Прогноз соціально-економічних наслідків реформування адміністративно-територіального устрою

*

Сучасний територіальний устрій України та існуючий розподіл повноважень між органами влади стали своєрідним тромбом для подальшого розвитку економіки держави. Диспропорції в економічному і соціальному розвитку територій, які на сьогодні є в державі, вдвічі, а то і втричі перевищують ті, що існують у най- бідніших країнах Європи.

Отож, реформа адміністративно-територіального устрою — це шлях для подальшого динамічного розвитку України.

Сьогодення характеризується швидкими темпами урбанізації. Економіка зосереджується в обласних центрах, місті Києві. За останні 20 років чисельність сільського населення зменшилася майже на 2,5 млн осіб. Водночас кількість сільських рад збільшилася більше ніж на тисячу.

Є дві умови саморозвитку територій: перша — людський капітал, його якість, друга — фізична та соціальна інфраструктура. 80 % наших населених пунктів або не мають і того й іншого, або поступово втрачають ці ресурси. Практика свідчить — чим менша територія, тим менше і цих складових саморозвитку, а чим менший ресурс саморозвитку, тим більше держава мусить виділяти коштів у державному бюджеті для того, щоб підтримувати виживання цієї території.

Розглянемо як приклад Францію. Найбільш централізована держава у минулому, а нині кількість самоврядних одиниць (комун) сягає 36 тисяч. Країна за економічним потенціалом посідає четверте місце у світі. У 2002 p. Франція прийняла закон, відповідно до якого створюються так звані агломерації, тобто об’єднання населених пунктів, об’єднання комун. 3 одного боку, це сприяє вирішенню проблем, що цікавлять жителів сусідніх громад, а з іншого - дозволяє економити державний ресурс і формує умови для того, щоб територія сама заробляла кошти, створює умови для саморозвитку.

Відповідний аналіз ефективності процесу об’єднання кількох громад у єдину територіальну громаду проведено на прикладі Одеської області.

видатки місцевих бюджетів у розрахунку на одного мешканця в 2004 p. були вищими, ніж на територіях, де чисельність населення більша. Це так званий ефект економії на масштабі. Так, якщо є підприємство, виробнича потужність якого 10 тис. одиниць випуску якогось товару, а воно випускає 100 одиниць, то собівартість випуску однієї одиниці при цьому буде набагато вища, ніж якщо підприємство працює на повну потужність. Тобто економічні закони працюють і відносно теорії укрупнення територіальних одиниць базового рівня. I це стосується не тільки Одеської області.

Сьогодні основне джерело розвою громад - бюджети розвитку, власне бюджети, що скеровуються на капітальні видатки, розвиток підприємницької діяльності, тобто бюджет, спрямований на удосконалення власної інфраструктури громади. У сільських громадах з чисельністю населення до 500 осіб бюджет розвитку не формується взагалі. Якщо населення сільської громади становить від 500 до 1000 осіб - бюджет розвитку мають 11 % таких громад. Серед громад з населенням понад 5 тис. бюджет розвитку мають майже 66 %. Це говорить про те, що там є джерела саморозвитку і вони прямо пропорційні кількості населення відповідної громади.

Більше того, в громаді, яка нараховує від 500 до 1000 жителів, бюджет розвитку становить 2,5 % від загальної суми місцевого бюджету, а в громаді з кількістю населення понад 5 тис.— 27 %.

Ось чому, коли обґрунтовувалася цифра мінімальної чисельності громади, яка повинна бути сформована в результаті адміністративно-територіальної реформи, найбільш прийнятною виявилася цифра 5 тис. жителів.

Зрештою, не варто забувати і демографічну ситуацію, яка складалася протягом останніх 13-15-ти років. У сільських громадах чисельністю до 1000 осіб приріст населення за останні роки зменшився на 9 %, а частка пенсіонерів зросла на 28 %. У громадах, що нараховують понад 5 тис. осіб, приріст населення вже знизився до мінус 0,8. Тобто динаміка демографічного занепаду знижується в міру збільшення населення територіальної громади.

Таким чином, існує певна економічна модель занепаду територій. Брак ресурсів для розвитку є причиною відсутності оновлення капіталу (це стосується будь-якої територіальної громади),

що в свою чергу призводить до неконкурентності товарів і послуг. Якщо товари неконкурентні, їх не можна продати, а основний індикатор того, чи розвивається територія та економіка — скільки товарів продано за межі тієї чи іншої території, оскільки ринок будь-якої території обмежений кількістю населення, яке там проживає. Обмеженість ринків спричинює обмеження доходів населення та юридичних осіб, а якщо немає доходів у населення, немає надходжень і до бюджету. Отже, міліє джерело фінансування розвитку територій. Низький рівень розвитку територій спричинює їх інвестиційну непривабливість. Так коло замикається.

Вихід із цього зачарованого кола може забезпечити тільки реформа. Територіальна реформа потягне за собою сукупність інших реформ — це і адміністративна реформа, коли змінюються повноваження між різними територіальними рівнями, і муніципальна реформа — збільшення повноважень самоврядування, а відповідно і збільшення ресурсу для їх реалізації. Це не самоврядування, коли сільський бюджет формується виключно із дотацій і складається лише із заробітної плати сільського голови та його секретаря.

Територіальна реформа потягне за собою податкову і бюджетну реформи, тому що має забезпечити можливість функціонування економіки територій, а значить, частина податків має залишитися на території. І мова не про місцеві податки і збори. У всьому світі їх частка в місцевому бюджеті становить від 2 до 4 %, тож це не є вагомим фактором. Йдеться про інші ресурси, що мають залишатися на цій території і працювати на її економічний розвиток.

Te саме стосується і бюджетної реформи, оскільки при зміні територіального устрою мають бути серйозно реформовані між- бюджетні відносини (малюнки 7.6 - 7.20).