Процесуальна характеристика слідчих (розшукових) ДІЙ

Допит. У спеціальній літературі, в підручниках та навчальних посібниках із криміналістики та кримінального процесу наводиться велика кількість різноманітних дефініцій терміна «допит».

Допит здійснюється за місцем проведення досудового розсліду­вання або в іншому місці за погодженням з особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності ін­ших свідків.

Допит не може тривати без перерви понад дві години, а в ціло­му - понад вісім годин на день.

Перед допитом установлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попере­джається про кримінальну відповідальність за відмову давати пока­зання та за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до учас­ті в допиті залучається перекладач.

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання: або да­вати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупи­нити одразу після отримання такої заяви.

Під час допиту можуть застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/ або відеозапис.

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи й нотатки, якщо її показання пов'язано з будь- якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй мо­жуть бути поставлені додаткові запитання.

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих об­ставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таєм­ниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні нею, її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють з органами досудового роз­слідування.

Слідчий або прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіж­ностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюєть­ся, чи знають викликані особи одна одну та в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання заві- домо неправдивих показань, а потерпілі - за давання завідомо не­правдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких про­водиться допит, після чого слідчим або прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисни­ки чи представники мають право ставити один одному запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошувати показання, надані учасниками допиту на попере­дніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, учинених із застосуванням насильства або погрозою його застосу­ванням, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрюваним.

У виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя та здоров'я свідка чи по­терпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит у суді або вплинути на повноту чи достові­рність показань, сторона кримінального провадження та представ­ник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, серед іншого од­ночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випад­ку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка чи потер­пілого в присутності сторін кримінального провадження з дотри­манням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає про­веденню такого допиту в судовому засіданні.

Допит особи згідно з положеннями ст. 225 КПК України може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на мо­мент його здійснення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

Для допиту тяжко хворого свідка або потерпілого під час досу­дового розслідування може бути проведено виїзне судове засідання.

Під час ухвалення судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження суд може не врахувати дока­зи, отримані в порядку, передбаченому згаданою вище статтею, лише вказавши мотиви такого рішення.

Суд під час судового розгляду має право допитати свідка чи по­терпілого, який допитувався відповідно до правил ст. 224 КПК Укра­їни, зокрема у випадках, якщо такий допит здійснено за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з'ясовані в резуль­таті допиту під час досудового розслідування.

Із метою перевірки правдивості показань свідка чи потерпілого та з'ясування розбіжностей з показаннями, наданими в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, вони можуть бути оголошені під час його допиту під час судового розгляду.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може тривати без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'яснюється обов'язок про необхідність давання правдивих показань без попере­дження про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

До початку допиту особам, зазначеним у ч. 1 ст. 226 КПК Украї­ни, роз'яснюється їхній обов'язок бути присутніми під час допиту, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

У разі проведення слідчих (розшукових) дій за участю малоліт­ньої або неповнолітньої особи забезпечується участь її законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого, слідчий або прокурор за клопотанням малолі­тнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обме­жити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному про­вадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

Окрім того, ч. 1 ст. 232 КПК України передбачає, що допит осіб, впізнання осіб чи речей можуть проводитися у режимі відеоконфе- реііііії у випадках: 1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров'я або з інших по­важних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) прове­дення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпі­лого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення опера­тивності досудового розслідування; 5) наявності інших підстав, ви­значених слідчим, прокурором або слідчим суддею достатніми^[80].

Пред'явлення особи для впізнання. Впізнання не належить до слідчих (розшукових) дій, проведення яких, відповідно до криміна­льного процесуального закону є обов'язковим. Необхідність у здійс­ненні цієї дії щоразу визначається особою, яка проводить досудове розслідування, відповідно до слідчої ситуації, що склалася на пев­ному його етапі. Загальна мета пред'явлення для впізнання полягає в отриманні доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу, про результати проведеної ним ідентифікації - тотожність, схожість або відмінність особи чи речей, представлених для ознайо­млення, з ознаками таких об'єктів, що збереглися в його пам'яті^[81].

Цей прийом відомий протягом тисячоліть, він існував у кримі­нально-процесуальних системах усіх часів і народів^[82].

На думку В. А. Колесника процесуальний порядок пред'явлен­ня для впізнання повинен за будь-яких умов ураховувати насампе­ред психічні процеси, які відбуваються під час проведення цієї слід­чої (розшукової) дії, а також мету впізнання. Сутність цієї слідчої (розшукової) дії полягає у тому, що особі, яка впізнає, пред'являють об'єкти, образи яких вона порівнює з уявними образами тих об'єк­тів, які спостерігала та сприймала раніше й ознаки яких зберіга­ються в пам'яті. На цій підставі робиться висновок про їх схожість, подібність або відмінність чи віднесеність до певної групи схожих об'єктів^[83].

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, слідчий або про­курор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає про­токол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та на­давати інші відомості про прикмети цієї особи.

Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впіз­нає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.

Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, й пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

Із метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впіз­нання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впіз­нання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

У разі пред'явлення особи для впізнання особі, щодо якої згідно з КПК України вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться й зберігаються окремо.

За необхідності впізнання може проводитися за фотознімками або матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у ч. 1 та 2 ст. 228 КПК України. Проведення впізнання за фотознімками або матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явлення особи для впізнання.

Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бу­ти не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні ма­ти різких відмінностей між собою за формою та іншими особливос­тями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі й не повинні мати різ­ких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису із зображенням особи, яка підлягає впіз­нанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі й не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Під час пред'явлення особи для впізнання можуть бути залуче­ні спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, пси­хологи, педагоги та інші спеціалісти.

За правилами ст. 228 КПК України може здійснюватися пред'яв­лення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впіз­нання за голосом повинно здійснюватися без візуального контакту між особою, що впізнає, та особами, пред'явленим для впізнання.

Пред'явлення речей для впізнання. Підстави для проведення впізнання випливають не із змісту чи букви, а із духу закону, а та­кож із сутності та завдань конкретного кримінального провадження. Серед підстав проведення цієї слідчої (розшукової) дії слід урахову­вати дві складові: наявність потреби у впізнанні особи чи речей для вирішення завдань кримінального провадження та можливість упі­знавання особою, що впізнає, об'єкта, який сприймався нею раніше. До того ж такі підстави повинні мати юридичний характер, що ви­значає наявність суб'єкта впізнання, протоколу його допиту з опи­санням прикмет та особливостей об'єкта впізнання й обставин, за яких він сприймався особою; наявність на час проведення слідчої (розшукової) дії об'єкта впізнання чи його зображення, яке передає істотні ознаки, та інших об'єктів, що пред'являються разом із ним (за винятком передбачених законом випадків пред'явлення об'єкта впізнання в однині). Під фактичними підставами слід розуміти на­явність у слідчого чи прокурора даних процесуального та непроце- суального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність (доцільність) і можливість проведення цієї слідчої (розшукової) дії^[84].

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 КПК України перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий або прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі й обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за суку­пністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.

Річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, серед інших однорідних речей одного виду, якості та без різких від­мінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, й пояс­нити, за якими ознаками вона її впізнала.

Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, про­понується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі.

Пред'явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням вимог, передбачених ч. 1 та 8 ст. 228 КПК України.

Про пред'явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами КПК України, в якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа, що впізнає, впізнала особу, річ чи труп, або зазначаєть­ся, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.

Якщо проводилося фіксування перебігу слідчої (розшукової) дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред'являлися для впізнання, матеріали відео- запису.

Проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування. Під відеоконференцією у кри­мінальному провадженні слід розуміти особливу процедуру, що виконується за посередництвом телекомунікаційних технологій, за якої спілкування у вигляді обміну аудіо- й відеоінформацією між віддаленими учасниками слідчої (розшукової) дії відбувається на відстані (дистанційно), але в режимі реального часу^[85].

Допит осіб, упізнання осіб чи речей під час досудового розслі­дування можуть бути проведені у режимі відеоконференлїї в разі трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розсліду­вання) у таких випадках:

1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин;

2) необхідності забезпечення безпеки осіб;

3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого;

4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення операти­вності досудового розслідування;

5) за наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором або слідчим суддею достатніми.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розсліду­вання ухвалюється слідчим або прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконференції допиту згідно зі ст. 225 КПК України - слідчим суддею з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження чи інших учасників кримінального провадження. У разі, якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечують проти здійснення дистанційного досудо- вого розслідування, слідчий, прокурор або слідчий суддя можуть прийняти рішення про його здійснення лише вмотивованою поста­новою (ухвалою), обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.

Використання у дистанційному досудовому розслідуванні тех­нічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ста­вити запитання й отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слі­дчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки, перед­бачені КПК України.

Допит особи у дистанційному досудовому провадженні здій­снюється згідно з правилами, передбаченими ст. 225-227 КПК Укра­їни.

Упізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому прова­дженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими ст. 228 та 229 КПК України.

Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні ди­станційно, згідно з рішеннями слідчого чи прокурора, перебуває у приміщенні, розташованому на території, яка перебуває під юрис­дикцією органу досудового розслідування, або на території міста, в якому він розташований, службова особа цього органу досудового розслідування зобов'язана вручити такій особі пам'ятку про її про­цесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд із нею до закінчення слідчої (розшукової) дії.

Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні ди­станційно, згідно з рішеннями слідчого чи прокурора, перебуває у приміщенні, розташованому поза територією, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або поза територі­єю міста, в якому він розташований, слідчий або прокурор своєю постановою доручає в межах компетенції органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотри­манням податкового законодавства, органу Державної кримінально- виконавчої служби України, на території юрисдикції якого перебу­ває така особа, Національному антикорупційному бюро України або Державному бюро розслідувань здійснити дії, передбачені ч. 5 ст. 232 КПК України. Копія постанови може бути надіслана елект­ронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв'язку. Служ­бова особа органу, що отримав доручення, за погодженням зі слід­чим або прокурором, що надав доручення, зобов'язана в найкорот- ший строк організувати виконання зазначеного доручення.

Проведення дистанційного досудового розслідування за рі­шенням слідчого судді здійснюється згідно з положеннями ст. 232 КПК України та ч. 4 і 5 ст. 336 КПК України.

Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні ди­станційно, утримується в установі попереднього ув'язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені ч. 5 ст. 232 КПК Укра­їни, здійснюються службовою особою такої установи.

Перебіг і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у ре­жимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференттії з такими змінами зовнішності й голосу, за яких її неможливо було б упізнати.

Слідчий або прокурор з метою забезпечення оперативності кримінального провадження має право провести у режимі відео- або телефонної конференції опитування особи, яка через перебу­вання у відда.леному від місця проведення досудового розслідуван­ня місці, хворобу, зайнятість або з інших причин не може без зайвих труднощів вчасно прибути до слідчого або прокурора.

За результатами опитування, проведеного у режимі відео- або те­лефонної конференції, слідчий або прокурор складає рапорт, у якому зазначає дату та час опитування, дані про особу опитуваного, іденти­фікаційні ознаки засобу зв'язку, що використовувався опитуваним, а також обставини, які були ним повідомлені. За необхідності опитуван­ня фіксується за допомогою технічних засобів аудіо- чи відеозапису.

Слідчий або прокурор зобов'язаний ужити заходів з метою встановлення особи опитуваного у режимі відео- або телефонної конференції та зазначити в рапорті, яким чином була підтверджена особа опитуваного.

У разі необхідності отримання показань від опитаних осіб слід­чий або прокурор проводить їх допит.

Проникнення до житла чи іншого володіння особи. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь- якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 ст. 233 КПК України.

Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке пере­буває у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення та правового статусу й пристосоване для постій­ного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежено за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побуто­вого, службового, господарського, виробничого та іншого призна­чення тощо, які перебувають у володінні особи^[86].

Як зазначає А. В. Захарко, проникнення до житла чи іншого во­лодіння особи не слід відносити до слідчих дій, бо воно саме по собі не надає можливості слідчому отримати докази або перевірити вже отримані докази в кримінальному провадженні^[87]. О. В. Білоус, у свою чергу, уточнює, що під час кримінального провадження з проник­ненням до житла чи іншого володіння особи здійснюються чи мо­жуть здійснюватися: затримання особи, тимчасовий доступ до речей та документів, арешт майна, контроль за поведінкою підозрюваного чи обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, обшук, огляд, слідчий експеримент, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння^[88].

Слідчий або прокурор має право до постановлення ухвали слі­дчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у не­відкладних випадках, пов'язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор або слідчий за пого­дженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слі­дчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з ви­могами ст. 234 КПК України, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого воло­діння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмо­вить у задоволенні клопотання про обшук, установлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України.

У ст. 233 КПК України містяться загальні правила проникнення до житла на підставі ухвали слідчого судді або за добровільною зго­дою особи, яка ним володіє, отже за умови такої згоди в житлі мо­жуть проводитись не тільки огляд, слідчий експеримент, але й об­шук^[89]. Водночас звертається увага і на те, що навіть у випадках, коли особа заявила про вчинене стосовно неї кримінальне правопору­шення й не заперечує щодо проведення в її житлі чи іншому воло­дінні, яке є місцем події, огляду, слідчий мусить витрачати час і за­соби на оформлення необхідних документів та одержання дозволу слідчого судді. Це призводить до марнування дорогоцінного часу, а відповідно, і втрати можливості ефективної фіксації слідів події, з'ясування її обставин «за гарячими слідами»^[90].

Обшук. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації ві­домостей про обставини вчинення кримінального правопорушен­ня, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або май­на, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встанов­лення місцезнаходження розшукуваних осіб^[91].

Юридичні підстави проведення обшуку складаються із сукуп­ності «передбачених законом умов, що дають слідчому право вико­нувати ту чи іншу слідчу дію»^[92]. До них належать такі: 1) відповідні правові норми, що регламентують проведення слідчих (розшуко­вих) дій; 2) наявність у суб'єкта кримінального процесу повнова­жень на здійснення кримінального провадження як у цілому, так і стосовно слідчих (розшукових) дій^[93]; 3) процесуальний документ, в якому зафіксовано рішення про проведення слідчої (розшукової) дії.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування.

У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповід­ним клопотанням, яке повинно містити відомості про:

1) найменування кримінального провадження та його реєстра­ційний номер;

2) стислий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

3) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із за­значенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

4) підстави для обшуку;

5) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку;

6) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно перебуває;

7) індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв'язок з учиненим кримінальним правопорушенням;

8) обґрунтування того, що доступ до речей, документів або ві­домостей, які можуть у них міститися, неможливо отримати орга­ном досудового розслідування у добровільному порядку шляхом витребування речей, документів чи відомостей відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України або за допомогою інших слідчих дій, передба­чених КПК України, а доступ до осіб, яких планується відшукати, - за допомогою інших слідчих дій, передбачених КПК України; за­значена вимога не поширюється на випадки проведення обшуку з метою відшукання знаряддя кримінального правопорушення, предметів і документів, вилучених з обігу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими прокурор або слідчий об­ґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру до- судових розслідувань щодо кримінального провадження, в межах якого подається клопотання.

Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надхо­дження за участю слідчого або прокурора.

Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор або слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2) відшукувані речі та документи мають значення для досудово- го розслідування;

3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;

4) відшукувані речі, документи або особи перебувають у зазна­ченому в клопотанні житлі чи іншому володінні особи;

5) за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також установ­лення місцезнаходження розшукуваних осіб і заходом, пропорцій­ним втручанню в особисте та сімейне життя особи.

У разі відмови у задоволенні клопотання про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчий або прокурор не має пра­ва повторно звертатися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на обшук того самого житла чи іншого володіння особи, якщо у клопотанні не зазначено нові обставини, які не розглядалися слід­чим суддею.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого во­лодіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора або слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого во­лодіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК України, а також містити відомості про:

1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановления ухвали;

2) прокурора або слідчого, який подав клопотання про обшук;

3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;

4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;

5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно перебуває;

6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Виготовляються дві копії ухвали, які чітко позначаються як копії.

Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в прове­денні обшуку можуть бути запрошені потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального прова­дження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий або прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий або прокурор вживає належ­них заходів для забезпечення присутності під час проведення обшу­ку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або по­рушені. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор чи інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зо­бов'язані допустити на місце його проведення захисника чи адвока­та, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 КПК України.

Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді повинен відбуватися в час, коли заподіюється най­менша шкода звичайним заняттям особи, яка ними володіє, якщо тільки слідчий або прокурор не вважатиме, що виконання такої умови може істотно зашкодити меті обшуку.

Перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка во­лодіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій при­сутній особі повинна бути пред'явлена ухвала й надана її копія.

Слідчий або прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Слідчий або прокурор не має права заборонити учасникам об­шуку користуватися правовою допомогою адвоката або представ­ника. Слідчий або прокурор зобов'язаний допустити такого адвока­та або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.

У разі відсутності осіб у житлі чи в іншому володінні копія ух­вали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий або прокурор зобов'язаний за­безпечити схоронність майна, що міститься у житлі чи іншому во­лодінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.

Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слі­дчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебу­вають у житлі чи в іншому володінні, якщо є достатні підстави вва­жати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження.

Обшук особи здійснюється особами тієї самої статі у присутнос­ті адвоката чи представника на вимогу такої особи. Неявка адвоката або представника для участі у проведенні обшуку особи протягом трьох годин не перешкоджає проведенню обшуку. Перебіг і резуль­тати особистого обшуку підлягають обов'язковій фіксації у відпові­дному протоколі.

Слідчий або прокурор під час проведення обшуку має право ві­дкривати закриті приміщення, сховища й речі, якщо особа, присут­ня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності осіб, зазначених у ч. 3 ст. 236 КПК України.

Під час обшуку слідчий або прокурор має право проводити ви­мірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани та схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати й вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх стосунку до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на від­шукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не належать до предметів, вилучених законом з обігу, вважаються тимчасово ви­лученим майном.

Особи, у присутності яких здійснюється обшук, під час прове­дення цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку.

Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до ньо­го описом вилучених документів і тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсу­тності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.

У разі проведення обшуку на підприємстві, в установі або орга­нізації другий примірник протоколу вручається керівнику або представникові підприємства, установи або організації.

Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді в обов'язковому порядку фіксується за допомогою аудіо- та відеозапису.

Слід відзначити, що КПК України не виділяє в окрему статтю КПК України правову регламентацію особистого обшуку, а відпові­дні норми містяться у ст. 208 і 236 КПК України, що створює певні незручності у правозастосуванні.

Що стосується питань, пов'язаних із захистом прав учасників кримінального провадження під час особистого обшуку особи в разі затримання без ухвали слідчого судді, практика неоднозначно під­ходить до їх вирішення. В одних регіонах суди вимагають дозволу слідчого судді на проведення особистого обшуку, в інших достатньо постанови слідчого або прокурора. Така неоднозначність пов'я­зується із недоліками у правовому регулюванні. Зокрема, законода­вець не розмежував клопотання про проведення особистого обшуку й обшуку житла чи іншого володіння особи, а виділив об'єкт обшу­ку на підставі ухвали слідчого судді - це житло чи інше володіння особи або частина житла чи іншого володіння особи, де планується його проведення. Таким чином, особистий обшук особи, затриманої уповноваженою службовою особою, на думку деяких учених, не по­требує спеціального дозволу слідчого судді, що пояснюється з огля­ду на обставини та умови затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Трапляються непоодинокі випадки відмови суддей у клопотан­нях уповноважених осіб про проведення особистих обшуків, які мотивуються тим, що вирішення слідчим суддею на стадії досудо­вого розслідування клопотань про надання дозволу на проведення особистого обшуку КПК України не передбачено, тобто такої про­цесуальної норми не існує, і слідчий у своєму клопотанні на неї не вказує. В інших випадках судді, керуючись ст. 234 і 235 КПК України задовольняють такі клопотання. Отже, існує проблема неоднакового застосування відповідних норм КПК України, що можна вирішити тільки чітким переліком підстав застосування особистого обшуку в окремій статті, на що також звертає увагу Л. Удалова, яка пояснює це тим, що особистий обшук належить до особливого виду обшуку, має власну специфіку підстав і порядку проведення^[94].

Огляд. Із метою виявлення та фіксації відомостей щодо обста­вин учинення кримінального правопорушення слідчий або проку­рор проводить огляд місцевості, приміщення, речей та документів^[95].

За наявності достатніх даних, що свідчать про необхідність про­ведення огляду, слідчий чи прокурор ухвалює рішення про його проведення. Зазвичай це рішення ніде спеціально не фіксують^[96].

Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК України, передбаченими для обшуку житла чи ін­шого володіння особи.

Цілком слушно зазначав В. П. Колмаков, що відмінність обшуку від огляду, крім деяких процесуальних відмінностей, що не вимага­ються в разі огляду, полягає у тому, що завданням обшуку є вияв­лення й вилучення у визначених осіб чи приміщеннях, як правило, прихованих об'єктів^[97].

Для участі в огляді можуть бути запрошені потерпілий, підо­зрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кри­мінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий або прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

Особи, у присутності яких здійснюється огляд, під час прове­дення цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.

Під час проведення огляду дозволяється вилучати лише ті речі й документи, які мають значення для кримінального провадження, та речі, вилученіх з обігу. Усі вилучені речі та документи підлягають негайному огляду й опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і до­кументів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язано з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються та зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд та опечатування.

Слідчий або прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тяг­не за собою передбачену законом відповідальність.

Під час огляду слідчий або прокурор або за їх дорученням за­лучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографу­вання, звуко- чи відеозапис, складати плани та схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготов­ляти відбитки та зліпки, оглядати й вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, вилу­чені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх стосу­нку до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не належать до предметів, вилучених законом з обігу, вважають­ся тимчасово вилученим майном.

Огляд трупа. В юридичній літературі висловлено точку зору, відповідно до якої під поняттям «ексгумація» пропонується розгля­дати лише виймання трупа з місця офіційного поховання^[98].

Огляд трупа слідчим або прокурором проводиться за обов'язко­вої участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно не­можливо залучити судово-медичного експерта.

Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил КПК України про огляд житла чи іншого володіння особи.

Після огляду труп підлягає обов'язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.

Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора й тільки після проведення судово-медичної експертизи та встанов­лення причини смерті.

Огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією. Ексгумація трупа здійснюється за постановою прокурора. Виконання постанови по­кладається на службових осіб органів місцевого самоврядування.

Пред'явлення трупа для впізнання. Мета ексгумації трупа може бути різною згідно з нормами КПК України - пред'явлення трупа для впізнання чи його огляд. Але в цьому випадку слід розу­міти, що огляд трупа здійснюється за умови, коли він ще не був по­хований, а якщо ж поховання відбулося, то за регламентованих під­став відбувається викопування трупа для подальшого його дослі­дження. Таким чином, ексгумація трупа самостійно не має доказо­вого значення, оскільки в результаті її проведення не здобуваються нові знання. У цьому випадку таке значення ексгумація може мати в разі викопування трупа з метою встановлення його місця похован­ня, але і ці дії є змістом слідчих (розшукових) дій, тобто безпосеред­нього відтворення обстановки та обставин події. Ця дія є допоміж­ною для інших слідчих дій, таких як огляд, пред'явлення для впіз­нання та здійснення експертизи^[99].

Ексгумація проводиться з метою створення належних умов для огляду трупа або судово-медичного дослідження, пред'явлення трупа або предметів для впізнання, призначення експертизи й оде­ржання зразків для експертного дослідження. Однак зазначені дії є самостійними процесуальними діями, у тому числі й слідчими дія­ми, пербіг і результати яких фіксуються не в протоколі ексгумації, а в інших процесуальних документах^[100] відповідно до вказаних дій, які фактично при цьому були проведені.

Труп виймається з місця поховання за присутності судово- медичного експерта й оглядається з додержанням правил ст. 238 КПК України. Після проведення ексгумації та необхідних дослі­джень поховання здійснюється в тому самому місці з приведенням могили в попередній стан.

Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки тканини й органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень.

У разі необхідності труп може бути доставлений до відповідно­го експертного закладу для проведення експертизи.

Під час ексгумації трупа з поховання можуть бути вилучені ре­чі, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Про проведену слідчу (розшукову) дію складається протокол, у якому зазначається все, що було виявлено, у тій послідовності, в якій це відбувалося, й у тому вигляді, в якому спостерігалося під час про­ведення слідчої (розшукової) дії. Якщо під час ексгумації вилучали­ся речі та об'єкти для досліджень, про це зазначається в протоколі. До протоколу додаються матеріали вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, плани та схеми, графічні зображення, відбит­ки та зліпки.

Слідчий експеримент. Із метою перевірки й уточнення відомо­стей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий або прокурор має право провести слід­чий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань^[101].

В. Ю. Шепітько розглядає перевірку показань на місці як слідчу дію, що полягає у зіставленні показань про обставини злочину, пов'язаних з певним місцем, з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з'ясування їх достовірності^[102].

Н. Рогатинська у своїх висновках виділила основні цілі прове­дення слідчого експерименту: 1) перевірка та ілюстрація зібраних доказів; 2) перевірка та оцінка слідчих версій; 3) установлення при­чин та умов, що сприяли вчиненню кримінального правопорушен­ня; 4) отримання нових доказів^[103].

За необхідності слідчий експеримент може проводитися за уча­стю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть здійснюватися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани та схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підо­зрюваний, потерпілий, свідок, захисник або представник.

Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя та здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.

Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому воло­дінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розгляда­ється в порядку, передбаченому КПК України, для розгляду клопо­тань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Про проведення слідчого експерименту слідчий або прокурор складає протокол згідно з вимогами КПК України. Крім того, у про­токолі докладно викладаються умови й результати слідчого експе­рименту.

Освідування особи. Слідчий або прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу^[104].

Завданням освідування є виконання комплексу процесуальних дій у суворій відповідності до вимог процесуального закону, спря­мованих на пошук слідів кримінального правопорушення або особ­ливих прикмет.

Під час проведення освідування нерідко виникають проблеми у зв'язку з відсутністю чіткого визначення понять «сліди криміналь­ного правопорушення» та «особливі прикмети», які у кримінально­му процесуальному законі України не розкриваються^[105].

Фактичними підставами для прийняття рішення про освіду­вання є наявність зафіксованих у матеріалах кримінального прова­дження даних, перелік яких визначено в ч. 1 ст. 241 КПК України, про те, що на тілі певної особи, є особливі прикмети чи сліди злочи­ну, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для кри­мінального провадження, передусім для встановлення осіб, які вчи­нили кримінальне правопорушення. Зазначені дані можуть бути отримані під час проведення інших слідчих (розшукових) дій, проте конкретизація у КПК України фактичних підстав для проведення освідування не є доцільною, оскільки всі можливі випадки необхід­ності проведення досліджуваної слідчої (розшукової) дії передбачи­ти неможливо. Найвдалішим є формулювання фактичних підстав проведення освідування в ч. 1 ст. 241 КПК України через словоспо­лучення «за необхідності».

Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та за необхідності за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здій­снюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий або прокурор не вправі бу­ти присутнім під час освідування особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.

Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова прокурора. Після цього їй пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.

Під час освідування не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи, або небезпечні для її здоров'я. За необхідності здійс­нюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підля­гає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особли­вих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи з використан­ням інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опе­чатаному вигляді й можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

Про проведення освідування складається протокол згідно з ви­могами КПК України. Особі, освідування якої проводилося приму­сово, надається копія протоколу освідування.

Експертиза. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у прова­дженні органів досудового розслідування чи суду^[106].

Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за кло­потанням сторони кримінального провадження або тоді, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального прова­дження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.

Слідчий або прокурор зобов'язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо:

1) установлення причин смерті;

2) установлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності ві­домостей, які викликають сумнів щодо його осудності чи обмеженої осудності;

4) установлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповіда­льності, а в інший спосіб неможливо отримати ці відомості;

5) установлення статевої зрілості потерпілої особи в криміна­льних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК України.

6) визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайново- го характеру або шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним право­порушенням.

Проведення експертизи є також обов'язковим щодо осіб (свід­ків), які у зв'язку зі своїми психічними та фізичними вадами нездат­ні правильно сприймати обставини, що мають значення для кримі­нального провадження, та давати про них показання (п. 14, 16 ППВСУ від 30.05.1997 № 8).

Виникає питання: чи можливо в одній нормі об'єднати всі ви­падки обов'язкового проведення експертизи? Р. С. Бєлкін пропонує три варіанти вирішення цієї проблеми: 1) розширити перелік випа­дків обов'язкового призначення судової експертизи; 2) сформулю­вати в КПК України правову норму, в якій була б виражена загаль­на вимога, загальні умови обов'язкового призначення експертизи замість детального переліку таких випадків, маючи на увазі, що практика вносить корективи в будь-який такий перелік; 3) сконст­руювати в КПК України таку норму, яка у своєму змісті об'єднала б перший і другий підходи: містила б перелік найпоширеніших ви­падків обов'язкового застосування експертизи, а також формулу, що дозволяла б розширювати цей перелік залежно від обставин кримі­нального провадження та його характеру^[107].

Примусове залучення особи для проведення медичної або пси­хіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді або суду.

Експерт залучається за наявності підстав для проведення експе­ртизи за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотан­ням сторони кримінального провадження.

У разі якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, є необхідними спеціальні знання, сто­рони кримінального провадження мають право звернутися з клопо­танням про проведення експертизи до слідчого судді.

У клопотанні зазначаються:

1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання;

2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із за­значенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;

4) вид експертного дослідження, яке необхідно провести, та пе­релік запитань, які необхідно поставити перед експертом.

До клопотання також додаються копії матеріалів, якими обґру­нтовуються доводи клопотання.

Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в ме­жах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслі­дування, не пізніше п'яти днів із дня його надходження до суду. Осо­ба, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його роз­гляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнано слідчим суддею обов'язковою.

Слідчий суддя, встановивши, що клопотання подано без доде­ржання вимог чинного КПК України, повертає його особі, яка його подала, про що постановляє ухвалу.

Під час розгляду клопотання слідчий суддя має право за клопо­танням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають зна­чення для вирішення клопотання.

Слідчий суддя задовольняє клопотання, якщо особа, яка з ним звернулася, доведе, що для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідно залучити експерта.

Слідчий суддя самостійно визначає експерта, якого необхідно залучити, або експертну установу, якій необхідно доручити прове­дення експертизи.

До ухвали слідчого судді про доручення проведення експерти­зи включаються запитання, поставлені експертові особою, яка звер­нулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, яка звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.

У разі задоволення клопотання про залучення експерта слідчий суддя за необхідності має право за клопотанням особи про залучен­ня експерта, яка з таким звернулася, вирішити питання про отри­мання зразків для експертизи відповідно до положень ст. 245 КПК України.

Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотанням якої він був залучений.

Отримання зразків для експертизи. У разі необхідності отри­мання зразків для проведення експертизи вони відбираються сто­роною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертизу призначено слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом^[108].

Порядок відібрання зразків із речей і документів встановлюєть­ся згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і докуме­нтів (ст. 160-166 КПК України).

Під зразками для порівняльного дослідження розуміють різні матеріальні об'єкти з ознаками інших об'єктів, що відображуються на них, або ж об'єкти, що володіють своїми власними якостями й властивостями, які використовуються для ідентифікації або встано­влення родової (групової) належності осіб, тварин, різних предметів і речовин, а також установлення інших обставин, що сприяють роз­криттю та розслідуванню злочинів^[109]. Під час вирішення питання про кількість зразків необхідно орієнтуватися на вироблені практикою норми для тих або інших видів експертиз^[110]: для проведення трасоло- гічних експертиз - два-три зразки; почеркознавчих - вісім сторінок тощо.

Узяття біологічних зразків в особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 КПК України. У разі відмови особи доброві­льно надати біологічні зразки слідчий суддя або суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому ст. 160-166 КПК України, має право дозволити слід­чому чи прокурору (або зобов'язати їх, якщо клопотання було по­дано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.