доступ до структурних фондів ЄС. Саме тому змін в устрої нинішніх областей в Україні не передбачається.

Формування громади відповідно до запропонованого у концепції варіанту відповідає практиці реформування базового адміністративно-територіального рівня в Норвегії, Великій Британії, Німеччині, Данії, Бельгії, Нідерландах, Греції.

Пропозиції щодо подібної реформи організації комун наразі розглядаються і у Франції, яка залишається країною з найбільшою кількістю базових адміністративно-територіальних одиниць (понад 35 тис.). Разом з тим організація департаментів і регіонів у цій країні вважається найбільш вдалою схемою управління як у частині повноважень, що стосуються самоврядування, так і щодо територіальної організації виконавчої влади.

Запропонований варіант дає можливість максимально залучити до реалізації реформи обласний рівень політичної та адміністративної еліти. Оскільки вимоги до адміністративно-територіальних одиниць та рекомендації стосовно їх формування досить чіткі, то варіантів їх розташування небагато. Це дасть можливість забезпечити стійкість системи. Керівництво області, здійснюючи відповідне моделювання, сприйматиме вказану реформу як власну, і тому не буде її саботувати.

У концепції не оперується такими показниками, як кількість мешканців, відстань, площа, щоб не плодити штучні утворення - нестійкі та залежні від демографічних, економічних, політичних чинників - та уникнути політичних спекуляцій. Вводяться критерії, що відображують певний стандарт якості надання послуг: час надання швидкої медичної допомоги, час довозу дітей до школи тощо, які застосовуються також у країнах ЄС. Упровадження цих критеріїв надає імпульс для докладання зусиль з метою реалізації цих вимог місцевими органами влади.

Проблеми, що вирішуються при реалізації запропонованого варіанта формування громад як базової одиниці адміністративно- територіального устрою:

- забезпечується збалансованість політики щодо місцевих бюджетів. До них застосовується єдина методологія розрахунку трансфертів. При цьому розрахунки здійснюються, виходячи з вимог забезпечення стандартів надання соціальних послуг на базі модельних адміністративно-територіальних одиниць, що вибрані відповідно до методології математичного моделювання. Будь-які зміни у законодавстві адекватно відпрацьовуються на базі модельних адміністративно-територіальних одиниць, а це підвищує довіру до таких розрахунків. Психологічно такий підхід сприй-

мається дуже схвально і відповідає принципу “формування бюджету знизу”;

- поліпшуються умови для регіонального розвитку. Юрисдикція громади поширюється на достатньо велику територію (в середньому - 420 км²), що дає змогу місцевій владі приймати зважені рішення щодо розв’язання усіх питань із залучення інвестицій в економіку. Оскільки усувається ряд адміністративних перепон, питання виділення землі для розміщення виробничих зон полегшуються;

- послаблюється корупційний фактор в управлінні землею. 3 нинішніх чотирьох суб’єктів прийняття рішення щодо виділення землі (місто, село, район, область) залишаються лише громада та область, повноваження яких в управлінні землею будуть чітко визначені;

- поліпшуються умови для комплексного планування розвитку території. Зникають проблеми узгодження генеральних планів на межі поселень. Головну роль у плануванні починає відігравати план розвитку громади;

- з’являються можливості для припинення деградації сільської місцевості. Впровадження інституту старост та наближення центрів прийняття рішень щодо основних питань соціального життя вкажуть перспективу розвитку сільської місцевості;

- обумовлюються шанси вирішення соціальних та інфраструк- турних проблем. Усунення адміністративних перешкод дозволяє вирішувати в межах громади проблеми вивозу та утилізації сміття, транспорту, організації медичної допомоги, підвезення дітей до школи. Зникає різка відмінність між містом та селом у соціокультурному плані;

- можливий збалансований розвиток території. Оскільки за площею громади є близькими, з’являються перспективи для конкуренції між ними, принаймні в межах своїх груп (сільські громади, селищні, міські). При цьому забезпечується можливість порівняння оцінки успішності вкладених зусиль;

- поліпшується керованість територією. Забезпечується оптимальне співвідношення об’єктів керування та контролю. При цьому район стає найкращим рівнем для забезпеченості проведення державної політики через територіальні органи виконавчої влади - достатньо великими для концентрації ресурсів, однак не занадто крупними для уникнення зрощення державних органів з місцевою бізнес-елітою та втрати контролю за місцевими органами

публічної влади (самоврядування). Забезпечується універсальність політики управління, що дає змогу ефективно здійснювати політику ротації голів місцевих державних адміністрацій;

- покращується управління земельними ресурсами та відповідальність органів публічної влади. Ha території громади практично створюється замкнений цикл життя людини - промислова, житлова, торгово-розважальна зони, а також землі аграрного виробництва та рекреаційні зони;

- пом’якшуються негативні явища на межі адміністративно- територіальних одиниць різних рівнів. Оскільки межі юрисдикції адміністративно-територіальних одиниць продовжуються, то найнижча вартість землі спостерігається на межі з іншою громадою. Це дає можливість уникнути такої форми “паразитування”, як розміщення торгових площ за межею міста для зменшення рівня оподаткування, що є характерним для ряду країн Західної Європи.

- з’являються перспективи для проведення реформ. Пришвидшуються процеси інвентаризації землі, розроблення генпланів та планів використання земель. З’являються перспективи для проведення реформ - податкової, судоустрою, запровадження обов’язкової державної страхової медицини;

- відкриваються шляхи для гармонізації українського законодавства з нормами ЄС. Адміністративні одиниці другого і третього рівнів (райони та області) повністю відповідають вимогам системи статистичних одиниць NUTS3 та NUTS2, що дає можливість претендувати на отримання коштів зі структурних фондів ЄС.

8.2.1.5. Можливі етапи проведення реформи

Проведення швидкої, системної та збалансованої реформи адміністративно-територіального устрою можливе в чотири етапи.

П e p ш и й e т а п - підготовчий (орієнтовний термін - 2009-

2010pp.):

- розроблення та затвердження концепції реформи;

- розрахунок поточних та капітальних видатків, розрахунок кадрових переміщень;

- розроблення проектів та прийняття необхідних для реформи нормативно-правових актів;

- утворення урядового органу зі здійснення реформи;

- моделювання адміністративно-територіальних одиниць у всіх регіонах, яке проводять обласні державні адміністрації відповідно до методичних рекомендацій щодо збору інформації та попереднього аналізу можливості формування дієздатних громад у регіонах;

- кадрова підготовка службовців органів самоврядування і територіальних органів виконавчої влади.

Д p у г и й e т а п - формування соціально-політичної бази реформи (орієнтовний термін - 2009-2010 pp.):

- просвітницька, інформаційна кампанія;

- укладення політичної угоди між політичними партіми, парламентом, президентом та урядом про здійснення реформи;

- формування громад на добровільній основі відповідно до умов, визначених Концепцією на основі чинного законодавства;

- розроблення соціальних стандартів надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування.

T p e т і й e т а п - формування громад, упорядкування районного поділу (орієнтовний термін - 2010 p.):

- завершення формування громад відповідно до ухвалених законів;

- проведення виборів до рад новостворених громад у 2010 p.;

- передача повноважень новоутвореним радам від сільських, селищних, міських рад, органів виконавчої влади відповідно до закону;

- створення нових районів відповідно до критеріїв їх формування;

- реорганізація районних державних адміністрацій.

Ч e т в e p т и й e т а п - розширення повноважень органів місцевого самоврядування районів та регіонів (2011-2014 pp.):

- ухвалення змін до Конституції України;

- обрання районних рад та формування їх виконавчих органів;

- упорядкування у разі необхідності меж областей;

- реорганізація обласних державних адміністрацій;

- обрання обласних рад та формування їх виконавчих органів.

Сучасні області переважно відповідають вимогам щодо організації адміністративно-територіального устрою та умовам створення адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня, тому кардинальні зміни на цьому рівні не передбачаються.

8.2.1.6. Організаційне та фінансове забезпечення реформи

Для успішного проведення реформи необхідно забезпечити її організаційний супровід:

• розробити та схвалити план заходів з поетапного впровадження реформи;

• створити:

- урядовий орган під головуванням відповідного віце-прем’єр- міністра з упровадження реформи;

- окрему тимчасову міжвідомчу групу науково-методичного супроводу реформування, підпорядковану безпосередньо віце- прем’єр-міністру;

- групи моніторингу впровадження реформи та оперативної оцінки виконання плану впровадження реформи;

- оперативні групи із впровадження реформи в облдержадміністраціях та визначення відповідальних за впровадження реформи у кожній області на рівні заступників міністрів;

• забезпечення інформаційного супроводу реформи.

Фінансування проведення реформи передбачається з державного, місцевих бюджетів та джерел, не заборонених законодавством.

При впровадженні адміністративно-територіальної реформи перерозподіл бюджетних повноважень відбувається переважно в межах місцевого бюджету районів та сіл, селищ, міст районного значення.

Практично всі громади мають повний перелік бюджетних установ, необхідних для виконання повноважень, визначених для рівня громад, що відносяться до самоврядування. Однак це не стосується територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади у селах та селищах, де такі підрозділи не сформовані.

Додаткові кошти з державного бюджету будуть необхідні для фінансування новоутворених відділень міліції, санітарно-епідеміологічних станцій та робочих місць державного казначейства у кожній громаді. Враховуючи, що в містах обласного значення та містах - районних центрах функціонують управління внутрішніх справ, санітарно-епідеміологічні служби та відділення державного казначейства, кількість додаткових об’єктів бюджетної інфраструктури у громадах, що створюються на базі села, становитиме 876 одиниць.

Повноваження щодо надання професійної технічної освіти за рахунок державного бюджету передається на місцевий бюджет новоствореного району. Додаткових коштів така передача повноважень не передбачає.

Ha рівні району формуються галузеві контрольні органи (інспекції) освіти, охорони здоров’я та культури, що фінансуються з державного бюджету.

3 управління земельних ресурсів, яке фінансується з державного бюджету, виділяється земельний відділ, що передається у громади і фінансується з місцевого бюджету кожної громади.

Передача ряду повноважень із районного рівня на рівень громади супроводжуватиметься змінами в органах управління.

Загальна кількість новостворених громад відповідно до проведеного моделювання становить 1408 одиниць, у т. ч. громад, створених на базі міст обласного значення - 176 одиниць, на базі міст - районних центрів - 378, на базі міст районного значення - 456, на базі сіл - 398 одиниць. Відповідно до норм ISO розрахункова кількість штатних одиниць апарату управління громад становить 92 830 одиниць. Крім цього, кількість штатних посад старост - 15 000 та штатна чисельність відділів галузевих управлінь - 13 664. Розрахунки штатної чисельності відділів галузевих управлінь проводилися лише для громад, створених на базі міст районного значення та сіл, тому що в громадах, створених на базі міст обласного значення та міст-районних центрів, такі відділи вже існують і їх штатна чисельність врахована в апараті управління. Планова загальна кількість штатних одиниць працівників органів самоврядування в громадах становить 123 894 одиниці.

Разом з тим очікується вивільнення значної кількості штатних одиниць виконкомів сільських рад у зв\'язку з їх реформуванням, однак переважна більшість вказаних працівників буде працевлаштована в органах управління громад, створених передусім на базі міст районного значення та селищ. Tаким чином, очікується дотримання балансу штатів.

Реформою передбачається поступове зменшення кількості районних державних адміністрацій. Ha сьогоднішній день кількість районів України становить 488 одиниць. Штатна чисельність працівників районних рад станом на 1 січня 2007 p. становила 7 320 одиниць та ще працівників райдержадміністрацій - 54 735 одиниць. Після проведення реформи планується утворення близько 180- ти районів зі штатною чисельністю працівників 21 114 одиниць, чисельністю галузевих інспекцій - 2 160 одиниць та підрозділів центральних органів виконавчої влади - 2 160 одиниць.

Розрахункова кількість штатних одиниць районних державних адміністрацій, яка під лягає скороченню, становить - 31 183,1 одиниць. Додаткові фінансові ресурси потребуватимуться на забезпечення новостворених громад об’єктами бюджетної інфраструктури, що становить 876 одиниць.

8.2.2.