<<
>>

Грошово-кредитна політика в системі економічної політики держави і механізм її впливу на макроекономічні показники

Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільно­го виробництва і висока концентрація останнього модифікували традицій­ний механізм саморегулювання економіки, різко обмежили дію стихійних ринкових сил.

Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку державного сектора економіки, а також ринкової кон’ юнктури.

Ще в XIX ст. періодичне виникнення економічних криз, що супровод­жувалися зниженням цін, банкрутствами підприємств, зростанням безро­біття, змусило численних представників економічної науки вдатися до розробки політики державного регулювання економіки з метою стабіліза­ції її розвитку. Найефективнішими інструментами її виявилися державні фінанси, грошовий обіг і кредит. Завдяки їм стало можливим здійснювати відповідну фіскальну, грошово-кредитну, структурну та інвестиційну по­літику і впливати на рух промислового циклу, а також регулювати міжна­родні економічні та валютні відносини.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосе­редньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політи­ка по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвес­тиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впли­ву на реальну економіку вона найбільш чітко найбільше узгоджується з кон’юнктурною політикою (рис. 1.1).

Головним завданням кон’ юнктурної політики є забезпечення рівно­мірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнк­турних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги.

Рис.

1.1. Зв’язок монетарної політики із загальноекономічною політикою

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики, що спираються на регулю­вання грошового обороту, можна розділити на три групи:

- заходи фіскальної політики;

- заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

- заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через ме­ханізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінан­сових ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпо­середньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб’єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвес­тицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування дер­жавного споживання, то це веде до збільшення номінального національно­го доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активі­зує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання

платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтер­валах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва. Механізм взаємозв’язку грошово-кредитної та фіскальної політики як елемент формування ринкової кон’юнктури схематично зоб­ражено на рис. 1.2.

Рис.

1.2. Схематичне зображення взаємозв’язку грошово-кредитної та фіскальної політики

Наведена схема дає чітке уявлення про те, що пожвавлення ринкової кон’юнктури завдяки збільшенню сукупного попиту може забезпечувати­ся зниженням облікової ставки та збільшенням грошової маси в обігу (ін­струментів грошово-кредитної політики), а також зростанням бюджетних доходів та скороченням видатків (інструментів фіскальної політики). Стримування ринкової кон’ юнктури досягається зменшенням сукупного попиту завдяки таким же чотирьом інструментам, але протилежного спрямування.

Взаємозв’ язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Як видно з рисунка, по­жвавлення ринкової кон’ юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням

податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кож­ного боку), але протилежного спрямування.

Крім спільності цілей, взаємозв’язок між методами фіскальної та мо­нетарної політики виявляється також у зв’язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює віднос­не зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надход­жень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики. Подібний зв’язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів кожної цільової групи.

Викладене вище дає підстави розглядати заходи монетарної та фіска­льної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати мож­ливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту.

Грошово-кредитна має ряд переваг перед фіскальною політикою. На­самперед вона характеризується швидкістю і гнучкістю, а оскільки прово­диться центральним банком, а не парламентом країни, то зазвичай ізольо­вана від політичного лобізму. Негативні моменти грошово-кредитної по­літики полягають у тому, що вона здійснює лише непрямий вплив на ко­мерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей.

Останнім часом для більшості центральних банків головною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому рівні. Од­нак в умовах ринкової економіки центральні банки не можуть керувати інфляцією безпосередньо. Вони мають використовувати певні фінансові інструменти, зокрема такі, як відсоткові ставки та резервні вимоги, а та­кож покладатися на неповну інформацію про економіку та перспективи її розвитку. Ряд центральних банків використовують зростання грошової маси або валютного курсу як проміжні цільові орієнтири для прийняття рішень у галузі грошово-кредитної політики. Інші дотримуються більш еклектичного підходу і враховують цілий спектр чинників.

Вирішення проблем економічного зростання та безробіття теж є цільо­вим орієнтиром реалізації грошово-кредитної політики, однак центральні банки здебільшого вважають, що це можна зробити за рахунок забезпечен­ня стабільності цін. У короткостроковому плані зниження відсоткових ста­вок і зростання грошової маси можуть сприяти підвищенню попиту та об­сягів виробництва. Однак подальше зростання інфляції неминуче призведе до скорочення виробництва, а тому в довгостроковій перспективі вплив ви­сокої інфляції на економіку буде негативним. Дослідження свідчать, що інфляція понад 10-20% на рік уповільнює, а не прискорює економічне

зростання. Практично у всіх країнах, що мали в минулому централізовану планову економіку, вдалося знову забезпечити позитивне економічне зрос­тання тільки після стабілізації інфляції на відносно низьких рівнях.

Спираючись на кількісну теорію грошей, можна стверджувати, що го­ловним чинником, який формує темпи інфляції, є темпи зміни грошової маси в обігу, а тому вивчення механізмів розвитку інфляційних процесів має ґрунтуватися, перш за все, на дослідженні ролі грошової маси та її впливу на динаміку основних макроекономічних показників.

В остаточному підсумку реальний обсяг виробництва безпосередньо не залежить від зміни обсягів грошової маси, а скоріше визначається іс­нуючою в економіці пропозицією: кількістю і продуктивністю робочої си­ли, устаткування, землі, технологій тощо. Під час циклічного спаду, при якому реальний обсяг виробництва менший за свій можливий потенцій­ний рівень, грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика можуть ви­користовуватися для відновлення попиту й обсягу виробництва, не спри­чинюючи зростання інфляції. Однак за таких обставин підвищення попиту може збільшити обсяг виробництва тільки на короткий проміжок часу.

На практиці більшість центральних банків проводять грошово- кредитну політику, змінюючи, перш за все, відсоткові ставки та резервну політику, а не обсяги грошової маси в обігу.

Таким чином, механізм впливу - це термін, що використовується для опису різних шляхів, за допомогою яких зміни в грошово-кредитній полі­тиці центрального банку, включаючи кількість грошей, впливають на об­сяг виробництва і ціни. Як схематично показано на рис. 1.3, кількість гро­шей є тільки одним, хоча і важливим, каналом, за допомогою якого гро­шово-кредитна політика може впливати на ціни й обсяг виробництва. Є ряд інших шляхів, за допомогою яких відсоткові ставки можуть здійсню­вати вплив (стрілки на схемі, виконаної у вигляді ромба, вказують очіку­ваний напрямок такого впливу), наприклад, через внутрішній попит та пропозицію.

Зміни у відсоткових ставках центрального банку впливають на реаль­ний попит і обсяг виробництва, тому що в короткостроковій перспективі при незмінних інфляційних очікуваннях руху номінальних відсоткових ставок вони відбиваються на змінах реальних ставок. Нижче наведено опис наслідків підвищення відсоткових ставок. Зниження відсоткових ста­вок має протилежний вплив.

Підвищення відсоткових ставок зменшує привабливість для окремих громадян і компаній витрачати гроші зараз, а не пізніше (ефект заміни). Внутрішнє кредитування, кількість грошей і реальний попит скорочують­ся (лінії 1 і 2 на рис.

1.3).

Підвищення відсоткових ставок перерозподіляє дохід від позичальни­ків до накопичувачів (ефект дохідності), що збільшує купівельну спро­

можність останніх, але скорочує її у позичальників, якщо сукупні витрати скорочуються. На додаток, якщо відсоткові ставки за кредитами збільшу­ються швидше, ніж ставки доходів від активів, сукупний дохід, а тому і витрати коштів, скорочуються (лінія 3).

т Проміжний Кінцевий

Інструмент . г „ . . „ .

цільовий орієнтир цільовий орієнтир

Рис. 1.3. Механізм впливу змін у грошово-кредитній політиці на макроекономічні показники

Підвищення відсоткових ставок, як правило, зменшує вартість акти­вів, таких як будинки та акції. Зниження добробуту заважає фізичним осо­бам витрачати їхні поточні доходи (лінія 3).

Якщо економіка не працює вище номінальної потужності, падіння по­питу буде тиснути на ціни і витрати в економіці у бік їх зниження. Компа­нії скоротять маржу прибутку, у той час як робітники погодяться на ско­рочення заробітної плати (лінія 4).

Якщо робітники і компанії знизять свої інфляційні очікування, а від­соткові ставки підвищаться, ціни будуть знижуватися, але реальний попит і обсяг виробництва залишаться незмінними навіть у короткостроковій перспективі (лінії 5 і 6).

Вплив змін у грошово-кредитній політиці через валютний курс відбу­вається за двома напрямками.

Для країн з конвертованим рахунком руху капіталу різкі підвищення внутрішніх відсоткових ставок (за умови, що відсоткові ставки в інших країнах незмінні) будуть сприяти чистому припливу капіталу. Якщо ва­лютний курс не зафіксовано, внутрішня валюта підвищується в ціні, а це

забезпечує рівновагу платіжного балансу. Для країн, в яких запроваджено політику фіксованого валютного курсу, різке підвищення внутрішніх від­соткових ставок веде до припливу капіталу і збільшення грошової маси в обігу. Це компенсує скорочення внутрішнього впливу, пов’язаного зі зменшенням внутрішнього кредитування. Чим більш ліберальні ринки ка­піталу, чим ближче вони наближаються до стану, коли внутрішні фінансо­ві активи стають заміною іноземним активам, тим більше зростає валют­ний курс (лінія 7).

Підвищення валютного курсу веде до зниження цін на імпорт, вира­жених у внутрішній валюті. Скорочення цін на імпорт готової продукції має пряме відношення до зниження споживчих цін. Скорочення цін на ім­портовані ресурси і напівфабрикати побічно пов’язано зі зниженням спо­живчих цін через первісне зниження собівартості товарів і послуг вітчиз­няного виробництва (лінія 8).

Зростання відсоткових ставок центрального банку може виявитися більш дієвим інструментом скорочення інфляції там, де:

- зміни в офіційних відсоткових ставках безпосередньо пов’язані зі змі­ною інших відсоткових ставок в економіці і з валютним курсом. Де вірогід­но, більш відкрита фінансова система з вільною конкуренцією, що буде удосконалюватися в міру того, як фінансові контракти будуть ґрунтуватися на режимі, за якого відсоткові ставки змінюються відповідно до змін у став­ках центрального банку, а не на основі фіксованих відсоткових ставок;

- попит резидентів на чисті внутрішні зобов’язання (лінія 1) і закор­донний попит на внутрішні активи (лінія 7) чуттєві до змін у відсоткових ставках;

- фінансові зобов’язання становлять велику частку ВВП. Це співвід­ношення має зростати в міру фінансової лібералізації. З іншого боку, фі­нансова лібералізація призводить також до зростання фінансових активів. Однак дані, отримані в ряді країн з розвиненою економікою, свідчать, що ліквідація кількісного контролю призводить до того, що пасиви зростають швидше за активи;

- фінансові зобов’язання перевищують активи.

Зростання відсоткових ставок центрального банку може позначитися швидше на скороченні інфляції і призвести до меншого короткостроково­го спаду обсягу виробництва там, де:

- очікування в галузі заробітної плати і цін більш чуттєві до змін офі­ційних відсоткових ставок і грошової маси (лінії 5 і 6). Цей зв’язок зміц­нюється в міру зростання довіри до політики уряду;

- заробітна плата чуттєва до скорочень обсягу виробництва і зайня­тості (лінія 4). Ця залежність зростає разом із посиленням гнучкості ринку трудових ресурсів;

- валютні курси є гнучкими (лінія 7);

- внутрішні ціни чуттєві до змін валютного курсу (лінія 8). Це зале­жить від зміни цін на імпорт відповідно до зміни валютного курсу, а та­кож від впливу змін цін на імпорт на внутрішні ціни, що позначається бі­льшою мірою там, де імпорт становить значну частину ВВП, як, напри­клад, в Україні.

Викладене вище свідчить, що механізм впливу грошово-кредитної по­літики на забезпечення певного рівня макроекономічних показників до­сить складний. Тому центральні банки при обґрунтуванні рішень у галузі грошово-кредитної політики використовують цільові орієнтири. Існують два широких стратегічних курси, яких дотримуються центральні банки, використовуючи інструменти банківської політики, зокрема для стриму­вання інфляції.

1. Засновувати політику на проміжному цільовому орієнтирі, такому як зростання конкретного грошового агрегату чи валютного курсу. У цьо­му випадку центральний банк корегує використання певного інструменту своєї політики для управління зростанням кількості грошей в обігу, обся­гів кредитування чи валютних курсів для досягнення наміченого рівня. При цьому передбачається, що існує тісний і прогнозований зв’язок між проміжним цільовим орієнтиром і майбутньою інфляцією відповідно до положень кількісної теорії грошей. Кінцевий цільовий орієнтир у галузі інфляції, як правило, визначається в загальних термінах, таких як «низька інфляція».

2. Засновувати політику безпосередньо на чіткому кінцевому цільово­му орієнтирі у галузі інфляції. Зазвичай такий орієнтир встановлюється для майбутньої інфляції, щоб врахувати часовий лаг у сфері грошово- кредитної політики і його вплив на інфляцію. За таких умов політика центрального банку буде змінюватися на основі врахування змін проміж­них змінних показників, що характеризують як попит, так і пропозицію в економіці. Наприклад, ціни на активи, інфляційні очікування, реальний обсяг виробництва, зростання обсягу кредитування, бюджетно-податкова політика і витрати на заробітну плату можуть контролюватися на рівні зі зміною кількості грошей в обігу і валютного курсу.

Рівняння кількісної теорії , як правило, використовується як
основа для визначення таких монетарних цільових орієнтирів. Проміжний монетарний цільовий орієнтир може використовуватися в рамках кількіс­ної теорії за допомогою таких кроків:

Для того, щоб зростання грошової маси або валютного курсу були ін­дикаторами інфляції, необхідно, щоб існував прогнозований зв’язок між зростанням грошової маси і майбутньою інфляцією цін. Це означає, що центральний банк має встановити проміжний цільовий орієнтир, який би забезпечував досягнення намічених цільових орієнтирів.

- встановлення бажаного кінцевого цільового орієнтиру для майбут­ньої інфляції;

- оцінка тенденції основного потенціалу зростання реального обсягу виробництва;

- прогнозування показника зростання швидкості обігу грошей. Це дає проміжний цільовий орієнтир зростання грошової маси, що буде відпові­дати кінцевому цільовому орієнтиру в галузі інфляції.

У Німеччині, де зростання швидкості обігу грошової маси в широкому розумінні в останні десятиріччя було досить стабільним, Бундесбанк ви­користовував такий підхід при визначенні щорічних проміжних цільових орієнтирів зростання широкого показника грошової маси. Типовий при­клад, використовуваний у Німеччині, наведено в табл. 1.1. У цьому при­кладі цільовий орієнтир у галузі інфляції визначено у розмірі 2% річних, зростання реального обсягу виробництва складе 2,25% за рік, а швидкість обігу широкого показника грошової маси (М3), зменшиться на 1%. Це дає можливість розрахувати середньостроковий цільовий орієнтир для широ­кого показника грошової маси на рівні 5,35%. З метою допуску на деяку невизначеність щодо зростання швидкості обігу грошей Бундесбанк вста­новлював діапазон зростання М3 в межах 4-7% на рік.

Таблиця 1.1

Визначення монетарного цільового орієнтира на основі використання рівняння кількісної теорії на прикладі Німеччини

Показник %
Кінцевий цільовий орієнтир (Р) 2,00
Передбачувана тенденція економічного зростання (Y) 2,25
Передбачуване зменшення швидкості обігу грошей (V) 1,00
Цільовий орієнтир зростання грошової маси (М3) 5,35

Однак практичне застосування формули кількісної теорії грошей пов’ язане з низкою практичних труднощів:

- є кілька можливих методів виміру показників формули, що дає різні значення. Для того, щоб теорія приносила практичну користь, необхідно знайти методи визначення Y і М, що дають прогнозований результат у сфері обігу грошей;

- потенційний обсяг виробництва залежить від значної кількості факто­рів виробництва. Їх дуже важко вимірити і спрогнозувати, особливо, якщо економіка проходить через великі структурні зміни у виробничій сфері;

- недостатньо чітко визначено поняття та показники самих грошей, що ускладнює їх вимір і контроль.

На практиці в різних країнах і в різні проміжки часу в якості цільових показників використовувалися різні грошові агрегати; деякі країни одно­часно встановлювали навіть більше одного показника. Практично це

відображає розходження в розрізі країн досвіду, що стосується управління стабільністю, швидкістю обігу грошової маси.

Для багатьох країн, включаючи ті, де відбувається фінансова лібералі­зація і макроекономічна стабілізація, складно було спрогнозувати швид­кість обігу грошей. Фінансова лібералізація, як правило, призводить до постійного підвищення попиту на гроші в широкому розумінні, так що швидкість обігу грошей, або відношення номінального ВВП до кількості грошей, скорочується. Тому збільшення широкого показника грошової маси під час процесу лібералізації не обов’язково може бути причиною зростання інфляції в майбутньому. Якщо цього не визнавати, то грошово- кредитна політика може бути більш жорсткою без необхідності. Навпаки, коли попит на гроші зменшується і зростає швидкість їх обігу, збільшення грошової маси призведе до вищої інфляції, ніж раніше. Якщо це не визна­ти, то політика може бути занадто м’якою. Якщо відбуваються часті не­сподівані зміни швидкості обігу грошей, то виконання монетарних цільо­вих показників може бути ускладненим, що спричинить часті коротко­строкові коливання відсоткових ставок і реального обсягу виробництва.

Ці проблеми означають, що в короткостроковій перспективі вплив грошово-кредитної політики на реальний обсяг виробництва і швидкість обігу грошей, навіть якщо вона може бути чітко визначена, може виявити­ся непередбаченим. За таких умов певна гнучкість у визначенні цільових орієнтирів може бути корисною навіть за рахунок деякої прозорості гро­шово-кредитної політики.

В основному через складність прогнозування швидкості обігу грошей ряд країн відмовились від цього показника як проміжного орієнтира у сфері грошово-кредитної політики на користь проміжних орієнтирів за валютним курсом для невеликих відкритих економік, або на користь інфляції. Цільові показники грошово-кредитної політики на основі інфляції встановлено в Австралії, Великобританії, Ізраїлі, Іспанії, Канаді, Новій Зеландії, ПАР, Польщі, Угорщині, Фінляндії, Чехії, Швейцарії, Швеції та ін.

Цільові орієнтири на основі валютного курсу мають ті переваги, що є очевидними для широкого кола суб’єктів господарювання і припускають визначення валютного курсу на основі «країни-якоря» з низькою інфля­цією. Згодом це може призвести до конвергенції ринкових цін та інфляції цін у цій країні.

Використання цільових орієнтирів на основі валютного курсу означає, що внутрішня економічна політика цієї країни будується відповідно до грошово-кредитної політики «країни-якоря». На відміну від монетарних цільових орієнтирів орієнтири за валютним курсом не допускають корот­кострокових коливань відсоткових ставок і реального обсягу виробництва, пов’язаних з несподіваними змінами попиту на гроші. При фіксованому валютному курсі зміни попиту на гроші балансуються зовнішнім впливом

на грошову масу (через приплив капіталу). Разом з цим, вони мають недо­ліки порівняно з монетарними цільовими орієнтирами у разі помітних не­гативних змін у секторі матеріального виробництва, таких як погіршення умов торгівлі, зниження продуктивності чи втрата експортних ринків. Фіксація валютного курсу припускає фіксацію відносної ціни і не допус­кає, щоб негативне реальне потрясіння економіки було скориговано за ра­хунок девальвації. Якщо заробітна плата і внутрішні ціни не будуть гнуч­кими в повному обсязі, реальне виробництво буде скорочуватися, при­наймні, тимчасово. Навпаки, у випадку з цільовими орієнтирами на основі зростання грошової маси відсоткові ставки частково знижуються для ком­пенсації такого негативного впливу.

Цільові орієнтири грошово-кредитної політики на основі інфляції, як правило, припускають підготовку прогнозу інфляції для зіставлення з ін­шими цільовими орієнтирами. Якщо очікується, що рівень інфляції відхи­литься від цільового орієнтира, то це буде означати необхідність зміни грошово-кредитної політики: посилення її жорсткості, якщо прогнозується перевищення цільового орієнтира, і послаблення політики, якщо рівень інфляції прогнозується нижче цільового орієнтира. Кінцеві цільові орієн­тири, як правило, встановлюються у вигляді діапазонів, а не фіксованих точок. Частково таку гнучкість було закладено для пом’ якшення пору­шень економічної рівноваги відносно обсягів виробництва, що також впливає і на ціни. Власне, прогноз інфляції буде залежати, принаймні частково, від моделі, що включає кілька каналів впливу змін у відсоткових ставках. Такий підхід має переваги і дає змогу використовувати більший обсяг інформації, ніж той, що представляється однією змінною величиною на основі грошової маси чи валютного курсу.

Отже, грошово-кредитна політика є не просто складовою загально­економічної політики, а її ключовим елементом з огляду на результатив­ність і ефективний вплив на економіку. Застосування монетарних методів, на відміну від використання адміністративних, дає можливість зберегти ринкові механізми і мотивацію економічних агентів, сприяє підвищенню ефективності ринкових механізмів у частині саморегулювання, нейтралі­зуючи певні недоліки, внутрішньо притаманні ринковій економіці.

1.6.

<< | >>
Источник: В.С. Стельмах. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / За ред. В.С. Стельмаха. - К.: Центр наукових дослід­жень Національного банку України, УБС НБУ,2009. - 404 с.. 2009

Еще по теме Грошово-кредитна політика в системі економічної політики держави і механізм її впливу на макроекономічні показники:

  1. Фінансові форми макроекономічного регулювання
  2. 23. Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки.
  3. 29. Інфляція, її показники та наслідки. Антиінфляційна політика. Зв\'язок інфляції та безробіття.
  4. Глава 3. Фінансова політика і фінансовий механізм
  5. Глава 4. Управління фінансами
  6. Глава 8. Бюджет і бюджетна система
  7. Розділ VІ Міжнародні фінанси
  8. ЗМІСТ
  9. ПЕРЕДМОВА
  10. Грошово-кредитна політика в системі економічної політики держави і механізм її впливу на макроекономічні показники
  11. Нормативно-правові засади проведення грошово-кредитної політики
  12. Теоретичні засади трансмісійного механізму грошово-кредитної політики
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -