Національний банк України: історія створення, статус і функції
Національний банк України - центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».
За часів Російської імперії Україна не мала власного центрального банку, деякі його функції виконувала Київська контора Державного банку Російської імперії, яка була третьою за значенням у Росії.
Тривалий час її очолював М.Х. Бунге. Після проголошення у 1917 р. УНР було створено Державний банк УНР. Після втрати Україною державності ДБ УНР функціонував у еміграції. Під час громадянської війни 1918-1920 рр. в Україні банківська система не діяла і почала функціонувати тільки із запровадженням нової економічної політики Радянської Росії. 12 грудня 1921 р. розпочала діяльність Всеукраїнська контора Держбанку у Харкові. Система Держбанку розвивалась в Україні шляхом створення відділень і контор у великих містах та обласних центрах. Після утворення СРСР ці установи стали філіями Держбанку УРСР. У 1955 р. була створена Українська республіканська контора Держбанку СРСР, яка взяла на себе функції управління регіональними банківськими установами України і підпорядковувалась Держбанку СРСР. Республіканська контора, яка згодом була перейменована на Український республіканський банк, за статусом мала ознаки центрального банку і діяла до створення Національного банку України [88].Створення НБУ було спричинено розпадом СРСР і його централізованої банківської системи. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні 1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська і грошова системи. Законом «Про банки і банківську діяльність», прийнятим у березні 1991 р., проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, а другий - комерційні банки.
Передбачалося: ввести в дію вказаний закон з 1 травня 1991 р.; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республіканський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 р. проект статуту НБУ, визначити структуру та чисельність центрального апарату, мережу установ тощо. Таким чином були закладені організаційно-правові основи створення і подальшого розвитку НБУ. Формування НБУ в наступні роки відбувалося в надзвичайно складних умовах перехідної економіки, побудови принципово нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, наростання хронічної економічної та фінансової кризи. За таких умов НБУ було дуже складно вирішувати не тільки загальноекономічні та політичні завдання, такі як отримання належного центральному банку статусу і місця в системі державного управління, розробка і реалізація адекватної умовам грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом, регулювання валютного ринку тощо, а й конкретні практичні завдання,пов’язані зі створенням матеріально-технічної бази, формуванням персоналу, розробкою нормативно-правової бази банківської діяльності. Вирішення цих завдань ускладнювалося ще й тим, що НБУ в своєму розвитку не мав підготовчого періоду і йому доводилося все вирішувати негайно.
Найпомітнішими подіями, що визначили розвиток НБУ як центрального банку держави, були: закріплення за ним права на емісію національних грошей України; розробка теоретично-методологічних засад грошово- кредитної політики та організаційного механізму її реалізації; у 1995 р. був створений ринок державних цінних паперів і НБУ одержав у своє розпорядження такий важливий інструмент цієї політики як операції на відкритому ринку[5]; розмежування емісійної діяльності НБУ і бюджетного процесу Міністерства фінансів, надання взаємовідносинам цих двох фінансових органів держави чіткої визначеності і прозорості; запровадження традиційного для країн із ринковою економікою механізму обслуговування бюджетного дефіциту через ринок державних цінних паперів, національної платіжної системи, міжбанківських розрахунків із застосуванням новітніх технологій переказування коштів на основі електронних платежів; запровадження дієвого механізму регулювання валютного ринку, що базується на використанні валютних інтервенцій, запровадження валютного ліцензування та валютного контролю, формування золотовалютних резервів, лібералізації валютного ринку України; проведення грошової реформи та запровадження гривні в 1996 р., створення механізму державного нагляду за діяльністю комерційних банків; введення в дію в 1994 р.
Банкнотно-монетного двору, спроможного забезпечити власними силами потреби економіки в готівкових грошах. Визначною віхою в розвитку НБУ стала ухвала Верховною Радою України в 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Цим, по суті, було завершено інституційне становлення НБУ як центрального банку, законодавчо зафіксовано його місце в економічній системі, чітко окреслено статус, функції та механізми управління відповідно до нових умов та перспектив розвитку України. У ході свого становлення НБУ вдалося досягти подолання гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систему обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр.; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо.
За своїм правовим статусом Національний банк не входить в жодну з гілок влади, проте він підзвітний Президенту України та Верховній Раді в межах їх конституційних повноважень. Зокрема, призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України; формування Президентом і Верховною Радою Ради Національного банку. Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово- кредитної і валютної політики, розробленої НБУ на наступний рік і на більш тривалий період. Двічі на рік надає Президенту України і Верховній Раді інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі. З Кабінетом Міністрів України проводяться взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. На запит Кабміну Національний банк надає інформацію щодо монетарних процесів та ін.
Згідно із Законом «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради чи Правління НБУ інакше, як у межах, визначених у зазначеному законі.
Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні, і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов’ язань Національного банку України. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України. Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку [171].
Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади та інших банків, а органи державної влади та інші банки не відповідають за зобов’ язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання. НБУ забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України [171].
Згідно зі статтею 99 Конституції України основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності[6].
Згідно Закону України «Про Національний банк України» НБУ виконує такі функції:
1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції[7] для банків і організовує систему рефінансування;
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу[8];
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд[9];
9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;
12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій;
15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів[10] та здійснення операцій з ними та банківськими металами[11];
16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
17) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ;
19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;
22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;
23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної Законом «Про Національний банк України».
Відповідно до Закону «Про Національний банк України» для забезпечення виконання покладених на нього функцій НБУ проводить такі операції:
- надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ[12] та в порядку, визначеному Національним банком;
- надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років;
- здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком;
- купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;
- відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;
- купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
- зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
- розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;
- приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;
- видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою НБУ;
- веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;
- виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;
- веде особові рахунки працівників НБУ;
- веде рахунки міжнародних організацій;
- здійснює безспірне списання коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду [171].
Окрім того, НБУ має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій, а також встановлювати плату за надані ним послуги (здійснені операції).
Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через [171]:
1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для банків (встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті, для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні нормативи, рішення про підвищення нормативу обов’язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування);
2) процентну політику (встановлення порядку визначення облікової ставки та інших процентних ставок за операціями НБУ);
3) рефінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами через здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс гривні до іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні;
5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’ язання- ми, на відкритому ринку;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу;
7) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.
Для ефективної діяльності центрального банку важливе значення має його організаційна структура. Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Національний банк України самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структурних одиниць і підрозділів, затверджує їхні статути і положення в межах чинного законодавства.
До системи Національного банку входять:
- центральний апарат, розташований у м. Києві;
- Кримське республіканське і 24 обласних управління;
- розрахункові палати;
- Банкнотно-монетний двір;
- фабрика банкнотного паперу;
- Державна скарбниця України;
- Центральне сховище;
- спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади, інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами. Філії (територіальні управління) не мають статусу юридичної особи і діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень.
Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України і Правління Національного банку.
Рада Національного банку України здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчими структурами центрального банку. Вона складається з п’ятнадцяти осіб, сім з яких призначає Президент, і сім - Верховна Рада, Голова Національного банку входить до Ради за посадою. Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на квартал.
Строк повноважень членів Ради Національного банку - 7 років, окрім Голови Національного банку, який призначається на строк здійснення своїх повноважень на посаді. Голова Ради та його заступник обираються Радою Національного банку строком на три роки.
За Законом України «Про Національний банк України» повноваженнями Ради є:
- розробка відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України основних засад грошово-кредитної політики, а також контроль за їх виконанням;
- аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробка пропозицій щодо внесення відповідних змін до неї;
- затвердження Регламенту Ради Національного банку України;
- затвердження кошторису доходів та витрат Національного банку та подання Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України прогнозованих відомостей про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;
- прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;
- визначення аудиторської компанії для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розгляд аудиторського висновку та затвердження бухгалтерського балансу Національного банку;
- затвердження рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях та ін.
Рада Національного банку також може вносити рекомендації Правлінню НБУ в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:
- методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;
- окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;
- політики курсоутворення та валютного регулювання;
- розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;
- вдосконалення платіжної системи та ін.
Рада Національного банку має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління НБУ з таких питань:
- диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;
- лімітів позабалансових зобов’язань;
- формування резервів, покриття фінансових ризиків;
- порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;
- мінімального розміру золотовалютних резервів та ін.
Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку.
Безпосереднім виконавчим керівним органом Національного банку є Правління, який здійснює управління діяльністю центрального банку. Очолює Правління Голова Національного банку України. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку, заступники Голови Національного банку входять до його складу за посадою.
Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, забезпечує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 Закону «Про Національний банк України», вирішує організаційні, координаційні та контрольні питання діяльності Національного банку [171].
Голова Національного банку призначається Верховною Радою за поданням Президента більшістю від конституційного складу Верховної Ради строком на 5 років.
Відповідно до Закону «Про Національний банк України» Голова Національного банку:
- керує діяльністю Національного банку;
- діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями;
- головує на засіданнях Правління Національного банку;
- підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;
- розподіляє обов’язки між заступниками Голови НБУ;
- видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами та ін.
Голова Національного банку одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою та Президентом за діяльність Національного банку України.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Ці акти є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Згідно із Законом «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради чи Правління НБУ інакше, як у межах, визначених у зазначеному законі.
1.6.