<<
>>

Проблеми оцінки вартості грошей у сучасній економічній теорії

Одним із найважливіших і найскладніших питань сучасної концепції грошей є визначення їх вартості або, як трактує сучасна теорія, - їх цін­ності. На вирішення цього питання були спрямовані зусилля визначних економістів усього світу, починаючи з ХІХ ст.

і до теперішнього часу: від представників «державної теорії грошей», марксистів, кейнсіанців до нео- монетаристів.

Основні підходи до визначення цінності грошей були закладені ще в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у працях відомих представників «державної теорії грошей» Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та ін., які розглядали гроші як «продукт правопорядку», цінність якого встановлюється держа­вою незалежно від вартості інших товарів чи їх співвідношень. Такий підхід був достатньо логічним і певною мірою доцільним в умовах тісного зв’язку паперових грошей із золотом. За таких умов втручання держави у сферу грошового регулювання було очевидним, а вартість грошей залишалася відносно стабільною, що й сприяло значному поширенню зазначеної теорії та її тривалому практичному застосуванню майже до початку 1950-х років.

Однак, починаючи з середини 1970-х років, після демонетизації золо­та та переходу до концепції монетаризму, світова економіка зіткнулася з проблемою інфляції, яка набула загрозливого характеру, знецінюючи пов­ноцінні гроші та знижуючи їх вартість. За таких умов пряме державне ре­гулювання грошового обігу стало неможливим, а «державна теорія гро­шей» втратила свою актуальність.

Найбільш продуктивною для свого часу та довготривалою у викорис­танні виявилася марксистська теорія грошей, яка базувалася на їх товарній природі та абсолютизувала її. Виходячи з позицій теорії трудової вартості, К. Маркс визначав гроші як «кристалізацію мінової вартості», а їх вартість - вартістю абстрактної суспільної праці. «Складність, - писав К. Маркс, - полягає не в тому, щоб зрозуміти, що гроші є товаром, а в тому, щоб з’ясувати як і чому товар стає грошима».

Поняття грошей у К. Маркса та його послідовників, які з різним сту­пенем деталізації та модифікації підтримують цю теорію й сьогодні, ото­тожнюється з золотом як товаром, оскільки відповідно до теорії трудової вартості золото має споживчу вартість і вартість. Причому, перша якість - вартість - подвоюється: з одного боку, золото - це звичайний товар, вико-

ристовуваний у техніці та побуті, з іншого, - воно має загальну, додаткову формальну споживчу вартість, яка полягає у здатності перетворюватися в будь-який необхідний людям товар. Тобто як вартість гроші виражають вартість всіх інших товарів і є загальним еквівалентом, а їх сутність зна­ходить свій прояв у функціях грошей.

Після демонетизації золота, коли остаточно було втрачено зв’язок між цінами на золото та цінами інших товарів, концепція трудового походження вартості грошей повністю вичерпала себе, хоча останнім часом, особливо у зв’язку зі світовими фінансовими кризами, все частіше чутно голоси деяких науковців щодо необхідності повернення до золотого стандарту чи якихось його аналогів. Однак зазначимо, що практично таке повернення, навіть на якійсь новій якісній основі вже неможливе через трансформацію природи самих грошей та втрату ними свого товарного походження.

Як зазначає академік Чухно А.А., «...у процесі тривалої історичної взаємодії золота і банкнот, кредитних грошей перемогли останні, стався перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу. Золото через свою природну обмеженість за темпами приросту його видобутку не відповідало темпам і масштабам зростання економіки і товарообігу у ХХ столітті. Позиковий капітал як органічний елемент суспільного капі­талу, будучи тісно пов’язаний з виробничим і торговим капіталом, зростає разом із суспільним капіталом. Тому кредитні гроші як форма руху пози­кового капіталу перебувають у відповідності з потребами економіки в пла­тіжних і розрахункових засобах. Усе це свідчить, що перехід від грошей- товару до грошей-капіталу, будучи глибокою, революційною зміною в грошах, відкрив нові можливості для зростання економіки, піднесення її ефективності» [228, с.

7].

Марксистська теорія грошей не змогла подолати протиріччя між то­варною природою і нематеріальною формою грошей, а тому, не дивлячись на загальну привабливість теорії трудової вартості, яка ще продовжує ви­користовуватися в багатьох сферах економічної діяльності, слід визнати, що по відношенню до теорії грошей вона себе вичерпала.

Сучасна концепція грошей базується на визнанні того факту, що па­перові гроші перестали бути представником монетарного товару і уособ­люють у собі лише представницьку вартість загальної маси товарів, що обслуговуються відповідною масою грошей. На думку багатьох вітчизня­них науковців, поняття вартості грошей стає умовним, оскільки йдеться лише про її представницький характер, який визначається в процесі обмі­ну товарів, а грошовий вираз вартості товару - ціна стає лише відносною формою вартості. Тому, як вважає більшість сучасних науковців, гроші не мають вартості і, відповідно, не мають ціни, а їх цінність теж є відносною і визначається кількістю товарів, які можна придбати за певну грошову одиницю [44, 194, 38, 57, 193].

Таким чином, у сучасній економіці гроші мають не товарну природу, а кредитну і є носіями не вартості, а мінової вартості, оскільки завдяки їх обміну на інші товари можна виміряти вартість. Це означає, що і вартість, і мінова вартість можуть суттєво змінюватися як в часі, так і в просторі, а тому проблема вартості грошей у сучасній економіці набуває все більшої ваги та значення.

Сучасні вітчизняні концепції не використовують поняття вартості грошей, а базуються на визнанні категорії цінності грошей, яка має по­двійний характер: 1) гроші мають цінність як власне гроші і 2) гроші мають цінність як капітал. При цьому науковці зазначають, що цінність грошей як грошей формується у процесі їх обміну на реальні блага, набу­ваючи характеру купівельної спроможності, тобто тієї кількості товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю. За такого підходу купі­вельна спроможність грошей безпосередньо пов’ язана з їх попитом і про­позицією та формує такі характерні для монетаристської економіки про­цеси як інфляція та дефляція.

На відміну від цінності грошей власне як грошей, гроші, як носій ка­піталу, набувають свою цінність на грошовому ринку та ринку капіталів під впливом попиту та пропозиції, а показником, що дозволяє визначити цю цінність, є рівень процента.

Таким чином, для сучасної вітчизняної наукової думки найбільш ха­рактерними положеннями стосовно цінності грошей є:

- відмова від визнання грошей товаром;

- заперечення ідеального характеру грошей і визнання їх матеріальної природи;

- визнання кредитної природи грошей, які не мають власної вартості;

- визнання сучасних грошей носіями мінової вартості;

- визнання купівельної спроможності грошей та відсотка як паралель­них показників цінності грошей у двох їх статусах.

Визначаючи цінність грошей через їх купівельну силу, Савлук М.І. за­значає: «... Купівельна спроможність грошей як грошей формується пере­важно через ринок товарів народного споживання і виражається через ін­декс споживчих цін. Купівельна спроможність грошей як капіталу форму­ється переважно на ринку засобів виробництва і виражається через індекс оптових цін» [194, с. 35].

Окрім того, Савлук М.І. вважає, що гроші, як власне гроші, на корот­котерміновому грошовому ринку також можуть набувати статусу процен­та (міжбанківські позички, вклади до запитання). «Але і в тих випадках, коли гроші як гроші не виходять на ринок грошей, вони не залишаються повністю вільними від впливу процента. У цих випадках на запаси гро­шей, які не приносять доходу, формується так звана альтернативна вар­тість, що виражає втрачений дохід. Зміни альтернативної вартості є дієвим

чинником впливу на попит на гроші: у міру її зростання попит на гроші буде зменшуватися, а в міру зниження - зростати» [194, с. 36].

Однією із специфічних рис сучасних грошей є те, що після демонети­зації золота вони втратили внутрішню вартість, але зберегли реальну цінність, оскільки вони є представником товарів, їх грошовим виразом і їх приймають в оплату реальних цінностей. Як зазначав ще Туган-Бара- новський М.І., складність проблеми цінності грошей полягає в тому, що цінність грошей визначається суттєво іншими факторами, ніж цінність то­варів, а тому теорію цінності грошей не можна довести шляхом дедукції із загальної теорії цінності товарів.

Неможливість застосування трудової теорії до цінності грошей випливає вже з того, що цінність мають не тіль­ки металеві гроші, зроблені з матеріалу, який має трудову цінність, а й не­розмінні паперові гроші, які ніякої трудової цінності в собі не містять [217, с. 29]. Такий підхід сьогодні може бути пояснений лише матеріаль­ною природою і кредитним походженням грошей.

«Сучасні гроші, - пише академік Чухно А. А., - це кредитні гроші, які виражають рух позикового капіталу. Тому вони, намальовані на папері чи у формі електронної картки, виражають рух позикового капіталу, що ви­значає їх матеріальну природу. Отже, сталася не дестафація, не дематеріа­лізація грошей, а зміна їх матеріальної субстанції. Раніше це був товар, а нині - капітал, що робить сучасні гроші не просто повноцінними, а значно більш досконалішими, економними, гнучкими, а значить, дійовішим ва­желем в економічному і соціальному розвитку» [228, с. 8].

На наш погляд, гроші у своїй якості кредитних грошей набувають представницької (відносної) вартості. Причому слід зазначити, що віднос­на вартість грошей не є константою, а має властивість до зміни в часі. На практиці часто використовують поняття теперішньої і майбутньої вартос­ті, які характеризуються термінами дисконтування і компаундування і відображають процеси приведення майбутньої вартості фінансових акти­вів до теперішньої вартості або ж визначення теперішньої вартості активів у майбутньому.

Економічним підґрунтям цих процесів є те, що на практиці з плином часу цінність грошей змінюється, і сьогодні, зазвичай, гроші мають біль­шу цінність, ніж завтра. З практичної точки зору бізнесмена чи фінансово­го менеджера це пояснюється двома причинами. По-перше, внаслідок інф­ляції гроші можуть втрачати частину своєї цінності, а, по-друге, їх можна використати як капітал, що забезпечить додатковий прибуток. Тому тео­ретично можна припустити, що через певний проміжок часу майбутня цінність грошей буде меншою за теперішню на відсоток, що дорівнює су­мі рівня інфляції та середнього відсотка на гроші як капітал за цей же пе­ріод часу.

«Сучасні нерозмінні на золото гроші, - зазначає Івасів Б.С., - залишаються в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона

стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошо­вому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функ­ціонують. Тому вартість сучасних грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх на­буває форми купівельної спроможності» [57, с. 52].

У процесі економічної діяльності цінність грошей знаходить своє відображення у рівні цін і характеризується обернено пропорційною за­лежністю між загальним рівнем товарних цін і цінністю грошей. У разі, коли ціни зростають, їх купівельна спроможність обов’ язково зменшуєть­ся, а в разі зниження - купівельна спроможність грошей збільшується, що свідчить про підвищення їх цінності. Ці процеси є реаліями сучасної еко­номіки і тісно пов’ язані із загальною проблемою інфляції та стабільності світових товарних і фінансових ринків.

У зв’язку з цим винятково важливого значення у сучасній теорії грошей набуває проблема стабільності цінності грошей, яку на практиці дуже часто трансформують у проблему цінової стабільності. Так, на думку Гальчинсь­кого А.С., «під стабільністю грошової одиниці розуміється відносна не­змінна вартість, яку представляє грошова одиниця в обігу і яка виражається в купівельній спроможності грошей» [59, с. 160]. Тому така стабільність повинна включати: «стабільність цін на товари і послуги; стабільність цін на кредитні ресурси, стабільність курсу національної валюти» [59, с. 160].

На нашу думку, з точки зору економічної теорії проблема стабільності грошей має винятково важливе самостійне значення. Наприклад, Іва­сів Б.С. називає цю стабільність стандартом вартості. «Стабільність варто­сті грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наяв­ної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справ­ляє вплив центральний банк. Відомо, чим більше держава випускає гро­шей, тим меншою стає вартість (купівельна сила) грошової одиниці. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спро­можність грошей, що призводить до їх обезцінення. Різке знецінення гро­шей, у свою чергу, може призвести до того, що гроші перестають викону­вати свої основні функції» [57, с. 53].

Головна якість стабільних грошей, на яку має право розраховувати населення та економічна система, на думку Вулфела Чарльза Дж., полягає у стабільності їх вартості. Мова йде не тільки про стабільність задекларо­ваної вартості грошей, але й про їх купівельну спроможність, тобто вар­тість, виражену в товарах і послугах. Сучасна монетаристська теорія ро­бить акцент на те, що найважливіша функція влади при управлінні грошо­вою системою полягає не в тому, щоб експлуатувати гроші чи довільно з ними поводитися, а в тому, щоб забезпечити нейтральність грошей при виконанні ними своїх функцій [25, с. 291].

Савлук М. І. характеризує цю проблематику поняттям стабільності цінності грошей і називає її однією із головних властивостей грошей, а основний механізм її забезпечення вбачає в регулюванні попиту та пропо­зиції грошей на грошових ринках зусиллями уповноважених державою органів, насамперед центральних банків.

Підтримуючи позицію Савлука М.І., зазначимо, що в сучасних умовах забезпечення стабільності цінності грошей набуло більш широкого зна­чення, а практика останніх світових криз дала можливість поглибити наші знання про цінність грошей.

По-перше, поняття цінності грошей як грошей і грошей як капіталу виявилися пов’ язаними більш тісно, ніж це здавалося раніше, оскільки то­варами стає все ширше коло не тільки товарів, а й послуг, у т.ч. фінансо­вих. Наприклад, розраховані сьогодні показники інфляції включають пев­ні відсоткові ставки, зокрема ставки за кредитами.

По-друге, для світової економіки специфічним товаром-капіталом стали боргові зобов’язання (наприклад, кредити), які легко можуть бути трансформовані в капітал і відображені в балансі корпорацій. При цьому залежно від характеру та рівня ризику зазначених фінансових інструмен­тів вартість зобов’язань може коливатися в дуже широких діапазонах, тоді як їх вартість, трансформована у вартість активів, повинна мати значно стабільнішу базу. А це означає, що між ними завжди буде певний вартіс­ний розрив, кількісне значення якого коливатиметься в межах показника рівня інфляції. Окрім того, приклад світової кредитної кризи 2007-2008 рр. показав, що такі розриви характеризуються кумулятивними ефектами, а проявляються одноразово, відображаючи одночасно і цінність грошей як грошей і грошей як капіталу.

По-третє, в умовах грошово-кредитних відносин та максимального прояву і практичного використання кредитної природи грошей поняття ста­більності стає домінуючим у всій системі економічних відносин, а підтри­мання стабільної цінності грошей повинно бути ключовим завданням фор­мування і реалізації нової економічної політики сучасних держав. Тому, на наш погляд, світова наукова думка та практика повинні визнати стабіль­ність цінності грошей імперативом, фундаментальною основою світової економічної та фінансової стабільності. Такий підхід обумовлений необхід­ністю подальшого підвищення рівня незалежності, ролі та вдосконалення функцій центральних банків і розроблених та підтримуваних ними грошо­вих систем в організації діяльності світових фінансових ринків.

По-четверте, детальний аналіз практики подолання наймасштабнішої та найруйнівнішої за останні 50 років світової фінансової кризи засвідчив, що основний внесок в боротьбу з наслідками сформованих глобальних дисба- лансів зробили саме центральні банки. При цьому головним інструментом для подолання кризи стало врегулювання проблеми вартості національних

грошей через збалансування їх попиту та пропозиції на основі механізмів рефінансування. На нашу думку, реалізація такого підходу повністю під­тверджує кредитну природу сучасних грошей, а також необхідність теоре­тичного визнання поняття їх цінності, яка утворюється в процесі грошово- кредитних відносин, перш за все, на світових фінансових ринках.

Характерною і, можливо, навіть парадоксальною рисою процесів фор­мування та визнання цінності сучасних національних грошей стають ме­ханізми функціонування світових фінансових ринків і взаємодії централь­них банків окремих країн. Світова фінансова криза 2007-2008 рр. проде­монструвала можливість співробітництва центральних банків і наявність механізмів їх взаємодії щодо швидкого та ефективного узгодження цін­ності національних грошей завдяки збалансуванню офіційних облікових ставок. Це, у свою чергу, дає можливість збалансувати валютно-курсову політику, кредитні механізми і лише після цього задіяти механізми бюджетної та фіскальної політики.

Підходи зарубіжних вчених щодо сутності та цінності грошей дещо відрізняються від вітчизняних концепцій, характеризуються більшим прагматизмом і навіть утилітарністю, що, зокрема, знаходить свій прояв у визнанні лише трьох функцій грошей (на відміну від п’яти у вітчизняній практиці). «Гроші, - вказують Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, - це те, що вони роблять. Усе, що виконує функції грошей, - гроші» [91, с. 315]. Фредерік С. Мишкін і Р. Глен Габбард визначають гроші як все те, що люди здебільшого приймають в оплату за товари і послуги або для випла­ти боргів [94, с. 53; 26, с. 39]. За Е. Доланом «гроші - це засіб оплати то­варів і послуг, засіб виміру вартості, а також засіб збереження вартості» [45, с. 12]. Найбільш вдалим, на нашу думку, є підхід Н. Грегорі Манківа, який визначив гроші як «сукупність активів, які можна використовувати для проведення ділових операцій» [92 , с. 184].

Однак, не дивлячись на спрощення підходів до сутності грошей, зару­біжна наукова думка практично визнає кредитне походження грошей, їх матеріальну природу та приналежність до системи грошово-кредитних відносин. При цьому цінність грошей визначається через їх купівельну спроможність та відносну вартість фінансових активів (більшість із яких мають саме кредитне походження - векселі, облігації, акції), виражених у грошах. Якщо для визначення купівельної спроможності товарів виріша­льне значення має співвідношення цін цих товарів, виражених у грошах, то для фінансових активів таким інструментом є рівень процента.

Практичне втілення цих підходів було здійснено при визначенні вар­тості майбутніх потоків доходів або витрат шляхом приведення до поточ­ного моменту майбутньої вартості на основі норми дисконту, яка виконує ту ж саму функцію виміру цінності грошей, що й рівень процента. Не див­лячись на те, що вітчизняна теорія не визнає поняття вартості грошей, фі-

нансова практика активно використовує не тільки всі види процентів, а й дисконтування та компаундування фінансових потоків і поняття приведе­ної вартості. За таких умов на практиці процент стає своєрідною формою ціни грошей і широко використовується у всій системі грошово-кредитних відносин.

На наш погляд, таке застереження має важливе практичне значення, оскільки саме на цій основі базуються підходи до формування попиту та пропозиції грошей, розробляються основні засад грошово-кредитної полі­тики та здійснюється управління грошовою масою.

Важливою складовою загальної проблеми визначення цінності грошей є формування попиту на них та їх пропозиції, які, у свою чергу, є фунда­ментальною основою для розробки інструментарію та методів реалізації грошово-кредитної політики центральних банків. «На відміну від звичай­ного попиту на товарних ринках, що формується як потік куплених това­рів за певний період, - пише Савлук М.І., - попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент» [194, с. 101].

Поняття попиту на гроші в сучасній економічній концепції базується на «теорії переваги ліквідності», яку розробив Джон Майнард Кейнс у своїй знаменитій книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», випущеній у 1936 р. Ця теорія, врахувавши методологію «кембріджського рівняння» кількісної теорії грошей, виходила з того, що швидкість обігу грошей не постійна величина, а досить динамічний параметр, який спри­чиняє суттєвий вплив на процес формування попиту на гроші. На думку Кейнса, «перевага ліквідності» полягає в тому, що господарюючі суб’єкти завжди прагнуть зберігати частину свого багатства у найбільш ліквідній формі - у формі запасу грошей на певний момент часу.

При цьому новизною і ключовим моментом запропонованого Дж.М. Кейнсом підходу було чітке визначення мотивів економічних суб’єктів, що лежать в основі попиту на гроші, як представницьку вар­тість. Це:

- операційний або трансакційний мотив;

- застережний мотив накопичення на невизначені цілі, який ще нази­вають мотивом завбачливості;

- спекулятивний мотив.

Практичний економічний зміст операційного мотиву, як в класичному кембріджському підході, так і в підході І. Фішера, полягає в тому, що гос­подарюючим суб’єктам постійно потрібна певна сума грошей для здійс­нення поточних обмінних і платіжних операцій, тобто для виконання ни­ми функцій засобу обігу та платежу і підтримання особистого та виробни­чого споживання. Потреба в такому запасі в найбільш ліквідній формі,

який ще називають поточною чи операційною касою, і є основним чинни­ком, що формує попит на гроші.

Застережний мотив, який формує додатковий попит на гроші, пов’яза­ний і необхідністю зберігати певну суму грошей на майбутнє споживання або на непередбачувані витрати, тобто певною мірою має страхове призна­чення. «Сформований за цим мотивом запас грошей, - вказує Савлук М.І., - є запасом купівельної спроможності, і з цього погляду він подібний до операційного запасу, тобто має трансакційне призначення - забезпечити безперервну реалізацію товарів і послуг. Тому його можна розглядати як складову трансакційного запасу. Водночас запас грошей за мотивом за­вбачливості більш довготривалий, ніж операційний запас, і тому може бу­ти більш стабільним» [194, с. 104].

При цьому слід зазначити, що попит на гроші для реалізації як транс- акційного, так і застережного мотивів прямо пропорційний доходу госпо­дарюючого суб’єкта, що певною мірою спрощує його прогнозування. Од­нак, як довів Дж.М. Кейнс, дохід - не єдиний чинник, що формує попит на гроші. Другим чинником, на його думку, є вплив на попит на гроші та їх накопичення зміни рівня процента, що суттєво змінило підходи не тільки до формування попиту, але й до визначення вартості грошей.

Теоретичним підґрунтям цієї тези є те, що гроші виконують ще й функцію накопичення багатства, а тому господарюючі суб’єкти мають схильність зберігати частину своїх грошей як запас для придбання висо­кодохідних фінансових активів з метою одержання додаткового доходу. Тому механізм впливу спекулятивного мотиву на формування попиту на гроші ґрунтується на використанні переваг, які надає зберігання готівко­вих грошей (перш за все, висока ліквідність і низький ризик) і вкладення у фінансові активи (високий дохід).

Зберігаючи гроші, економічні суб’єкти захищають себе від ризику, однак не можуть одержати додатковий дохід, який в економічній теорії називають «альтернативною вартістю зберігання». Рівень цього доходу залежить, головним чином, від середньої норми процента за фінансовими активами, а тому можна стверджувати, що попит на гроші обернено про­порційний рівню процентних ставок. У разі підвищення норми процента збільшується кількість бажаючих підвищити свої доходи за рахунок вкла­дання коштів у фінансові активи, і попит на гроші буде знижуватися, в протилежному випадку - попит на гроші зросте, що підтверджує надзви­чайно активну роль процента у формуванні попиту на гроші.

Подальший розвиток теорії Дж. М. Кейнса його послідовниками, зок­рема Мілтоном Фрідманом, Джеймсом Тобіном, Уільямом Баумолем та іншими, дозволив визначити, що:

- спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші - і на трансакційну, і на завбачливу складові;

- певний рівень доходу завжди пов’язаний з певним рівнем ризику, а тому фінансовий ризик також було включено до складу спекулятивного мотиву як важливий чинник формування попиту на гроші;

- підвищення рівня ризику суттєво послаблює роль процента у фор­муванні попиту на гроші, а тому М. Фрідман взагалі вважав попит на гро­ші стабільним і нечутливим до змін процентної ставки.

Так, спрощуючи розглянуті вище залежності, М. Фрідман розглядав гроші як будь-який інший актив і пояснював попит на гроші відношенням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші активи. Вико­ристовуючи теорію попиту на активи, він довів, що попит на гроші є функцією доступних для індивіда ресурсів і очікуваних доходів на інші активи порівняно із очікуваним доходом на гроші. До складу функції, яка описує попит на гроші, М. Фрідман ввів поняття очікуваного доходу на гроші, акції, облігації, а також очікуваний темп інфляції, який, на його думку, повинен відображати очікуваний дохід за товарними активами.

Відповідно до запропонованого підходу щодо альтернативної вартості зберігання грошей, у сучасній економіці відбувається послаблення спеку­лятивного мотиву попиту на гроші та посилення мотиву дохідності акти­вів взагалі, який назвали мотивом капіталізації. Однак, не зважаючи на структурні зміни в мотивах, сукупний попит на гроші формується як су­марна взаємодія операційного попиту та попиту на гроші як активи. Це означає, що попит на гроші є функцією від доходу та процентної ставки. «Функція попиту на гроші, - зазначає Панчишин С.М., - показує, що за будь-якого рівня доходу величина попиту на гроші зі зростанням процент­ної ставки зменшуватиметься» [136, с. 197]. Теоретичну ситуацію, яка ще ніколи не справджувалася на практиці, коли попит на гроші не обмежу­ється рівнем процентної ставки, тобто вона є настільки низькою, що не спричиняє ніякого впливу на попит на гроші, називають пасткою ліквід­ності. На практиці така ситуація могла б означати надзвичайно низьку чутливість монетарної політики до відсоткових ставок, що спричинило б її неефективність через відсутність впливу вартості грошей на діяльність господарюючих суб’єктів.

Таким чином, стосовно досліджуваної проблеми можна стверджувати, що в сучасній концепції грошей, нарівні з іншими активами, гроші стають об’єктом купівлі-продажу, а процентна ставка виступає їх ціною, що і є економічною базою для розробки та реалізації центральними банками всіх країн світу дієвої та ефективної монетарної політики.

Проведене теоретичне дослідження мотивів формування попиту на гроші дозволяє визначити основні чинники, які спричиняють конкретний вплив на зміну обсягу та структуру цього попиту. Переважна більшість дослідників до них відносять наступні:

- зміну реального обсягу виробництва;

- зміну середнього рівня цін;

- зміну швидкості обігу грошей;

- зміну норми процента та, відповідно, норми доходу на капіталізова­ні активи;

- зростання обсягів накопичення багатства та розширення спектра то­варів і послуг, які включаються в орбіту грошово-кредитних відносин;

- прискорення інфляційних процесів або інфляційні очікування;

- очікування погіршення кон’юнктури ринків, внаслідок чого багатст­во може накопичуватися в товарній, а не грошовій формі, що відносно зменшує попит на гроші.

Специфіка прояву дії цих факторів в умовах сучасної вітчизняної еко­номіки полягає в постійному підвищенні цін, зростанні інфляційних очі­кувань, зниженні зацікавленості в альтернативній вартості зберігання грошей, високій частці тіньової економіки, низькому рівні реальної дохід­ності фінансових активів тощо, що знаходить свій прояв у суттєвому зни­женні еластичності попиту на гроші від рівня процента, зниженні стиму­лів розвитку фондового ринку, залучення додаткових фінансових ресурсів у банківську сферу і, в кінцевому рахунку, в збільшенні обсягів накопи­чення грошей у готівковій формі. Разом з тим слід зазначити, що не див­лячись на складність прогнозування, в монетарній політиці все більшу роль починає відігравати показник швидкості обігу грошей, динаміка яко­го є обернено пропорційною до динаміки обсягів грошової маси.

Винятково важливе значення для обґрунтування цінності сучасних гро­шей має дослідження іншого аспекту визначення необхідного їх обсягу - формування пропозиції грошей, під якою розуміють процес створення бан­ківською системою додаткових платіжних засобів, що надходять у канали готівкового та безготівкового грошового обігу, тобто управління емісією грошей. При цьому, за загальним визнанням, попит на гроші в парі «попит - пропозиція» є первинною складовою, а пропозиція - вторинною.

Дослідження взаємозв’язку попиту та пропозиції грошей з точки зору визначення їх вартості та залежності від норми очікуваного доходу дозво­ляє зробити висновок, що взаємне збалансування цих показників завдяки проведенню грошово-кредитної політики відбувається на основі рівноваж­ної процентної ставки, завдяки якій і здійснюється процес регулювання.

На сьогоднішній день практично в усьому світі формування пропози­ції грошей стало знаряддям проведення центральними банками монетар­ної політики, а основними інструментами її реалізації є норма резервуван­ня, облікова ставка та операції на відкритому ринку. Сучасний монета­ристский підхід базується на тому, що зміни в пропозиції грошей мають винятково важливе значення для стимулювання ділової активності завдя­ки реалізації певної схеми грошових передавальних (трансмісійних) меха­нізмів від процесу реалізації основних засад грошово-кредитної політики

до конкретних напрямів стимулювання інвестицій, накопичення та роз­ширеного відтворення.

Дослідження взаємозв’язку попиту та пропозиції грошей показало, що порушення рівноваги між ними може призвести до розгортання інфляцій­них процесів, які характеризуються тривалим і швидким знеціненням грошей. Відповідно до кількісної теорії грошей рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей в обігу. Представники монетаризму причи­ну інфляції вбачають у перевищенні темпів приросту грошової маси над темпами зростання валового внутрішнього продукту, а кейнсіанці, відпо­відно до розробленої Дж. М. Кейнсом теорії інфляційного розриву, - у пе­ревищенні сукупних видатків над обсягом національного продукту.

Сучасний підхід до визначення характеру та аналізу інфляційних про­цесів базується на врахуванні широкого спектра причин виникнення цього явища, до яких, крім монетарних, відносяться і бюджетно-податкові, а та­кож процеси структурної незбалансованості національної економіки, зрос­тання чистого експорту, підвищення цін на матеріальні ресурси, інфляційні очікування тощо. У разі різкого збільшення в національній економіці про­позиції грошей, внаслідок чого попит на гроші перевищує реальну пропо­зицію товарів і послуг, розвивається інфляція попиту. В ситуації, коли сут­тєво зростають грошові витрати виробництва, набуває поширення інфляція витрат (інколи її ще називають інфляцією пропозиції). Інфляція витрат ви­никає внаслідок перевищення пропозиції над попитом, що стимулює збіль­шення витрат виробництва, а тому й грошової маси. Однак, чинники такої інфляції мають немонетарний характер, а зростання обсягів грошової маси є не причиною, а наслідком розгортання інфляційних процесів.

Разом з тим слід зазначити, що не дивлячись на характер інфляції, в результаті її розгортання реальна купівельна спроможність грошей знижу­ється, а реальна процентна ставка може набувати від’ ємного значення, що свідчить про зниження вартості грошей.

Аналізуючи сучасні світові тенденції розвитку інфляції попиту, слід вказати, що значною мірою вона була стимульована розвитком грошових відносин переважно на засадах монетаризму та характером самої світової фінансової системи, ключову роль у розвитку якої, на думку Ф. Мишкіна, яка з часом повністю справдилася, відіграв занадто швидкий темп фінан­сових інновацій.

«Справжня і задовільна функція попиту на гроші ще не знайдена, і тому наукові пошуки стабільної функції попиту на гроші тривають. Не­давня нестабільність функції попиту на гроші ставить під сумнів доказо­вість наших теорій і емпіричного аналізу. Вона також має важливе зна­чення для проведення монетарної політики. Ця нестабільність викликає сумнів щодо корисності функції попиту на гроші як знаряддя для визна­чення орієнтирів творцями економічної політики. Зокрема, оскільки функ­

ція попиту на гроші стала нестабільною, то швидкість обігу грошей тепер важче прогнозувати. Тому встановлення жорстких завдань з пропозиції грошей для контролю над сукупними видатками в економіці є, можливо, неефективним способом для проведення монетарної політики» [94, с. 653].

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що в ринковій еконо­міці гроші самі по собі, а також правильне визначення їх вартості є одним із найважливіших інструментів реалізації економічних відносин. Тому пе­реростання товарно-грошового господарства в товарно-кредитне, на дум­ку академіка Чухно А.А., означає, «що кредит став системоутворюючою категорією, він визначає форму суспільного виробництва, істотно змінює систему виробничих відносин, створює сприятливі умови для зростання продуктивних сил, раціонального використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, підвищення ефективності економіки. Становлення і розвиток товарно-кредитного господарства потребує подальшого удоско­налення кредитних відносин: нарощування і раціонального використання позикового капіталу, зменшення облікової ставки НБУ, відсоткових ста­вок за кредитами, що надаються комерційними банками, подальшого роз­витку фондового ринку, збагачення форм цінних паперів, перетворення фондової біржі на активний механізм переливу капіталів та здійснення структурних зрушень в економіці» [228, с. 16].

Забезпечення стійкості грошового обігу та стабільності грошової оди­ниці є ключовим елементом системи грошово-кредитних відносин, ефек­тивний розвиток якої може відбуватися на основі еквівалентного суспіль­ного оцінювання затрат і результатів праці, обміну на цій основі товарів, встановлення та підтримання зв’язків між виробниками і споживачами. Монетарна політика центрального банку на основі об’єктивної оцінки по­питу та пропозиції грошей, а також їх цінності повинна забезпечити на­дійні трансмісійні механізми передачі монетарних імпульсів до інших сек­торів економіки і особливо до реального сектору.

1.1.

<< | >>
Источник: В.С. Стельмах. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / За ред. В.С. Стельмаха. - К.: Центр наукових дослід­жень Національного банку України, УБС НБУ,2009. - 404 с.. 2009

Еще по теме Проблеми оцінки вартості грошей у сучасній економічній теорії:

  1. 5. Сучасні моделі економічного зростання
  2. 3. Розвиток обміну та виникнення грошей. Суть і функції грошей. Закони грошового обігу.
  3. § 3. Пропозиція грошей та рівновага на грошовому ринку
  4. ЗМІСТ
  5. Проблеми оцінки вартості грошей у сучасній економічній теорії
  6. Методичний інструментарій оцінки вартості грошей у часі
  7. Прості проценти
  8. Методичний інструментарій оцінки вартості грошових засобів з урахуванням фактора інфляції
  9. Глава 13. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ ПІДПРИБМСТВА
  10. Моделі оцінки вартості зобов’язань підприємства
  11. А. Моделі оцінки вартості кредитів
  12. Б. Моделі оцінки вартості облігаційної позики
  13. В. Моделі оцінки вартості комерційного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості
  14. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів
  15. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
  16. Роль грошей у ринковій економіці.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -