<<
>>

Правове регулювання паювання земель сільськогосподарських підприємств

Реформування земельних відносин й аграрних підприємств завжди було складним і проблематичним у світовій практиці економічного розвитку. Складними і суперечливими вони вия­вилися й у сучасній Українській державі.

Реформування земель­них відносин сільськогосподарських підприємств та організацій України відбувалося у контексті загальнодержавної земельної реформи, яка розпочалася з прийняттям постанови Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року. Цим нормативно-правовим актом парламент оголо­сив, що з 15 березня 1991 року, тобто з набуттям чинності Зе­мельним кодексом Української РСР 1990 року, всі землі країни є об'єктами земельної реформи.

Одним з основних напрямів реформування земельних відно­син у агропромисловому комплексі було здійснення привати­зації земель сільськогосподарських підприємств та організацій, а саме передачі земель із державної власності у приватну влас­ність громадян. Таким чином, дотримувався головний принцип реформування земельних відносин у сільськогосподарській сфе­рі: передача землі у власність тим, хто її обробляє. Однак здійс­нення приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій не передбачало безпосередню передачу цих зе­мель у приватну власність громадян. Законодавством було вета- новлено поетапний процес приватизації земель підприємств і організацій агропромислового комплексу.

На початковому етапі реформування земельних відносин були прийняті окремі нормативно-правові акти, які склали пра­вову основу реформування земельних відносин у сільському го­сподарстві. До них, зокрема, слід віднести закони України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 року, «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року, «Про внесення змін і доповнень до Земельного ко­дексу Української РСР» від 13 березня 1992 року з одночасним прийняттям Верховною Радою України постанови «Про приско­рення земельної реформи».

Зазначеними актами законодавства було здійснено законодавче закріплення колективної та при­ватної власності на землю. Запровадження зазначених форм власності на землю привело до прояву зацікавленості та при­тягнення у процес реформування земельних відносин великої кількості сільськогосподарських підприємств і організацій та їх працівників.

Наступним етапом у процесі забезпечення приватизації сільськогосподарських угідь було здійснення паювання земель сільськогосподарських підприємств та організацій. Нормативну базу цього процесу склали: указ Президента України «Про не­відкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфе­рі сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року1, указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським під­приємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року[46] [47], постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифі­ката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстра­ції сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12 жовт­ня 1995 року[48] та інші правові акти.

Відповідно до п. 2 указу Президента України «Про невід­кладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» місцевим радам за участю Держкомзему України пропонувалося вжити заходів щодо при­скорення безоплатної передачі у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільсько­господарським кооперативам, сільськогосподарським акціонер­ним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність. Згідно з п. 1 указу Президента України «Про порядок паюван­ня земель, переданих у колективну власність сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям», паюванню підлягали сіль­ськогосподарські угіддя, передані у колективну власність сіль­ськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським ко­оперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільського­сподарських підприємств здійснювалося після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання зе­мель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

На третьому етапі приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій передбачалося виділення земельних ді­лянок в натурі (на місцевості), яке здійснювалося відповідно до вимог зазначених президентських указів та наказу Держкомзему України, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року, яким затверджувалися Методичні рекомендації щодо по­рядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель ко­лективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій

Паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства. Право на земельну част­ку (пай) мали всі члени та пенсіонери колективних сільського­сподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств. При паюванні земель встановлювалось, що вартість і розміри земельних часток (паїв) в умовних кадастрових гектарах всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства ви­значалася виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислювалося за ме­тодикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Мі­ністрів України. Розмір земельної частки (паю) в умовних ка­дастрових гектарах визначався виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільсь­когосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу чи товариства.

Розміри земельного паю обчислювалися комісіями, що створювались на підприємствах, у кооперативах чи товари­ствах із числа їх працівників, та затверджувалися райдержадмі- ністраціями, які видавали громадянам сертифікати на земель­ний пай.

Разом із тим зазначеними законодавчими актами встановлю­валось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільського­сподарського акціонерного товариства мав право безперешкод­но вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну влас­ність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що за­свідчується державним актом на право приватної власності на землю. Власникам земельних ділянок було надано право добро­вільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спіль­ні сільськогосподарські підприємства, акціонерні та інші го­сподарські товариства, кооперативні підприємства і організації, а також передавати ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни ці­льового призначення земельних ділянок.

Граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що міг знаходитись у приватній власності громадянина, не мав переви­щувати норми, встановлені Земельним кодексом України. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сіль­ськогосподарського підприємства, сільськогосподарського ко­оперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в на­турі та видавався державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Після видачі громадянам державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на земельну частку (пай) втрачав юридичне значення і повертався до районної державної адміністрації.

Протягом 1992- 2000 років майже всі сільськогосподарські підприємства України отримали землю у колективну власність, а їх працівники, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в них і не втратили зв'язків з підприємством, - право на земель­ну частку (пай).

Відповідно до указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року, виданого з метою за­безпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на заса­дах приватної власності, переважна більшість таких підприємств була реорганізована у сільськогосподарські підприємства ринко­вого типу (приватні підприємства, товариства з обмеженою від­повідальністю, фермерські господарства), які у даний час здій­снюють свою діяльність на засадах приватної власності.

Реформування колективних сільськогосподарських підпри­ємств на засадах приватної власності на землю та майно мало проводитися шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-оренд­них) підприємств, фермерських господарств, господарських то­вариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Зазначений указ Президента України був спрямований на становлення ре­ального і повноправного власника землі та засобів виробництва, а також на запровадження ефективних форм господарювання на засадах приватної власності на землю та майно.

З прийняттям Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 року у ньому закріплені аналогічні умови і порядок паювання та приватизації земель державних і комунальних сільського­сподарських підприємств Так, за ст. 25 чинного Земельного ко­дексу при приватизації земель державних і комунальних сільсь­когосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про привати­зацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування за клопотан­ням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Зем­лі у приватну власність працівникам зазначених підприємств та працівникам закладів освіти, культури, охорони здоров'я, а та­кож пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, ста­новить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського при­значення, водний фонд, резервний фонд). Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, які мають право на при­ватизацію зазначених земель. Вартість і розміри в умовних када­стрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповід­них підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх чис­ла є рівними. Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільсь­кій місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищу­вати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського го­сподарства.

Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахис­ні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні спору­ди, водойми тощо можуть бути відповідно до Земельного ко­дексу передані у власність громадян, сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій, що створені колишніми пра­цівниками державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації ство­рюють резервний фонд земель у розмірі до 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуван­ні відповідних підприємств, установ та організацій.

В ході реформування земельних відносин в агропромислово­му комплексі країни право на земельну частку (пай) одержали 6,91 млн громадян, з яких 6,82 млн (98,6 %) отримали сертифі­кати на земельну частку (пай). Оформлено та видано державних актів на право власності на землю 6,19 млн, що складає 91 % від числа громадян, які отримали сертифікати на земельну част­ку (пай). За даними Держгеокадастру України на 1 січня 2015 року сільськогосподарські землі складали 42 731,5 тис. га, що дорівнювало 70,8 %. Державна та комунальна власність на зем­лі сільськогосподарського призначення переважно розпайована і приватизована. За даними державного обліку земель у при­ватній власності перебувало 30,56 млн га, що складало 73,4 % від загальної площі сільськогосподарських земель.

3.3.

<< | >>
Источник: Аграрне право України : навчальний посібник / [Т. Є. Харитонова, І. І. Каракаш, Х. А. Григор'єва та ін.] ; за ред. Т. Є. Харитонової, І. І. Караката. - Одеса,2017. - 436 с.. 2017

Еще по теме Правове регулювання паювання земель сільськогосподарських підприємств:

  1. Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
  2. Лекція № 2 Тема: Землі сільськогосподарського призначення як об\'єкт правового регулювання
  3. Лекція № 3 Тема: Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
  4. Особливості правового становища сільськогосподарських кооперативних та корпоративних підприємств як суб'єктів аграрного права
  5. Правове регулювання майнових відносин у сільськогосподарському кооперативі
  6. Правове регулювання захисту сільськогосподарських ро­слин
  7. Загальна характеристика правового регулювання захисту прав покупців сільськогосподарських машин
  8. § 5. Правове регулювання обов’язкового державного сільськогосподарського страхування
  9. Правове регулювання діяльності державних підприємств
  10. Генеза розвитку адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  11. Система та повноваження суб’єктів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  12. 3. Правове регулювання використання земель транспорту
  13. Реалізація основних методів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  14. Сутність та зміст адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  15. 2. Правове регулювання використання земель водного фонду.
  16. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств
  17. Правове регулювання використання земель лісогосподарського призначення.
  18. Правове регулювання використання земель лісогосподарського призначення
  19. Лекція № 2 : Правове регулювання використання земель житлової та громадської забудови
  20. 3.1. Пріоритети запозичення зарубіжного досвіду адміністративно- правового регулювання діяльності державних підприємств
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -