<<
>>

§ 5. Грошово-кредитна політика центрального банку

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, — на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів.

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національний банк України, який виконує функції загальнодержавної резервної системи. Державне регулювання грошово-кредитної сфери можна застосувати у тому випадку, коли держава через центральний банк здатна впливати на масштаби та характер приватних інституцій, оскільки в розвинутій ринковій економіці саме вони є визначальною складовою усієї грошово-кредитної системи. Головне завдання Національного банку України — створення умов неінфляційного розвитку економіки держави. Виникнення цього завдання зумовлене відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносною самостійністю кожної з них.

Національний банк впливає на процеси формування попиту і пропозиції позичкового капіталу, проводить емісію, грошово- кредитну політику, забезпечує концентрацію тимчасово вільних чи обов’язкових резервів інших банків.

Основними методами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання обліковими ставками, регулювання обсягів рефінансування, — зміна розмірів обов’язкових банківських резервів, які кожний комерційний банк держави зберігає у центральному банку та операції на відкритому ринку.

Резервні вимоги — один із найстаріших і найпоширеніших інструментів регулювання грошово-кредитної сфери, який належить до непрямих монетарних методів. Уведення обов’язкової норми резервування зумовлено потребою забезпечення достатнього рівня ліквідності комерційних банків, уніфікації контролю за їхньою діяльністю. У світовій практиці зміна норм обов’язкових резервів є так званим інструментом жорсткого регулювання і не належить до гнучких і оперативних важелів. Обов’язкові резерви є умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму банківської системи, виконують функцію страхування ненадійних позик, знижують ризикованість банківських вкладень, мінімізують втрати від банкрутств банків і тому є гарантією стабільності банківської системи в цілому.

Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкових резервів, то комерційні банки мають змогу збільшити ліквідність своїх активів і розширити кредитування. Коли ж норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Враховуючи, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків є у вигляді готівки, зміна норми резервування на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення банківських депозитних грошей.

Міжнародний досвід свідчить, що мінімальні обов’язкові резерви використовують для вирішення довготермінових проблем стабілізації грошового обігу та анти- інфляційної боротьби.

Обов’язкові резерви застосовують для обмеження темпів зростання грошової маси, вилучення надлишкових коштів із грошової сфери, формування жорсткого зв’язку між грошовою базою і грошовою масою, регулювання попиту на банківські ресурси.

Застосування цього методу регулювання у різних країнах має суттєві відмінності, пов’язані з національними особливостями їхніх економік. Однак найпоширенішою формою запровадження резервних вимог є визначення норми як відсотка від депозитів. У цьому випадку вимоги ставлять до загальної суми пасивів чи окремих її частин. Загальновизнані пасиви для визначення резервних вимог — строкові депозити і депозити до запитання.

Національний банк України використовує політику мінімальних резервів для регулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідної діяльності комерційних банків з їхніх зобов’язань щодо залучених коштів юридичних та фізичних осіб.

Підвищення норм обов’язкових резервів призводить до зростання бездохідних активів і, відповідно, до зниження прибутковості комерційних банків. Зміна норм резервування не сприяє розробці комерційними банками довготермінових стратегій розвитку, оскільки обов’язкове резервування є прихованою формою оподаткування. Зі збільшенням вимог резервування банки неохоче надають довготермінові кредити.

Крім політики резервування, НБУ здійснює грошово-кредитне регулювання шляхом провадження дисконтної політики, інструментами якої є офіційна облікова ставка, її застосовують для обліку державних короткотермінових зобов’язань або переобліку комерційних векселів і ставки рефінансування у разі надання кредитів комерційним банкам.

У світовій практиці облікова ставка з погляду комерційних банків — це витрати надлишкових резервів. Тому коли Національний банк її знижує, то тим самим стимулює комерційні банки до отримання позик. Відповідно кредити, які видають комерційні банки за рахунок цих позик, збільшують пропозицію грошей. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, центральний банк послаблює стимули комерційних банків до отримання позик, що зменшує обсяг кредитів, виданих банками, а отже, і пропозицію грошей.

Регулювання дисконтної ставки НБУ є чинником подвійної дії, його використовують як для підвищення, так і зниження інфляції. З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткотерміновому періоді дає змогу дещо стримувати відплив спекулятивного іноземного капіталу з ринку облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП). Це позитивно, але лише в короткотерміновому періоді, впливає на стан виконання державного бюджету. З іншого боку, цей захід зумовлює зростання кредитних ставок, яке відшкодовують підприємства або шляхом підвищення цін, або затримкою заробітної плати, чи іншим шляхом. У разі зниження поточних темпів інфляції знижується дисконтна ставка і, відповідно, відсоткова ставка за кредити.

Високий рівень кредитних ставок комерційних банків порівняно із дисконтною ставкою НБУ обумовлюють такі чинники:

  1. Високі інфляційні очікування, що перевищують поточний рівень інфляції, та відчуття штучного стримування інфляційного процесу, що безпосередньо підтримує високий рівень відсоткових ставок.
  2. Різке збільшення у пасивах банків обсягу коротко- і середньо-термінових депозитів порівняно з коштами клієнтів.
  3. Низька питома вага кредитних операцій в активах банків.
  4. Нижньою межею для відсоткової ставки за кредити є дохідність безризикових фінансових активів — вкладень в облігації внутрішньої державної позики. Очікувана динаміка відсоткових ставок за ОВДП більше впливає на відсоткову ставку за кредити, ніж нормативне зниження дисконтної ставки. Тому у разі залучення Мінфіном грошей на фондовому ринку шляхом підвищення дохідності ОВДП збільшаться ставки і на кредитному ринку.
  5. В Україні імпорт — одна із найбільш дохідних сфер застосування капіталу, тому банкам вигідніше кредитувати його під високі відсотки (набагато вищі, ніж для виробничого сектора).
  6. Відсутність орієнтирів зростання, несприятливий інвестиційний клімат, невизначеність економічної і соціальної перспективи — це ті причини, які перешкоджають комерційним банкам проводити кредитну політику, спрямовану на зростання галузей матеріального виробництва.

На думку економістів, у країнах із перехідною економікою необхідною умовою поступового неінфляційного зростання грошової маси та нагромаджень у національній валюті для фінансування національної економіки є підтримання системи відсоткових ставок на рівні 5-9% для депозитів та 7-17% для кредитів.

Наближення відсоткової ставки за кредити до дисконтної ставки, забезпечення економіки кредитами за оптимальною відсотковою ставкою можливе лише за умови підтримування стабільних макроекономічних параметрів і невисокої дисконтної ставки тривалий час.

Серед основних способів реалізації державою грошово-кредитної політики в розвинутих країнах важливу роль відіграють операції на відкритому ринку. Ці операції передбачають купівлю і продаж державних облігацій центральним банком з одного боку і комерційними банками, фінансовими компаніями і населенням — з іншого. У випадку купівлі центральний банк переказує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи залишки на їхніх резервних рахунках. У разі продажу центральний банк списує суми з цих рахунків. Головними покупцями на ринку ОВДП в Україні є банки. НБУ налагодив механізм обігу ОВДП, створив систему електронного обліку цінних паперів.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 5. Грошово-кредитна політика центрального банку:

  1. 9.8. Кредитна політика банківських установ
  2. 9.8. Кредитна політика банківських установ
  3. 28. Центральний банк та його функції. Інструменти монетарної політики. Стратегічні і тактичні цілі монетарної політики. Політика „дешевих“ і „дорогих грошей “
  4. § 5. Грошово-кредитна політика центрального банку
  5. Розділ 20 і ПРОВЕДЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ: ЗАВДАННЯ ТА ЦІЛІ
  6. Грошово-кредитна політика в системі економічної політики держави і механізм її впливу на макроекономічні показники
  7. Особливості грошово-кредитної політики України
  8. Нормативно-правові засади проведення грошово-кредитної політики
  9. 2.2. Сучасні інструменти та механізми грошово-кредитної політики Національного банку України
  10. Кредитні та депозитні операції Національного банку України
  11. Теоретичні засади трансмісійного механізму грошово-кредитної політики
  12. Напрями удосконалення трансмісійного механізму грошово-кредитної політики на основі зарубіжного досвіду
  13. Проблемні питання визначення ефективності грошово-кредитної політики
  14. 10.3. Характеристика та становлення грошової системи України.
  15. 15.2. Центральні банки та їх функції.
  16. Паперово-кредитна система грошей
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -