Вимоги ст. 13 Конвенції щодо ефективного розслідування злочинів проти людини
Нарешті, ст.13, на відміну від п.1ст.6 Конвенції, ставить вимоги до держави проводити ефективне розслідування обставин вчинення злочинів щодо особи. Сформувався уже цілий напрямок застосування ст.13 Конвенції у тих випадках, коли мають місце ймовірне вбивство, катування, нелюдське поводження, злочинне знищення майна людини з боку представників правоохоронних органів.
Щодо цих ситуацій поняття ефективного юридичного засобу захисту, поряд із правом на виплату компенсації, охоплює й право на всебічне та ефективне розслідування, яке призведе до виявлення і покарання винних, включаючи також можливість ефективного оскарження процедури розслідування [209, п.98; 343, п.53]. При цьому вимога оперативності та швидкості розслідування є сама по собі зрозумілою [345, п.п. 102-104,115]. Цей принцип був застосований Судом і в справі „Айдер та інші проти Туреччини”, за обставинами якої мало місце знищення чи пошкодження майна заявників (порушення права власності) шляхом спалення житла та іншого майна у цілих населених пунктах. Заявники стверджували, що їхня власність була знищена цілеспрямовано, як частина спланованої операції, здійснюваної силами безпеки. Керуючись зазначеними принципами, Суд визнав у цій справі порушення ст.13 Конвенції [214].Вимога забезпечення державою ефективного розслідування злочинів проти особи, яка випливає зі ст.13 Конвенції, доволі часто застосовується у практиці Суду [226, 279, 205]. Безперечно, це теж свідчить про самостійне і специфічне значення ст.13 Конвенції, яке відрізняє її вимоги від тих, що зазначені у п.1ст.6 Конвенції. Цей пункт у таких ситуаціях не застосовується. Як відзначив Суд у рішенні зі справи „Ікінці- сой проти Туреччини”, твердження заявника про неспроможність державних органів провести ефективне розслідування обставин смерті становить собою скаргу, яку треба розглядати у світлі порушення ст.13 Конвенції (а не п.1 ст.6 Конвенції), яка забезпечує ефективні юридичні засоби захисту в цьому напрямку. Тому порушення п.1ст.6 Конвенції в даній справі не було [254, п.п.114-115].
Отже, комплексний аналіз напрямків розвитку прецедентно! практики Суду щодо застосування п.1 ст.6 та ст. 13 Конвенції показує, що співвідношення між ними не є однозначним. В одних випадках ст. 13 Конвенції поглинається дією п.1 ст.6 цього акта, в інших же випадках, навпаки, ст.13 Конвенції діє в той час, коли п.1 ст.6 Конвенції не застосовується. В деяких же ситуаціях ст.13 Конвенції сама забезпечує, гарантує додержання вимог п.1ст.6. І нарешті, є й такі ситуації, коли ст.13 Конвенції поширюється на принципово інші випадки порушення прав людини, про які у п.1 ст.6 взагалі не йдеться [168]. Належне усвідомлення усіх аспектів співвідношення цих двох статей Конвенції сприятиме правильному національному застосуванню європейських стандартів захисту прав людини.
1.7.