Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання.

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава. Основна функція центрального банку – розробка і реалізація грошово-кредитної політики.

Основні типи грошово-кредитної політики:

1) політика грошово-кредитної рестрикції (політика “дорогих грошей”) - весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;

2) політика грошово-кредитної експансії (політика “дешевих грошей”) -забезпечення доступності для суб’єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Цілі грошово-кредитної політики:

· стратегічні – можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

· проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінними, який сприятиме досягненню стратегічних цілей;

· тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб’єкти грошово-кредитної політики: банківська система – центральний банк і комерційні банки, урядові структури – Міністерство фінансів чи казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Інструменти грошово-кредитної політики :

· здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

· регулювання резервної норми комерційних банків;

· зміна норми банківського відсотка.

Операції на відкритому ринку – це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів. Центральний банк здійснює додаткову грошову емісію купуючи цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків. Обов’язкові резерви – це частина (норма у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чиним законодавством або із встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Облікова ставка відсотка формується на базі надання центральним банком позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий термін і під заставу державних цінних паперів. Коли КБ бере позику в ЦБ, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію – визначає КБ вартість кредитів ЦБ. Якщо облікова ставка відсотка знижується, то в КБ виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.