Особливості повноважень суду першої інстанції в окремому прова­дженні

Конструкція окремого провадження фактично відображає традиції римського права та вітчизняної законотворчої практики. Його витоки простежуються у римсь­кому праві, де існувало «безспірне» судочинство, у якому, як і в окремому прова­дженні, не оспорювалося зазіхання на право чи на річ [53, с.

ЦПК України визначає окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження на­явності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи май­нових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав [350].

М. М. Ясинок пропонує розглядати окреме провадження як об’єднання різ- нопредметних справ непозовного характеру, в яких законодавцем заздалегідь перед­бачені процесуальні правовідносини, які урегульовано нормами процесуального та матеріального права, і які являють собою процесуальний стандарт із встановлення юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення, зміна, припинення чи охорона особистих майнових чи немайнових прав та інтересів особи [365, с. 8].

П. Ф. Єлісейкін вважав, що сутність окремого провадження полягає в захисті юридичних інтересів шляхом установлення юридичних або доказових фактів. На його думку, у справах окремого провадження суд не вирішує ніяких правових пи­тань [85, с. 8]. В.В. Комаров визначає сутністю окремого провадження за предметом судового розгляду та об’єктом судового захисту те, що в ньому відсутній спір про право, об’єктом судового захисту є перш за все охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності - встановлення певних юридичних фактів та станів із метою подальшого здійснення заінтересованими особами суб’єктивних прав, а та- кож специфічна судова процедура. Об’єктом судового захисту в окремому прова­дженні можуть бути також і неоспорюванні суб’єктивні права фізичних, юридичних осіб або держави [116, с.

С. Я. Фурса виділяє головні ознаки окремого провадження, які відрізняють його від інших видів проваджень: 1) об'єктом судового захисту є охоронюваний за­коном інтерес; 2) відсутність спору про право; 3) суб'єктами процесуальних право­відносин є заявник та заінтересована особа; 4) процесуальним засобом порушення справ є заява (скарга) [340, с. 15]. С. С. Бичкова визначальними ознаками окремого провадження вважає: 1) несумісність із спором про право; 2) відсутність сторін із протилежними інтересами; 3) неможливість застосування низки правових норм, які притаманні позовному провадженню, таких, як-от щодо: змагальності, зустрічного позову, заміни відповідача, укладення мирової угоди, вирішення справи третейсь­ким судом; 4) особливості реалізації та виконання рішення суду; 5) специфіка вияву низки принципів цивільного процесуального права (диспозитивності, процесуальної рівності та ін.) тощо [351, с. 532-533]. Відповідно до цих ознак, можна зробити ви­сновок, що окреме провадження займає самостійне місце в цивільному судочинстві, так як дозволяє особам захищати свої інтереси, коли відсутній спір про право. Об’єктом захисту в порядку окремого провадження є інтерес, як факт, який після розгляду справи буде породжувати права за межами судового розгляду [133, с. 10].

Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції в окремому про­вадженні відрізняються від позовного. Найбільшою відмінністю є те, що відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК України, суд може за власною ініціативою витребувати необхід­ні докази з метою з'ясування обставин справи.

Право на витребування доказів за власною ініціативою суд повинен застосо­вувати тоді, коли це необхідно для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування об­ставин справи. Проте це право не звільняє заявника від обов’язку подання доказів, а тільки спрощує процес доказування, який, порівняно з позовним провадженням, і так є спрощеним у зв’язку з відсутністю відповідача по справі. Подання доказів за­лишається обов’язковим у випадках, визначених ЦПК України для кожного виду справ окремого провадження.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загаль­них правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Також ЦПК України встановлює інші особливості розг­ляду цих справ. Однією з цих особливостей є те, що у справах в порядку окремого провадження повноваження суду по призначенню попереднього судового засідання заміняється на повноваження по здійсненню підготовчих дій.

У постанові Пленуму ВСУ від 12.06.2009 р., № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» вказано, що враховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому провадженнях, а також при вирішенні скарг на дії державного виконавця, клопотань про визнання та вико­нання рішень іноземних судів. Однак, у справах окремого провадження, зокрема, при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної осо­би недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом [184]. Проте деякі суди у справах окремого прова­дження попереднє судове засідання призначають. Наприклад, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 01.10.2013 р. відкрив провадження у справі про встановлення факту родинних відносин та призначив попереднє судове засідання на 10.10.2013 р. [268]. 10.10.2013 р. суд за клопотанням представника зая­вника залучив до участі в розгляді справи як заінтересовану особу Білоцерківську міську раду та відклав попереднє судове засідання на 16.10.2013 р. [297]. В наступ­ній ухвалі від 16.10.2013 р. по даній справі суд зазначив, що врегулювати спір на попередньому судовому засіданні не вдалося, оскільки представник заінтересованої особи до суду не з’явився.

Виходячи зі змісту цих ухвал та рішення суду можна виділити наступні про­цесуально-правові помилки: 1) суд не залишив заяву без руху у зв’язку з неподанням оригіналу довідки про неможливість відновлення втрачених документів, наявність якої є обов’язковою відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦПК України; 2) суд призначив попе­реднє судове засідання у справі окремого провадження; 3) суд мав намір врегулюва­ти «спір» мирним шляхом при відсутності самого спору і при забороні закриття справи в окремому провадження у зв’язку з укладенням мирової угоди, яка передба­чена ч. 5 ст. 253 ЦПК; 4) суд не скористався своїм правом на витребування оригіна­лів наданих заявником документів, що може свідчити про невжиття усіх належних заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи; 5) по­бачивши відсутність оригіналу довідки про неможливість відновлення втрачених документів після відкриття провадження, суд повинен був надати час для усунення недоліків, а у випадку якщо вони не усунені - залишити заяву без розгляду відпові­дно до п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК замість того, щоб відмовляти у задоволенні заяви.

Повноваження суду по відкриттю провадження в окремому провадженні має також свої особливості.

Неоднозначно тлумачиться судами і вимога ч. 4 ст. 235 ЦПК України, яка го­ворить, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінте­ресованих осіб. Хоча в ЦПК України і не вказано, що заявник зобов’язаний вказати у заяві заінтересовану особу, судді часто приходять до такого висновку та залиша­ють відповідні заяви без руху.

Ці розбіжності проявляються навіть в межах одного суду, наприклад ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.09.2013 р. залишено заяву про розір­вання шлюбу без руху у зв’язку з тим, що в ній не вказано заінтересованої особи, якою, на думку суду, повинен був бути відділ реєстрації актів цивільного стану Г о- лосіївського районного управління юстиції в місті Києві [328]. Ухвалою Голосіївсь- кого районного суду від 16.08.2013 р. по іншій справі про розірвання шлюбу, незва­жаючи на відсутність заінтересованої особи, провадження було відкрито [307], а 04.10.2013 р. без залучення заінтересованої особи було прийняте рішення [202].

Незважаючи на дуже велику кількість ухвал про залишення подібних заяв без руху, до апеляційної інстанції вони доходили дуже рідко. Це пояснюється тим, що в більшості випадків такі недоліки дуже просто усунути. В Єдиному державному ре­єстрі судових рішень є невелика кількість ухвал, з яких можна сформувати висновок про позицію судів апеляційної інстанції з приводу обов’язковості зазначення заінте­ресованих осіб у заяві в окремому провадженні. Серед них ухвала колегії суддів су­дової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.04.2013 р., в якій суд встановивши, що зазначення заінтересованої особи є обов'я­зковим при розгляді справ окремого провадження [306]. Схожої позиції дотримуєть­ся і колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду мі­ста Києва в ухвалі від 10.04.2013 р. [295]. Для того, щоб розібратися з правильністю тлумачення судами норм ч. 4 ст. 235 ЦПК України, необхідно виходити з того, що окреме провадження застосовується тільки для безспірних справ, а також його мети, якою С.С. Бичкова визначає охорону прав та інтересів заявника [351, с. 365]. Вважа­ємо, що для охорони прав та інтересів заявника, залучення заінтересованої особи не є обов’язковим, проте заінтересована особа може вказати на наявність спору про право, що є підставою для залишення заяви без розгляду.

Залучення в справу окремого провадження про розірвання шлюбу в якості за­інтересованої особи відділу реєстрації актів цивільного стану вважаємо настільки ж недоцільним, як і державну нотаріальну контору чи приватного нотаріуса в якості третьої особи у справі про надання додаткового строку для прийняття спадщини. З приводу нотаріуса в даному випадку є Постанова Пленуму ВСУ від 30.05.2008 р., № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», п. 18 якої передбачено, що у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні за­лучатися до участі у справі [196]. Також про те, що при розгляді справи про визна­чення додаткового строку на прийняття спадщини не потрібно залучати нотаріуса, в якості третьої особи, зазначено у листі ВССУ від 16.05.2013 р. «Про судову практи­ку розгляду цивільних справ про спадкування» [195].

Стосовно заінтересованих осіб в окремому провадженні ситуація складніша, ніж з третіми особами. А.Ю. Францифоров дотримується думки, що заявник та інша заінтересована особа відрізняються тільки тим, що по ініціативі заявника відкрива­ється провадження по справі. Тому обох цих учасників він називає заінтересованими особами [337, с. 45]. А їх головною ознакою визначає наявність юридичного інте­ресу до вирішення справи [338, с. 9]. Р.Є. Гукасян вважає, що процесуальний юри­дичний інтерес являє собою засновану на юридичних нормах об’єктивно існуючу соціальну потребу в цивільному процесі, яка відображається в такому відношенні громадян і юридичних осіб, прокурора, органів державного управління та інших ор­ганізацій до цивільної справи, при якому захист прав та охоронюваних законом ін­тересів, здійснення службових функцій та задоволення суспільного інтересу знахо­диться в залежності від судового рішення в даній справі [64, с. 47].

Юридичний інтерес заінтересованої особи повинен полягати в наслідках, які для неї настануть при прийняті судового рішення. Якщо цей інтерес полягає у здійс­ненні службових функцій, які залежать від рішення суду, вважаємо, що дані особи повинні обов’язково залучатися до справи в випадках, прямо передбачених законом. В інших ситуаціях суд повинен підходити до кожної справи окремо. Тобто, участь органу опіки та піклування в справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною є беззаперечною. Також доцільним є залучення органу місцевого самоврядування в справу про встановлення факту пос­тійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в разі відсутності інших спадкоємців, але викликає сумніви доцільність залучення до даної справи но­таріуса чи управління юстиції. Також недоцільним вважаємо залучення відділу ре­єстрації актів цивільного стану у справу про розірвання шлюбу.

Відповідно до вищенаведеного, пропонуємо перший абзац ч. 4 ст. 235 ЦПК України викласти в редакції: «Справи окремого провадження суд розглядає за учас­тю заявника і заінтересованих осіб. Участь заінтересованих осіб у справі є нео- бов 'язковою, якщо інше прямо не передбачено даним Кодексом».

Вважаємо, що при реалізації повноваження по залученню заінтересованих осіб суд повинен дотримуватися принципу добровільності та диспозитивності у від­ношенні до них. Заінтересована особа не може бути залучена в справу без її згоди. Відповідно до цього, залучення заінтересованої особи доцільно було б проводити в порядку, передбаченому для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Тому пропонуємо також доповнити ч. 4 ст. 235 ЦПК України абзацом «Залу­чення до участі у справі заінтересованих осіб відбувається в порядку, передбачено­му статтею 36 цього Кодексу».

Ще однією помилкою, яка часто зустрічається у справах окремого прова­дження, є вжиття заявниками і окремими судами терміну «зацікавлена особа» за­мість правильного «заінтересована особа». Прикладом цього є, ухвала Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25.01.2014 р. залишив заяву про вста­новлення факту належності правовстановлюючого документу без руху у зв’язку з тим, що в ній не вказані «зацікавлені особи» [323]. Іншим прикладом є ухвала Ше- петівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.01.2014 р., де однією з підстав залишення заяви про встановлення факту родинних відносин без руху було те, що заявником не уточнено коло заінтересованих осіб, натомість зазначено заці­кавлену особу, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України [315]. На нашу думку, причиною багатьох помилок як з боку судів, так і з боку заявників, є недостатнє регламентування положень окремого провадження нормами ЦПК Украї­ни та юридична неграмотність.

Важливим фактором, який впливає на повноваження суду в окремому прова­дженні є склад суду. Особливістю певних справ окремого провадження, перелік яких передбачено ч. 4 ст. 234 ЦПК України є те, що їх розгляд проводиться судом у складі одного судді та двох народних засідателів. Це стосується справ про обмежен­ня цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення, надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, та про примусову госпіталізацію до протитубер­кульозного закладу. Дана особливість передбачена тому, що контроль за розглядом цих категорій справ є дуже важливим.

С.О. Іваницький говорить, що участь народу у здійсненні правосуддя є кон­ституційним принципом судової влади України, що становить врегульовану чинним законодавством систему правоположень, які визначають право представників наро­ду здійснювати судову функцію державної влади шляхом безпосередньої участі у відправленні правосуддя через народних засідателів і присяжних [96, с. 6].

Абзацом 2 ч. 1 ст. 58 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що на­родні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді [197]. В тому числі вони зобов’язані своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, виявляти повагу до учасників процесу, не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охо­роняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання, виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодав­ством у сфері запобігання корупції.

О.С. Захарова ставить під сумнів доречність існування інституту народних засідателів. Вона вказує, що категорії справ, які повинні розглядатися з обов’язковою участю народних засідателів не такі вже й прості, і якщо виникає си­туація, коли суддя-професіонал не погоджується з тим, як треба вирішити справу, постає питання - хто буде технічно виготовляти рішення чи ухвалу суду? Якщо суд­дя-професіонал, то чому він, коли йому треба буде писати окрему думку? Якщо ж судді-народні засідателі, то чи спроможні вони будуть виготовити процесуальний документ, який би відповідав усім вимогам закону і щоб у опонентів не з’явилося підстав сподіватися на скасування такого процесуального документа? Вона підкрес­лює, що більше прозорості у роботі судових органів буде забезпечуватися не участю народних засідателів у відправленні правосуддя, а більш ефективною дією принципу гласності і відкритості у роботі судових архівів [90, с. 7].

Дії народних засідателів, які фактично мають повноваження судді, проте не завжди мають відповідну освіту та кваліфікацію, у судовому засіданні можуть бути підставою скасування рішення суду. Наприклад, однією з підстав скасування рішен­ня Суворовського районного суду м. Херсона від 03.02.2011 р. про визнання особи недієздатною було те, що у порушення принципів неупередженості та безсторонно­сті, народні засідателі, які приймали участь у розгляді справи, висловили свої думки щодо заявлених вимог у залі судового засідання, про що зазначається у протоколі судового засідання і є одним із істотних порушень процесуального права, які тяг­нуть за собою скасування судових рішень [333]. Дотримується думки про недоціль­ність інституту народних засідателів та пропонує його виключити з ЦПК України і М. М. Ясинок, а питання контролю за судовим розглядом справ про усиновлення, визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оголошення померлою, обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, на­дання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку покласти на органи мі­сцевого самоврядування і прокуратуру [364, с. 163].

Також в окремому провадженні існують певні особливості реалізації судом повноважень по залишенню заяви без розгляду. Перша його особливість полягає в тому, що справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третей­ського суду. Тому суд не може з цієї підстави не залишити заяву без розгляду, але й не має права пропонувати сторонам передати справу на розгляд третейському суду. Третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у по­рядку, встановленому ЗУ «Про третейські суди», для вирішення спорів, що виника­ють із цивільних та господарських правовідносин [198]. Виходячи з цього, третейсь­кий суд не має права встановлювати безспірні факти.

Другою особливістю повноважень суду по залишенню заяви без розгляду є випадок, коли під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження. Тоді суд зо- бов’язаний залишає заяву без розгляду і роз'яснити заінтересованим особам, що во­ни мають право подати позов на загальних підставах.

Також особливістю повноважень суду по закриттю провадження у справі є те, що справа окремого провадження не може бути закрита у зв'язку з укладенням мирової угоди.

Основною ознакою окремого провадження є те, що воно застосовується тіль­ки для вирішення безспірних справ. На цьому й ґрунтується роль суду та особливос­ті реалізації його повноважень. Вважаємо, що запропонований нами порядок залу­чення заінтересованих осіб у справах окремого провадження надасть змогу краще зрозуміти призначення даного процесуального інституту та уникнути порушень прав та свобод учасників процесу.

3.2