ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирі­шення наукової проблеми повноважень суду першої інстанції цивільної юрисдикції. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у такому:

1.

2. Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції утворюють між собою систему та як система взаємодіють з іншими правовими категоріями. Також, як система, вони можуть бути класифіковані за різними ознаками, а також на них впливають різноманітні фактори. До них відносяться дії самого суду, інших судів, дії (чи бездіяльність) учасників цивільного процесу, дії будь-яких інших осіб, підп­риємств, установ, організацій, державних органів, юридичні події, внутрішні пере­конання судді та суддівський розсуд.

3. Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції на території України розвивалися в різні епохи в залежності від діючого на той час законодавст­ва та судової системи. Хоч історично різні території сучасної України і належали до різних держав, проте основними етапами розвитку повноважень є наступні: антич­ний (VI ст. до н. е. - VI ст. н. е.); додержавно-общинний (І - IX ст.); період Київської Русі (IX - XIII ст.); період Галицько-Волинського князівства (XIII-XIV ст.); період Великого князівства Литовського та Польського королівства (XIV - XVI ст.); період Речі Посполитої, Запорізької Січі та Гетьманщини (XVI - XVIII ст.); період Російсь­кої імперії, Австрійської імперії, Австро-Угорщини (XVIII-XX ст.); період «Україн­ської революції» (1917-1921 рр.); радянський (1917-1991 рр.); сучасний (з 1991 р.).

4. Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції виникають з моменту отримання справи визначеним автоматизованою системою документообігу суддею. До цього можна говорити тільки про існування цивільно-процесуальних ві­дносин між позивачем і судом та окремих обов’язків працівників апарату суду, які до категорії повноважень не входять.

5. Строк для усунення недоліків повинен обчислюватись з дня отримання по­зивачем ухвали про залишення заяви без руху. Для захисту прав позивача необхідно збільшити строк для вирішення питання про відкриття провадження до 10 днів з дня закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, а також закріпити повно­важення суду по продовженню строку для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів на підставі відповідного клопотання.

6. Повернення позовної заяви, якщо її від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, переважно носить спірний характер. В біль­шості випадків цей недолік може бути усунений наданням довіреності, інших доку­ментів, або поданням заяви іншою особою. Тому необхідно обмежити зазначену пі­дставу тільки тими випадками, коли особа звернулася до суду за захистом прав, сво­бод та інтересів інших осіб у випадках, не передбачених законом.

7. Механізми об’єднання та роз’єднання судом позовних вимог має ряд недо­ліків. Тому суду необхідно надати можливість об’єднувати вимоги, які не є однорід­ними, проте є пов’язаними між собою, що зрівняє його у цьому праві з позивачем. Якщо ж одна зі справ, які об’єднуються, знаходиться на розгляді в іншого судді, вважаємо за можливе їх об’єднати тільки тоді, коли розгляд другої справи по суті ще не розпочався. А роз’єднані за ініціативою суду позовні вимоги необхідно залишати у провадженні того складу суду, який прийняв ухвалу про їх роз’єднання

8. Існуюча процедура залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору є причиною порушення принципу диспозитивності. Запро­вадження проміжного етапу - визначення пропонованої третьої особи має своєю ме­тою проінформувати осіб, на права й обов’язки яких може вплинути рішення, та спростити процедуру їх вступу у справу.

9. При вирішенні питання про доцільність проведення попереднього судово­го засідання, вважаємо, що в ухвалі про відкриття провадження у справі повинні бу­ти обґрунтовані причини його проведення чи непроведення, а також зазначені підго­товчі дії, які судом вчинені.

10. Основними особливостями інституту забезпечення доказів, які відрізня­ють його від витребування доказів, є терміновість та наявність ризику ускладнення подання чи неможливості подання доказів у майбутньому. Активність суду не може проявлятися безпосередньо у витребуванні доказів, проте він повинен допомагати сторонам у процесі доказування в тому числі шляхом висловлення пропозиції сто­ронам чи іншим особам подати необхідні докази.

11. Необхідно розрізняти повноваження суду по забезпеченню позову від по­вноважень суду, пов’язаних з забезпеченням позову. В першому випадку - це вжит­тя заходів по забезпеченню позову (накладення арешту, заборона вчиняти дії і ін.), а в другому, крім вищевказаних, - ще й дії суду по роз’ясненню права на подачу заяви про забезпечення позову, прийняття цієї заяви, перевірка відповідності її нормам процесуального законодавства, виконанню відповідної ухвали, заміні виду та скасу­ванню забезпечення, відшкодуванню збитків, завданих забезпеченням позову, пове­рненням предмету застави.

12. Розділ V ЦПК України «Перегляд судових рішень» пропонуємо доповни­ти главою 5 «Виправлення процесуальних недоліків». В порядку виправлення про­цесуальних недоліків суд матиме змогу переглядати: ухвалу про повернення позов­ної заяви на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК України у випадку, якщо її недоліки були усу­нені вчасно, проте суду це стало відомо вже після прийняття ухвали; ухвалу про за­лишення заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, якщо фізична особа-позивач померла, проте суду це стало відомо вже після прийняття ухвали; ух­валу про залишення заяви без розгляду на підставі п.

13. Додаткове рішення суду - це вид судового рішення, яке випливає з осно­вного рішення, ґрунтується на ньому та усуває його неповноту. На практиці додат­кові рішення бувають трьох типів: змінююче (яким суд вносить зміни до основного рішення), доповнююче (яким суд основне рішення доповнює) та самостійне (суд усуває неповноту основного рішення безпосередньо додатковим рішенням).

14. Необхідно законодавчо закріпити необов’язковість залучення заінтересо­ваних осіб у справи окремого провадження, крім випадків, прямо передбачених за­коном, а також здійснювати дане залучення в порядку, передбаченому для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору у позовному прова­дженні.

15. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Проте, спрощений механізм видачі судового наказу урівноважує спрощений порядок його скасування. Вважаємо за недоцільне ускладнення даної процедури, так як вона може втратити усі свої пе­реваги перед позовним провадженням.