Висновки до розділу 3

1. Багато повноважень суду першої інстанції цивільної юрисдикції в окремо­му та наказному провадженні збігаються з повноваженнями позовного провадження, проте існують і свої особливості, які випливають з їх непозовного характеру і ролі суду, яку він виконує.

2. Основною особливістю, яка впливає на реалізацію судом повноважень в окремому провадженні є обмеження принципу диспозитивності, що дозволяє судам самостійно залучати заінтересованих осіб та витребовувати необхідні докази.

3. Вважаємо, що участь заінтересованих осіб повинна бути обов’язковою не у всіх категоріях справ окремого провадження, а тільки в випадках, прямо передбаче­них ЦПК України. При реалізації повноваження по залученню заінтересованих осіб суд повинен дотримуватися принципу добровільності та диспозитивності у відно­шенні до них та проводити його в порядку, передбаченому для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

4. Повноваження суду у наказному провадженні дуже формалізовані та поля­гають, в основному, у перевірці заяви та видачі наказу, тому багато науковців про­понують передати їх до органів нотаріату. Вважаємо, що такі зміни сприяли б змен­шенню навантаження на судову систему, проте одночасно з цим необхідно передба­чити простий, дієвий, зрозумілий та швидкий механізм оскарження відповідних рі­шень нотаріуса.

5. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стя- гувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Проте, спрощений механізм видачі судового наказу урівноважує спрощений порядок його скасування. Вважаємо за недоцільне ускладнення даної процедури, так як вона може втратити усі свої пе­реваги перед позовним провадженням.

6. Підтримуючи позицію Вищого спеціалізованого суду України про немож­ливість видачі судового наказу по вимогах, по яких пропущений строк позовної да­вності, вважаємо за необхідне прямо закріпити дану норму в ЦПК України.