Зближення концепцій монетаристів та неокейнсіанців у їх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах

Англійський економіст П. Браунінг виділив три школи монетаристів: неокласичну, градуалістську, прагматичну. Спільним між ними є вираження можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Монетаристи-неокласики об\'єднали в своїх рядах найрадикальніших прихильників монетаризму, до яких належать представники Чиказької школи під керівництвом Фрідмана.

Монетаристи-градуалісти представляли центристські позиції монетаризму. До них відносять англійську школу монетаризму на чолі з Д. Лейдером. Вони вбачали недостачу еластичності цінової структури для регулювання економічного процесу, тому пропонували «ступінчате» зниження темпів інфляції. Така політика називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси у період розвитку інфляції.

Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважали, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі отримання доходів. Отже, позиції цього напряму монетаризму до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку є наближеними, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею. Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному етапі є синтез кейнсіанської та неокласичної теорій грошей.