<<
>>

Історія готівкового обігу України

Готівковий обіг України також має свою, надзвичайно цікаву і багату історію, давні традиції. Вперше металеві монети на території нашої дер­жави з’ явилися ще в античні часи і були завезені давньогрецькими купця­ми і колоністами, які мали на території сучасної України свої поселення і навіть відомі в античному світі великі міста (колонія Борисфен на о.

Березань, міста Ольвія, Херсонес тощо). І в часи Київської Русі, і в часи козацької республіки, і в добу Української Народної Республіки діяли свої фінансові системи, карбувалися грошові знаки і це було однією з ознак суверенності держави.

Відомо, що Київська Русь відігравала помітну роль у забезпеченні торговельних зв’язків між Візантією та країнами Західної Європи, висту­паючи як посередником, так і як безпосереднім учасником ринкових процесів. Між київськими князями і візантійськими імператорами вже в ті часи укладалися відповідні угоди, якими регламентувалася торгівля, що приносила до князівської казни великі доходи.

З розвитком торговельних відносин все більш невідкладною поставала потреба у запровадженні власних грошей і за часів правління князя Воло­димира в готівковому обігу з’являються перші відомі давньоруські моне­ти. Історія не зберегла письмових джерел про ці монети і назву їм дали нумізмати тільки у ХІХ ст. Срібні монети одержали назву «срібники», а золоті - «златники». Першим у ХУШ ст. було знайдено срібник князя Ярослава. Належав він графу Мусіну-Пушкіну, відомому як відкривачу одного з найцінніших літературних та історичних джерел старовини - «Слова о полку Ігоревім», але монету було втрачено. Згодом, у 1796 р. до рук істориків потрапила золота монета з ім’ ям князя Володимира, а близь­ко 1815 р. неподалік від Борисполя було знайдено таку ж срібну монету. Проведені істориками дослідження дають підставу вважати, що і златни­ки, і срібники карбувалися у Київській Русі протягом періоду, що не пере­вищував 30 років.

Срібні монети карбувалися і сином Володимира - княжичем Яросла­вом у Новгороді, його двоюрідним братом Святославом Туровським, а та­кож невідомим нині руським князем на ім’я Петро. Срібник Ярослава на аверсі мав зображення святого покровителя князя - Юрія Переможця, а на реверсі - княжий знак - тризуб. Однак після утвердження на київському князівстві Ярослав припинив карбування власних монет. Достовірні відо­мості про причину такого рішення відсутні, проте деякі фахівці пов’ язують це з припиненням припливу зі Сходу арабських монет, внаслі­док чого монетна маса в обігу скоротилася, а також з невисокою якістю вітчизняних монет. Вийшло так, що ще не піднявшись на ноги, грошова система Київської Русі почала занепадати.

З часом на зміну срібникам і златникам прийшла монетна гривня. Скоріше за все, саме слово «гривня» походить від слова «грива» (загри­вок, шия) і в часи Київської Русі означало обруч, який носили знані замо­жні люди не тільки в нашій державі, але й в багатьох інших країнах.

У значенні певної кількості монет термін «гривня» уперше згадується в найдавнішому літописі, що дійшов до нас, складеному на початку ХІІ ст., - «Повісті временних літ». Літописець оповідає: князь Олег, при­йшовши з Півночі, став владарювати у Києві і «встановив варягам давати від Новгорода гривен триста на рік, заради миру». Це означає, що вже у УІІІ-ІХ ст. гривня використовувалася в якості міри ваги і лічби, тобто ма-

ло декілька значень. Лічильна означала кількість монет, вагова - точну вагу срібла чи золота.

У ХІ-ХІІ ст. на теренах Київської Русі склалася так звана кунна сис­тема грошей. Відомості про функціонування цієї системи містяться вже в «Руській Правді» - кодексі законів, розробленому Ярославом Мудрим та його синами Ізяславом, Святославом і Всеволодом. На основі цього пись­мового джерела історикам вдалося встановити співвідношення різних грошових номіналів Київської Русі. Ці співвідношення в кунній системі в ХІ ст. мали такий вигляд: одна гривня кун = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам; в ХІІ ст.

одна гривня кун = 20 ногатам = 50 кунам (куна протягом століття зменшилася вдвічі).

Відомі декілька видів гривні. З ХІ ст. у Київській Русі в обігу знаходи­лися гривні, відомі як «київські». Вони мали шестикутну форму і важили 161-164 грамів. Проіснували київські гривні майже до середини ХІІІ ст., тобто до монголо-татарської навали.

У ХІІ ст. з’явилася гривня новгородська. Являла вона собою паличко­подібний зливок срібла вагою трохи більше 204 грамів, що дорівнювало половині поширеного на півночі Русі та Європи західноєвропейського фунта. Новгородська гривня виявилася найбільш життєздатною і проісну­вала в обігу до кінця ХУ ст. поки не була витиснута монетами чужоземних княжих дворів і поступово була забута аж до першої чверті ХХ ст. Відомі також чернігівська гривня, що за формою нагадувала київську, а за вагою наближалася до новгородської, волзька гривня, яка вироблялася у вигляді маленького човна. Досить часто зустрічаються татарські гривні, якими Південна Русь сплачувала данину Орді.

Поява в обігу гривні як засобу платежу і накопичення головним чином обумовлювалася розширенням масштабів економічного життя і, як наслі­док, розвитком економічних зв’язків між землями Русі та іноземних держав. Монети гривні у вигляді зливків срібла та золота являють собою економіч­ний феномен і ніде більше в середньовічному світі не використовувалися.

Спроби запровадити на території України власну грошову систему ма­ли місце і пізніше. Карбувати срібні монети у Києві в середині ХІУ ст. роз­почав київський князь вже литовської династії Володимир Ольгердович (1362-1398). Називалися такі монети «денарами» і містили на одній стороні літеру «К» (Київ) і надпис (Володимир), а на іншій - княжий родовий знак з хрестом (за іншими джерелами - стилізоване зображення церкви).

На західноукраїнських землях, які були захоплені Королівством Поль­ським, галицький намісник польського короля Володислав Опольський запровадив виготовлені із срібла монети під назвою «квартник», на яких з одного боку відображався вензель польського короля, з другого - герб Га­лицького князівства (лев) і напис латиною «MONETA RUSSIE».

Вже наприкінці ХІУ ст.

всі змоги відновити карбування власних гро­шових знаків на території України припинилися. В грошовому обігу домі­нували польські та литовські монети, серед яких найбільш поширеними були гріш польський і гріш литовський. У литовську добу широко вико­ристовувалися також і чеські гроші, яким протягом ХУ-ХУІ ст. в значній мірі навіть вдалося витиснути монети Польського Королівства і Великого Князівства Литовського. Крім згаданих грошових знаків на наших землях у різному ступені в якості засобів платежу знаходили застосування генуе­зько-татарські аспри, золотоординські дирхеми, кримські акче тощо.

В останній чверті ХУІ ст., за часів правління короля Сигізмунда ІІІ, Польща вивела карбування монет на якісно новий рівень. В обігу з’явилися такі номінали як орт, півторак або чех. У цей же час на землях України поширюється обертання німецьких золотих і срібних монет - ду­катів і талерів, а також венеціанських цехінів.

Згодом гроші в Польщі і в Україні було замінено на монети, що карбу­валися королями Яном Казимиром (1648-1668), Михайлом Вишневецьким (1669-1676), Яном Собеським (1676-1696). В обігу з’явилися нові металеві знаки - злотий і мідний солід, який серед населення дістав назву «шеляг».

Цікаві сторінки в історії грошового обігу України належать розвитку товарно-грошових відносин у недовгий період існування козацької рес­публіки. Військові успіхи козацького війська, розвиток ремісництва й тор­гівлі, наявність митниці активно сприяло підвищенню міжнародного авто­ритету козацького війська і гетьмана України Богдана Хмельницького. Під час його гетьманування в державі проводилася доволі ефективна фі­нансова політика: створено «Скарб» (державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та використання; запроваджено необтяжли­ву для населення податкову систему, яка цілком дозволяла нагромаджува­ти матеріальні ресурси.

Основними джерелами надходжень до скарбниці козацької держави стали митна служба і податки, сплачені іноземними купцями за створені сприятливі умови для проведення торгових операцій.

Така фінансова по­літика забезпечувала щорічні надходження до казни коштів у розмірах понад 100 тис. «червоних золотих». На ті часи ця сума була цілком достат­ньою для забезпечення в повному обсязі потреб функціонування держав­ного механізму і навіть дозволила організувати карбування власної україн­ської монети в тодішній столиці Чигирині.

Однак після Переяславської угоди (1654 р.), коли Україна почала по­ступово втрачати атрибути державності, руйнувалася і її фінансово- грошова система. До 1657 р., поки був живий Б. Хмельницький, Росія ще здебільшого була змушена дотримуватися пунктів угоди. Так, Україна ма­ла широку самостійність у внутрішній та зовнішній політиці, в країні дія­ли власні податкова і судова системи, митна служба, державними фінан-

сами розпоряджався гетьман, данина сплачувалася в прийнятних розмірах один раз на рік. Проте, після смерті Б. Хмельницького, з боку Росії широ­кого розмаху набули утиски і порушення домовленостей угоди. Стражда­ли від цього вже не тільки широкі верстви простого населення, але й коза­цька знана старшина, що призводило до чисельних, включно до збройних, конфліктів між учасниками угоди. Найбільших, катастрофічних розмірів руйнація грошової системи козацької України набула за часів перебування на російському престолі Петра І, коли той ліквідував в Україні гетьмансь­ку Скарбницю і розпочав вилучення з обігу козацьких та західних євро­пейських монет. Замість них в обіг запроваджувалися монети російські, якість яких була незрівнянно нижчою порівняно з попередніми грошима. Одночасно були значно підвищені податки на користь царської казни й утримання постійно зростаючого війська, що важким тягарем лягло на плечі української економіки, в значній мірі підірвало добробут населення.

У ході здійснення петрівських реформ розпочався масштабний процес безкоштовного відпливу капіталів до Росії. Остаточно завершила процес знищення української грошової системи в 1774 р. цариця Катерина ІІ.

Якщо у Правобережній Україні в обігу здебільшого знаходилися ви­сокоякісні золоті й срібні європейські монети, на Лівобережжі значна частка належала монетам московським: срібним і мідним копійкам.

Мідні монети були такої низької якості, що не сприймалися населенням, внаслі­док чого і були вилучені з обігу в Росії та Україні. Срібні монети також не знаходили високої довіри у людей. Хоч для їх виготовлення і використо­вувалося срібло, одержане з європейських країн, проте, через надто малі розміри, були дуже незручними у повсякденному використанні, до того ж не мали кратних номіналів, що було вже властиво європейським валютам.

Після зникнення грошей козацької доби справжні власні гроші на те­риторії України не випускалися. Наприкінці ХУІІІ ст. було завершено розподіл українських територій між Російською та Австрійською імперія­ми і всі мрії про власну, незалежну грошову систему втратили сенс. У ра­йонах, що відійшли до Росії, панували рубль і копійка, а на західних тери­торіях - австрійські крона та крейцер.

На початку ХХ ст., у добу національних революцій 1917-1919 рр. гривня отримала можливість «народитися» вдруге. Уряди, що як у калей­доскопі змінювали один одного, намагалися знайти дієві шляхи щодо по­ліпшення фінансового стану України. У цьому неабияку роль було відве­дено питанню запровадження національних грошей. Якраз у цей же про­міжок часу було відроджено українську національну державність, пере­рвану більш ніж на два з половиною століття.

Після перемоги лютневої революції і падіння самодержавства, вже у березні 1917 р., створена в Україні Центральна рада почала вживати захо­ди до відновлення і розбудови незалежної держави. В існуючих умовах

серед першочергових заходів питання створення своєї грошової системи не стояло. Насамперед Центральна рада ставила завдання щодо забезпе­чення автономії України в складі Федеративної Російської республіки. Але вже влітку 1917 р. ситуація почала складатися таким чином, що керів­ництву України слід було серйозно задуматися над питанням створення і запровадження на суверенній території власної національної валюти. По­літика Тимчасового уряду призвела до того, що Україна потрапила у пов­ну фінансову залежність від свого сусіда.

У згадувані роки Росія зіткнулася з надто небезпечною за своїми мас­штабами фінансовою кризою. Невдачі на фронтах Першої Світової війни обумовлювали необхідність величезних додаткових асигнувань. Вкрай нестабільна політична ситуація в самій країні призвела до катастрофічних розмірів несплати податків до казни. Тимчасовий уряд, намагаючись ста­білізувати ситуацію, вдався до випробуваного методу - розпочав необ- ґрунтоване за розмірами друкування грошових знаків, що не могло не призвести до стрімкого зростання інфляції. Наразі народ, у тому числі й український, втратив довіру до російських грошей. Та й не вистачало, особливо на місцях, цих грошей, незважаючи на невпинну роботу росій­ського «станка». А у червні 1917 р. Тимчасовий уряд зовсім припинив підкріплення України грошима.

З приходом до влади у жовтні 1917 р. більшовицької партії становище в Україні стало ще більш загрозливим, оскільки нова влада з перших днів становлення виявила своє різко негативне ставлення до ідеї щодо віднов­лення Української державності і це не могло не викликати зустрічної реакції і не призвести до прискорення процесу переходу України на влас­ну валюту.

Проголошення 3-м Універсалом Центральної ради створення Україн­ської Народної Республіки (УНР) одразу поставило останню перед необ­хідністю визначення шляхів введення в обіг власної валюти. На першому етапі такою було визначено український карбованець, вартість якого до­рівнювала 17,424 долі чистого золота (1 доля = 0,044 г золота). На вико­нання постанови Центральної ради від 19 грудня 1917 р. було надруковано перший грошовий знак УНР - купюра вартістю 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був видатний український художник-графік Г. Нарбут. Оформлюючи свою купюру, Нарбут застосував вишукані орнаменти в дусі українського бароко ХУІІ-ХУІІІ ст., декоративні шриф­ти, зображення тризуба (родового знаку князя Володимира Великого) та самостріла (герба Київського магістрату ХУІ-ХУІІІ ст.). Напис «100 кар­бованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України, - українською, російською, польською та єврейською (івритом) [62].

З випуском нарбутівської стокарбованцевої купюри пов’язаний вибір тризуба як державного герба України. Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України - злотників та срібників князя Володимира, і додав його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам’ятався українським патріотам. Тризуб тут виступав як алегорія українського державотворення ще від часів Володимира Великого, що та­кож мало глибоко патріотичний зміст [62].

Однак, якість банкноти була не надто надійною через відсутність у друкарні необхідних фарб і якісного поліграфічного обладнання, паперу належної якості. Як наслідок - на банкноті були відсутні водяні знаки. Це призвело до того, що майже одразу були виявлені чисельні випадки під­робки купюр.

З цих причин, а також враховуючи деякі причини політичного харак­теру (так, УНР 3-м Універсалом визначалася складовою федеративної Ро­сії, а 4-м Універсалом від 22 січня 1918 р. проголошувалася «самостійною, не від кого незалежною державою»), Центральна рада 1 березня 1918 р. ухвалила «Закон Центральної ради про грошову одиницю, карбування мо­нети та друк державних кредитових білетів», яким за основну грошову одиницю прийнято гривню, що має містити 8,712 долі щирого золота і ді­литися на 100 шагів; 2 гривні відповідають одному карбованцеві емісії 1917 р. Монети були прийняті такої вартості: золота - 20 гривень; срібна - 1 гривня; інший метал, який тимчасово має встановити міністр фінансів - на 1 шаг, 2 шаги, 5 шагів, 20 шагів і 50 шагів.

Протягом 1918 р. в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних - Георгій Нарбут. Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українсь­ких книжкових гравюр ХУІІ ст., 100-гривневої - зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500- гривневої - свою улюблену алегорію «Молода Україна» у вигляді опромі­неної дівочої голівки у вінку (завдяки цій деталі купюра отримала гумори­стичну народну назву «горпинка») [62].

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квіт­ні 1918 р., відновив як основну грошову одиницю Української держави карбованець, що поділявся на 200 шагів. Було виготовлено ескізи купюр у 10, 25, 50, 100, 250 та 1000 карбованців. З цих купюр Георгієві Нарбутові, який очолив утворену при гетьмані «Експедицію з заготовлення держав­них паперів», належав ескіз лише 100-карбованцевого знаку, де він вико-

ристав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви (компози­цію з ремісничих інструментів) та створений ним самим проект герба Української держави зі сполученням символів «тризуб» та «козак з муш­кетом». Ескізи інших купюр, що не визначалися високим художнім рівнем і виглядали досить еклектично, виготовили І. Золотов, І. Мозалевський,

А. Богомазов та інші графіки [62].

Хронологія введення грошових знаків УНР та Української держави в обіг така: 5 січня 1918 р. - 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута); 6 квітня

1918 р. - 25 та 50 карбованців («лопатки», ескізи О. Красовського); 17 жовтня 1918 р. - 10, 100 та 500 («горпинки») гривень (ескізи Г. Нарбута); жовтень 1918 р. - 1000 та 2000 гривень (ескізи І. Мозолевського); серпень

1919 р. - 10 («раки») та 1000 карбованців (ескізи І. 3олотова), 100 карбован­ців (ескіз Г. Нарбута) та 250 карбованців («канарейки», ескіз Б. Рома- новського); жовтень 1919 р. - 25 карбованців (ескіз А. Приходька) [62].

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 р. до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною гро­шовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню [62].

Проте спроба укріпити гривню як національну валюту виявилася не­вдалою. Тогочасна економічна, а надто політична ситуація відвела надто мало історичного часу для друкування української грошової одиниці.

Одночасно в грошовому обігу України перебували банківські білети вартістю 10, 25, 50, 100, 250 і 1000 гривень, державні кредитні білети вар­тістю 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень, а також розмінний знак держав­ної скарбниці вартістю 5 гривень. Розмінні шаги були виготовлені у ви­гляді паперових грошей. Ці гроші вважалися офіційними скарбничими знаками.

Нестача в обігу грошових знаків, у першу чергу дрібних номіналів, необхідність вилучити з обігу російські рублі та інші причини призвели до появи в обігу строкатої різноманітності регіональних грошових знаків. Такими виступали бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети тощо. Свої гроші «бігали» на Донбасі, Слобожанщині, Сіверщині, Полтавщині, Херсонщині, Київщині, в Таврії і Галичині тощо.

Були ще гроші й тимчасових урядів Сулькевича, Соломона Крима, грошові знаки уряду Радянської України, білогвардійських формувань ге­нералів Денікіна, Врангеля, батька Махна, великої кількості ватажків по­встанських загонів і відвертих бандитів. Усього кількість всіляких валют на той час істориками визначається 4,5 тис. найменувань.

«Більшовицькі тисячки», запроваджені Раднаркомом на землях Радян­ської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5457000000 радянських карбованців). Це призвело до проведення у 1922-1924 рр. гро­шової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червін­ця (1,6767 г золота). У 1924 р. було встановлено курс нового радянського

карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом ос­таточного утвердження радянської валюти [62].

У період Другої світової війни Україна знову зазнала напливу інозем­них валют та «окупаційних грошей». Після нападу фашистської Німеччи­ни на наші території було завезено у великій кількості грошові знаки, ви­готовлені в окупованій Польщі у Генеральній губернії, центром якої було визначено м. Краків. Ці паперові гроші мали номінали 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 500 злотих і використовувалися здебільшого у Львівській, Дрогоби­цькій, Станіславській та Тернопільській областях.

В інших регіонах, які адміністративно відносилися до провінції «Трансністрія» та рейхскомісаріату «Україна», 10 березня 1942 р. були випущені в обіг «окупаційні гроші» - 8 банкнот номіналами 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 карбованців.

Протягом фашистської окупації на території України продовжували обертатися і радянські гроші, співвідношення яких з українським карбован­цем становило 1:1. У зв’язку з поразкою Німеччини у війні ця грошова оди­ниця була знищена і в обігу знову повністю домінував радянський рубль.

Є в історії готівкового обігу України ще одна маловідома, але надзви­чайно цікава сторінка. Це паперові знаки українських повстанців доби Другої світової війни і післявоєнних (до початку 50-х) років, які одержали назву «бофони». Історію функціонування цих грошей умовно можна поді­лити на чотири етапи: перший - біфони 1941-1944 рр. - від початку ра­дянсько-німецької війни до звільнення України від фашистських загарб­ників; другий - бофони 1944-1946 рр. - саме на цей короткий період при­пав пік збройної боротьби повстанської армії з військами радянської армії та НКВС і розгортання опору в умовах підпілля; третій - 1947-1950 рр. - підпілля ОУН і бойові дії загонів УПА; четвертий і останній - 1951­1956 рр. - період поступового згасання збройного опору.

Зовнішній вигляд біфонів змінювався відповідно до періоду, протягом якого вони використовувалися як платіжний засіб, в основному при роз­рахунках з населенням за отримані харчі, фураж, ліки тощо.

Тема виготовлення і обертання в районах Західної України біфонів над­то мало досліджена, інформація з цього питання дуже скупа, майже повніс­тю відсутні архівні документи і такий стан справ легко пояснити. Адже в умовах підпілля дуже обмежена кількість керівників, навіть найвищого рів­ня, могла знати, як, коли і де повстанські гроші виготовлялися. Більшість із тих, хто був детально знайомим з історією біфонів ОУН-УПА, загинули в боях або в застінках НКВС, а невелика, внаслідок глибокої законспіровано­сті, кількість архівних документів ОУН-УПА, що потрапила до рук радян­ських органів державної безпеки, цілком можливо, знищена.

З часу визволення України від фашистських загарбників на території України, як і на територіях інших республік колишнього Радянського Союзу, в обігу функціонувала єдина грошова одиниця - радянський рубль.

Грошова реформа 1996 року. З перших кроків здобуття Україною незалежності постало питання щодо запровадження власної національної валюти. Про прагнення мати свою грошову одиницю Україна проголосила ще 16 липня 1990 р. в Декларації про державний суверенітет. Схвалення Верховною Радою України концепції переходу до ринкової економіки ви­сувало це питання як першочергове у здійсненні економічних реформ.

Одноразові купони, які діяли на той час і без яких рублі вже не вико­нували функції обігових коштів і платежу, не могли стати підґрунтям для створення власної валюти і після проголошення незалежності України пи­тання її валюти постало як невід’ємна складова української економіки.

Створення національної грошової системи в Україні спочатку здавало­ся нездійсненним, адже подібні заходи навіть в економічно стабільних дер­жавах відбувалися надзвичайно складно, а в Україні таке завдання мало бу­ти вирішене за наявності фінансової кризи, зростання інфляції, спаду вироб­ництва, розвалу діючих протягом десятиліть економічних зв’язків як між колишніми радянськими республіками, так і між регіонами самої України.

Наведені, а також інші проблеми соціально-економічного розвитку вимагали вжиття невідкладних заходів щодо реформування економіки, орієнтованої на ринкові відносини, введення власної національної валюти, захисту споживчого ринку, формування банківської та фінансової систем.

У квітні 1991 р. розпочалася розробка дизайну українських грошей. Дизайн розробили вітчизняні художники Василь Лопата і Борис Макси­мов. 18 березня того ж року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення потужностей по виготовленню національної валюти та цінних паперів». На виконання цієї постанови було укладено угоди з про­відними світовими виробниками найсучаснішого обладнання з виготов­лення грошей, яке стало технічною базою для друкування гривні на віт­чизняному Банкнотно-монетному дворі.

У листопаді 1991 р. Президія Верховної Ради України постановою «Про національну валюту в Україні» визначила термін готовності до вве­дення в обіг власної валюти - перше півріччя 1992 р. Президія Верховної Ради України прийняла ще дві постанови: «Про затвердження назви і ха­рактерних ознак грошової одиниці України» і «Про розмінну монету України», якими й було визначено грошовою одиницею гривню, а її сотою частиною - копійку.

Враховуючи складну економічну ситуацію, коли становлення націо­нальної економіки відбувалося за умов гіперінфляції, грошова реформа проводилася поетапно.

Незважаючи на те, що гривню було виготовлено в необхідних обсягах завчасно, стрімкий стрибок цін привів державу на межу банкрутства і за­провадження національної валюти стало неможливим. Наявною стала не­обхідність введення в обіг перехідних грошей, які б прийняли на себе тиск інфляції і загрозу неплатежів.

У січні 1992 р. було введено сурогатні гроші - купони багаторазового використання, в готівковому обігу держави опинилися дві валюти, радян­ські рублі та українські карбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймалися винятково українські карбованці. Перед­бачалося, що в умовах лібералізації цін вони приймуть на себе головний інфляційний удар і захистять вітчизняний ринок від негативних наслідків десятикратного підвищення цін та гострого дефіциту товарів.

Необхідність запровадження купонів багаторазового використання в значній мірі була викликана також нестачею рублів для забезпечення го­тівкових розрахунків, потреба в яких зростала у всіх республіках колиш­нього СРСР.

Купони функціонували в готівковому обігу, їх номінальна вартість в українських карбованцях була еквівалентна відповідним номіналам рублів у готівковому обігу.

Запровадження у готівковий обіг купонів багаторазового використан­ня не означало остаточного виходу України із рублевої зони, оскільки об­слуговування безготівкового обігу здійснювалося в рублях колишнього СРСР, що призвело до негативних наслідків для грошової системи в ціло­му. Особливо це стало відчутним після введення Російською Федерацією з 1 липня 1992 р. нової системи розрахунків між республіками колишнього СРСР. З цього часу українські підприємства мали використовувати рублі для сплати своїх зобов’ язань перед російськими підприємствами виключ­но в межах сум, попередньо отриманих Україною і зарахованих на спеціа­льний кореспондентський рахунок у Центробанку Російської Федерації. Це призвело на фоні дефіциту платіжного балансу до ускладнення ситуа­ції щодо забезпечення платежів вітчизняних товаровиробників із партне­рами в країнах СНД.

Виходячи із позитивних наслідків введення в обіг купонів багаторазо­вого використання, спільною постановою Кабінету Міністрів і Національ­ного банку України від 4 квітня 1992 р. «Про розширення в обіг купонів ба­гаторазового використання « було визначено, що з 1 квітня 1992 р. всі гро­шові виплати населенню України, включаючи заробітну плату, пенсії, сти­пендії, компенсацію, допомогу, плату за здану продукцію та інші види гро­шових виплат, здійснюватимуться у купонах на повну суму цих виплат.

Наступним значним кроком щодо запровадження власної грошової одиниці став Указ Президента України від 7 листопада 1992 р. «Про рефор­му грошової системи України». Цим Указом, починаючи з 23 години

12 листопада 1992 р., в грошовому обігу на території України припиняло­ся функціонування рубля і єдиним законним засобом платежу став україн­ський карбованець, представником якого у готівковому обігу був купон багаторазового використання. З цього моменту Україна остаточно вийшла з рублевої зони і заклала вимоги правових основ для створення націо­нальної валюти.

На першому етапі свого функціонування купони Національного банку України були представлені номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50 та 100 українських карбованців, однак, зважаючи на стрімке зростання інфляції, до травня 1995 р. в обіг було введено додатково 12 вищих номіналів купонів.

Унаслідок зростання дефіциту бюджету, спаду виробництва, лібералі­зації цін, скорочення зовнішньоторговельного обороту український карбо­ванець почав стрімко знецінюватися, що неминуче призвело до гіперінф­ляції та зростання соціальної напруги.

Обсяги видачі та приймання готівки, її оброблення установами Націо­нального та комерційних банків були небаченими, часто перевищували 100 мільйонів штук банкнот на добу.

Протягом 4 років готівка в обігу зросла у 1366 разів і у 1995 р. стано­вила більше 4 квадрильйонів карбованців. Лише у 1993 р. середньорічні оптові ціни зросли у 47,9 раза, роздрібні ціни зросли у 48,4 раза. Грошові ж доходи населення збільшилися лише у 26,5 раза.

Стрімке зростання цін на товари і послуги призвело до того, що ку­пюри номіналами від 1 до 100 українських карбованців вже не могли за­безпечити потреб економіки у готівці і Національний банк прийняв рі­шення про випуск і введення в обіг купонів вищих номіналів України. Зважаючи на це, було послідовно введено купони номіналами 5000, 10000, 20000, 100000, 200000, 500000, 1000000 українських карбованців. Одно­часно відбувалося вилучення з обігу купонів дрібних номіналів. Усього було вилучено 9 номіналів - від 1 до 500 українських карбованців.

За весь період свого існування купон багаторазового використання гідно виконував свою місію як повноцінного платіжного засобу, не дивля­чись на високий рівень інфляції в державі, низьку купівельну можливість карбованця, нестабільність його курсу до іноземної валют, недостатній ступінь конвертованості та технічної захищеності, практично виконуючи всі класичні функції грошей.

У той же час, вже у березні 1994 р. на Банкнотній фабриці Національ­ного банку України у дію було введено першу друковану лінію з виготов­лення банкнот національної валюти і друкування за кордоном гривні та купонокарбованців було припинено.

У подальшому політика, що проводилася Президентом України, уря­дом, Національним банком України у 1995 р. і першій половині 1996 р. забезпечила необхідну фінансову стабільність в економіці. З березня

1996 р. курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют коливався в дуже вузьких межах і був відносно стабільним. Протя­гом значного періоду він утримувався на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США. Було досягнуто відчутного зниження темпів інфляції, починаючи з лютого 1996 р. вони постійно падали і в липні рівень інфляції становив 0,1 відсотка до червня місяця 2006 року.

Було суттєво призупинено спад виробництва порівняно з попереднім роком (із 14,1% за січень - серпень 1995 р. до 3,7% за відповідний період 1996 р.). Падіння обсягів валового внутрішнього продукту за згаданий пе­ріод уповільнилося з 12,4 до 9,5%. Грошові доходи населення в липні 1996 р. порівняно з червнем зросли на 26%.

Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом пер­шого півріччя 1996 р., експорт товарів та послуг порівняно з відповідним періодом 1995 р. зріс на 30,6%, що за нижчих темпів зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного ра­хунка платіжного балансу України і стало передумовою подальшого роз­витку зовнішнього сектору економіки.

Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Укра­їні було досягнуто завдяки послідовному та активному застосуванню рин­кових механізмів, зокрема: запровадженню неінфляційних джерел покрит­тя дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних па­перів, подальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та ва­лютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки[4] Націо­нального банку України та відсоткових ставок за депозитами й кредитами комерційних банків.

У цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи 1996 р. різко відрізнялася від ситуації в таких країнах, як Естонія, Молдо­ва, Німеччина (1948 р.), у яких була висока інфляція і навіть гіперінфля­ція, а була близька до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині. Тому характер реформи і методи її проведення відрізняються від грошових реформ у пер­шій групі країн і збігаються з реформами, які проводилися другою групою країн. Це цілком природно і витікає з наявних умов, характеру та динамі­ки економічних перетворень в Україні.

Таким чином, аналіз економічної ситуації напередодні грошової ре­форми 1996 р. свідчить, що в Україні було створено належні умови для запровадження гривні.

Введенню в обіг національної валюти передувала величезна за обсяга­ми і ступенем відповідальності робота. Так, була розроблена Концепція проведення грошової реформи, якою визначалися основні положення її проведення, завдання, характер, основні етапи, порядок обміну карбованців на гривню, зміна масштабу цін та курсу деномінації тимчасової валюти.

Одне з найважливіших положень Концепції полягало у реалізації про­зорого варіанту і неконфіскаційного характеру реформи.

Основними цілями грошової реформи було визначено:

- заміну тимчасової грошової одиниці - українського карбованця на повноцінну валюту України - гривню;

- зміну масштабу цін;

- оздоровлення і впорядкування грошового обігу, подолання катаст­рофічних соціально-економічних наслідків знецінення грошей;

- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий фактор економічного і соціального розвитку.

Це передбачало закріплення фінансової стабільності, яка склалася на­передодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до бан­ківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Вибір прозорого варіанта і безконфіскаційного типу грошової рефор­ми був зумовлений необхідністю:

- забезпечити повну довіру населення до нової національної грошової одиниці і, як результат, - довіру до політики уряду та економічних ре­форм, які він проводить;

- утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках України, не допустити чергового інфляційного сплеску та пору­шення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;

- запобігти спекулятивним операціям при обміні карбованців на гривні;

- створити сприятливий соціальний клімат, уникнути психологічної та соціальної напруги в суспільстві у зв’язку з проведенням грошової реформи.

Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи в готівковому обігу перебувала значна маса грошей - 338 трлн. крб., яка при одночасному пред’явленні населенням не мала по­вного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, обсяги яких також були ще недостатні. За розрахунками спеціа­лістів, конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме: зростання інфляції до 50% на місяць при повному спустошенні прилавків магазинів, а разом з цим і відчутне знецінення й без того незначних дохо­дів та заощаджень населення. Це мало б руйнівні наслідки не тільки для стабільності національної грошової одиниці, а й для економіки в цілому.

Характеризуючи грошову реформу 1996 р., більшість науковців і практи­ків відзначають її безконфіскаційний характер. Однак є й інша думка. У зв’язку з тим, що протягом 1996-1998 рр. дефіцит бюджету покривався фактично за рахунок продажу державних цінних паперів, було побудовано «піраміду» облігацій внутрішньої державної позики, яка й відстрочила цю проблему в часі аж до 1998 р. Майже протягом двох років стабільні умови функціонування гривні забезпечувалися облігаціями внутрішньої держав­ної позики, що давало можливість багатьом комерційним банкам заробляти значні кошти. Але в 1998 р. після чергового етапу світової фінансової кри­зи все ж таки «відстрочена конфіскація» відбулася частково за рахунок дрібних банків, а частково була пролонгована шляхом конверсії облігацій внутрішньої державної позики на подальші періоди.

Згідно з Указом Президента України від 25 серпня 1996 р. грошова реформа проводилася з 2 по 16 вересня 1996 р. У перший же день рефор­ми за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підпри­ємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100 000 карбован­ців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх ви­користанням у гривнях. До цього часу Національний банк України, вихо­дячи з Концепції, розробив законодавчі акти та пакет нормативних доку­ментів, які визначали порядок проведення реформи, механізм запровад­ження в грошовий обіг валюти України та вилучення з обігу карбованців, організаційні заходи щодо обміну карбованців на гривні, підготував еко­номічні обґрунтування і розрахунки рівня деномінації, потреби в банкно­тах і монетах для обміну грошей, їхньої структури тощо.

В обіг були введені банкноти номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гри­вень і монети вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок, а також обігові монети номінальною вартістю 1 гривня. Художником усіх розмінних монет є

В. Лопата. Пізніше, у вересні 2006 р. і у травні 2007 р. в обіг вийшли ку­пюри номіналами відповідно 200 і 500 гривень.

На сьогодні всі грошові знаки держави виготовляються в Україні на Банкнотно-монетному дворі Національного банку України і за ступенем захищеності та поліграфічним виконанням не поступаються провідним світовим валютам.

Грошова реформа стала центральною подією в економічному розвит­ку України, яка не просто відродила, а народила національну грошово- кредитну та банківську систему. Вона стала:

- надзвичайно важливим імпульсом для остаточної відміни командно- адміністративної системи управління економікою;

- головним фактором формування нової економічної системи на осно­ві ринкових, конкурентних засад;

- відкрила дорогу, у поєднанні з прийнятою Конституцією України, до переборення політико-економічного вакууму;

- підштовхнула органи влади насмілитися розпочати перехід від керо­ваної економіки і дефіциту, офіційної системи нормування заробітної пла­ти, цін, планів виробництва та постачання до вільного ринкового господар­ства і одночасно створила умови для зняття адміністративних «вериг» з ці­ноутворення і переходу до визначення ціни на основі попиту і пропозиції;

стала переломною подією і символом завершення епохи Радянської командно-адміністративної системи.

Разом з тим, на новому етапі економічного та політичного розвитку ця реформа не змогла стати ключовим каталізатором для швидкого віднов­лення економічного зростання тому, що не відбулося поєднання у часі грошової та інших структурних реформ в економіці. Вони розпочалися значно пізніше, були не системними і не послідовними. I навіть більше - деякі надзвичайно важливі, ще і досі нездійснені.

До економічно-політичних і соціально-економічних аспектів грошової реформи слід віднести наступні:

- вона стала основною передумовою виходу економіки із стану гли­бокої стагнації (рецесії), що характеризувалося затуханням темпів зни­ження ВВП;

- початком демонтажу адміністративно-господарського апарату, регу­лювання та взяття курсу на перехід до становлення здорової ринково- економічної системи;

- ввела у всі сфери суспільного життя упорядковану національну ва­люту, яка стала основою раціонально-продуктивного використання робо­чої сили, капіталу, матеріалів у відповідності з економічними та соціаль­ними принципами, надала можливість реально визначати рівень соціаль­них стандартів;

- вперше в історії таких реформ була проведена на безконфіскаційній основі для всіх фізичних та юридичних осіб України. Пропозиції посадов­ців міністерства фінансів України щодо недопущення переоцінки бюдже­тних коштів прийняті не були. Як показала реальність, помилкою було неприйняття пропзицій Національного банку щодо недопущення переоці­нки (зменшення у 100000 разів) вартості основних фондів. У результаті цього національне надбання, особливо основні фонди, розпродавалися (приватизувалися) за безцінь.

Грошова реформа повинна була стати, але не стала, генератором ін­ших соціально-господарських структурних реформ. Однією з головних причин цього було зруйнування органів управління макроеконічного рів­ня. Це виразилося у тому, що «революційна хвиля догматичної демокра­тії» замість зміни ідеології відсторонила від активної управлінської сфери досвідчені високопрофесійні кадри, які працювали в управлінських інсти­

туціях радянських і партійних органів. Але при цьому певний час зберіга­лася у керівництві конкретною економікою «Еліта красних директорів».

В історичному контексті грошова реформа:

- ввела в економічний оборот національну незалежну валюту - гривню;

- створила національну упорядковану систему грошового обігу та кредитну систему на основі діяльності приватних комерційних банків і центрального банку;

- відродила повноправні функції грошей, а також ринок, на якому па­нувала практика прямого товарного обміну, коли реалізація продукції здійснювалася практично на основі компенсаційних (бартерних) угод і ще діяла анахронічна офіційна система нормування, цін, торгівлі за купони і сурогатні гроші - карбованці виконували функцію засобу платежу тільки у сферах комунальних послуг, податків, квартирної плати і деяких інших.

До речі, Україна - це єдина республіка колишнього СРСР, у якій фун­кції грошей були знищені у 1991 році. Тоді громадянин, який на чесно за­роблену, навіть на основі фіксованих норм виробітку зарплату, гроші не міг використати в повному обсязі, бо зарплату обмежували купонами.

У силу певних суб’єктивних причин грошова реформа так і не стала фундаментом реалізації нової форми економічного і суспільного устрою. Але безумовно, тим паче, вона заклала основу для можливості повороту України до втілення саме ринкової економічної моделі та її подальшої трансформації у напрямку ринкового господарства.

Незважаючи на все, виходячи із викладеного вище, можна з упевнені­стю констатувати, що прогнози наслідків реформи, розроблені урядом і НБУ, цілком виправдалися. Введення в обіг справжньої національної ва­люти стало логічним завершенням п’ятирічного періоду розбудови неза­лежної держави - України.

Ювілейні та пам’ятні монети України. У квітні 1994 р. постало пи­тання про виготовлення вітчизняних пам’ятних і ювілейних монет, оскіль­ки у більшості країн програми випуску таких монет існують. Реалізація їх колекціонерам і населенню в Україні і за її межами має велике політичне і культурно представницьке значення.

З метою організації випуску пам’ятних і ювілейних монет Кабінет Міністрів України разом з Національним банком України прийняли спіль­ну постанову і 7 травня 1995 р. в обіг була випущена перша ювілейна мо­нета, присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, виго­товлена з мельхіору, номіналом 200 000 карбованців.

На сьогодні весь комплекс робіт, пов’ язаних з випуском монет в обіг, покладено на Національний банк України відповідно до щорічного плану випуску монет в обіг, який затверджується Правлінням НБУ.

Пам’ятні та ювілейні монети України карбуються з дорогоцінних мета­лів - золота, срібла, біметалу - золото-срібло та недорогоцінних металів -

нейзильберу, біметалу із сплаву на основі міді. Щорічно випускається 2-5 золотих монет, 11-15 срібних, решта - із недорогоцінних металів. При ви­борі теми монет пріоритет надається тій, що найбільше відповідає «монет­ній тематиці», може бути цікаво вирішена художниками, користувати­меться попитом у населення і колекціонерів. При формуванні тематичного спектра монет фахівці Національного банку виходять з того, що він має представляти всю історію нашої держави: етапи становлення, видатних особистостей, пам’ятки архітектури, важливі міжнародні події, народні традиції, куточки мальовничої природи тощо.

Починаючи з 1995 р., Національним банком України введено в обіг більше 280 найменувань пам’ятних і ювілейних монет. У загальній масі всіх випущених монет 45% виготовлено із дорогоцінних металів. При цьому окремі монети випускаються в кількох металах (із дорогоцінних та недорогоцінних).

У 2008 р. випущено 24 найменування пам’ ятних та ювілейних монет України, в тому числі 6 золотих, 12 срібних і 12 монет із недорогоцінних металів, тобто 60% із дорогоцінних металів. Зокрема це такі монети, як «Ластівчине гніздо», в серії «Видатні особистості України» - «Євген Петру- шевич», «Сидір Голубович», «Лев Ландау», «Василь Симоненко», «Василь Стус», «Наталія Ужвій», «Григорій Квітка-Основ’яненко», в серії «Старо­давні міста України» - «600 років м. Чернівці», «850 років м. Снятин», в серії «Герої козацької доби» - «Гетьман Данило Апостол», в серії «Обрядо­ві свята України» - «Благовіщення» тощо.

Останнім часом спостерігається підвищення попиту на пам’ ятні моне­ти України, виготовлені з дорогоцінних металів, що пояснюється високи­ми художніми якостями вітчизняної продукції, розмаїттям її тематики. Крім колекціонерів монети із задоволенням купує населення як пам’ятні подарунки. Крім того, попит з часом закономірно зростає на всі монети, оскільки випускаються вони обмеженим тиражем.

Популяризації українських пам’ ятних та ювілейних монет й глибшо­му осмисленню їхньої тематики сприяло започаткування Національним банком у 2001 р. щорічного видання каталогу «Банкноти і монети Украї­ни», який, починаючи з 2005 р., набув статусу друкованого засобу масової інформації як інформаційно-довідковий журнал.

У цьому щорічному виданні подається повна інформація щодо всіх за­конних платіжних засобів України, введених в обіг Національним банком України, починаючи з дня його заснування до року видання журналу, і ста­новить значний інтерес для нумізматів-професіоналів, колекціонерів, а та­кож усіх, хто цікавиться історією і сьогоденням грошового обігу в Україні.

З метою пропагування державотворчих ідей та цілей, підвищення професійного рівня учасників творчого та виробничого процесів, вияв­лення найбільш цікавої для населення тематики монет Національний банк

України з 2006 р., проводить конкурс «Краща монета року України». Кращою монетою 2005 р. визнано «Сорочинський ярмарок», 2006 р. - мо­нету «Водохреще».

Національний банк України постійно бере участь у міжнародних ну­мізматичних виставках «World Money Fair» (м. Базель, Швейцарія), «Ювелір Експо Україна» (АТ Контрактовий ярмарок, м. Київ) та Міжна­родній конвенції Американської нумізматичної асоціації (США).

Також Національний банк є самостійним учасником міжнародних конкурсів, де неодноразово одержував перемоги. Зокрема, наприкінці 2006 р. у конкурсі «Ярмарок Віченци» у номінації «Найкраще зображення архітектурної споруди» перемогу дістала срібна пам’ятна монета «Свято- Успенська Святогірська лавра», у 2007 р. - в конкурсі «Краща монета ро­ку країн СНГ» у номінації «Краща золота монета року» - золота пам’ятна монета «Нестор-літописець».

1.2.

<< | >>
Источник: В.С. Стельмах. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / За ред. В.С. Стельмаха. - К.: Центр наукових дослід­жень Національного банку України, УБС НБУ,2009. - 404 с.. 2009

Еще по теме Історія готівкового обігу України:

  1. Глава 14. Фінансовий ринок та фінансові інститути
  2. Історія готівкового обігу України
  3. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
  4. Календар подій
  5. ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -