Правове регулювання паювання земель сільськогосподарських підприємств

Реформування земельних відносин й аграрних підприємств завжди було складним і проблематичним у світовій практиці економічного розвитку. Складними і суперечливими вони вия­вилися й у сучасній Українській державі.

Одним з основних напрямів реформування земельних відно­син у агропромисловому комплексі було здійснення привати­зації земель сільськогосподарських підприємств та організацій, а саме передачі земель із державної власності у приватну влас­ність громадян. Таким чином, дотримувався головний принцип реформування земельних відносин у сільськогосподарській сфе­рі: передача землі у власність тим, хто її обробляє. Однак здійс­нення приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій не передбачало безпосередню передачу цих зе­мель у приватну власність громадян. Законодавством було вета- новлено поетапний процес приватизації земель підприємств і організацій агропромислового комплексу.

На початковому етапі реформування земельних відносин були прийняті окремі нормативно-правові акти, які склали пра­вову основу реформування земельних відносин у сільському го­сподарстві. До них, зокрема, слід віднести закони України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 року, «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року, «Про внесення змін і доповнень до Земельного ко­дексу Української РСР» від 13 березня 1992 року з одночасним прийняттям Верховною Радою України постанови «Про приско­рення земельної реформи».

Наступним етапом у процесі забезпечення приватизації сільськогосподарських угідь було здійснення паювання земель сільськогосподарських підприємств та організацій. Нормативну базу цього процесу склали: указ Президента України «Про не­відкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфе­рі сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року¹, указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським під­приємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року^{[46] [47], постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифі­ката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстра­ції сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12 жовт­ня 1995 року[48] та інші правові акти.}

Відповідно до п. 2 указу Президента України «Про невід­кладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» місцевим радам за участю Держкомзему України пропонувалося вжити заходів щодо при­скорення безоплатної передачі у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільсько­господарським кооперативам, сільськогосподарським акціонер­ним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність. Згідно з п. 1 указу Президента України «Про порядок паюван­ня земель, переданих у колективну власність сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям», паюванню підлягали сіль­ськогосподарські угіддя, передані у колективну власність сіль­ськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським ко­оперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільського­сподарських підприємств здійснювалося після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання зе­мель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

На третьому етапі приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій передбачалося виділення земельних ді­лянок в натурі (на місцевості), яке здійснювалося відповідно до вимог зазначених президентських указів та наказу Держкомзему України, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року, яким затверджувалися Методичні рекомендації щодо по­рядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель ко­лективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій

Паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства. Право на земельну част­ку (пай) мали всі члени та пенсіонери колективних сільського­сподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств. При паюванні земель встановлювалось, що вартість і розміри земельних часток (паїв) в умовних кадастрових гектарах всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства ви­значалася виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислювалося за ме­тодикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Мі­ністрів України. Розмір земельної частки (паю) в умовних ка­дастрових гектарах визначався виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільсь­когосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу чи товариства.

Разом із тим зазначеними законодавчими актами встановлю­валось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільського­сподарського акціонерного товариства мав право безперешкод­но вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну влас­ність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що за­свідчується державним актом на право приватної власності на землю. Власникам земельних ділянок було надано право добро­вільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спіль­ні сільськогосподарські підприємства, акціонерні та інші го­сподарські товариства, кооперативні підприємства і організації, а також передавати ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни ці­льового призначення земельних ділянок.

Граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що міг знаходитись у приватній власності громадянина, не мав переви­щувати норми, встановлені Земельним кодексом України. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сіль­ськогосподарського підприємства, сільськогосподарського ко­оперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в на­турі та видавався державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Після видачі громадянам державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на земельну частку (пай) втрачав юридичне значення і повертався до районної державної адміністрації.

Протягом 1992- 2000 років майже всі сільськогосподарські підприємства України отримали землю у колективну власність, а їх працівники, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в них і не втратили зв'язків з підприємством, - право на земель­ну частку (пай).

Реформування колективних сільськогосподарських підпри­ємств на засадах приватної власності на землю та майно мало проводитися шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-оренд­них) підприємств, фермерських господарств, господарських то­вариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Зазначений указ Президента України був спрямований на становлення ре­ального і повноправного власника землі та засобів виробництва, а також на запровадження ефективних форм господарювання на засадах приватної власності на землю та майно.

З прийняттям Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 року у ньому закріплені аналогічні умови і порядок паювання та приватизації земель державних і комунальних сільського­сподарських підприємств Так, за ст. 25 чинного Земельного ко­дексу при приватизації земель державних і комунальних сільсь­когосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про привати­зацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування за клопотан­ням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Площа земель, що передаються у приватну власність, ста­новить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського при­значення, водний фонд, резервний фонд). Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, які мають право на при­ватизацію зазначених земель. Вартість і розміри в умовних када­стрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповід­них підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх чис­ла є рівними. Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільсь­кій місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищу­вати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського го­сподарства.

Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахис­ні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні спору­ди, водойми тощо можуть бути відповідно до Земельного ко­дексу передані у власність громадян, сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій, що створені колишніми пра­цівниками державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації ство­рюють резервний фонд земель у розмірі до 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуван­ні відповідних підприємств, установ та організацій.

В ході реформування земельних відносин в агропромислово­му комплексі країни право на земельну частку (пай) одержали 6,91 млн громадян, з яких 6,82 млн (98,6 %) отримали сертифі­кати на земельну частку (пай). Оформлено та видано державних актів на право власності на землю 6,19 млн, що складає 91 % від числа громадян, які отримали сертифікати на земельну част­ку (пай). За даними Держгеокадастру України на 1 січня 2015 року сільськогосподарські землі складали 42 731,5 тис. га, що дорівнювало 70,8 %. Державна та комунальна власність на зем­лі сільськогосподарського призначення переважно розпайована і приватизована. За даними державного обліку земель у при­ватній власності перебувало 30,56 млн га, що складало 73,4 % від загальної площі сільськогосподарських земель.

3.3.