Зближення позицій монетаристів та неокейнсіанців у їхніх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах.

Виділяють три школи монетаристів : неокласичну, градуалістську, прагматичну. Спільне між ними – вираження можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Неокласики об’єднали найрадикальніших прихильників монетаризму (Фрідман). Градуалісти – центральні позиції монетаризму (Лейдер). Пропонували “ступінчате” зниження темпів інфляції (поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси у період розвитку інфляції). Прагматики – стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу, в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі стримання доходів. Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному етапі є кейнсіансько-неокласичний синтез, основні положення якого:

· кількість грошей у обігу (М) активно впливає на розвиток процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах і на рівень цін( інфляцію) у довготермінових періодах.

· Рекомендовано розробляти таку монетарну політику, яка б не допустила виходу інфляції з-під контролю.

· У сучасній грошово-кредитній політиці гнучко взаємодіяти у досягненні всіх цілей: довгострокових і короткострокових.

· Сучасна грошово-кредитна політика держави в операціях на відкритому ринку, який найбільше впливає на рівень пропозиції грошей, спирається на монетаристські положення, а відсоткова політика, що більше пов’язана з інвестиційним процесом – на кейнсіанські. Успішне використання політики відсоткової ставки і операції на відкритому ринку нині становлять класичні інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку.