§ 3. Повноваження суду апеляційної інстанції

Згідно із ст. 275 ГПК України апеляційна інстанція за резуль­татами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Ухвален­ня нового рішення необхідно, коли порушення норм матеріального права чи недослідженість обставин справи вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права та обов'язки сторін;

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції по­вністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і за­крити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відпо­відній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому проваджен­ню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою пос­танову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначе­них у п. 1-6 ч. 1 цієї статті.

Господарське процесуальне законодавство України не містить такого повноваження, як передача справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 277 ГПК України підставами для скасування судо­вого рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду пер­шої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне за­стосування норм матеріального права.

Порушення норм матеріального права має місце, якщо госпо­дарський суд:

- не застосував закон, що підлягає застосуванню. Незастосуван- ня закону, що підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не тільки не вказує в рішенні норму матеріального права, але й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства. Дане пору­шення представляє і випадок застосування судом скасованого закону або вимог нормативно-правового акта, що суперечать чинному зако­ну, або акта, прийнятого з порушенням установленого порядку;

- застосував закон, який не підлягає застосуванню. Суть засто­сування неналежного закону полягає в тому, що суд при вирішенні справи керується не тією нормою, яка регулює спірні правовідно­сини. Подібне порушення зумовлено, як правило, неправильною кваліфікацією правовідносин сторін;

- неправильно витлумачив закон. Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, який підлягає застосуванню, але зміст і сенс його розуміється невірно, внаслідок чого в рішенні суд робить неправильний висновок про права та обов'язки сторін. Прикладом такого порушення може слу­гувати розширювальне або обмежувальне тлумачення судом норм матеріального права.

Порушення норм матеріального права, як правило, тягне за собою зміну або скасування рішення господарського суду.

Порушення або неправильне застосування норм процесуаль­ного права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття непра­вильного рішення. Питання про те, чи призвело або могло призве­сти те чи інше процесуальне порушення до прийняття неправиль­ного рішення, у кожному конкретному випадку вирішується судом апеляційної інстанції. Одне й те ж процесуальне порушення залеж­но від обставин справи може спричинити різні процесуальні нас­лідки та не завжди призводить до скасування рішення. Допущені судом першої інстанції при розгляді справи незначні процесуальні порушення, якщо вони не вплинули або не могли вплинути на кін­цеві висновки суду, не є підставою для скасування рішення.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підс­тавою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсу­тності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідо­млення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підпи­сано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного проваджен­ня справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позов­ного провадження.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційно­му порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям про­вадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає по­дальшому провадженню у справі, і направлення справи для продо­вження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне за­стосування норм матеріального права, які призвели до постанов- лення помилкової ухвали.