Розділ 5 Висновки й рекомендації Комітету проти катувань за результатами розгляду 3, 4 та 5 періодичних доповідей України про виконання Конвенції ООН проти катувань та поганого поводження1

1997 року (CAT/C/SR.283, 284 Add і 284), і сформулював такі висновки та рекомендації.

A. Вступ

2. Уряд України своєчасно подав третю періодичну доповідь, як того вимагає пункт 1 статті 19 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження й покарання, яку Україна ратифікувала 24 лютого 1987 року.

Комітет проти катувань висловлює задоволення поданою доповід­дю, яка загалом відповідає спільним керівним принципам, що стосують­ся форми та змісту подібних доповідей.

Комітет заслухав коментарі й пояснення до доповіді, що були подані представниками України.

Після розгляду доповіді та її обговорення Комітет з боротьби проти катувань відзначив таке:

B. Позитивні аспекти

3. Що стосується дотримання Україною Конвенції проти катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гід­ність видів поводження й покарання, то тут слід відзначити такий пози­тивний факт, як прийняття 28 червня 1996року Конституції України, де в статті 28 міститься заборона катувань.

4. Комітет із задоволенням відзначає, що 9 листопада 1995року Ук­раїна вступила до Ради Європи і що вона підписала Європейську Конвен­цію з прав людини й 11 протоколів до цієї Конвенції. Комітет підтримує пропоновану ратифікацію цієї Конвенції Україною.

5. Позитивно оцінюється також включення до законів, що регулюють роботу правоохоронних органів, норм, спрямованих на забезпечення поваги працівниками цих органів прав і свобод людини й передбачаю­чих їх обов'язкове дотримання (наприклад, стаття 5 Закону «Про міліцію» і стаття 5 Закону «Про Службу безпеки»).

6. Комітет висловлює надію, що уряд України докладе значних зусиль для того, щоб привести законодавство і практику правозастосовчих ор­ганів у відповідність із завданнями захисту прав і свобод громадян, пе­редбачених Конвенцією.

С. Основні проблеми, що викликають стурбованість

7. У Комітета викликають стурбованість численні повідомлення не­урядових організацій про випадки катувань, про факти насильства, що застосовують посадові особи в ході попереднього слідства, результатом якого є заподіяння страждань, тілесних ушкоджень, інколи пов'язаних із смертю.

8. У державі-учасниці відсутня досить ефективна система незалеж­них органів, що здатні успішно розслідувати скарги про застосування катувань, попереджати застосування катувань, забезпечити невідворот­ність притягнення до відповідальності осіб, винних у таких діяннях.

9. Чинним законодавством не передбачений ефективний судовий контроль за законністю арештів.

10. У кримінальному законодавстві України відсутнє визначення ка­тування як самостійного й небезпечного злочину, хоча стаття 28 Конс­титуції забороняє застосування катувань. За цих умов таке положення Конституції може нести лише декларативний характер. Також відсутня норма про кримінальну відповідальність за застосування нелюдських та принижуючих гідність видів покарання.

11. Серйозну стурбованість викликають значні масштаби застосу­вання смертної кари, які суперечать Європейській Конвенції з прав лю­дини та Європейській Конвенції проти катувань та інших нелюдських та принижуючих гідність видів поводження та покарання. Комітет також стурбований значною кількістю статей у чинному Кримінальному ко­дексі, що передбачає застосування смертної кари (включаючи посягання на життя міліціонерів). Ця ситуація суперечить узятому на себе Україною зобов'язанню впровадити мораторій на застосування смертної кари.

12. Комітет вважає явним порушенням Конвенції проти катувань сис­тематичне мордування та побиття новобранців у лавах Збройних Сил.

13. Умови, що існують сьогодні в місцях попереднього ув'язнення та в місцях позбавлення волі, можуть бути охарактеризовані як нелюдсь­кі та принижуючі гідність, що завдають страждань та шкоди для здоров'я.

14. Істотною перепоною в справі запобігання катувань є ускладне­ний доступ підзахисного до адвоката за своїм вибором у випадках, коли участь адвоката в процесі залежить від подання адвокатом посвідчення на право здійснювати захист; ця проблема може бути розв'язана лише Міністерством юстиції, що видає такі посвідчення.

15. Комітет висловлює співчуття з приводу того, що Україна досі не приєдналася до числа країн, що визнали положення статті 20 Конвенції.

16. Комітет визначає, що інформація, яка міститься в доповіді, є недо­статньою, зокрема в ній відсутні статистичні дані про кількість осіб, що від­бувають покарання у вигляді позбавлення волі, та осіб, зазнавши арешту як запобіжного заходу, дані про кількість скарг на застосування катувань, кількості осіб, притягнених до відповідальності за цей злочин. Недостат­ньо також відомостей про умови утримання під вартою. Не наводяться дані про компенсацію збитків жертвам катувань та їх реабілітацію.

17. Комітет особливо стурбований тим, що дія статті 29 Конституції України призупинена на п'ять років, тоді як положення цієї статті Конс­титуції має велике значення для забезпечення законності й запобіганню випадків застосування катувань. Комітет відзначає відсутність незалеж­ного органу, що наглядає за дотриманням Конвенції в усіх її аспектах.

D. Рекомендації

18. Головною проблемою, що підлягає розв'язанню у зв'язку з ви­конанням Україною положень Конвенції проти катувань, є вироблення й прийняття нормативних актів прямої дії, що тільки й дозволить нормам Конвенції проти катувань (і відповідній нормі Конституції України) втіли­тися в життя.

19. Першочерговим завданням у цьому смислі має вважатися при­йняття нового Кримінального кодексу, що передбачає визначення ка­тування як карної дії, нового Кримінально-процесуального кодексу, що реально забезпечує право обвинувачуваного на захист на всіх стадіях кримінального процесу, ефективний і реальний контроль суду над за­стосуванням попереднього ув'язнення, що виключає можливість засто­сування катувань на стадії затримання й арешту та наступних стадіях кримінального процесу.

20. Істотним завданням також є розширення судового та грома­дянського контролю за діяльністю правоохоронних органів, створен­ня системи незалежних закладів, які швидко й ефективно розглядали б скарги на застосування катувань та інших принижуючих гідність видів поводження та покарання.

21. Вкрай бажане якнайповніше ознайомлення населення через пресу й інші засоби масової інформації з основними положеннями Кон­венції проти катувань, а також практичне вивчання слідчими й персо­налом пенітенціарних установ правил і норм цієї Конвенції.

22. Комітет рекомендує законодавчо заборонити допитувати затри­маних або арештованих без участі захисника, а також тоді, коли згадані особи утримуються в умовах ізоляції.

23. Комітет вважає надмірним 18-місячний граничний строк утри­мання обвинувачуваного під вартою й рекомендує скоротити цей строк.

24. Комітет закликає уряд України розглянути питання про зняття обмеження зі статті 20 Конвенції, зробити заяви, передбачені у статтях 21 та 22, а також ратифікувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з прав людини.

25. Комітет вважає, що для забезпечення повного дотримання по­ложень Конвенції проти катувань дуже важливо провести радикальну реформу виправних закладів (колонії, в'язниці) та місць попереднього ув'язнення. Особливу стурбованість викликають одиночне ув'язнення й насамперед умови утримання ув'язнених.

26. Комітет рекомендує, щоб мораторій на застосування смертної кари мав постійний характер.

27. Особливе значення, на думку Комітету, має організація спеціаль­ного навчання персоналу виправних закладів, особливо лікарів, принци­пам і нормам Конвенції проти катувань.

28. Комітет вважає необхідною законодавчу розробку процедури відшкодування збитків, завданих жертвам катувань (у тому числі — ком­пенсацію моральної шкоди), включаючи визначення порядку, розмірів та умов такого роду компенсації.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Комітет ООН проти катувань

Двадцять сьома сесія

12 — 23 листопада 2001

Невідредагована версія

Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями згідно зі статтею 19 конвенції

Висновки й рекомендації Комітету проти катувань

Україна

1. Комітет розглянув четверту періодичну доповідь України (CAT/ C/55/Add.1) на своїх 488-му, 491-му і 499-му засіданнях (CAT/C/SR.488, 491 і 499) і сформулював такі висновки та рекомендації.

A. Вступ

2. Комітет вітає пунктуальне подання четвертої періодичної до­повіді України. Він відзначає, що доповідь не було подано у повній від­повідності до Посібника Комітету з підготовки державами періодичних доповідей. Комітет також звертає увагу на те, що доповідь, головним чином, посилається на юридичні положення, і в ній бракує детальної інформації щодо деяких статей Конвенції, так само як і інформації щодо виконання рекомендацій, винесених після вивчення третьої періодич­ної доповіді. Однак, Комітет хотів би високо оцінити місткі й інформа­тивні усні відповіді, надані делегацією держави-учасниці під час розгля­ду доповіді.

B. Позитивні аспекти

3. Комітет з прихильністю відзначає:

(a) Триваючі зусилля держави-учасниці, спрямовані на перетворен­ня свого законодавства, в тому числі прийняття нового Кримі­нального кодексу, що містить статтю, яка кваліфікує катування як специфічний злочин, формування нового Конституційного Суду, набуття чинності нового законодавства, що стосується захисту прав людину і прийняття нового Закону «Про імміграцію».

(b) Що, хоча Україна — не є учасницею ні Конвенції щодо статусу біженців 1951 року, ні її Протоколу, вона прийняла новий Закон «Про біженців» у червні 2001, що притримується, між іншим, ви­значення «біженця» цією Конвенцією. Комітет також вітає при­йняття у січні 2001 року нового Закону «Про громадянство», що дозволяє колись висланим особам повернутися в Україну й набу­ти громадянства України.

(c) Усунення з Закону «Про державну таємницю» відповідальності за поширення фактів щодо порушень прав людини.

(d) Скасування смертної кари.

(e) В доповідь включено інформацію, що, відповідно до Закону від 5 листопада 1998 року, Україна визнала компетенцію Комітету, як це передбачено статтями 21 і 22 Конвенції.

(f) Створення інституту Уповноваженого з прав людини (Омбудсме­на), який несе відповідальність за захист прав людини в Україні, який може відвідувати і має повний доступ до всіх місць, де пере­бувають особи, позбавлені волі.

(g) Гарантії, надані Главою делегації, що звіти Європейського комітету з запобігання катуванням щодо трьох відвідувань, які відбувалися в 1998, 1999 і 2000 роках, відповідно, будуть опубліковані.

C. Питання, що викликають стурбованість

4. Комітет виражає свою стурбованість наступним:

(a) Численними випадками, які вказують, що катування усе ще регу­лярно практикується в державі-учасниці, і що, за повідомленням Уповноваженого з прав людини, 30% ув'язнених є жертвами ка­тування.

(b) Примусовою депортацією чотирьох узбецьких громадян, членів узбецької опозиції, щодо яких існував високий ризик того, що вони зазнають катувань і чия справа була суб'єктом невідклад­ного звернення Спеціального Доповідача ООН з питань кату­вання.

(c) Тим, що судді засідають у новосформованому «Координаційному комітеті боротьби зі злочинністю» разом із представниками Міні­стерства внутрішніх справ, що суперечить принципу поділу вла­ди і може впливати на незалежність правосуддя.

(d) Численними вироками, що базуються на зізнаннях, і критерієм для просування по службі слідчих, який, як твердять, включає кількість розкритих злочинів, що може вести до застосування ка­тувань і жорстокого поводження з затриманими чи підозрювани­ми, для того щоб змусити їх «зізнатися».

(e) Відмовою частини органів влади провести негайне, безстороннє і повне розслідування тверджень про такі дії, піддати суду і пока­рати відповідальних за це осіб.

(f) Інформацією, отриманою Комітетом про те, що родичі й адвокати інформуються про затримання тільки після того, як заарештовану особу передано з міліції до слідчого ізолятору (СІЗО), процес, що звичайно займає не менше ніж два тижні. Комітет також стурбова­ний тим, що бракує чітких юридичних положень про точний час, коли затримана особа може реалізувати своє право на адвоката, право на медичний огляд і право повідомити членів родини щодо її затримки.

(g) Тривалістю досудового затримання, яке може відповідно до за­кону тривати до 18 місяців, але яке практично може бути про­довжене до трьох років, адміністративним затриманням — до 15 діб і затриманням «осіб, яких запідозрене у занятті бродяжниц­твом» — на строк до 30 діб.

(h) Довгостроковими тюремними вироками за ненасильницьке по­ширення ідей і інформації.

(i) Повідомленнями про погрози і переслідування, включаючи жор­стоке поводження щодо незалежних журналістів і інших осіб, які піднімали питання про зловживання з боку посадових осіб.

(j) Переповненням і браком доступу до основних гігієнічних засобів і адекватного медичного обслуговування, так само як високим рівнем туберкульозу в установах виконання покарань (УВП), ізо­ляторах тимчасового утримання (ІТУ) та СІЗО.

(k) Недоліком відповідного навчання поліцейського і тюремного персоналу щодо їхніх обов'язків у відповідності до закону і щодо прав затриманих.

(l) Тим, що незважаючи на певний досягнутий поступ, в Збройних силах усе ще широко практикуються випадки залякування і зну­щання (дідівщина) над новобранцями.

D. Рекомендації

5. Комітет рекомендує державі-учасниці:

(a) Вжити ефективних заходів для запобігання актів катування і жорстокого поводження на своїй території, з огляду на постій­ні повідомлення про те, що катування усе ще регулярно практи­куються.

(b) Внести Генеральному секретарю ООН своє повідомлення що­до визнання компетенції Комітету у відповідності до статей 21 і 22 Конвенції і вилучення свого застереження стосовно статті 20.

(c) Щоб принцип, який міститься у статті 3 — не висилати, не поверта­ти чи не видавати особу, туди де їй може загрожувати застосуван­ня катувань -неухильно дотримувався компетентними органами влади держави-учасниці.

(d) Установити свою юрисдикцію на випадки катувань, навіть якщо правопорушник — не громадянин держави-учасниці, але пере­буває на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією, і у цьому випадку не видавати його.

(e) Пояснити і врегулювати іноді суперечливі положення, що сто­суються часу, коли затримана особа має право на адвоката, і гарантувати, що це право використовується з моменту затри­мання.

(f) Гарантувати, що існує юридична заборона на проведення допиту затриманого без присутності адвоката за його вибором.

(g) Вжити відповідних заходів для того, щоб гарантувати незалеж­ність судової влади і адвокатури, так само як і об'єктивність про­куратури у виконанні їхніх обов'язків у відповідності до міжна­родних стандартів.

(h) Гарантувати на практиці абсолютну повагу до принципу непри­пустимості свідчень, отриманих через катування.

(i) Вжити ефективних заходів для встановлення цілком незалежно­го механізму оскарження для того, щоб гарантувати негайні, не­залежні і повні розслідування щодо тверджень про катування, включаючи численні детальні твердження, отримані від різних неурядових організацій, як національних, так і міжнародних.

(j) Вжити ефективних заходів для покращення умов в УВП, ІТУ та СІЗО, включаючи простір, засоби й санітарні умови, і встановити систе­му їхнього інспектування незалежними спостерігачами, результа­ти якого повинні бути опубліковані.

(k) Скоротити поточний 72-годинний термін досудового затриман­ня, протягом якого затримані можуть утримуватися в камерах до того, як постати перед суддею.

(І) Прискорити процес навчання правоохоронного і медичного пер­соналу, стосовно їхніх обов'язків, щодо поваги прав і гідності осіб, позбавлених волі.

(m) Вжити ефективних заходів по запобіганню і покаранню торгівлі жінками і інших форм насильства проти жінок.

(n) Прийняти більш ефективну систему для припинення практики залякування і знущання (дідівщини) у Збройних силах через нав­чання й освіту, переслідування у судовому порядку і покарання правопорушників.

(o) Встановити процедуру для забезпечення відшкодування жертвам катування, включаючи справедливу й адекватну компенсацію.

(p) Продовжити програму проти туберкульозу в УВП, ІТУ та СІЗО.

(q) Широко поширити в країні висновки й рекомендації Комітету на усіх відповідних мовах.

ОРГАНИЗАЦИЯ ОБЪЕДИНЕННЫХ НАЦИЙ

Комитет ООН против пыток

Тридцать восьмая сессия

30 апреля — 18 мая 2007

Рассмотрение докладов, предоставленных государствами- участниками в соответствии со статьей 19 Конвенции

Выводы и рекомендации Комитета против пыток

Украина

1. Комитет рассмотрел пятый периодический доклад Украины (CAT/C/81/Add.1) на своем 765-м и 768-м заседаниях, состоявшихся 8 и 9 мая 2007 года (CAT/C/SR.765 и CAT/C/SR.768) и принял на своем 779-м заседании 18 мая 2007 года (CAT/C/SR.779) следующие выводы и реко­мендации.

A. Введение

2. Комитет приветствует пятый периодический доклад Украины, который соответствует руководящим принципам предоставления до­кладов Комитету и выражает свою признательность за обширный пись­менный ответ на перечень вопросов (CAT/C/UKR/Q/5/Rev.1/Add.1). Коми­тет также высоко оценивает квалификацию, размер и высокий уровень делегации государства-участника и имевший место продолжительный диалог, а также дополнительную устную информацию, предоставленную представителями государства-участника в ответ на заданные вопросы и обеспокоенность, высказанную в ходе рассмотрения доклада.

B. Положительные аспекты

3. Комитет приветствует вступление в силу 1 сентября 2001 года но­вого Уголовного Кодекса, который, помимо всего прочего, предусмот­рел наказание за преступление «пытки», а также принятие в 2004 года нового Уголовно-исполнительного кодекса.

4. Что касается непосредственно предупреждения пыток, Комитет приветствует заявление, сделанное в сентябре 2003 года, в соответствии со статьями 21 и 22 Конвенции, о том, что государство-участник призна­ет полномочия Комитета принимать и рассматривать сообщения госу­дарств и индивидуальные сообщения, а также снятие оговорок к статье 20 Конвенции и ратификацию Факультативного Протокола к Конвенции в сентябре 2006 года.

5. Комитет также приветствует ратификацию следующих документов:

a) Факультативного Протокола к Конвенции о правах ребенка в от­ношении продажи детей, детской проституции и детской порно­графии — в июле 2003 года;

b) Факультативного Протокола к Конвенции о правах ребенка в от­ношении вовлечения детей в вооруженные конфликты — в июле 2005 года;

c) Конвенции, касающейся Статуса беженцев, и Протокола 1967 го­да к ней — в июне и апреле 2002 года соответственно; и

d) Конвенции ООН против транснациональной организованной преступности в мае 2004 года.

6. Комитет с удовлетворением отмечает принятие Национального плана действий (2001-2005 годов) по «Повышению статуса женщин и со­действию гендерному равенству в обществе» с целью предупреждения насилия в отношении женщин и детей и торговле людьми и усилия госу­дарства-участника по борьбе с такой торговлей.

7. Комитет приветствует усилия государства-участника по сотруд­ничеству в области прав человека с неправительственными организа­циями, призывает его развивать эту тенденцию в части имплементации положений Конвенции и в дальнейшем.

C. Вопросы, вызывающие обеспокоенность, и рекомендации

Определение пыток

8. Отмечая то, что в 2005 году государство-участник внесло изме­нения в свой Уголовный кодекс для того, чтобы привести определение пыток в соответствие с положениями Конвенции, Комитет сожалеет, что определение, содержащееся в статье 127 Уголовного кодекса, не в пол­ной мере отражает все элементы, содержащиеся в статье 1 Конвенции, особенно в том, что касается дискриминации.

Государство-участник должно привести свое определение пыток в полное соответствие со статьей 1 Конвенции таким образом, чтобы по статье 127 Уголовного кодекса судебному преследованию могли быть подвергнуты все должностные лица и чтобы дискриминация стала элементом этого определения.

Недостаточные гарантии в отношении начального периода задержания

9. Комитет глубоко обеспокоен сообщениями о пытках подозрева­емых и дурном обращении с ними во время содержания под стражей, а также информацией о злоупотреблениях в период между задержанием и доставлением задержанного к судье, что не обеспечивает задержан­ным достаточных правовых гарантий, в том числе:

a) Задержания производятся без судебного разрешения, несмотря на конституционное требование обратного;

b) Не обеспечивается незамедлительное доставление задержанных к судье в пределах 72 часов, а также доставление неоправданно затягивается до окончания этого периода;

c) Не признаются и не фиксируются истинное время задержания и не зафиксированы периоды досудебного содержания под стра­жей и расследования;

d) Ограничивается доступ к адвокатам и независимым врачам; во время задержания задержанным в полном объеме не сообщает­ся об их правах; и

e) Неправомерно применяется так называемое административ­ное задержание на период до 15 суток для целей уголовного расследования, в течение которого задержанные лишены про­цедурных гарантий, в том числе возможности обжаловать та­кое задержание.

Государство-участник должно незамедлительно предпринять эф­фективные меры, которые бы обеспечили, чтобы лицо не подвер­галось фактически непризнанному задержанию и чтобы всем по­дозреваемым во время их содержания под стражей на практике обеспечивались фундаментальные правовые гарантии. К ним отно­сятся, в частности: право на доступ к адвокату, независимое медицин­ское освидетельствование, информирование родственника, право быть проинформированным о своих правах во время задержания, в том числе о выдвинутых обвинениях, а также право быть незамедли­тельно доставленным к судье, в пределах максимального 72-часового срока задержания, установленного статьей 29 Конституции, отсчитан­ного с фактического момента лишения свободы.

Государство-участник должно также обеспечить на практике, чтобы фиксировалось фактическое время задержания, чтобы подоз­реваемые при уголовном расследовании не лишались свободы по­средством административного задержания и чтобы все задержанные имели право обжаловать такое лишение свободы.

Отсутствие эффективного расследования сообщений

о пытках и роль Генеральной прокуратуры

10. Комитет обеспокоен тем, что расследование жалоб на пытки и дурное обращение не инициируется своевременно и не проводит­ся объективно и эффективно, в частности, из-за проблем, связанных с двойственной ролью Генеральной прокуратуры, отвечающей за 1) об­винение и 2) контроль за правильным проведением расследования. Ко­митет обращает внимание на конфликт интересов между этими двумя сферами ответственности, который приводит к тому, что отсутствует не­зависимый контроль в случаях, когда Генеральная прокуратура не ини­циирует расследования. Кроме того, отсутствуют такие данные о работе Генеральной прокуратуры, как статистика уголовных расследований, обвинений и осуждений, как, очевидно, отсутствует и механизм для сбо­ра этих данных.

Государство-участник должно приложить усилия к реформирова­нию Генеральной прокуратуры, чтобы обеспечить ее независимость и объективность и отделить функцию уголовного обвинения от функ-

Розділ 5 Висновки й рекомендації за результатами розгляду 3, 4 та 5 доповідей України ции надзора за расследованием заявлений о пытках и дурном обра­щении.

Государство-участник должно ввести эффективный и независи­мый надзорный механизм, который бы обеспечил своевременное, объективное и эффективное расследование всех заявлений о пытках и дурном обращении в ходе уголовного расследования.

Государство-участник должно обеспечить, чтобы задержанные, которые пожаловались на пытки, были защищены от репрессий.

Государство-участник должно также предоставить Комитету дета­лизированные статистические данные о работе Генеральной проку­ратуры, в том числе о расследованиях, количестве обвинений и дел, в которых были получены признательные показания, а также коли­честве обвинительных и оправдательных приговоров.

Доказательства, полученные под принуждением

11. Комитет обеспокоен существующей системой расследования, в которой для прокуратуры главной формой доказательств служат при­знательные показания, что создает условия, благоприятные для приме­нения пыток к подозреваемым и дурного обращения с ними. Комитет со­жалеет, что государство-участник не достаточно прояснило те правовые положения, которые обеспечивают, чтобы любые заявления, сделанные под пытками, не принимались в качестве доказательств в ходе какой-ли­бо судебной процедуре, как это указывается в Конвенции.

Государство-участник должно принять надлежащие меры по устране­нию любого вредного влияния, которое существующая система, по­ощряющая признания, может иметь на применение пыток к подозре­ваемым и дурное обращение с ними.

Государство-участник должно предпринять необходимые меры для обеспечения того, чтобы заявления, сделанные под пытками, не принимались в качестве доказательств в какой-либо судебной проце­дуре в соответствии с положениями Конвенции.

Мониторинг мест задержания

12. Хотя положительным шагом является создание в государстве- участнике «мобильных групп», включающих представителей граждан­ского общества и персонал Министерства внутренних дел и имеющих полномочия посещать изоляторы временного содержания, наблюдать

за положением задержанных и предупреждать акты пыток, Комитет все же обеспокоен зависимостью этих «мобильных групп» от доброй во­ли местных властей, отсутствием у них официального статуса, а также отсутствием у них адекватных ресурсов.

Государство-участник должно придать «мобильным группам» офи­циальный статус, наделить их сильными полномочиями, гарантиро­вать их независимость и обеспечить их адекватными ресурсами. Го­сударство-участник должно проинформировать Комитет о принятых мерах по созданию национального превентивного механизма в соот­ветствии с Факультативным Протоколом к Конвенции.

Персонал правоохранительных органов

13. Комитет обеспокоен заявлениями о нарушающих Конвенцию действиях, совершенных персоналом правоохранительных органов, особенно в отношении лиц, задержанных милицией, и находящихся в следственных изоляторах, и очевидной безнаказанностью виновных. Комитет также обеспокоен известными фактами использования анти- террористического подразделения в масках внутри тюрем (например, в Изяславской исправительной колонии в январе 2007 года), что сводит­ся к запугиванию заключенных и дурному обращению с ними.

Государство-участник должно обеспечить, чтобы все заявления о пыт­ках расследовались своевременно, эффективно и объективно и чтобы все виновные преследовались в судебном порядке и получали приго­воры, соответствующие тяжести совершенных ими преступлений.

Государство-участник должно обеспечить, чтобы антитеррористи- ческое подразделение не использовалось внутри тюрем и тем самым предотвращалось бы дурное обращение с заключенными и их запу­гивание.

Насилие в отношении женщин и детей, в том числе торговля людьми

14. Хотя Комитет отмечает, что государство-участник предпринима­ло меры по борьбе с торговлей людьми, он все же обеспокоен продол­жающейся торговлей женщинами и детьми с целью их сексуальной экс­плуатации. Он также обращает внимание на крайне малое количество доведенных до суда дел, связанных с домашним насилием, несмотря на многочисленные сообщения о случаях домашнего насилия.

Государство-участник должно усилить меры по предупреждению тор­говли людьми и домашнего насилия, обеспечить защиту потерпевших и их доступ к медицинской, социальной, реабилитационной и право­вой помощи, в том числе, если необходимо, к адвокатской помощи.

Государство-участник должно создать потерпевшим адекватные условия для осуществления их права на подачу жалоб и обеспечить своевременное, объективное и эффективное расследование каждо­го такого случая. Виновные должны привлекаться к ответственности и наказываться в соответствии с тяжестью совершенных ими преступ­лений.

Жестокое обращение с представителями меньшинств

и другими людьми

15. Комитет выражает обеспокоенность случаями подстрекательс­тва и фактами насилия в отношении лиц, принадлежащих к этническим и национальным меньшинствам, в том числе действиями против ромов, нападениями на евреев и насилием в отношении выходцев из Африки и Азии и иностранцев, а также постоянными сообщениями о том, что не проводятся расследования, а полиция и власти не желают предостав­лять адекватную защиту потерпевшим или проводить своевременное, объективное и эффективное расследование таких сообщений.

Государство-участник должно обеспечить своевременное, объектив­ное и эффективное расследование всех фактов насилия и дискрими­нации на этнической почве, в том числе направленных против ромов, евреев, выходцев из Африки и Азии и иностранцев, а также преследо­вать в судебном порядке и наказывать виновных в соответствии с ха­рактером совершенных ими преступлений.

Государство-участник должно также публично осудить преступ­ления на почве ненависти и другие акты насилия на почве расовой дискриминации, ксенофобии и связанного с ними насилия и должно работать над искоренением подстрекательства и других форм учас­тия должностных лиц или персонала правоохранительных органов в возможном насилии. Оно должно обеспечить, чтобы должностные лица привлекались к ответственности за действия или бездействие, которые нарушают Конвенцию.

Государство-участник должно незамедлительно рассмотреть возможность активного привлечения к службе в правоохранитель­ных органах лиц, принадлежащих к этническим и национальным меньшинствам.

Государство-участник должно также разработать и принять всео­бъемлющую государственную программу по разрешению ситуации с соблюдением прав человека в отношении национальных мень­шинств, особенно ромов.

Насилие в вооруженных силах

16. Приветствуя снижение числа случаев неуставных отношений в вооруженных силах («дедовщины») и принятые меры по предупрежде­нию этого явления, в том числе организацию «горячей линии», Комитет по-прежнему обеспокоен встречающимися в вооруженных силах случа­ями пыток и других видов жестокого и унижающего достоинство обра­щения или наказания, а также тем, что остаются не расследованными все известные случаи.

Государство-участник должно принять эффективные меры по иско­ренению главной проблемы неуставных отношений в вооруженных силах («дедовщины»), усилить профилактические меры и обеспечить своевременное, объективное и эффективное расследование, судеб­ное преследование и осуждение виновных в таких злоупотреблениях, а также сообщать общественности о результатах всех таких судебных разбирательств.

Запугивание и насилие в отношении представителей гражданского общества

17. Комитет выражает обеспокоенность информацией о запугива­нии и насилии в отношении журналистов, в том числе убийствах (на­пример, дело г-на Георгия Гонгадзе), и правозащитников, что серьезно подрывает роль СМИ и свободы слова и самовыражения, а также де­ятельность гражданского общества по мониторингу соблюдения прав человека.

Государство-участник должно предпринять все необходимые меры, чтобы обеспечить всем, кто занимается мониторингом соблюдения прав человека, защиту от запугивания и насилия, связанных с их де­ятельностью, и обеспечить своевременное, объективное и эффектив­ное расследование таких действий.

Пенитенциарная система

18. Комитет с обеспокоенностью обращает внимание на промедле­ние с передачей Департамента по исполнению наказаний в подчинение Министерству юстиции.

Государство-участник должно как можно скорее завершить переда­чу Департамента по исполнению наказаний Министерству юстиции, чтобы ввести контроль над решениями Департамента и его подотчет­ность правовому ведомству Правительства.

Государство-участник должно также предоставить Комитету под­робную информацию о пенитенциарной системе, в том числе о смерт­ных случаях в местах лишения свободы (включая самоубийства) и результатах расследования или судебного разбирательства в отно­шении таких случаев, а также о ситуации с медицинским обслужива­нием заключенных.

Риск возвращения в страны, в которых применяются пытки

19. Комитет обеспокоен возвращением государством-участником людей в государства при наличии серьезных оснований предполагать, что эти люди могут быть подвергнуты пыткам, например, недавний слу­чай с 11 гражданами Узбекистана, которых возвратили в Узбекистан.

Ни при каких обстоятельствах государство-участник не должно воз­вращать или выдавать человека в государство, когда имеются серь­езные основания предполагать, что эти люди могут быть подвергну­ты пыткам. Определяя применимость своих обязательств по статье 3 Конвенции, государство-участник должно всесторонне изучить существо каждого индивидуального случая и удостовериться, что су­ществуют адекватные правовые механизмы для пересмотра этого ре­шения и что каждое лицо, подлежащее выдаче, располагает достаточ­ной правовой защитой, а также обеспечить эффективный мониторинг положения лиц, которых оно возвращает.

Государство-участник должно предоставить Комитету подробную информацию обо всех случаях выдачи, возвращения или выдворения, которые имели место за отчетный период, в том числе минимальный объем гарантий, если таковые были даны. Кроме того, Комитет запра­шивает информацию о мерах, принятых государством-участником, по судебной защите во всех делах, в которых гарантии статьи 3 не были соблюдены.

Искатели убежища

20. Комитет обеспокоен дискриминацией, с которой сталкиваются искатели убежища из-за своего гражданства и отсутствием надлежащих процедур по предоставлению убежища, что приводит к известным слу­чаям возвращения искателей убежища без надлежащего рассмотрения их индивидуальных случаев. Он также с обеспокоенностью обращает внимание на плохие условия и тесноту в местах содержания искателей убежища.

Государство-участник должно продолжать работать над принятием законов «О беженцах и лицах, которые заслуживают дополнитель­ной и временной защиты» и «О введении изменений в Закон Украины «О правовом статусе иностранцев и лиц без гражданства»». Государ­ство-участник должно также принять процедуры по предоставлению убежища, соответствующие международным стандартам, а также улучшить условия содержания, в том числе путем применения аль­тернативных мер.

Уполномоченный украинского парламента по правам человека

21. Высоко оценивая присутствие представителей Уполномочен­ного украинского парламента по правам человека во время диалога с делегацией государства-участника, Комитет сожалеет об отсутствии подробной информации в отношении соблюдения Уполномоченным «Парижских принципов», касающихся статуса национальных институтов по развитию и защите прав человека (Резолюция Генеральной Ассамб­леи 48/134), а также в отношении его независимости, деятельности и ре­зультатах в контексте Конвенции.

Государство-участник должно обеспечить, чтобы Уполномоченный украинского парламента по правам человека функционировал эффек­тивно как независимый национальный институт по правам человека, как требуют «Парижские принципы», и не занимался политической деятельностью, как требуется Законом Украины «Об Уполномоченном Верховной Рады Украины по правам человека» 1997 года.

Государство-участник должно предоставить Комитету подробную информацию в отношении независимости, мандата, ресурсов, проце­дур и эффективных результатов деятельности Уполномоченного укра­инского парламента по правам человека и обеспечить, чтобы жалобы, получаемые этим институтом, оставались конфиденциальными, а по­давшие их граждане не подвергались репрессиям.

Обучение и образование

22. Комитет сожалеет о недостаточном обучении в области Конвен­ции персонала правоохранительных органов, в том числе персонала пенитенциарной системы и пограничной службы, судей, прокуроров, а также персонала вооруженных сил. Комитет также с обеспокоенно­стью обращает внимание на отсутствие специального обучения меди­цинского персонала, работающего в изоляторах, выявлению следов пы­ток и дурного обращения.

Государство-участник должно усилить свои обучающие программы для персонала правоохранительных органов и вооруженных сил по вопросам полного запрещения пыток, а также всех работников судеб­ной системы и прокуратуры по обязательствам государства-участни­ка, вытекающим из Конвенции.

Государство-участник должно также обеспечить адекватное обу­чение всего медицинского персонала, работающего с заключенны­ми, в выявлении следов пыток и дурного обращения в соответствии с международными стандартами, как изложено в «Стамбульском протоколе».

Правовая помощь

23. Комитет выражает обеспокоенность в связи с трудностями, ка­кие испытывают отдельные люди или группы людей, пытаясь, потерпев от пыток, воспользоваться своим правом подать жалобу и получить воз­мещение и адекватную компенсацию.

Государство-участник должно обеспечить эффективную систему бес­платной правовой помощи для людей, которые находятся в опасности или принадлежат к уязвимым группам. Оно должно обеспечить эту систему адекватными ресурсами, чтобы все потерпевшие от пыток могли воспользоваться своими правами по Конвенции.

Компенсация и реабилитация

24. Комитет выражает обеспокоенность в связи с отсутствием ком­пенсации потерпевшим от пыток и других видов жестокого и унижаю­щего достоинство обращения, а также отсутствием надлежащих мер по реабилитации потерпевших от пыток, дурного обращения, торговли людьми, домашнего и других видов сексуального насилия.

Государство-участник должно обеспечить, чтобы потерпевшие от пы­ток и дурного обращения получали адекватную компенсацию и чтобы потерпевшие от пыток, дурного обращения, торговли людьми, домаш­него и других видов сексуального насилия участвовали в реабилита­ционных программах, включающих медицинскую и психологическую помощь.

Условия содержания

25. Комитет обеспокоен плохими условиями содержания, таки­ми, как переполненность, и распространенностью среди заключенных ВИЧ / СПИД и туберкулеза. Условия содержания в полиции задержанных, ожидающих суда, не годятся для длительного содержания и делают по­ложение задержанных очень уязвимыми. Комитет также выражает обес­покоенность в связи с отсутствием применения мер, альтернативных досудебному задержанию.

Государство-участник должно предпринять эффективные меры по улучшению условий во всех изоляторах, снизить их нынешнюю пе­реполненность и удовлетворить потребности всех лиц, лишенных свободы, в частности, в отношении здравоохранения, в соответствии с международными стандартами.

Сбор данных

26. Комитет сожалеет об отсутствии всеобъемлющих и детализиро­ванных данных о жалобах, расследованиях, обвинениях и осуждениях в делах, связанных с пытками и дурным обращением со стороны пер­сонала правоохранительных органов, пенитенциарной системы и во­оруженных сил, а также о торговле людьми, домашнем и других видах сексуального насилия.

Государство-участник должно ввести эффективную систему сбора статистических данных, относящихся к мониторингу соблюдения Конвенции на национальном уровне, в том числе о жалобах, рассле­дованиях, обвинениях и осуждениях в делах, связанных с пытками и дурным обращением, торговлей людьми, с домашним, сексуальным и этнически мотивированным насилием и дискриминацией, а также о компенсации потерпевшим и их реабилитации.

27. Государство-участник должно широко распространить свой до­клад, свои ответы на вопросы, а также выводы и рекомендации Коми­тета через официальные веб-сайты, СМИ, в частности, среди уязвимых групп.

28. Комитет просит государство-участник предоставить в течение одного года информацию о своей реакции на рекомендации Комитета, содержащиеся в пп. 9, 10, 12, 15, 17 и 19 выше.

29. Комитет предлагает государству-участнику подать свой базовый документ в соответствии с требованиями «Общего базового документа» в «Согласованных руководящих принципах предоставления докладов», которые были недавно рекомендованы международными договорными органами по правам человека (HRI/MC/2006/3 с Поправкой 1).

30. Государству-участнику предлагается подать свой следующий периодический доклад, который будет шестым докладом, до 30 июня 2011 года.