Особливості повноважень суду першої інстанції в наказному провадженні

Постановою ВССУ від 23.12.2011 р. № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» визначено, що наказне провадження є само­стійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стя- гувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення [190].

Наказне провадження є спрощеним видом провадження у зв’язку з безспірні­стю доказів. Т.М. Кучер говорить, що саме цю безспірність і матеріально, і процесу­ально слід довести як одній, так і іншій стороні провадження (ст. 60 ЦПК України), в чому і виявиться змагальність та диспозитивність цивільного процесу [133, с. 14].

Особливості розгляду справ наказного провадження передбачені розділом ІІ ЦПК України. Статтею 96 ЦПК України передбачено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Відповідно до даних судової статистики, в Україні за 2014 рік найбільше видано судових наказів про стягнення заборгованості за оплату житлово- комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомов­лення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заяв­ником на суму заборгованості, частка яких становила 91,6 % від загальної кількості. Наступним йдуть судові накази про стягнення нарахованої, але не виплаченої пра­цівникам суми заробітної плати, частка яких від кількості виданих становила 8 %.

М. В. Вербіцька наказне провадження поділяє на 4 етапи: 1) відкриття наказ­ного провадження (прийняття судом заяви про видачу судового наказу); 2) видача судового наказу та набрання ним законної сили; 3) скасування судового наказу; 4) виконання судового наказу [30, с. 5]. На етапі відкриття наказного провадження суд здійснює наступні повноваження: 1) приймає заяву про видачу судового наказу; 2) перевіряє відповідність заяви вимогам, встановленим ЦПК України; 3) приймає ухвалу про відкриття наказного провадження.

Повноваження суду по прийняттю заяви про видачу судового наказу аналогі­чні прийняттю позовної заяви. При цьому, моментом виникнення повноважень суду у наказному провадженні ми вважаємо час прийняття справи від відповідальної осо­би - працівника апарату суду.

Повноваження по перевірці відповідності заяви вимогам, встановленим ЦПК України мають свої особливості. За її результатами, суд може заяву прийняти, зали­шити без руху та надати час на усунення недоліків, повернути заяву, або відмовити у прийнятті заяви. Суд повинен залишити заяву без руху та надати час на усунення недоліків, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим ст. 98 ЦПК України. Да­на процедура повністю аналогічна позовному провадженню.

Ст. 100 ЦПК України передбачені підстави повернення та відмови у прийн­ятті заяви про видачу судового наказу. У випадку їх наявності, суд постановляє від­повідну ухвалу. В.М. Кравчук та О.І. Угриновська вказують, що досить часто підс­тавою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу є сплив позовної давності. Аналізуючи дану проблему вони приходять до висновку, що суди не по­винні відмовляти у прийнятті заяв з підстав спливу строку позовної давності, адже у разу винесення судового наказу щодо зобов’язання, за яким сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу [125, с. 289].

Дійсно, ч. 2 ст. 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позо­вної давності, а в ч.

Для виправлення вищенаведеної ситуації, пропонуємо ст. 96 ЦПК України доповнити частиною 2 наступного змісту: «Судовий наказ не може бути видано по вимозі, по якій сплив строк позовної давності.», а ч. 3 ст. 118 викласти в редакції: «Позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 96, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом».

Повноваження по відкриттю наказного провадження реалізується судом тільки тоді, коли підстави для відмови у прийнятті заяви, її повернення, чи зали­шення без руху відсутні. Дане повноваження реалізується шляхом прийняття відпо­відної ухвали. На відміну від позовного провадження, питання про відкриття наказ­ного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду чи закінчення строку, встановленого для усунення недоліків заяви про видачу судового наказу, а не протягом трьох днів.

Після прийняття ухвали про відкриття наказного провадження суд перехо­дить до наступного етапу - видачі судового наказу та набрання ним законної сили.

Т. М. Кучер говорить, що ЦПК України, Конвенція про захист прав і основ­них свобод людини та Конституція України гарантують кожній особі, яка бере участь у справі, рівність сторін, проте в наказному провадженні це не може бути до­тримане, бо одразу за заявою особи, яка звернулася до суду, видається судовий на­каз, тобто суд наперед приймає сторону заявника. Аналогічна ситуація виявляється і з принципами публічності, гласності, відкритості, оскільки в самій правовій нормі щодо порядку розгляду заяв про видачу судового наказу чітко встановлено виняток щодо виклику сторін, проведення судового засідання, заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі [133, с. 14]. Тому вона пропонує ввести такі стадії: 1) при­йняти заяву про видачу судового наказу; 2) у визначений в ухвалі суду час отримати від боржника письмові заперечення; 3) дослідити заяву, заперечення та надані заяв­ником і боржником безспірні докази, здійснити їх оцінку відповідно до статті 212 ЦПК; 4) видати судовий наказ або відмовити у видачі судового наказу [133, с. 17].

На нашу думку, запропоновані Т. М. Кучер зміни сприяли б збільшенню у декілька разів часу на винесення судового наказу, що зменшило б його переваги пе­ред позовним провадженням та більше навантажило б судову систему.

Стаття 102 ЦПК України носить назву «Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу», проте, виходячи з її змісту, після прийняття судом ухвали про від­криття наказного провадження, ніякий розгляд заяви більше не проводиться. Суд просто зобов’язаний у триденний строк з моменту її постановлення видати судовий наказ по суті заявлених вимог.

Дослідивши зміст ст. 100 та 102 ЦПК України можна зробити наступні ви­сновки: 1) суд не має права відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу після того, як наказне провадження вже відкрито; 2) суд має право «відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу», проте не має повноважень «відмовити у видачі судового наказу».

Виходячи з вищенаведеного, у суду повинні бути також повноваження зали­шити заяву про видачу судового наказу без розгляду.

Ми погоджуємося з постановою Пленуму ВССУ від 23.12.2011 р. № 14, в п. 6 якої зазначено, що враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, не буде суперечити вимогам ЦПК України подання заяви про залишення заяви про видачу судового наказу без розгляду після постановлення ухвали про відкриття на­казного провадження, але до моменту видачі судового наказу [190]. На практиці, найбільш поширеною підставою залишення заяви про видачу судового наказу без розгляду є отримання судом відповідної заяви [325; 326]. Також зустрічаються ви­падки залишення заяви без розгляду у зв’язку з несплатою судового збору [298].

Реалізуючи повноваження по прийняттю судового наказу, суддя безпосеред­ньо складає та підписує судовий наказ. В ньому зазначаються дата видачі наказу, найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ, ім'я (на­йменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження, по­силання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги, сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок борж­ника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові ко­шти, якщо такий повідомлений заявником, сума судових витрат, що сплачена заяв-

ником і підлягає стягненню на його користь з боржника, відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу.

В судовому наказі, на відміну від судового рішення у позовному проваджен­ні, повністю відсутня описова частина, а також дуже скорочена мотивувальна, з якої обов’язковою є наявність тільки посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги, тому більшість судів не деталізують ні підстав вини­кнення заборгованості, ні періоду за який вона нарахована [255; 254]. Вважаємо більш доречним підхід суддів, які вказують період, за який відповідна сума була на­рахована [252], а також її розрахунок [253]. Це робить судовий наказ більш зрозумі­лим для боржника.

Суд зобов 'язаний не пізніше наступного дня після видачі, надіслати борж­никові копію судового наказу та копію заяви стягувача з копіями доданих до неї до­кументів рекомендованим листом із повідомленням. З датою отримання цих доку­ментів пов’язаний початок відрахування терміну на подання заяви про скасування судового наказу, який становить 10 днів. Судовий наказ набирає чинності у разі не- надходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання. На цьому етапі недоліком у наказному провадження М.В. Вербіцька визначає те, що в боржника безпідставно забрали мо­жливість заперечити судовий наказ у випадку його відсутності за вказаною адресою. Заслуговує уваги думка, що це правило порушує рівновагу прав стягувача та борж­ника, звужуючи можливості останнього в наказному провадженні. Тому вона про­понує включити до ЦПК України правило про те, що у випадку неможливості вру­чення боржникові копії судового наказу внаслідок його відсутності за вказаною ад­ресою суд має постановляти ухвалу про скасування судового наказу [30, с. 5].

Відповідно до статистичних даних щодо розгляду місцевими загальними су­дами справ та матеріалів у порядку цивільного судочинства [223], за 2014 рік судами було розглянуто 270 082 справ наказного провадження, з яких було задоволено 226 705, тобто 80,65%. В тому числі 14 798 заяв про скасування судового наказу, з яких задоволено 12 607. Відповідно до цих даних, було скасовано 5,6 % від кількості виданих судових наказів, що на нашу думку є незначним показником та може свід­чити про ефективність наказного провадження, питома вага справ якого від загаль­ної кількості розглянутих справ в порядку цивільного судочинства становить 20,76 %.

Одним зі способів перегляду судом власних рішень, який є характерним для наказного провадження, є скасування судового наказу. Основними повноваженнями суду на стадії скасування судового наказу, передбаченими розділом ІІ ЦПК України є: 1) поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу; 2) зупи­нення виконання судового наказу; 3) залишення заяви про скасування судового на­казу без руху та надання строку для усунення недоліків; 4) повернення заяви про скасування судового наказу; 5) залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду; 6) прийняття заяви про скасування судового наказу; 7) призначення часу і місця розгляду заяви про скасування судового наказу; 8) розгляд заяви про скасу­вання судового наказу у відкритому судовому засіданні; 9) залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення; 10) скасування судового наказу та роз'яснення, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову; 11) зміна судового наказу. Більшість вказаних повноважень є аналогічними повноваженням суду у позовному провадженні, проте мають свої особливості. Зокрема, суд повинен вирішити питання про зупинення виконання судового наказу після того, як поновить строк для подання відповідної заяви.

Також особливістю наказного провадження є те, що у судовому засіданні проводиться тільки розгляд заяви про скасування судового наказу. Усі решта стадії проходять без судового засідання і виклику сторін. Підчас судового засідання голо­вуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто із викликаних осіб з'явився, вста­новлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування судового наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви. Проте цим повноваження суду у наказному провадженні не об­межуються. Голосуючий повинен оголосити склад суду, роз'яснити особам, які бе­руть участь у справі, їх права та обов'язки, право заявити відвід судді, а також має право вчиняти і інші дії, пов’язані з проведенням судового засідання: вирішувати питання про участь сторони у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослі­джувати подані докази, вживати заходи для забезпечення в судовому засіданні на­лежного порядку.

За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу його може бути скасовано, змінено, чи залишено без змін. Дані повноваження схожі на повно­важення суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на судовий наказ, передбачені ч. 3 ст. 307 ЦПК України. Вважаємо, що спрощений порядок скасуван­ня судового наказу самим судом є фактором, який дозволяє компенсувати спроще­ний порядок його видання, тим самим урівноваживши процесуальні можливості за­явника і боржника у наказному провадженні.

З приводу повноважень суду по скасуванню судового наказу, заслуговує ува­ги думка О.М. Великороди, який пропонує передбачити в ЦПК України можливість скасування судового наказу в спрощеному порядку не тільки за заявою боржника, але і за заявою особи, права та інтереси якої порушуються відповідним судовим на­казом [27, с. 38]. Також, досліджуючи це питання, О.М. Великорода пропонує роз­ширити перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ, і передбачити можливість стягнення в порядку наказного провадження не тільки грошових коштів, але й майна (в тому числі нерухомого) [27, с. 38].

На нашу думку, незважаючи на невелику кількість вимог, за якими може бу­ти видано судовий наказ, кількість справ, які суди розглядають в порядку наказного провадження протягом року є досить значною, а відсоток скасованих наказів неве­ликий. У вимогах, пов’язаних з стягненням нерухомого майна набагато більша ймо­вірність існування спору про право, ніж в вимогах, які зараз передбачені ч. 1 ст. 96 ЦПК України. Розширення цього переліку зменшить ефективність системи наказно­го провадження загалом. Також необхідно добре подумати перед тим, як надавати повноваження суду приймати рішення з важливих питань без надання можливості іншій стороні висловити свою позицію, як це відбувається зараз в наказному прова­дженні.

Крім О.М. Великороди, на можливість розширення кола вимог, за якими мо­же бути видано судовий наказ звертає увагу багато вчених. Наприклад, Г. М. Ахмач пропонує доповнити відповідний перелік вимогою про компенсацію витрат на про­ведення розшуку не тільки транспортних засобів боржника, а будь-якого його майна [7, с. 325-326], О. В. Куценко - про стягнення заборгованості по договору страху­вання [132, с. 494.], Б. Левківський - про присудження аліментів одному з подруж­жя, який потребує матеріальної допомоги в розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян затвердженого для відповідної категорії осіб, за умови що на момент звер­нення інший з подружжя може її надавати та про стягнення частини доходу (заробі­тної плати) працюючого подружжя у розмірі 50 % на користь подружжя який потре­бує матеріальної допомоги, за умови що на момент звернення шлюб є правозгідний, не визнаний недійсним за рішенням суду [134, с. 49].

У науковій літературі існує думка про необхідність передання повноважень по розгляду безспірних вимог до інших органів приватноправової юрисдикції, зок­рема нотаріату [224, с. 290; 115, с. 155]. Також ця позиція була відображена і у Кон­цепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10.05.2006 р. [188]. Вважаємо, що дані зміни сприяли б зменшенню навантаження на судову систему, проте одночасно з цим необхідно було б передбачити простий, дієвий, зрозумілий та швидкий меха­нізм оскарження відповідних рішень нотаріуса. Інший варіант вирішення цієї про­блеми пропонує Р.О. Куйбіда - створення технічних можливостей для повного елек­тронного провадження у цивільних справах щодо видачі судового наказу [129].

Наказне провадження є дуже дієвим механізмом спрощення судових проце­дур, який дозволяє, з одного боку, розвантажити суди, а з іншого - мінімізувати ча­сові та матеріальні витрати його учасників для стягнення безспірних коштів. Най­більш доцільними шляхами вдосконалення цього інституту вважаємо розширення переліку вимог, за якими може бути виданий судовий наказ. Проте, ці вимоги по­винні бути безспірними, виражатися лише в грошових коштах, а не майні.

Також ми дотримуємося думки про необхідність внесення до ЦПК України змін, які б прямо передбачали заборону видачі судового наказу по вимозі, по якій сплив строк позовної давності та дозволяли б особам в цьому випадку звертатися до суду відразу в порядку позовного провадження.