§ 7. Повноваження суду касаційної інстанції

Повноваження суду касаційної інстанції визначені у ст. 308 ГПК України, згідно з якою касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеля­ційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інста­нцій повністю або частково і передати справу повністю або частко­во на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Судові рішення відповідно до ст. 310 ГПК України підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розг­ляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підпи­сано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце су­дового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного проваджен­ня справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позов­ного провадження;

8) суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил терито­ріальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непід­судність справи.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребуван­ня, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на пі­дставі недопустимих доказів.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апе­ляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгля­ду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що

призвели до постановления незаконної ухвали суду першої інстан­ції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджа­ють подальшому провадженню у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не переда­ючи справи на новий розгляд. Ст. 311 ГПК України містить підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, якими є:

- неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Яке може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це пору­шення призвело до ухвалення незаконного рішення;

- неправильне застосування норм матеріального права, а саме: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рі­шення, яке відповідає закону;

5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інста­нцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи за­лишити позов без розгляду у відповідній частині;

6) у передбачених законом випадках визнати нечинними су­дові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;

7) у передбачених законом випадках скасувати свою постано­ву (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у п.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає ска­суванню в касаційному порядку повністю або частково з залишен­ням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 226 та 231 ГПК Ук­раїни. Крім того, обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції господарських судів, визначеної ст. 20-23 ГПК України.

Відповідно до ст. 314 ГПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов, які відповідно до вимог ст. 315 ГПК України скла­даються з:

1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її прийнят­тя; найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; найменування (ім'я) учасни­ків справи і найменування (ім'я) особи, яка подала касаційну скар­гу; найменування суду першої та (або) апеляційної інстанції, судо­ве рішення якого оскаржується, номера справи, дати ухвалення судового рішення, прізвища та ініціалів судді (суддів);

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позов­них вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій; коротко­го змісту вимог касаційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників справи;

3) мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прий­няття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касацій­ній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; доводів, за якими суд ка­саційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; висновків за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; дій, що їх повинні виконати суд першої та (або) апе­ляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду ка­саційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог; нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі ска­сування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції; повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. З моменту прийняття постанови судом ка­саційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, пос­танови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у пос­танові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рі­шення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.