Грошово-кредитна політика центрального банку:суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.

Розробка та реалізація грошово-кредитної політики - це основна функція центрального банку.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

1) політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") (весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії);

2) політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") (забезпечення доступності для суб\'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів).

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

- стратегічні - можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

- проміжні - досягнення такого стану деякими економічними змінними, який сприятиме досягненню стратегічних цілей;

- тактичні - мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб\'єктами грошово-кредитної політики є:

1. банківська система - центральний банк і комерційні банки;

2. урядові структури - Міністерство фінансів чи казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:

1. здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

2. регулювання резервної норми комерційних банків;

3. зміна норми банківського відсотка.

Операції на відкритому ринку - це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, у зв\'язку із зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Обов\'язкові резерви-це частина (норма у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або із встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Змінюючи норму обов\'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов\'язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, то грошова маса в обігу зменшується.

Облікова ставка відсотка формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий термін і під заставу державних цінних паперів.

Коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію - визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка відсотка знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.