Загальні вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій

Загальні вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій - це встановлені законом найбільш суттєві правила проведення слідчих (розшукових) дій, дотримання яких покликано забезпечити закон­ність та обґрунтованість їх проведення, досягнення їх мети та вирі­шення завдань кримінального провадження.

Слідчі (розшукові) дії проводяться лише після внесення відпо­відних відомостей до ЄРДР. Єдиним винятком із цього правила є можливість здійснення у невідкладних випадках огляду місця події (ч. 3 ст. 214 КПК України). Як указується у процесуальній літературі, огляд місця події до внесення відомостей до Єдиного реєстру досу- дових розслідувань здійснюється у невідкладних випадках з метою встановлення фактичних даних, які можуть вказувати на ознаки кримінального правопорушення^[69]. Під невідкладними випадками розуміється ситуація, за якої зволікання з проведенням огляду місця події може призвести до втрати матеріальних слідів кримінального правопорушення, знарядь та засобів його вчинення, втрати інфор- манії про осіб, що його вчинили^[70].

Слідча (розшукова) дія повинна проводитися у встановленій кримінально-процесуальній формі лише належним суб'єктом, саме це забезпечує отримання під час неї допустимих доказів. Належним суб'єктом проведення слідчих дій є, як правило, слідчий, який отримав доручення про проведення досудового розслідування від керівника органу досудового розслідування (п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України), направив прокурору повідомлення про початок досудо­вого розслідування, у випадках реєстрації ним у ЄРДР заяви чи по­відомлення про вчинене кримінальне правопорушення (ч.

Право особисто здійснювати слідчі (розшукові) дії має проку­рор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час прове­дення досудового розслідування у формі процесуального керівниц­тва (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України).

Суб'єктом проведення слідчих (розшукових) дій може бути ке­рівник органу досудового розслідування, але тільки у випадку, як­що він особисто здійснює досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК України).

Слідчі (розшукові) дії на стадії досудового розслідування мо­жуть виконуватися також працівниками оперативного підрозділу у випадках надання ним відповідних доручень слідчим чи прокуро­ром (ст. 41 КПК України).

Допит свідка чи потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні відповідно до ст. 225 КПК України здійснює слі­дчий суддя.

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її ме­ти. При цьому в законі не уточнюється, яка саме сукупність відомос­тей може бути визнана достатньою для проведення слідчої дії^[71]. Вва­жаємо, що вживання законодавцем словосполучення у множині «є наявність достатніх відомостей», означає, що це має бути сукупність певних доказів, відомостей тощо, яка залежить від внутрішнього переконання слідчого чи прокурора.

Свого часу А. П. Черненко зазначив, що відомості, які вказують на можливість досягнення мети слідчої дії, можуть бути отримані в процесі проведення інших слідчих (розшукових) дій, негласних слі­дчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових заходів, ревізій та перевірок, а також інших процесуальних дій, передбачених КПК України ^[72].

Правовими підставами проведення слідчих (розшукових) дій слід вважати наявність відповідних повноважень державних органів і посадових осіб на проведення конкретної слідчої (розшукової) дії у поєднанні з належною процесуальною формою рішення про її про­ведення^[73]. Фактичною підставою проведення слідчих (розшукових) дій виступає сукупність даних, які обумовлюють необхідність і мо­жливість проведення певної слідчої (розшукової) дії у конкретних умовах з огляду на досягнення її мети.

За загальним правилом слідчі (розшукові) дії здійснюються у місці проведення досудового розслідування. Найчастіше місцем здійснення слідчих дій (допит, пред'явлення особи для впізнання, освідування особи та ін.) є кабінет слідчого чи прокурора. Разом із тим залежно від обставин кримінального провадження, виду слідчої дії й обраної тактики слідчий може проводити слідчі (розшукові) дії в іншому місці, зокрема в слідчому ізоляторі, на гауптвахті або в ізо­ляторі тимчасового тримання, де тримається під вартою підозрюва­ний, у лікарняній палаті за місцем перебування потерпілого, за міс­цем мешкання, роботи, відпочинку чи навчання свідка або у будь- якому іншому місці, якщо це обумовлюється необхідністю та не призводить до порушення закону, а також прав та законних інтере­сів осіб, що беруть участь у проведенні слідчої дії.

КПК України не містить чітких указівок щодо часу проведення слідчих (розшукових) дій, оскільки це залежить від внутрішнього переконання слідчого чи прокурора та слідчої тактики^[74]. Він містить тільки одну заборону щодо часу їх проведення - не допускається проведення слідчих (розшукових) дій у нічну пору (з 22 до 6 години), за винятком невідкладних випадків (ч. 4 ст. 223 КПК України). Під невідкладними випадками розуміють ситуації, коли затримка в про­веденні слідчої дії може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення, доказів чи втечі підозрюваного. Неможливість від­класти проведення слідчої (розшукової) дії до закінчення нічної пори визначається слідчим у кожному випадку окремо залежно від конкре­тних обставин кримінального провадження.

Бути присутніми під час проведення слідчої дії або брати участь у її проведенні можуть і інші особи: 1) прокурор - з метою нагляду за законністю проведення слідчої дії (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України); 2) особи, чиї права та законні інтереси можуть бути обме­жені або порушені під час проведення слідчої дії, або особи, які іні­ціювали її проведення (ч. 3, 6 ст. 223, ч. 2 ст. 166 КПК України);

3) особи, які володіють спеціальними знаннями для сприяння слід­чому у виявленні, вивченні та закріпленні доказової інформації (ек­сперт, спеціаліст, перекладач); 4) особи, участь яких є засобом конт­ролю за повнотою та неупередженістю відображення доказової ін­формації в засобах фіксації слідчих дій, захисник (ст. 45 КПК Украї­ни), підозрюваний, обвинувачений (п. 9 ч. З ст. 42 КПК України), їх законний представник (ч. 5 ст. 44 КПК України), потерпілий (п. 4 ч. 2 ст. 56 КПК України), представник та законний представник по­терпілого (ч. 4 ст. 58, ст. 59 КПК України), адвокат свідка (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК України) та поняті (ч. 7 ст. 223 КПК України); 5) допо­міжні учасники слідчої дії - особи, які разом з особою, яку впізна­ють, пред'являються для впізнання (ч. 2 ст. 227 КПК України); особи, які за вказівкою слідчого виконують у процесі проведення слідчого експерименту експериментальні дії; особа, що займає приміщення, в якому проводиться обшук, слідчий експеримент тощо.

Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, відповідно до їх процесуального статусу та ролі у слідчій дії роз'яснюються права й обов'язки, передбачені КПК, процесуаль­ний порядок проведення слідчої дії, а також указується на відпові­дальність, установлену законом (ч.

Слідчий і прокурор зобов'язані запросити не менше двох поня­тих для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, у тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експеримен­ту або освідування особи. Винятками є випадки застосування безпе­рервного відеозапису перебігу проведення відповідної слідчої (роз- шукової) дії. Участь понятих є гарантією правильного безпосеред­нього сприйняття під час здійснення слідчих дій, обставин та фак­тів, що мають значення для кримінального провадження, та їх на­лежного фіксування у процесуальних документах. Мета участі по­нятих у проведенні слідчих дій - посвідчення факту проведення слідчої дії, її перебігу та результатів.

Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи й обшук особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповід­ної слідчої (розшукової) дії (ч. 7 ст. 223 КПК України).

Слідчі (розшукові) дії можуть проводитися тільки в межах стро­ків, передбачених КПК України (ч. 8 ст. 223 КПК України).

Досудове розслідування розпочинається, як відомо, з моменту внесення відповідних відомостей щодо кримінального правопору­шення до ЄРДР (ч. 2 ст. 214 КПК України) та закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинува­льного акта, клопотання про застосування примусових заходів ме­дичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. З КПК України). Піс­ля закінчення граничного строку досудового розслідування, визна­ченого КПК України, проведення слідчих (розшукових) дій негайно припиняється. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (роз­шукові) дії, проведені з порушенням установлених законом строків досудового розслідування, є незаконними, а встановлені завдяки їм докази - недопустимими. Закон установлює єдиний виняток із зага­льного правила щодо строків, протягом яких можуть проводитися слідчі дії: у разі якщо під час судового розгляду виникне необхід­ність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають іс­тотне значення для кримінального провадження, й вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі ухвалення такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайом­лення учасників судового провадження з її результатами (ч. 3 ст. 333 КПК України). У цих випадках слідчі (розшукові) дії проводяться за дорученням суду в порядку, передбаченому главами 20 та 21 КПК України.

До загальних засад кримінального провадження належить пра­во кожного на недоторканність житла чи іншого володіння особи (ст. 13 КПК України). Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією зі складових особистої недоторканності та тісно пов'язується правом на недоторканність особистого й сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України. Саме тому, захи­щаючи ці фундаментальні права особи, законодавець у ст. 233 КПК України закріплює загальну вимогу: ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на під­ставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 ст. 233 КПК України. Указана стаття передбачає право слідчого або проку­рора без ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор або слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про прове­дення обшуку до слідчого судді, який повинен розглянути клопо­тання згідно з вимогами ст. 234 КПК України, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо проку­рор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слід­чий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встанов­лені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України.

Крім того, до загальних вимог, які висуваються до всіх слідчих дій, процедуру яких пов'язано із необхідністю проникнення до жи­тла чи іншого володіння особи, слід також віднести єдині підходи, сформульовані законодавцем, до розуміння понять «житло чи інше володіння особи». Зокрема, ст. 233 КПК України містить легальне визначення, відповідно до якого під житлом особи розуміється будь- яке приміщення, яке перебуває у постійному чи тимчасовому воло­дінні особи, незалежно від його призначення та правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в

ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого примі­щення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утри­мання осіб, права яких обмежено за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарсько­го, виробничого та іншого призначення тощо, які перебувають у володінні особи. Аналіз цих понять дозволяє зазначити, що законо­давець дає доволі широке їх визначення, що здається правильним, оскільки завданнями кримінального провадження є, перш за все, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінально­го провадження. У разі проникнення до житла чи іншого володіння на підставі ухвали слідчого судді визначальним є те, що ці об'єкти перебувають у володінні особи (фізичної чи юридичної). Уявляєть­ся, що з метою захисту прав та законних інтересів осіб у криміналь­ному провадженні під час тлумачення ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном), тоб­то не слід ототожнювати володіння із власністю. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», віднесення до «іншого воло­діння» офісних і службових приміщень будь-яких форм власності, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення, земельних ділянок тощо відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ^[77].

Якщо проводиться слідча (розшукова) дія за участю малолітньої або неповнолітньої особи, то обов'язково забезпечується участь її законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. До початку слідчої (розшукової) дії цим особам роз'яс­нюється їхнє право за дозволом слідчого чи прокурора ставити уто­чнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі. У винятко­вих випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка або по­терпілого, слідчий чи прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника (ст. 227 КПК України).

Під час проведення слідчих (розшукових) дій повинна бути за­безпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Законом забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосуванням такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність, створювати небезпеку для життя та здоров'я осіб, які беруть участь у проведенні слідчих дій (ст. 28, 29 Конститу­ції України, ст. 11, ч. 5 ст. 240 КПК України). Фіксування слідчих дій повинно відбуватися відповідно до вимог глави 5 КПК України.

3.