<<
>>

Національний банк України: історія створення, статус і функції

Національний банк України - центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначені Конститу­цією України та Законом України «Про Національний банк України».

За часів Російської імперії Україна не мала власного центрального бан­ку, деякі його функції виконувала Київська контора Державного банку Ро­сійської імперії, яка була третьою за значенням у Росії.

Тривалий час її очо­лював М.Х. Бунге. Після проголошення у 1917 р. УНР було створено Дер­жавний банк УНР. Після втрати Україною державності ДБ УНР функціону­вав у еміграції. Під час громадянської війни 1918-1920 рр. в Україні банків­ська система не діяла і почала функціонувати тільки із запровадженням но­вої економічної політики Радянської Росії. 12 грудня 1921 р. розпочала дія­льність Всеукраїнська контора Держбанку у Харкові. Система Держбанку розвивалась в Україні шляхом створення відділень і контор у великих міс­тах та обласних центрах. Після утворення СРСР ці установи стали філіями Держбанку УРСР. У 1955 р. була створена Українська республіканська кон­тора Держбанку СРСР, яка взяла на себе функції управління регіональними банківськими установами України і підпорядковувалась Держбанку СРСР. Республіканська контора, яка згодом була перейменована на Український республіканський банк, за статусом мала ознаки центрального банку і діяла до створення Національного банку України [88].

Створення НБУ було спричинено розпадом СРСР і його централізова­ної банківської системи. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні 1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська і грошова сис­теми. Законом «Про банки і банківську діяльність», прийнятим у березні 1991 р., проголошено створення самостійної дворівневої банківської сис­теми ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, а другий - ко­мерційні банки.

Передбачалося: ввести в дію вказаний закон з 1 травня 1991 р.; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республі­канський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республі­канського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 р. проект статуту НБУ, визначити структуру та чисель­ність центрального апарату, мережу установ тощо. Таким чином були за­кладені організаційно-правові основи створення і подальшого розвитку НБУ. Формування НБУ в наступні роки відбувалося в надзвичайно склад­них умовах перехідної економіки, побудови принципово нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, на­ростання хронічної економічної та фінансової кризи. За таких умов НБУ було дуже складно вирішувати не тільки загальноекономічні та політичні завдання, такі як отримання належного центральному банку статусу і міс­ця в системі державного управління, розробка і реалізація адекватної умо­вам грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом, регу­лювання валютного ринку тощо, а й конкретні практичні завдання,

пов’язані зі створенням матеріально-технічної бази, формуванням персо­налу, розробкою нормативно-правової бази банківської діяльності. Вирі­шення цих завдань ускладнювалося ще й тим, що НБУ в своєму розвитку не мав підготовчого періоду і йому доводилося все вирішувати негайно.

Найпомітнішими подіями, що визначили розвиток НБУ як централь­ного банку держави, були: закріплення за ним права на емісію національ­них грошей України; розробка теоретично-методологічних засад грошово- кредитної політики та організаційного механізму її реалізації; у 1995 р. був створений ринок державних цінних паперів і НБУ одержав у своє роз­порядження такий важливий інструмент цієї політики як операції на від­критому ринку[5]; розмежування емісійної діяльності НБУ і бюджетного процесу Міністерства фінансів, надання взаємовідносинам цих двох фі­нансових органів держави чіткої визначеності і прозорості; запровадження традиційного для країн із ринковою економікою механізму обслуговуван­ня бюджетного дефіциту через ринок державних цінних паперів, націона­льної платіжної системи, міжбанківських розрахунків із застосуванням новітніх технологій переказування коштів на основі електронних плате­жів; запровадження дієвого механізму регулювання валютного ринку, що базується на використанні валютних інтервенцій, запровадження валют­ного ліцензування та валютного контролю, формування золотовалютних резервів, лібералізації валютного ринку України; проведення грошової реформи та запровадження гривні в 1996 р., створення механізму держав­ного нагляду за діяльністю комерційних банків; введення в дію в 1994 р.

Банкнотно-монетного двору, спроможного забезпечити власними силами потреби економіки в готівкових грошах. Визначною віхою в розвитку НБУ стала ухвала Верховною Радою України в 1999 р. Закону «Про Націо­нальний банк України». Цим, по суті, було завершено інституційне станов­лення НБУ як центрального банку, законодавчо зафіксовано його місце в економічній системі, чітко окреслено статус, функції та механізми управ­ління відповідно до нових умов та перспектив розвитку України. У ході свого становлення НБУ вдалося досягти подолання гіперінфляції й утри­мання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих пара­метрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систе­му обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр.; забезпечити відносну ста­більність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо.

За своїм правовим статусом Національний банк не входить в жодну з гілок влади, проте він підзвітний Президенту України та Верховній Раді в межах їх конституційних повноважень. Зокрема, призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України; формування Президен­том і Верховною Радою Ради Національного банку. Щорічно Національ­ний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово- кредитної і валютної політики, розробленої НБУ на наступний рік і на більш тривалий період. Двічі на рік надає Президенту України і Верховній Раді інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі. З Кабіне­том Міністрів України проводяться взаємні консультації з питань грошо­во-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної про­грами економічного та соціального розвитку. На запит Кабміну Націона­льний банк надає інформацію щодо монетарних процесів та ін.

Згідно із Законом «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради чи Правління НБУ інакше, як у межах, визначених у зазначеному законі.

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності та перебуває у його пов­ному господарському віданні, і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов’ язань На­ціонального банку України. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Дер­жавний бюджет України. Одержання прибутку не є метою діяльності На­ціонального банку [171].

Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади та інших банків, а органи державної влади та інші банки не відпові­дають за зобов’ язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання. НБУ забороняється надава­ти прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансу­вання витрат Державного бюджету України [171].

Згідно зі статтею 99 Конституції України основною функцією Націо­нального банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх по­вноважень, - цінової стабільності[6].

Згідно Закону України «Про Національний банк України» НБУ вико­нує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить гро­шово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та орга­нізовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції[7] для банків і організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошо­во-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіж­ного балансу[8];

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських тех­нологій, створює, координує та контролює створення електронних платіж­них засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та за­собів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд[9];

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіж­них карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повно­важень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійс­нення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів[10] та здійснення операцій з ними та банківськими металами[11];

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валют­них відносин;

17) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і мо­нет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи Украї­ни в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобі­лізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної Законом «Про Національний банк України».

Відповідно до Закону «Про Національний банк України» для забез­печення виконання покладених на нього функцій НБУ проводить такі операції:

- надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не ниж­че ставки рефінансування НБУ[12] та в порядку, визначеному Національним банком;

- надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заста­ву цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років;

- здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визна­ченому Національним банком;

- купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, пе­редбаченому законодавством України;

- відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордон­них банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

- купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

- зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські мета­ли, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам’ятні та інвести­ційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому рин­ках без квотування і ліцензування;

- розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, упов­новажені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотова­лютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;

- приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

- видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Ра­дою НБУ;

- веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нараху­вання відсотків;

- виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою дохо­ду за ними;

- веде особові рахунки працівників НБУ;

- веде рахунки міжнародних організацій;

- здійснює безспірне списання коштів з рахунків своїх клієнтів відпо­відно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду [171].

Окрім того, НБУ має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій, а також встановлювати плату за надані ним послуги (здійснені операції).

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через [171]:

1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для банків (встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті, для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні нормативи, рі­шення про підвищення нормативу обов’язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування);

2) процентну політику (встановлення порядку визначення облікової ставки та інших процентних ставок за операціями НБУ);

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами через здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс гривні до іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверд­жують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’ язання- ми, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Для ефективної діяльності центрального банку важливе значення має його організаційна структура. Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Національний банк України самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структурних одиниць і підрозділів, затверджує їхні статути і положення в межах чинного законодавства.

До системи Національного банку входять:

- центральний апарат, розташований у м. Києві;

- Кримське республіканське і 24 обласних управління;

- розрахункові палати;

- Банкнотно-монетний двір;

- фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади, інші стру­ктурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представ­ництва в Україні, а також представництва за її межами. Філії (територіа­льні управління) не мають статусу юридичної особи і діють від імені На­ціонального банку в межах отриманих від нього повноважень.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного бан­ку України і Правління Національного банку.

Рада Національного банку України здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчими структурами центрального бан­ку. Вона складається з п’ятнадцяти осіб, сім з яких призначає Президент, і сім - Верховна Рада, Голова Національного банку входить до Ради за по­садою. Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на квартал.

Строк повноважень членів Ради Національного банку - 7 років, окрім Голови Національного банку, який призначається на строк здійснення сво­їх повноважень на посаді. Голова Ради та його заступник обираються Ра­дою Національного банку строком на три роки.

За Законом України «Про Національний банк України» повноважен­нями Ради є:

- розробка відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України основних засад грошово-кредитної політики, а також контроль за їх виконанням;

- аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціаль­но-економічного розвитку України та розробка пропозицій щодо внесення відповідних змін до неї;

- затвердження Регламенту Ради Національного банку України;

- затвердження кошторису доходів та витрат Національного банку та подання Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України прогнозо­ваних відомостей про сальдо кошторису для включення до проекту Дер­жавного бюджету України на наступний рік;

- прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу На­ціонального банку;

- визначення аудиторської компанії для проведення аудиторської пе­ревірки Національного банку, розгляд аудиторського висновку та затверд­ження бухгалтерського балансу Національного банку;

- затвердження рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях та ін.

Рада Національного банку також може вносити рекомендації Прав­лінню НБУ в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної по­літики стосовно:

- методів та форм прогнозування макропоказників економічного і со­ціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

- окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

- політики курсоутворення та валютного регулювання;

- розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з пи­тань банківської діяльності;

- вдосконалення платіжної системи та ін.

Рада Національного банку має право застосування відкладального ве­то щодо рішень Правління НБУ з таких питань:

- диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

- лімітів позабалансових зобов’язань;

- формування резервів, покриття фінансових ризиків;

- порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

- мінімального розміру золотовалютних резервів та ін.

Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну дія­льність Правління Національного банку.

Безпосереднім виконавчим керівним органом Національного банку є Правління, який здійснює управління діяльністю центрального банку. Очолює Правління Голова Національного банку України. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Ра­дою Національного банку за поданням Голови Національного банку, за­ступники Голови Національного банку входять до його складу за посадою.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошо­во-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші за­соби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, забезпечує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 Закону «Про Національний банк України», вирішує організаційні, коор­динаційні та контрольні питання діяльності Національного банку [171].

Голова Національного банку призначається Верховною Радою за по­данням Президента більшістю від конституційного складу Верховної Ради строком на 5 років.

Відповідно до Закону «Про Національний банк України» Голова На­ціонального банку:

- керує діяльністю Національного банку;

- діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансо­вими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями;

- головує на засіданнях Правління Національного банку;

- підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;

- розподіляє обов’язки між заступниками Голови НБУ;

- видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами та ін.

Голова Національного банку одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою та Президентом за діяльність Національного банку України.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесе­них до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також ін­струкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Ці акти є обов’язковими для органів державної влади і органів міс­цевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ неза­лежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Згідно із Законом «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради чи Правління НБУ інакше, як у межах, визначених у зазначеному законі.

1.6.

<< | >>
Источник: В.С. Стельмах. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / За ред. В.С. Стельмаха. - К.: Центр наукових дослід­жень Національного банку України, УБС НБУ,2009. - 404 с.. 2009

Еще по теме Національний банк України: історія створення, статус і функції:

  1. 2.5.1. ЕВОЛЮЦІЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ УКРАЇНИ
  2. Історія готівкового обігу України
  3. Національний банк України: історія створення, статус і функції
  4. Особливості грошово-кредитної політики України
  5. ТЕМА 10. ЄВРОПЕЙСЬКА РАХУНКОВА ПАЛАТА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК ЯК «НЕПОЛІТИЧНІ» ІНСТИТУТИ ЄС
  6. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978р.)
  7. 16.1. Розбудова незалежної Української держави
  8. Конституційний процес. Конституція України 1996 р.
  9. § 1. Українська Центральна Рада — вищий представницький орган УНР
  10. Основне призначення та принципи генерування інформаційного середовища ОВС України
  11. Використання позитивного досвіду розвинених країн світу у підтримці банківських систем шляхом рефінансування
  12. 1.6. Правові засади функціонування банківської системи України
  13. 2.5. Організаційно-правові засади банківського нагляду за діяльністю комерційних банків
  14. 2.6. Правові засади застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства
  15. 2.2. Порядок створення третейських судів
  16. 4.2. Створення ДАІ МВС України, її організація та завдання
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -