§ 1. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності для проведення слідчих дій

У пункті 1 ч. 1 ст. 10 Закону про ОРД України зазначається, що матеріали ОРД використовуються «як приводи та підстави для пору­шення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій».

У відповідних нормах Модельного Закону про ОРД для країн- учасниць СНД¹, а також Законів про ОРД всіх, окрім України, країн — колишніх республік CPCP вказується, що «результати ОРД викорис­товуються для підготовки і здійснення слідчих дій»^{[813] [814]. Така редакція за­значеної норми, на наш погляд, досить повно відбиває сутність цього процесу.}

Невдале, на нашу думку, формулювання цієї норми в Законі про ОРД України й неузгодженість її з відповідними нормами КПК Украї­ни викликали низку проблемних питань у правозастосовній діяльнос­ті, що актуалізує їх наукову розробку й законодавче врегулювання.

Вказівка у Законі про ОРД на те, що матеріали ОРД України вико­ристовуються як приводи та підстави для проведення невідкладних слідчих дій, порушує питання про те, що слід розуміти під термінами «приводи» й «підстави» для проведення невідкладних слідчих дій; який зміст «приводу» й «підстав» і як вони співвідносяться між со­бою; якими є правові наслідки виявлення приводу для проведення слідчих дій; що слід розуміти під терміном «невідкладні слідчі дії», який їх перелік; чи можуть матеріали ОРД бути приводами та підста­вами для інших («відкладних») слідчих дій і яких саме; чи можуть ви­користовуватися матеріали ОРД в організаційно-тактичних цілях для підготовки і проведення слідчих дій.

Вирішення цих проблемних питань ускладнюється тим, що в чин­ному КПК України ні поняття «слідчі дії», ні поняття «невідкладні слідчі дії», ні їх перелік не визначаються. Немає визначення в кримі­нально-процесуальному законодавстві й понять «приводи» та «підста­ви» для проведення слідчих дій.

Питання щодо понять «слідчі дії», «невідкладні слідчі дії» та їх переліку, а також поняття «підстав» для проведення невідкладних слі­дчих дій є дискусійними в теорії кримінального процесу та криміналі­стики. А питання визначення приводу для проведення слідчих дій не розглядалося навіть у наукових працях, спеціально присвячених ком­плексному дослідженню проблем слідчих дій¹. Враховуючи, що до­кладний аналіз цих питань є предметом самостійного наукового дослі­дження, висвітлимо їх лише в тих межах, що потрібні для розкриття визначеної в цьому параграфі проблеми.

На підставі аналізу наукових праць, присвячених дослідженню по­няття слідчих дій^{[815] [816], та норм кримінально-процесуального законодавства слідчі дії визначаються нами як заходи, які складаються із сукупності пошуково-пізнавальних та посвідчувальних прийомів, проводяться уповноваженими кримінально-процесуальним законом суб’єктами (органом дізнання, слідчим, прокурором та судом) у визначеному для кожного з них порядку з метою виявлення, сприйняття й закріплення фактичних даних і відомостей про їх джерела для отримання доказів у кримінальній справі та їх перевірки.}

Виходячи з того, що в ч. 1 ст. 10 Закону про ОРД вказується на те, що матеріали ОРД використовуються як приводи та підстави для проведення невідкладних слідчих дій, закономірно постає питання, яке потребує визначення в межах нашого дослідження: що слід розу­міти під терміном «невідкладні слідчі дії», чи існують інші «відклад­ні» слідчі дії й чи можуть бути матеріали ОРД для них приводами та підставами.

З нашої точки зору, термін «невідкладні» слідчі дії повинен бути виключений з чинної редакції ч. 1 ст. 10 Закону про ОРД, оскільки він для органів досудового розслідування сьогодні не має правового значення.

Законом України № 3351-XII від ЗО червня 1993 р. ця норма була змінена з виключенням цього переліку. У чинному КПК України тер­мін «невідкладні слідчі дії» згадується лише в ч. 2 ст. 104 КПК, у якій визначається обов’язок органу дізнання передати порушену ним спра­ву про тяжкий злочин слідчому через прокурора після проведення «невідкладних слідчих дій».

На нашу думку, із засад сучасного кримінального процесу випли­ває, що невідкладними слідчими діями, як для органу дізнання, так і для слідчого, виходячи з ситуації, що складається у кримінальній справі, можуть бути будь-які з них. На практиці, наприклад, вже після огляду місця події нерідко виникає необхідність у проведенні експер­тизи, тобто ця слідча дія стає невідкладною, хоча в попередній редак­ції ч. 1 ст. 104 КПК України серед невідкладних слідчих дій вона не вказувалася. Невипадково окремими науковцями ставиться питання про необхідність призначення експертизи ще до порушення прова­дження у кримінальній справі^[817], що за певних умов цілком доцільно.

З огляду на викладене вважаємо за доцільне до чинного законо­давства внести такі зміни та доповнення.

Пункт 1 ч. 1 ст. 10 Закону про ОРД викласти в такій редакції: «1) як приводи та підстави для порушення провадження у криміналь­ній справі, проведення слідчих дій або для їх підготовки».

Доповнити ст. 103 КПК України положенням про те, що матеріали ОРД можуть бути використані як приводи та підстави для проведення слідчих дій або для їх підготовки, й внести це положення до проекту нового КПК України.

Виключити з ч. 2 ст. 104 КПК України термін «невідкладні слідчі дії», виклавши її в такій редакції: «У разі порушення органом дізнання провадження у справі про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили, у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу».

Вказівка в п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону про ОРД на те, що матеріали ОРД можуть бути приводами та підставами для проведення невідкладних слідчих дій закономірно обумовлює вирішення питання про те, що є приводом, а що є підставами для проведення цих дій, яким є зміст цих категорій, як вони співвідносяться між собою, а також визначення правових наслідків для особи, що проводить дізнання, чи слідчого в разі наявності приводу та підстав до проведення слідчих дій.

Слід звернути увагу на те, що коли перелік приводів до порушен­ня провадження у кримінальній справі та їх форми чітко визначені в ч. 1 ст. 94 КПК України, то переліку приводів до проведення слідчих дій та визначення форм цих приводів у чинному КПК України немає. Проте привід об’єктивно існує для початку будь-якої діяльності, в то­му числі й для проведення слідчої дії, як зовнішній чинник, що дає спонукальний поштовх для настання певних подій. А тому вказівка в Законі України про ОРД на те, що матеріали ОРД використовуються як привід для проведення слідчих дій, на нашу думку, є доцільною, проте потребує уточнення, оскільки приводом для проведення слідчих дій є не самі матеріали ОРД, а факт їх отримання уповноваженою осо­бою (слідчим чи органом дізнання).

Отже, отримання матеріалів ОРД органом досудового розсліду­вання як привід для проведення слідчих дій — це акт надання цьому органу матеріалів ОРД оперативно-розшуковим підрозділом або ви­требування їх цим органом із зазначеного підрозділу, що є юридичним фактом, який породжує відповідні кримінально-процесуальні відноси­ни, а також тим спонукальним чинником, що формує внутрішнє пере­конання в уповноваженої особи органу досудового розслідування в необхідності проведення нею певних слідчих дій з метою отримання доказів у кримінальній справі чи перевірки вже наявних.

Отримання матеріалів ОРД органом досудового розслідування із оперативного підрозділу як привід до проведення певної слідчої дії має правове значення лише в сукупності з підставами, що містяться в цих матеріалах, як передбаченими законом умовами, що дають мож­ливість прийняти рішення про їх проведення. Відсутність таких підс­тав у матеріалах ОРД означає й відсутність приводу до проведення будь-яких слідчих дій.

Наявність сукупності приводу та підстав формує в особи, що про­водить дізнання, й слідчого переконання в необхідності здійснити провадження певної слідчої дії, оскільки ст. 2 КПК України містить вимоги щодо охорони прав та законних інтересів фізичних і юридич­них осіб, які беруть у ньому участь, швидкого й повного розкриття злочинів, а ст. 22 КПК України — щодо всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи.

Разом із цим така вказівка, що випливає із загальних вимог зазна­чених норм кримінально-процесуального закону, не має імперативно­го характеру й допускає широке застосування власного розсуду особи, що проводить дізнання, й слідчого при вирішенні питання про прове­дення тієї чи іншої слідчої дії.

На застосування власного розсуду особи, що проводить дізнання, й слідчого прямо вказується й в окремих нормах чинного КПК Украї­ни, де повноваження цих осіб при проведенні слідчих дій формулю­ються у такий спосіб: «може бути» (статті 68, 166, 190 КПК); «за роз­судом слідчого» (ст. 168 КПК); «вправі» (ст. 172 КПК); «може про­вести» (ст. 184 КПК); «при необхідності» (статті 174, 175, 193, 196 КПК); «може виїхати» (ст. 194 КПК); «у разі потреби» (ст. 199 КПК); «має право» (ст. 201 КПК); «може призначити» (ст. 203 КПК).

Тому з метою уникнення спірних ситуацій, що нерідко виникають між підрозділами, уповноваженими на проведення ОРД, та слідчим при вирішенні питання про використання матеріалів ОРД як приводів та підстав для проведення слідчих дій, і контролю за прийняттям слід­чим процесуальних рішень на підставі власного розсуду слід закріпи­ти в кримінально-процесуальному законі правові наслідки отримання слідчим таких матеріалів.

Така практика спричиняє ситуацію, коли матеріали ОРД, які міс­тять цінну інформацію для об’єктивного й усебічного розслідування злочину, що отримується ціною великих зусиль оперативних праців­ників з докладанням напруженої копіткої фізичної, розумової та психо­логічної роботи в умовах ризику для свого особистого життя, здоров’я та майна, а також життя, здоров’я та майна своїх родичів та близьких й оперативних джерел, які задіяні для отримання такої інформації, ма­теріальних витрат на проведення відповідних ОРЗ, шляхом обмеження конституційних прав громадян, залишаються нереалізованими.

Невикористання матеріалів ОРД чи несвоєчасне їх використання для прийняття відповідних процесуальних рішень, у тому числі й про­ведення слідчих дій, дає змогу особам, які вчинили злочин, уникнути покарання та відшкодування збитків, завданих вчиненням ними зло­чину, чи до невиправданого затягування вирішення кримінальної справи, а інколи й до незаконного притягнення до кримінальної відпо­відальності та засудження невинних осіб.

Прикладом цього є отримання слідчим матеріалів ОРД, у яких містилася інформація про те, що за місцем проживання обвинува­ченого С. знаходяться копії підроблених ним власноручно векселів, актів їх прийому-передачі, актів звіряння заборгованості, аркуші папе­ру формату А4, на яких С. тренувався підроблювати підписи посадо­вих осіб банку та приватного підприємства, а також технічні засоби, на яких здійснювалося підроблення документів. Проте слідчий не прийняв своєчасного рішення про проведення відповідних слідчих дій на підставі матеріалів ОРД, у зв’язку з чим з метою уникнення кримі­нальної відповідальності зазначені предмети, що могли стати доказа­ми у кримінальній справі, підозрюваний С. знищив¹.

У кримінальній справі за обвинуваченням М. і Н. за ч. З ст. 229^[818], ч. З ст. 70¹ KK України (у ред. 1960 р.) слідчий отримав матеріали ОРД, у яких були дані про те, що в квартирі Н. зберігається наркотич­на речовина героїн, проте він не убачив у цих матеріалах (рапорті опе­ративного працівника, який отримав повідомлення від особи, що пе­ребувала в негласних конфіденційних відносинах з ним, а також ма­теріалах контролю за телефонними розмовами М. і Н.) достатніх під­став для проведення обшуку в квартирі Н. У результаті цього вже в ході досудового слідства частина наркотичної речовини була реалі­зована невстановленим особам, а частину героїну М. і Н. намагалися переховати в інше місце^{[819] [820] [821].}

З огляду на подібні факти вважаємо за доцільне до проекту нового КПК України внести норму такого змісту: «Матеріали оперативно- розшукової діяльності використовуються як приводи та підстави для обґрунтування рішень про проведення слідчих дій.

У разі коли особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, дійде висновку, що надані їй матеріали ОРД не можуть бути використані як приводи та підстави для проведення певної слідчої дії, вона виносить про це вмотивовану постанову, яка протягом трьох діб направляється оперативному підрозділу, з якого надійшли такі матері­али, а копія цієї постанови — прокурору».

Направлення прокурору копії вмотивованої постанови про відмову у використанні матеріалів ОРД як приводів та підстав для проведення слідчих дій дасть змогу прокурору проконтролювати обґрунтованість рішення слідчого.

Введення запропонованої нами норми до Кримінально- процесуального кодексу України запобігатиме безпідставному відмов­ленню слідчих у використанні матеріалів ОРД для проведення певних слідчих дій, сприятиме обґрунтованості процесуальних рішень у кри­мінальному процесі, ефективності застосування оперативно- розшукових та кримінально-процесуальних засобів у досудовому роз­слідуванні кримінальних справ та захисті прав людини від злочинних посягань, а також усуненню неправомірних дій органів, у провадженні яких перебуває кримінальна справа, щодо осіб, які притягуються до сфери кримінального процесу.

У теорії кримінального процесу щодо вирішення питання про ви­значення поняття підстав до проведення слідчих дій та змісту цих під­став висловлюються різні точки зору. Так, В. Я. Дорохов вважав таки­ми підставами наявність фактичних даних, з якими закон пов’язує мо­жливість і необхідність проведення слідчої (судової) дії для одержан­ня доказів¹.

Слушною є точка зору щодо розрізнення підстав для проведення слідчих дій на правові та фактичні^{[822] [823]. Під правовими підставами розумі­ється «сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право здійснити ту чи іншу дію», а під фак­тичними — «конкретні відомості про можливість добування доказової інформації зі слідів певного виду»[824]. На наш погляд, потребує уточнен­ня як зміст фактичних підстав, так і те, що є їх джерелом.}

Слід звернути увагу на те, що слідча дія може проводитися не лише для «добування доказової інформації зі слідів певного виду», а й для перевірки доказів, які вже є у кримінальній справі, та інших джерел інформації, в тому числі й матеріалів ОРД.

Проаналізувавши висловлені науковцями погляди на поняття та сутність підстав для проведення слідчих дій, норми КПК, у яких ви­значаються такі підстави, а також матеріали практики, слід визначити сутнісні ознаки цих підстав, якими, на наш погляд, є: отримання їх уповноваженою особою; отримання їх у визначений законом спосіб; визначеність їх (як юридичних підстав) кримінально-процесуальним законом для кожної слідчої дії; здатність їх до формування внутріш­нього переконання уповноваженої особи щодо необхідності проведен­ня певної слідчої дії та можливості отримання доказової інформації зі слідів певного виду чи перевірки вже отриманих доказів (як фактич­них підстав); єдність юридичних і фактичних аспектів цих підстав.

Наведені сутнісні ознаки підстав для проведення слідчих дій, а та­кож виявлення змісту цих підстав дають можливість визначити мате­ріали ОРД як підстави для проведення слідчих дій, що отримані у пе­редбачений законом спосіб у ході здійснення ОРД, залучені до кримі­нального процесу у визначеному законом порядку, містять фактичні дані, здатні до формування в уповноваженої особи внутрішнього пе­реконання в можливості отримання доказів зі слідів певного виду чи перевірки наявних доказів у кримінальній справі й необхідності при­йняття процесуального рішення для проведення з цією метою відпо­відних слідчих дій.

Дослідження матеріалів ОРД як підстав для проведення слідчих дій потребує також визначення змісту цих підстав. У теорії криміна­льного процесу деякі вчені, досліджуючи зміст підстав для проведення слідчих дій, доходять висновку, що процесуальне рішення про прове­дення слідчих дій повинно бути засноване лише на доказах, оскільки в іншому разі воно втрачає юридичну значущість і переконливість^[825]. У цьому контексті А. Я. Дубинський писав: «Ми вважаємо, що не мо­жуть бути визнані правильними поширені в теорії кримінального про­цесу й у слідчій практиці погляди, в силу яких в основу таких проце­суальних рішень, як рішення про проведення обшуку, про затримання підозрюваного, у певних випадках можуть бути покладені не докази, а дані, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності. Реалі­зація зазначених процесуальних рішень тягне за собою значне обме­ження прав особи, що недопустиме за відсутності доказів необхідності такого рішення»¹. Подібної думки дотримуються й окремі фахівці в галузі ОРД^{[826] [827]. При цьому деякі прибічники цієї точки зору вважають, що одні з таких рішень обов’язково потребують як підстав доказів, а інші — їх сукупності[828].}

Окремі науковці, на наш погляд, висловлюють слушну думку про те, що в основі рішень, пов’язаних з підготовкою та проведенням окремих слідчих дій, матеріали ОРД не лише можуть, а й повинні бути використані^[829]. На підтвердження обґрунтованості цієї думки свідчать результати проведеного нами аналізу норм чинного КПК України, які дають можливість зробити висновок про те, що у кримінально- процесуальному законі відсутня вимога щодо обґрунтування всіх слі­дчих дій лише вірогідними знаннями, що випливають із сукупності кримінально-процесуальних доказів. На обґрунтування рішень про проведення окремих слідчих дій можуть бути покладені відомості, які мають і ймовірний характер. Безперечно, у ході досудового розсліду­вання орган дізнання та слідчий повинні прагнути, щоб необхідний обсяг фактичних даних формувався, насамперед, за рахунок криміна­льно-процесуальних доказів, правомірність використання яких як фак­тичної підстави до проведення слідчих дій не викликає сумніву. Проте аналіз як матеріалів практики, так і норм чинного КПК України, що регламентують підстави для проведення слідчих дій, свідчить про те, що правова природа фактичних даних, покладених в основу окремих із них, може бути й іншою, ніж у доказів, передбачених ст. 65 КПК України, оскільки для ухвалення рішення про проведення певних слід­чих дій допускається використання й обґрунтованих припущень. Обу­мовлено це насамперед тим, що на первісному етапі досудового розслі­дування слідчі дії здебільшого провадяться в умовах, коли обставини вчинення злочину та необхідність їх процесуального документування й прийняття інших процесуальних рішень, спрямованих на подальше просування кримінальної справи, не терплять зволікання. На цьому по­чатковому етапі досудового слідства процес доказування лише почався й у кримінальній справі доказів, передбачених ст. 65 КПК України, як правило, або ще немає, або їх недостатньо (немає їх необхідної сукуп­ності) для прийняття відповідних процесуальних рішень. Тому цілком виправданим і таким, що відповідає цій стороні кримінального проце­су, є прийняття перших рішень на підставі імовірних знань.

Саме тому, на наш погляд, підставою для проведення окремих слідчих дій можуть бути не лише кримінально-процесуальні докази, передбачені ст. 65 КПК України, а й фактичні дані, що містяться в ма­теріалах ОРД.

Виходячи з класифікації процесуальних рішень, що приймаються слідчим у кримінальній справі, за таким критерієм, як ступінь переко­нливості знань, які формують підстави для їх прийняття, вони поділя­ються на такі, що:

а) потребують вірогідних знань, отриманих процесуальним шля­хом, прийняття яких може здійснюватися виключно на підставі сукуп­ності доказів;

б) допускають наявність імовірних знань, для прийняття яких ма­ють бути наявні точні дані чи достатні підстави, сформульовані на ос­нові як доказів, так і інших даних, у тому числі й матеріалів ОРД.

Таким чином, підставою для прийняття процесуальних рішень першої групи, що потребують вірогідних знань, може бути виключно сукупність доказів, передбачених ст. 65 КПК України, отриманих у визначеній процесуальним законом формі. Однак при цьому слід звернути увагу на те, що рішення цієї групи стосуються формування підстав не для проведення певних слідчих дій, а спрямування до­судового слідства: про притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК), про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи (ст. 218 КПК) тощо. Для цих рішень матеріали ОРД не мають процесуального значення. У практич­ній діяльності при прийнятті таких рішень вони відіграють важливу роль лише у реалізації організаційно-тактичних заходів.

Що ж до прийняття процесуальних рішень про проведення слід­чих дій, то у жодній статті чинного КПК України немає вимоги, щоб підставами для таких рішень були докази, передбачені ст. 65 КПК України, чи їх сукупність. Виходячи з аналізу підстав для проведення слідчих дій, що визначені у відповідних нормах КПК, можемо зробити висновок, що для всіх слідчих дій, які спрямовані на отримання дока­зів, підставами можуть бути не лише докази, а й фактичні дані, отри­мані в ході ОРД, проте лише за умови, що вони отримані в установле­ному законом порядку з джерел, які заслуговують на довіру, виклю­чають їх розшифровку й формують у слідчого внутрішнє переконання в можливості й необхідності прийняття рішення на проведення певних слідчих дій.

Залежно від класифікації процесуальних рішень про проведення слідчих дій, що приймаються органом дізнання та слідчим у кримі­нальній справі, за таким критерієм, як підстави втручання до сфери прав та законних інтересів людини й громадянина, вони поділяються на ті, що:

а) фіксуються в постанові слідчого й потребують відповідного рі­шення суду (обшук, примусова виїмка з житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з ка­налів зв’язку) чи санкції прокурора (виїмка документів, що становлять державну таємницю);

б) фіксуються в постанові слідчого й не потребують відповідного рішення суду чи санкції прокурора (виїмка (окрім примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи та виїмки документів, що стано­влять державну таємницю), призначення експертизи, освідування, одержання зразків для експертного дослідження);

в) не фіксуються в постанові слідчого (допит, очна ставка, огляд, освідування, пред’явлення для впізнання).

Для прийняття процесуального рішення про проведення тієї чи іншої слідчої дії орган дізнання та слідчий повинні мати певні дані, які б з відповідним ступенем імовірності вказували на можливість отри­мання доказів у кримінальній справі. При обґрунтуванні кожної слід­чої дії необхідно враховувати особливості джерела фактичних даних, підстав для її проведення, їх характер, наявність у справі доказів, пе­редбачених ст. 65 КПК України, а також специфіку встановлюваних у справі фактів або обставин. Це дозволяє, виходячи із слідчої ситуа­ції, обрати саме ту слідчу дію, яка найбільше відповідатиме цій меті, правильно визначити, які дані можуть бути підставами для їх прове­дення, — отримані процесуальним шляхом або в ході ОРД чи тим та іншим у сукупності, а в кінцевому підсумку забезпечить ефективність слідчої дії й у цілому досягнення мети й виконання завдань криміна­льного судочинства.

Якщо кримінально-процесуальній діяльності передувала ОРД або ця діяльність відповідно до Закону про ОРД та відомчих нормативних актів супроводжує кримінальне судочинство, то одним із основних її завдань є виявлення підстав для прийняття у кримінальній справі за­конних та обґрунтованих рішень, у тому числі й проведення слідчих дій, що сприяє швидкому й повному розкриттю злочинів, забезпе­ченню законних інтересів, прав та свобод осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, оскільки, як свідчить аналіз практики, на ранньому етапі розслідування кримінальної справи орган дізнання чи слідчий відчувають дефіцит будь-якої інформації про обставини злочину, враховуючи те, що слідчі дії (за винятком лише огляду місця події та накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку) як засоби виявлення фактичних даних та їх джерел для отримання доказів, передбачених ст. 65 КПК України, ще не про­ведені й для цього потрібні відповідні підстави.

Водночас у більшості випадків таким справам передує ОРД, із ма­теріалів якої можна з’ясувати низку питань, що мають суттєве значен­ня для правильного й об’єктивного розслідування злочину, зокрема про способи вчинення злочину і приховування злочинних дій; про причетних до злочину осіб; про роль кожної з цих осіб у злочинній ді­яльності; про їх психологічні особливості; про їх місця знаходження; про місця знаходження предметів і документів, що мають значення для справи; про зв’язки осіб, що вчинили злочин, а також про коло інших питань, вирішення яких може допомогти органу дізнання та слідчому у правильній організації розслідування кримінальної справи (плануванні слідчих дій, обранні їх тактики тощо). Тому не скориста­тися такими матеріалами в ході досудового слідства було б нераціона­льно, зважаючи на те, що й дослідчі перевірочні дії, зазначені в ч. 4 ст. 97 КПК України (відібрання пояснень від окремих громадян чи по­садових осіб або витребування необхідних документів), мають обме­жені пізнавальні можливості.

Враховуючи зазначене, важливим як для підрозділів, що здійс­нюють ОРД, так і для органів досудового слідства є надання можли­вості слідчому якомога повніше скористатися матеріалами ОРД, з огляду на те, що слідчі дії на ранніх етапах розслідування можуть бу­ти ефективними лише за умов попереднього ознайомлення з матеріа­лами ОРД слідчого, оскільки ОРД спрямована на фізичне виявлення фактичних даних, першоджерел інформації про обставини злочину та осіб, до нього причетних, очевидців злочину тощо таємними за­собами й методами, забезпечуючи тим самим не лише оперативність отримання таких даних, а й прихованість інтересу уповноважених осіб правоохоронних органів до злочинної діяльності, чим створює можливість своєчасного, об’єктивного й усебічного її документу­вання (встановлення ознак злочину, злочинних зв’язків тощо), а та­кож виявлення шляхів легалізації матеріалів ОРД, а при порушенні кримінальної справи — створення сприятливих умов для проведення слідчих дій, спрямованих на отримання доказів у кримінальній спра­ві.

На нашу думку, саме тому законодавець або не вказує в нормах КПК України на джерела інформації, що лежать в основі рішень про проведення деяких слідчих дій, або взагалі не пов’язує їх здійснення з якимись конкретними підставами, надаючи уповноваженій особі право приймати рішення з даного питання самостійно, за своїм влас­ним розсудом та з урахуванням конкретної слідчої ситуації, що скла­лася у кримінальній справі.

Виходячи із засад кримінального процесу, на момент прийняття рішення про проведення слідчих дій на підставі матеріалів ОРД ці під­стави повинні міститися не лише в матеріалах оперативно-розшукової справи, як це помилково інколи вважають окремі оперативні праців­ники, а й у матеріалах кримінальної справи, з якої вбачалось би, що таке рішення слідчого чи органу дізнання логічно випливає з процесу досудового розслідування, що дає змогу контролювати процес форму­вання доказів, законність і обґрунтованість процесуальних рішень всім учасникам процесу, а також суду.

Так, наприклад, рішення слідчого про проведення низки слідчих дій, а саме: обшуку (ст. 177 КПК України), виїмки (ст. 178 КПК Украї­ни), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з кана­лів зв’язку (ст. 187 КПК України), огляду житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК України), проведення освідування (ст. 193 КПК України), призначення експертизи (статті 196, 203 КПК України) повинно бути відбито у відповідній постанові, яка згідно з вимогами ст. 130 КПК України має бути мотивованою. При цьому слід зазначи­ти, що мотивування підстав для проведення слідчих дій входить до основного змісту цього процесуального документа. Тому воно повин­но включати в себе посилання на відповідні матеріали ОРД, якщо во­ни є підставою для цих слідчих дій.

Для прийняття рішень органу дізнання чи слідчого про проведен­ня таких слідчих дій, як допит обвинуваченого (ст. 143 КПК України), підозрюваного (ст. 107 КПК України), потерпілого (ст. 171 КПК Укра­їни), свідка (статті 166-169 КПК України); очна ставка (ст. 172 КПК України); пред’явлення для впізнання (статті 174-175 КПК України); огляд (ст. 190 КПК України) (за винятком огляду житла чи іншого во­лодіння особи), відтворення обстановки і обставин події (ст. 194 КПК України) чинний КПК України не вимагає вказівки на підстави у пос­танові слідчого чи органу дізнання. Однак рішення про проведення цих слідчих дій, у тому числі й на підставі матеріалів ОРД, повинні випливати з матеріалів кримінальної справи й відбиватися у процесуа­льних документах, що є важливим як для виникнення юридичних на­слідків таких рішень, так і для контролю за їх законністю та своєчас­ністю їх реалізації.

КПК України не містить вимоги, щоб при формуванні таких підс­тав повністю розкривалося джерело оперативно-розшукової інформа­ції. Проте матеріали ОРД, які містяться в матеріалах кримінальної справи, повинні бути легалізованими й не розкривати форм та методів ОРД, негласних джерел оперативної інформації. Тому для дотримання режиму таємності й принципу конфіденційності Закон України про ОРД та відповідні відомчі нормативні акти покладають на оператив­ного працівника обов’язок забезпечити нерозголошення даних про си­ли, засоби, форми й методи ОРД, що становлять державну таємницю, а також про осіб, які перебувають з підрозділом, що здійснює ОРД, у конфіденційних відносинах. Враховуючи зазначене, у рапорті опера­тивного працівника чи іншому документі, отриманому в ході прове­дення ОРЗ, що міститься в матеріалах ОРД, які надаються слідчому, може бути посилання на те, що така інформація отримана в ході ОРД, однак без розкриття її оперативного докерела, форм та методів ОРД.

Для кримінального процесу важливим є те, що такий рапорт чи інший документ, отриманий у ході ОРД й залучений до кримінальної справи, є підставою для прийняття рішення про проведення певної слідчої дії.

При цьому слід враховувати, що у разі виникнення необхідності дослідження джерела такої інформації в кримінальній справі (напри­клад, при необхідності допиту особи, яка перебуває у конфіденційних відносинах з підрозділом, що здійснює ОРД, як свідка з питань отри­мання нею інформації чи надання її оперативному працівнику або не­обхідності допиту як свідка негласного оперативного працівника, що проводив відповідний ОРЗ, чи інших учасників цих заходів з питань отримання матеріалів ОРД в ході проведення цих ОРЗ та залучення матеріалів ОРД до відповідної оперативно-розшукової справи) мож­ливе розголошення конфіденційних чи інших даних, що становлять державну таємницю у встановленому Законом про ОРД та відомчими нормативними актами порядку.

З урахуванням зазначеного ці дані повинні або підлягати виклю­ченню із кримінального процесу, або за умов отримання відповідної згоди негласних працівників і осіб, які перебувають у негласних кон­фіденційних відносинах з підрозділом, що здійснює ОРД, та керівни­ків відповідних відомств чи їх заступників, слідчі дії здійснюються з дотриманням вимог як КПК України, так і таємного діловодства. Ро­згляд такої кримінальної справи у суді здійснюється у закритому су­довому засіданні з дотриманням усіх правил судочинства (частини 2-4 ст. 20 КПК України).

Виходячи з принципів сучасного кримінального процесу України, необгрунтованою, на наш погляд, є думка В. І. Зажицького, який вва­жає, що підстави для проведення окремих слідчих дій можуть і не міс­титися в матеріалах кримінальної справи¹. На нашу думку, якщо підс­тавами для проведення слідчих дій є матеріали ОРД, то на них слід посилатися в протоколах відповідних слідчих дій для обґрунтування таких підстав, однак розкривати такі матеріали немає потреби (хоча при порушенні норм КПК може виникнути необхідність їх розкриття). Якщо такі матеріали розкриті у суді не будуть за певних обставин (конфіденційності стосунків, розкриття форм та методів ОРД, необ­хідності забезпечення безпеки оперативних працівників та їх операти­вних джерел тощо), то докази отримані в ході слідчих дій, проведених на підставі матеріалів ОРД, можуть бути виключені із кримінальної справи, що підтверджується й матеріалами судової практики. Так, на­приклад, у кримінальній справі за обвинуваченням C.^{[830] [831] суд не визнав доказами протокол обшуку у квартирі C., протокол огляду документів (відбитків печатки на аркуші А-4) та висновок експерта щодо цих до­кументів, які відповідно до протоколу обшуку у квартирі С. були отримані органом дізнання на підставі матеріалів ОРД.}

У судовому засіданні С. категорично заперечував, що у його квар­тирі знаходилися занесені до протоколу обшуку документи як такі, що були виявлені у ході цього обшуку. На його переконання, як він пока­зав, зазначені документа ному «підкинув» сам оперативний праців­ник К. в ході обшуку у його квартирі.

Допитані в суді як свідки поняті М. і Ч. показали, що вони під час обшуку знаходилися в коридорі квартири й не бачили, де і у якій кім­наті були виявлені документи, що занесені оперативним працівни­ком К. до протоколу обшуку. Протокол обшуку вони підписали на прохання K., не ознайомившись з його змістом. Допитаний як свідок оперативний працівник К. показав, що порушення норм КПК «було викликано оперативною ситуацією», «... підставами для проведення обшуку була оперативна інформація, отримана пізно ввечері, від опе­ративного джерела, яке повідомило, що у квартирі С. є підроблені ним документи і він збирається уночі їх знищити. Тому обшук на квартирі С. був проведений у ночі». Чому поняті та С. дають такі показання, К. пояснити не зміг. У зв’язку з цим суд задовольнив клопотання захис­ника С. про допит «оперативного джерела» K., однак останній відмо­вився вказати його дані.

Вірогідність даних, що містяться в матеріалах ОРД і є підстава­ми для проведення слідчих дій, на наш погляд, не можна ставити в залежність від того, оформляється відповідне рішення постановою чи відбивається в інших процесуальних документах. У всіх випадках слідчий не може керуватися беззвітним розсудом, інтуїцією чи мате­ріалами ОРД, які, на його думку, заслуговують на довіру, проте не залучені у встановленому порядку до кримінальної справи, а пови­нен мати такі достатні дані, які відображені в матеріалах криміналь­ної справи й у своїй сукупності формують у нього внутрішнє пере­конання в реальній можливості отримання модельованих ним ре­зультатів проведенням конкретної слідчої дії — доказів у криміналь­ній справі.

Слід зазначити, що на практиці в окремих постановах слідчого чи органу дізнання про проведення тих чи інших слідчих дій лише вказу­ється на те, що в матеріалах кримінальної справи є підстави (достатні дані) для їх проведення, у тому числі й одержані з матеріалів ОРД. Самі ж ці дані, як правило, у постанові не наводяться. Вважаємо, що така практика не відповідає вимогам чинного КПК України щодо вмо­тивованості процесуальних рішень слідчого.

Аналіз вивчених нами кримінальних справ, а також анкетування слідчих та оперативних працівників свідчить про те, що допит свідка як слідча дія є найбільш розповсюдженим у діяльності органів дізнан­ня та слідчих. Проте при її здійсненні в 56 % вивчених нами кримі­нальних справ відсутні дані про підстави виклику свідка на допит. 76 % опитаних оперативних працівників органів дізнання СБ України і 14 % слідчих СБ України вважають, що для виклику свідка на допит достатньо, щоб такі дані містилися лише в матеріалах ОРД без фікса­ції їх в матеріалах кримінальної справи. При цьому аналіз анкетування слідчих показав, що 9 % осіб, викликаних на допит як свідки на підс­таві матеріалів ОРД, не дали показань через те, що їм не були відомі обставини, які мали значення для справи.

Таким чином, у результаті необгрунтовано то виклику осіб на до­пит як свідків не лише цим особам, а й суспільним інтересам завдаєть­ся шкода через те, що вказані особи вимушено і безпідставно відрива­ються від суспільно-корисної праці й невиправдано піддаються мора­льним переживанням. У зв’язку з цим у ході оперативно-розшукового документування в оперативно-розшукових справах оперативним пра­цівникам слід більше уваги звертати на встановлення тих осіб, яким відомі обставини, що мають значення для кримінальної справи, й своє­часно надавати такі дані слідчому. Останні можуть бути використані як приводи та підстави для проведення допиту цих осіб як свідків, а також для організації проведення цих слідчих дій. У матеріалах ОРД, що надаються слідчому для використання їх як приводів та підстав для проведення слідчих дій, а також для їх організаційно-тактичного за­безпечення, повинна міститися інформація про особу свідка, його обі­знаність на обставинах справи, характер його відносин з підозрюва­ними, обвинуваченими, потерпілими, наміри стосовно дачі показань, про характер джерела, з якого отримана інформація про особу допиту­ваного, тощо.

Отже, на нашу думку, підстави виклику свідка на допит можуть бути отримані як із доказів або інших даних кримінальної справи, так і з матеріалів ОРД, проте такі матеріали повинні бути легалізованими й зафіксованими в матеріалах кримінальної справи. Викладеними по­ложеннями слід керуватися й при допиті потерпілого.

Проблемним є питання про використання матеріалів ОРД як підс­тав для допиту обвинуваченого та підозрюваного. С. А. Шейфер з цьо­го питання пише, що підставою для проведення допиту обвинуваченого є юридичний факт притягнення особи як обвинуваченого^[832]. З такою точкою зору частково слід погодитися, оскільки притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК України) одночасно є і підставою, і приводом для проведення його допиту. У частині 1 ст. 143 КПК України прямо вказується, що слідчий зобов’язаний допитати обвину­ваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не піз­ніше доби після пред’явлення йому обвинувачення.

Разом із цим на практиці виникає необхідність неодноразового допиту обвинуваченого протягом усього часу досудового слідства за­лежно від обставин справи та об’єму обвинувачення. Отже, закономі­рно постає питання про можливість використання матеріалів ОРД як приводів і підстав для подальших допитів обвинуваченого.

З цього приводу 62 % опитаних оперативних працівників органів дізнання СБ України та органів внутрішніх справ і 25 % слідчих СБ України та 14 % слідчих органів внутрішніх справ вважають, що та­кими підставами можуть бути не лише дані, отримані процесуальним шляхом й закріплені в матеріалах кримінальної справи, а й дані, що містяться в оперативно-розшукових справах, отриманих, наприклад, через особу, що знаходиться з оперативним підрозділом у негласних конфіденційних стосунках, чи за допомогою оперативно-технічних та інших заходів тощо.

Аналіз статей 73, 74, 143, 145, 146 чинного КПК України, присвя­чених правовому регулюванню допиту обвинуваченого, дозволяє зро­бити висновок, що матеріали ОРД можуть бути приводами та підста­вами для допиту цих учасників кримінального процесу, проте такі пі­дстави повинні вбачатися з матеріалів кримінальної справи. Отже, дані, що містяться в матеріалах ОРД, повинні знайти своє відобра­ження й у кримінальній справі.

Матеріали ОРД, якщо вони не легалізовані й не залучені до кри­мінального процесу у визначеному законом порядку, не можуть бути приводами й фактичними підставами для допиту підозрюваного й об­винуваченого. Такі матеріали ОРД слідчий може використовувати лише для обрання найбільш доцільних тактичних прийомів проведен­ня цієї слідчої дії^[833], особливо це стосується даних, отриманих від осіб, що перебувають з оперативним підрозділом у негласних конфіденцій­них відносинах, чи отриманих у ході відповідного оперативно-техніч­ного заходу, оскільки використання таких даних без їх попередньої легалізації може призвести до розшифрування форм та методів ОРД і завдати шкоди не лише розслідуванню певної кримінальної справи, а й створити загрозу небезпеки особам, що брали участь в ОРД, окре­мим учасникам кримінального процесу і в цілому ОРД як засобу боро­тьби зі злочинністю.

Одним із проблемних у теорії кримінального процесу та криміна­лістики є питання про використання в ході допитів обвинуваченого, підозрюваного, свідка та потерпілого предметів, документів та верба­льної інформації¹, отриманих у ході ОРД. З цього приводу вченими та практиками висловлюються різні точки зору.

На думку Д. І. Беднякова, практика ознайомлення допитуваного з предметами і документами, отриманими в ході ОРД, без пояснення йому їх походження є допустимою й відповідає кримінально-проце­суальному закону. При цьому вчений вважає, що відбиття факту та­кого ознайомлення в протоколі допиту є необов’язковим, оскільки кримінально-процесуальний закон вимагає зазначати в протоколі до­питу лише факт пред’явлення доказів, а предмети й документи, отри­мані оперативним шляхом, такими не є до моменту залучення їх у кримінальний процес^{[834] [835].}

Протилежну точку зору з цього приводу висловлює В. В. Гевко. Вчений аргументовано доводить, що за загальною логікою доказуван­ня особа, яка веде розслідування, не вправі оперувати будь-якими да­ними, відсутніми в кримінальній справі, тому такі матеріали мають бути введені до кримінального процесу через визначені законом дже­рела й лише після цього використовуватися під час допитів^[836].

На користь цієї точки зору слід додати й те, що в чинному КПК України насправді немає прямої вказівки, щоб допитуваному давало­ся пояснення походження предметів і документів, отриманих у ході ОРД, які йому пред’являються. Однак факт пред’явлення таких до­кументів і предметів повинен заноситися до протоколу допиту, оскі­льки в ст. 85 КПК України зазначається, що в протоколі про кожну слідчу дію мають бути вказані її зміст і всі істотні для справи обста­вини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. Окрім того, при пред’явленні таких матеріалів (предметів чи документів), виходячи із засад доказового права, допитувана особа чи її захисник можуть пос­тавити питання про природу походження таких матеріалів, а також піддати сумніву законність їх походження та оскаржити правомір­ність пред’явлення обвинуваченому чи іншій допитуваній особі тих матеріалів, які не залучені до кримінального процесу або залучені не у визначений законом спосіб.

Не можна посилатися в ході допитів обвинуваченого, підозрю­ваного, свідка та потерпілого й на вербальну інформацію, отриману в ході ОРД від осіб, які перебувають з підрозділом, що здійснює ОРД, у негласних конфіденційних стосунках, а також на інформацію, отри­ману оперативним працівником у ході його особистої розвідувально- пошукової та розшукової діяльності, якщо такі особи попередньо не допитувалися як свідки і в матеріалах кримінальної справи відсутні протоколи їх допитів. Така інформація може бути використана лише в організаційно-тактичних цілях при проведенні допитів обвинуваче­ного, підозрюваного, свідка та потерпілого без розшифрування її дже­рел, а тим більше форм та методів її отримання.

Відповідно до ст. 177 КПК України обшук проводиться в тих ви­падках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші документи й пре­дмети, які мають значення для встановлення істини в справі чи забез­печення цивільного позову, знаходяться у певному приміщенні або мі­сці чи в якої-небудь особи. Обшук проводиться також у випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, трупи чи тварини.

У статті 178 КПК вказується, що виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи в певному місці. При цьому за­конодавець не називає ні джерел, з яких можуть бути отримані такі дані, ні тих дій, що повинні бути здійснені для їх здобуття.

Враховуючи, що обшук і виїмка є примусовими заходами, пов’я­заними із втручанням в особисте життя певних осіб, і їх проведенню передує складання письмового документа, де необхідність названих заходів повинна відповідно до ст. 130 КПК України мотивуватися, в теорії кримінального процесу висловлюються полярні думки щодо використання матеріалів ОРД як підстав для їх проведення.

Так, С. А. Шейфер вказує, що кримінально-процесуальний закон щодо виїмки встановлює правило, згідно з яким вона здійснюється, якщо точно відомо, де й у кого перебувають предмети й документи, що підлягають вилученню. Це, на думку вченого, свідчить про необ­хідність наявності певної сукупності доказів як підстав для її прове­дення¹. Така думка поділяється й іншими науковцями, які вважають, що підставами для проведення обшуку та виїмки можуть бути лише докази^{[837] [838]. Однак вона зустрічає і справедливе заперечення[839].}

З нашого погляду, вищезазначені вимоги закону до підстав прове­дення виїмки (ст. 178 КПК України) свідчать про те, що «точність» ві­домостей про перебування предметів у певної особи чи у певному міс­ці характеризується ступенем імовірності інформації, яку має уповно­важена особа як підставу для її проведення, а не джерелом їх одер­жання.

Отже, матеріали ОРД, отримані з декількох незалежних оператив­них джерел, які заслуговують на довіру і дають можливість одержати об’єктивне знання про предмет дослідження, можуть бути підставою для прийняття рішення про проведення виїмки, проте за умови, що вони відображені належним чином у матеріалах кримінальної справи.

Прикладом цього є виїмка за місцем проживання підозрюваного М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 307 KK України, психо­тропної речовини «екстезі»^[840]. Ця слідча дія була проведена на підставі матеріалів ОРД — рапорту оперативного працівника, в якому вказув­алося, що «в ході проведених ОРЗ отримана достовірна інформація про те, що в нижньому ящику кухонної шафи підозрюваного М. у двох целофанових пакетах містяться таблетки психотропної речовини «екс­тезі» в кількості 670 штук». Для формування переконання слідчого в достовірності підстав для проведення виїмки йому було надано для ознайомлення письмове повідомлення особи, що перебувала з опе- ративно-розшуковим підрозділом у негласних конфіденційних відно­синах, про те, що в нижньому ящику кухонної шафи підозрюваного М. в двох целофанових пакетах містяться таблетки психотропної речови­ни «екстезі» в кількості 670 штук, яке підтверджувалося проведеними за місцем проживання підозрюваного М. негласним оглядом та фотог­рафуванням цієї речовини і висновком фахівця. При пред’явленні пос­танови підозрюваному М. про проведення в нього виїмки таблеток психотропної речовини «екстезі» з вказівкою на їх кількість та місце знаходження він видав їх добровільно.

Відповідно до ст. 177 КПК України достатніми підставами для проведення обшуку, окрім доказів, можуть бути також і матеріали ОРД, якщо вони отримані із оперативних джерел, що заслуговують на довіру, і здатні до формування переконання в уповноваженої особи про необхідність проведення цієї слідчої дії.

Законність матеріалів ОРД як підстав для проведення обшуку за­безпечується санкціонуванням прокурором ухваленої слідчим вмоти­вованої постанови на обшук, а в разі обшуку житла чи іншого воло­діння — наявністю вмотивованої постанови судді, ухваленої на під­ставі подання слідчого за попереднім погодженням з прокурором, які досліджують законність і обґрунтованість таких підстав, що забезпе­чує належний рівень правової захищеності особи, яка підлягає об­шуку.

У цьому контексті Д. І. Бедняков і Б. А. Комлєв пропонують оці­нювати достатність тієї чи іншої інформації як підстави для прове­дення обшуку залежно від процесуального положення особи, що під­лягає обшуку. Якщо такою особою є підозрюваний чи обвинувачений, то, на їх думку, як підстави для проведення цієї слідчої дії достатньо оперативної інформації, оскільки зазначені особи вже обмежені в пра­вах і ще один примусовий захід їх положення не погіршить. Крім того, їх винність, а отже, і можливість застосувати примус до них уже під­тверджена. Якщо ж вирішується питання про необхідність обшуку у свідка, то тут, на погляд правників, бажана наявність доказів^[841].

З нашої точки зору, така думка є необгрунтованою, оскільки пра­вовий статус особи, що підлягає обшуку, згідно з кримінально-проце­суальним законом не має правового значення для формування підстав для проведення цієї слідчої дії. Виходячи з аналізу ст. 177 КПК Украї­ни, достатні підстави на проведення обшуку можуть бути отримані як із доказів чи їх сукупності, так і з матеріалів ОРД чи із сукупності до­казів і матеріалів ОРД незалежно від правового статусу особи, щодо якої проводиться ця слідча дія.

Підставою для проведення обшуку в офісі Л. було повідомлення особи, яка перебувала з оперативним підрозділом у негласних конфі­денційних відносинах, про те, що Л. у своєму кабінеті зберігає підроб­лені ним митні декларації, знаряддя для підроблення митних докумен­тів, велику суму грошей, отриманих за контрабанду товару, адреси по­купців товару, а також блокнот, у якому вказані номери телефонів його злочинних зв’язків у митних та інших правоохоронних органах¹.

Кримінально-процесуальний закон не перешкоджає проведенню обшуку в умовах невідкладності, коли рішення з даного питання осо­ба, що веде кримінальний процес, приймає одноосібно без санкції про­курора чи вмотивованої постанови судді у складній слідчій ситуації на підставі матеріалів ОРД (частини 4, 6 ст. 177 КПК). Проте ці дані по­винні формувати в уповноваженої особи переконання в тому, що вони є достатніми для прийняття рішення про проведення обшуку. Якщо ця слідча дія проводиться після порушення провадження у кримінальній справі, то, як правило, до її проведенням такі дані повинні відобража­тися в матеріалах кримінальної справи. Однак в окремих випадках це об’єктивно неможливо, оскільки і порушення провадження у криміна­льній справі, і обшук можуть провадитися або одночасно, або з дуже незначним розривом у часі.

Так, наприклад, у ході проведення візуального спостереження за об’єктом оперативно-розшукової справи «Грачі» М. з використанням слухового контролю та негласної відеозйомки було встановлено, що він на власному автомобілі їде до себе на дачу, куди, з його слів, при­буде через 10 хвилин, для того, щоб взяти у схованці, що знаходиться в його лазні, 500 г героїну та передати його наркокур’єру K., який та­кож прямує до нього на дачу на автомобілі з території РФ, маючи при собі зброю. Героїн у цей же день планувалося переправити через кор­дон у місці, що знаходиться за 700 м від дачі M., до РФ. На підставі отриманих матеріалів ОРД оперативним підрозділом як органом

¹ Кримінальна справа № 1-116/03 за обвинуваченням Л. за ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 358 KK України, С. за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 368 KK України // Архів Червоноза- водського районного суду м. Харкова.

дізнання одночасно були прийняті рішення про порушення прова­дження у кримінальній справі за ознаками злочинів, передбачених ч. З ст. 307, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 KK України, затримання М. і К. у момент передачі героїну і проведення їх особистого обшуку, обшуку їх транспортних засобів, а також обшуку на дачі М. із наступним пові­домленням про це прокурора в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 177 КПК України. У результаті проведення комплексу ОРЗ та слідчих дій була припинена низка злочинів, що вчинялися злочинною групою протягом двох років¹.

Враховуючи, що кримінально-процесуальний закон не вимагає сукупності доказів як підстав для проведення огляду (статті 190, 192 КПК), освідування (ст. 193 КПК), накладення арешту на кореспонден­цію і зняття інформації з каналів зв’язку (ст. 187 КПК), огляду і виїм­ки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку (ст. 187^[842] КПК), матеріали ОРД можуть бути використані як приводи та підстави й для проведення зазначених слідчих дій.

Слідчі дії, основною метою яких є перевірка отриманих у кримі­нальній справі доказів^[843] (очна ставка (ст. 172 КПК), пред’явлення осо­би для впізнання (ст. 174 КПК), пред’явлення предметів для впізнання (ст. 175 КПК), відтворення обстановки й обставин події (ст. 194 КПК), проведення експертизи (статті 75, 196-205 КПК)), можуть мати як під­стави проведення лише дані, отримані процесуальними способами, — відповідну сукупність доказів, оскільки без цього вони не мали б пре­дмета перевірки. Прикладом цього є очна ставка, яка втрачає всякий сенс без попереднього допиту тих осіб, у чиїх показаннях передбача­ється усунути протиріччя. Немає сенсу й у пред’явленні особи чи пре­дмета для впізнання без попереднього допиту особи, яка впізнає, про зовнішній вигляд і прикмети особи, що упізнається, а також про об­ставини, за яких особа, що впізнає, бачила цю особу, чи ознаки й об­ставини, за яких вона спостерігала цей предмет. Проте й при прове­денні цих слідчих дій матеріали ОРД мають тактичне значення для ор­ганізації їх проведення і в окремих випадках визначають їх спрямова­ність та результативність.

Так, наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням С. за статтями 70 та 75 KK України (у ред. 1960 р.) свідок 3. дав показання про обставини перетинання незнайомою йому особою на завантаже­ному автомобілі КамАЗ державного кордону в об’їзд митного контро­лю, а також про те, що він може впізнати цю особу, докладно описав­ши її зовнішність, оскільки особисто з нею спілкувався і розповідав їй на її прохання про стан польової дороги, що проходить за прикордон­ною смугою на території РФ. У ході здійснення низки ОТЗ було отри­мано інформацію, що свідок 3. перед проведенням впізнання обвину­ваченого С. вже мав контакт з його родичами, яким він за винагороду пообіцяв при проведенні цієї слідчої дії заявити, що С. не є тією осо­бою, про яку він давав показання на допиті.

Вчасно отримані матеріали ОРД дали змогу слідчому відкласти проведення впізнання. З метою подолання протидії розслідуванню злочину провести низку слідчих дій та організаційно-тактичних заходів, у результаті чого впізнання було проведено на належному рі­вні й відобразило об’єктивні дані, що мали вирішальне значення для прийняття законного й обґрунтованого рішення у кримінальній справі¹.

Отже, на відміну від використання матеріалів ОРД як приводів та підстав для проведення певних слідчих дій, можливість їх викорис­тання в організаційно-тактичних цілях для підготовки й проведення будь-яких слідчих дій є загальновизнаною^{[844] [845]. Матеріали ОРД у цьому аспекті можуть активно використовуватися при визначенні основних напрямів розслідування, висуванні й обґрунтуванні слідчих версій, обранні найбільш доцільних у даній слідчій ситуації слідчих дій і опе- ративно-розшукових заходів, послідовності їх проведення, розробки заходів щодо організації протидії злочинності тощо. Із матеріалів ОРД слідчий може отримати інформацію про місцезнаходження предметів, документів, їх ознаки, індивідуальні особливості, відомості про допи­тувану особу, її фізичні можливості сприйняття відповідних подій злочину та їх відтворення, про характер відносин з обвинуваченими, потерпілими, свідками, про її заінтересованість у результатах справи, про готовність дати правдиві показання тощо.}

Так, наприклад, оперативна інформація, вчасно отримана від осо­би, що перебувала у негласних конфіденційних відносинах з операти­вним підрозділом, у кримінальній справі за обвинуваченням К. за ст. 70 KK України (у ред. 1960 р.), допомогла в ході повторного обшу­ку за місцем проживання K., а також за місцем проживання його тещі виявити у хліві під підлогою, де перебувала коза, місце сховища золо­тих зливків і дорогоцінних каменів, які обвинувачений контрабандним шляхом завіз із Туреччини^[846].

Отримання таких даних, що містяться в матеріалах ОРД, дає мож­ливість слідчому використати їх як при загальному плануванні слідчих дій і оперативно-розшукових заходів у розслідуваній кримінальній справі, так і при плануванні окремих слідчих дій для визначення часу, місця та послідовності їх проведення, кола учасників, необхідності за­стосування технічних засобів, оперативно-розшукового супроводжен­ня, моделювання можливих варіантів поведінки обвинуваченого, підо­зрюваного, свідка, потерпілого та інших її учасників, визначення сту­пеню їх поінформованості щодо обставин справи і розробити на цій підставі відповідні організаційно-тактичні заходи з використання най­більш доцільних тактичних прийомів психологічного впливу на зазна­чених осіб для створення умов дачі ними правдивих показань і макси­мального відтворення отриманої ними інформації в ході сприйняття обставин злочину.

Отримана слідчим інформація, що міститься в матеріалах ОРД, дає йому можливість використати такі тактичні прийоми для створен­ня в допитуваної особи перебільшеного уявлення про його поінфор­мованість щодо обставин розслідуваного злочину, про наявність у нього значних технічних можливостей для виявлення тих обставин,

які допитувана особа намагається приховати, формування у допитува­ного враження, що його викриття відбулося через власну недбалість або через зраду співучасників злочину, про необхідність сприяння слідству у розкритті злочину тощо.

При використанні матеріалів ОРД в організаційно-тактичних ці­лях під час прийняття процесуальних рішень про проведення слід­чих дій важливою є зашифровка негласних джерел їх отримання, на що прямо вказується у відповідних відомчих нормативних актах СБ України, MBC України, ДПА України.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що чинне кримінально- процесуальне законодавство допускає можливість використання ма­теріалів ОРД як юридичних і фактичних підстав для прийняття рі­шення про проведення слідчих дій, спрямованих на отримання дока­зів. Матеріали ОРД можуть також використовуватися для проведення всіх слідчих дій в організаційно-тактичних цілях. Прийняте на підставі матеріалів ОРД рішення про проведення певної слідчої дії повинне бу­ти вмотивованим і випливати із матеріалів кримінальної справи, не ро­зкриваючи при цьому форм та методів отримання таких матеріалів.