2.6.2. ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси гро - шей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або зберігаються на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу.
У протилежному разі, якщо політика спря-мована на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов\'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора останньої інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше в разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). За такими позиками банки звертаються, як правило, на короткий строк та одержують їх у порядку переобліку комерційних векселів. НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов\'язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов\'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стри-мати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб\'єктам (підприємствам, населенню) через сис-тему фондового ринку. У цьому випадку в комерційних банків зменшу-ються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.
Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення.
Внаслідок такої операції в зазначених суб\'єктів збільшуються залишки грошей, зокрема і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу. Отже, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.Політика підтримання обмінного курсу національної валюти включає операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти стосовно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і в разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит, а це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначених коливань.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
облік імпорту та експорту капіталу;
установлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обо-в\'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов\'язань в уповноважених банках України.
Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відтоком іноземного капіталу.
Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов\'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відтік іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вжиття з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відтоку за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.